Основи наукової організації дослідного процесу

Науково-дослідний процес – це система, яка функціонує з використанням матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсів. Як і кожна система, науково-дослідний процес має бути раціонально організований, тобто всі елементи системи упорядковані, приведені в системний взаємозв’язок, зумовлений цільовою функцією.

Організація, як змістове поняття, передбачає упорядкованість, взаємодію окремих елементів, що перебувають у функціональній залежності. Організаційні принципи науково-дослідного процесу тривалий час ґрунтувалися на практичному досвіді працівників, зайнятих виконанням наукових досліджень.

Наукова організація науково-дослідного процесу виникла в зв’язку з потребою координації і взаємозв’язку дослідної роботи великими колективами з використанням автоматизованих систем обробки інформації на швидкодіючих ЕОМ.

Для того, щоб організувати працю науковця з найбільшою ефективністю, необхідно поєднувати її з організацією всього науково-дослідного процесу, передовою технологією інформаційних технологій, що ґрунтуються на застосуванні новітніх технічних засобів у збиранні і перетворенні на ЕОМ інформації для дослідження підприємницької діяльності.

Наукова організація дослідницької діяльності передбачає використання методичного забезпечення, до якого належать інструкції, положення, рекомендації, що сприяють технічному прогресу на основі швидкодіючих ЕОМ і засобів автоматизованого збирання, передавання і обробки управлінсько-економічної інформації відповідно до програми досліджень.

Отже, наукова організація дослідницької діяльності включає організацію дослідного процесу, управління ним і обслуговування його.

Основні принципи наукової організації науково-дослідного процесу подану на рис. 6.

Організація науково-дослідного процесу полягає у створенні організаційних передумов для дослідження і аналітичної обробки управлінсько-економічної інформації з метою активного впливу на оптимізацію результатів підприємницької діяльності. Для цього застосовується комплекс елементів організації.

Спеціальність і кооперування передбачають розподіл праці секторів груп, окремих виконавців і співвиконавців науково-дослідних процедур. При цьому додержуються технологічного принципу спеціалізації і кооперування, що ґрунтується на створенні дільниць і робочих місць для виконання однорідних за технологічним процесом операцій. Так, окремі підрозділи наукової установи чи окремі дослідники виконують постановку і алгоритмізацію задач дослідження, інші здійснюють програмування Ії вирішення на ПЕОМ.

Кооперування здійснюється в науково-дослідному процесі поєднанням зусиль спеціалізованих підрозділів і спрямування їх на всебічне дослідження суб’єкта підприємницької діяльності. Це поєднання передбачається програмою комплексного дослідження.

Пропорційність полягає у додержанні правильного співвідношення інформаційного забезпечення дослідників обчислювальними центрами з метою забезпечення пропорційності надходження управлінсько-економічної інформації для використання при дослідженні операцій з основними засобами, товарно-матеріальними цінностями, виготовленням продукції тощо. Пропорційність окремих науково-дослідних процедур забезпечує всебічне і якісне дослідження об’єктів у строки, встановлені графіком і програмою робіт.

Паралельність у науково-дослідному процесі забезпечує одночасне паралельне виконання дослідних процедур для перевірки різних за змістом операцій, що здійснюються суб’єктом підприємницької діяльності. Особливо це важливо при дослідженні комерційної діяльності підприємств, до складу яких входить значна кількість торговельно-посередницьких одиниць (кіосків, магазинів, складів), коли перевіряють повноту і своєчасність оприбуткування виторгу і здавання його в установу банку, а також випуску і реалізації продукції (робіт, послуг).

Прямоточність дає змогу раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками науково-дослідного процесу, не припускати дублювання дослідних процедур різними виконавцями. Наприклад, досліджуючи фінансові операції, необхідно організувати прямі потоки інформації для дослідження одночасно банківських операцій, цінних паперів та ін.

Безперервність відображення підприємницької діяльності передбачена законодавчими актами, зумовлює потребу організації дослідного процесу в часі і просторі при дослідженні фінансово-господарської діяльності. Безперервність у часі дає змогу комплексно вивчити об’єкт дослідження за весь період діяльності (господарський рік), всебічно дослідити підприємницьку діяльність відповідно до програми і графіка проведення дослідження.

Ритмічність науково-дослідного процесу забезпечується рівномірним виконанням дослідних процедур, що передбачає правильну організацію роботи всіх виконавців. Для цього складають графіки проведення інвентаризації цінностей і обробки результатів інвентаризації. Крім того, передбачають узагальнення результатів дослідження за розділами програми досліджень, кожним виконавцем до завершення роботи в цілому.

Організація технологічної підготовки науково-дослідного процесу включає наукову розробку методичних рекомендацій дослідження діяльності галузей економіки та її складових частин, забезпечення законодавчими актами і нормативними документами (інструкції, положення, норми і нормативи та ін.). Організація технологічної підготовки об’єднує три фази: дослідну, технологічну і організаційну.

На дослідній фазі управління науково-дослідним процесом визначають, які законодавчі акти і нормативні документи необхідні для якісного і своєчасного проведення досліджень на об’єкті підприємницької діяльності, а також фактографічну інформацію (бухгалтерську, статистичну, оперативно-технічну) і за який період.

На технологічній фазі управління науково-дослідним процесом складають алгоритми задач дослідження, розробляють програмне розв’язання їх на ЕОМ, провадять апробацію методичних рекомендацій, положень на об’єкті, вносять необхідні корективи щодо удосконалення їх. На цій фазі впроваджують у практику результати наукових досліджень у галузі фінансово-господарської діяльності.

