|
|
Нюхові рецепторні клітини за своєю формою нагадують глечик з довгою горловиною. На одному кінці цих клітин є по 6-12 надзвичайно тоненьких волосків, які у десятки разів збільшують поверхню контакту рецепторів з молекулами запашних речовин. До того ж ці волоски рухаються і активно "виловлюють" запашні молекули. Волоски занурені у слиз, який виробляють залози слизової оболонки носа. Слиз відіграє роль фільтра: одні запашні молекули пропускає швидко, інші повільніше, деякі затримує на тривалий час. На другому кінці "глечика" містяться аксони, які формують волокна нюхового нерва.
Нервові волокна нюхових клітин проходять крізь отвори решітчастої кістки в порожнину черепа до нюхових цибулин головного мозку. Звідси імпульси, що виникли в рецепторах, йдуть по нюховому тракту через стовбур головного мозку в кору великих півкуль, де здійснюється їх аналіз і виникають відчуття того ти іншого запаху.
Рецептори нюхового аналізатора подразнюються хімічними збудниками. Запах, властивий тій чи інший речовині, залежить від вібруючих рухів їх молекул. При цьому молекули створюють низькочастотні електромагнітні коливання, які і сприймаються рецепторами нюхового аналізатора.
Чуття нюху надзвичайно гостре і тонке. Людина відчуває запах речовин, що знаходиться в повітрі в таких малих концентраціях, які не можна виявити ні хімічним, ні спектральним аналізатором. За стереохімічною теорією існує 7 первинних запахів: камфорний, м’ятний, квітковий, мускусний, ефірний, їдкий, гнилий. Чутливість до запаху підвищується на світлі, після збудження симпатичної нервової системи.
У дітей раннього віку чуття нюху розвинене слабше, ніж у старших дітей, це зв’язано з недорозвиненням у них носової порожнини. Проте новонароджена дитина уже в перші дні життя реагує на сильні запахи скороченням мімічних м’язів і відвертається від речовин, що неприємно пахнуть. Гострота нюху підвищується до 6 років, а потім поступово знижується. Тонкість нюху (розрізнення запахів) з віком підвищується.
Органи шкірного чуття
У шкірі людини є тактильні (дотикові), температурні і больові рецептори (рис.81). Різні види рецепторів відрізняються за своєю будовою і розподілені в шкірі у вигляді своєрідної мозаїки.
Тактильні рецептори сприймають механічні подразнення, що супроводжуються відчуттям дотику і тиску. Вони мають форму видовжених цибулин, до яких підходять нервові закінчення. До тактильних рецепторів належать: а) дотикові тільця (тільця Мейснера), що мають вигляд одного звивистого нервового закінчення, одягненого у капсулу; б) пластинчасті тільця (тільця Пачіні), що складаються з нервового закінчення, оточеного сполучнотканинними пластинками; в) дотикові диски Меркеля. Вони розміщені біля волосяних цибулин, в епідермісі, судинах і глибоких шарах шкіри долоневої поверхні кисті, особливо на кінчиках пальців, губах, сухожилках, очеревині, брижі кишок тощо. В середньому на 1 см2 шкіри припадає 25 тактильних рецепторів. Найбільше їх у шкірі долонь, на кінцях пальців, на губах, кінчику язика. Найменше — у шкірі спини і живота.
Збудження, яке виникає в тактильних рецепторах при контактах шкіри з предметами, надходить до мозкового кінця аналізатора (задньої центральної закрутки кори великих півкуль), де трансформується у відчуття дотику або тиску. Завдяки тактильній чутливості людина відчуває форму, величину і характер поверхні навколишніх предметів.
До терморецепторів, або температурних рецепторів, належать два види нервових закінчень. Одні з них сприймають теплові подразнення (тільця Руффіні), а другі холодові (колбочки Краузе). Розміщені терморецептори у шкірі, а також у слизовій оболонці носа, рота, гортані, стравоходу, шлунка і кишечнику. Це клубочки тонких нервових закінчень, які містяться в сполучнотканинних капсулах. Зміна зовнішньої температури подразнює терморецептори шкіри і викликає в мозковій частині аналізатора відчуття тепла або холоду. Внаслідок цього рефлекторно змінюється просвіт кровоносних судин шкіри, завдяки чому змінюється її кровопостачання і температура.
Холодових рецепторів в організмі 250 тисяч, теплових — 30 тисяч. Холодові рецептори розміщені на глибині 0,17 мм, а теплові - 0,3 мм від поверхні шкіри. Холодові рецептори дуже швидко реагують на подразнення, а теплові - повільніше. Терморецептори — необхідна ланка підтримання температури тіла, термостазу, вони сигналізують про зміну температури навколишнього середовища. Температурне чуття є вже у новонародженої дитини.
Біль — це специфічне відчуття, якісно відмінне від будь-якого іншого відчуття. Воно виникає тоді, коли на ту чи іншу частину організму діє подразник, що має руйнівний характер. При цьому виникає цілий ряд захисних реакцій, спрямованих на збереження частин тіла або цілого організму.
Больові подразнення сприймаються больовими рецепторами, або вільними нервовими закінченнями. Больові рецептори розміщені не тільки в шкірі, але і в м’язах, кістках, внутрішніх органах. На поверхні в 1 см2 буває близько 100 больових точок, а на всій шкірній поверхні їх близько мільйона. На шкірі майже немає ділянки, де не було б больових рецепторів. Але розташовані вони нерівномірно: більше - у пахвовій та паховій ділянках і найменше - на підошвах, долонях, вушних раковинах.
Збудження, що виникають у больових рецепторах внаслідок дії подразника, передаються по доцентрових нервах у вищі кіркові та підкіркові (у таламусі та гіпоталамусі) центри болю, де й створюється відчуття болю. Сила больових відчуттів значною мірою залежить від стану нервової системи. Больові рецептори реагують на різні коливання температури, тиску, на концентрацію простагландинів, що виділяються ушкодженими клітинами. Вони інформують про локалізацію та інтенсивність болю головний мозок і стимулюють виділення ендорфінів — блокаторів болю.
При сильних больових подразненнях рефлекторно порушується нормальна діяльність органів: посилюється виділення адреналіну в кров, підвищується концентрація цукру в крові, частішає ритм серцевих скорочень, прискорюється зсідання крові, підвищується кров’яний тиск, затримується дихання і т.д.
Питання для самоперевірки
1. Визначте взаємозв‘язок будови і функцій вестибулярного апарату.
2. Визначте взаємозв‘язок будови і функцій смакового аналізатора.
3. Визначте взаємозв‘язок будови і функцій нюхового аналізатора.
4. Охарактеризуйте особливості та біологічне значення шкірної чутливості.
5. Як анатомічно і функціонально взаємопов‘язані між собою сенсорні системи рівноваги та м‘язової чутливості?
6. Встановіть біологічне значення болю.
|
· Голковколювання як метод лікування зародився у ХІV ст. до н.е. у Китаї. Впливаючи на певні зони шкіри, можна лікувати той чи інший орган.
Важливо знати, що...
· Запалення і почуття болю спричиняють простагландини - регуляторні речовини, які синтезуються із жирних кислот в клітинах організму людини. Вони впливають на центр терморегуляції, який знаходиться в головному мозку. Підвищення температури тіла пов‘язане з посиленням синтезу простагландинів. Аспірин гальмує синтез простагландинів і тим самим знижує температуру, зменшує запалення й біль.
· Певні ділянки шкіри стають болючими при захворюванні деяких внутрішніх органів. Їх називають зонами Захар‘їна-Герда. Наприклад, біль під правою лопаткою може свідчити про запалення жовчного міхура, а в разі інфаркту міокарда може боліти ліва рука.
· Тютюн, алкоголь та наркотики призводять до загибелі нюхових рецепторних клітин, зниження чутливості нюхового нерва та нюхових центрів.
Цікаво знати, що:
· Коли людина голодна, їй майже усе здається смачним. І навпаки, варто їй добре наїстися, як найкращі страви втрачають свою привабливість. Це відбувається тому, що діяльність смакових рецепторів залежить від стану органів травлення. У голодної людини смакові рецептори під час вживання їжі збуджуються, бо до них через центр голоду, що у гіпоталамусі, з шлунка надходять збуджувальні імпульси. Але варто людині вгамувати голод, як одразу за сигналами від "ситого" шлунка через центр насичення гіпоталамуса смакові рецептори різко знижують свою активність.
· Чутливість теплових рецепторів значно слабша, ніж холодових. Тому ми можемо пити гарячий чай, хоча склянку з ним тримати у руці майже неможливо.
Література
1. Кирпиченко А.А. и др. Нервные и психические болезни (с основами ухода за больными): Учеб. пособие /А.А.Кирпиченко, А.А.Гурленя, А.А.Пашков. — Мн.: Выс.шк., 1997. — С. 231-233.
2. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч. посібник.- К.: Перун, 1996.- 464 с.
3. Медико-біологічні основи валеології. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /Під ред. П.Д.Плахтія. — Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет, 2000. — С. 112-123.
4. Основи психології: Підручник / За загал. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1995. - 632 с.
5. Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. Навч. посібник для пед. ін-тов. —К.: Вища школа, 1981. — С. 140-155.
6. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров‘я: Пробн. навч. посібник. - К.: Фенікс, 1998. - С.72-78.
7. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. посібн. - К.: УСМП, 2001. - С.237-238.
8. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Гигиена и здоровье школьника. — М.: Просвещение, 1988. — С. 136-138.