На організаційній фазі управління науково-дослідним процесом складають організаційні моделі, які дають змогу графічно представити взаємозв’язок об’єктів дослідження, джерел інформації, методів дослідження і узагальнення результатів дослідження, виявити і сформулювати конкретні заявки, пропорції, структурні взаємовідносини між учасниками науково-дослідного процесу. Для цього використовують оргаграми, оперограми, діаграми, гістограми, сітьові графіки тощо. Графічні прийоми допомагають управляти науково-дослідним процесом в цілому.

Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі – це система заходів, спрямованих на вдосконалення методів і умов інтелектуальної праці, збереження здоров’я працівників на основі новітніх досягнень науки і техніки, що забезпечують найбільшу ефективність при найменших витратах розумової праці.

Основними завданнями НОП є поєднання у єдиному процесі техніки та інтелектуальних можливостей науковців, забезпечення найбільшої ефективності використання трудових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів з метою підвищення ефективності їхньої праці.

Наукова організація праці, як система, складається із взаємопов’язаних елементів: організації трудових процесів і робочих місць, забезпечення сприятливих умов праці, організації праці з функціонального обслуговування робочих місць, нормування і матеріального стимулювання, розвитку творчих здібностей і підприємницької активності працівників.

Наукова організація праці у науково-дослідному процесі передбачає застосування інформаційно-довідкових посібників, класифікаторів інформації, цінників і класифікаторів, розрахункових таблиць для обчислення оплати праці. Крім того, НОП неможливе без забезпечення їх пакетами прикладних і сервісних програм роботи ПЕОМ, технічних і робочих проектів АСОІ, що застосовуються на підприємствах, діяльність яких досліджується. Без узагальнення заходів НОП неможливо правильно вирішувати питання структури і чисельності наукового персоналу, планування роботи їх, ритмічного завантаження працівників.

Нормування інтелектуальної праці науковців передбачає вивчення мети і об’єктів нормування, способів роботи і умов праці, класифікацію витрат часу і операцій, вибір об’єктів і методу спостереження, проведення спостережень і обробки даних, визначення трудомісткості праці окремого фахівця.

Розвиток творчих здібностей і підприємницької активності працівників передбачає систематичну роботу науковців з вивчення передового досвіду фінансово-господарської діяльності, проведення науково-практичних семінарів, популяризації праці науковців, обов’язкове підвищення кваліфікації їх через кожні п’ять років і одержання ліцензії на право виконання науково-дослідних робіт.

Організація обслуговування науково-дослідного процесу включає технічну оснащеність засобами праці, створення умов НОП на робочих місцях, обслуговування робочих місць, забезпеченість засобами зв’язку для збирання інформації, модернізацію засобів обробки інформації, технічну безпеку і профтехсанітарію науковців.

Отже, організація науково-дослідного процесу ґрунтується на системному підході до інтелектуальної праці науковців. Вона спрямована на активний вплив науки до пошуку оптимальних шляхів ефективного господарювання в умовах ринкової економіки.

 

3. Організація праці та її планування у наукових дослідженнях

Підвищення рівня використання наукового потенціалу є найважливішим напрямом підвищення ефективності науки, який залежить від організації праці наукових працівників. Раціональна організація праці забезпечує зниження трудових витрат на науку.

Найважливішими принципами організації праці у науковій діяльності є наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація, творчий підхід.

Наступність – взаємозв’язок між живою і матеріалізованою працею у раніше виконаних наукових дослідженнях. Наука не змогла б розвиватися, якби кожний дослідник починав “з нуля”. Тому в організації праці в наукових дослідженнях велику роль відіграє вивчення спадщини попередників.

Колективність праці у наукових дослідженнях зумовлена зростанням спеціалізації працівників, масштабами і складністю досліджень, розвитком матеріально-технічної бази науки. У сфері розумової праці, особливо творчої, спілкування між її учасниками опосередковується усною мовою і письмово, що не завжди дає змогу досягти швидкості і точності взаєморозуміння. Тому виникла потреба згуртування сил багатьох працівників, хоча безпосередній процес творчості має індивідуальний характер. Ця суперечність усувається координуючим впливом управління науковими дослідженнями (консультаціями, колективними обговореннями програм робіт, координаційними нарадами та ін.).

Колективізм, що застосовується у більшості галузей науки, ґрунтується на функціональному розподілі праці, при якому окремі функції закріплюються за різними працівниками (організаторами, координаторами, інформаторами, експериментаторами).

Оптимальна організація колективної праці включає також кооперування – поєднання різноманітних демографічних і психологічних типів, “генераторів” ідей з виконавцями, сміливих – з обережними, ініціативних – з більш самокритичними тощо. При цьому необхідно враховувати психологічну сумісність працівників.

Динамічність організаційних форм праці у наукових дослідженнях визначається тим, що в умовах прискорення темпів розвитку науки змінюються форми розподілу і кооперації праці (розміщення кадрів, рівень колективності праці, розподіл роботи на етапи, організація робочого місця тощо).

Мобільність професійної підготовки кадрів полягає в адаптації працівників до зміни функцій, спеціалізації, місця роботи, що значною мірою впливає на організацію праці. Особливо необхідна вона в управлінських дослідженнях, оскільки галузева підготовка менеджерів (промисловість, будівництво, транспорт, ринок товарів і послуг) обмежує можливості вивчення міжгалузевих зв’язків. Тому виникає потреба в адаптації спеціалістів до спрямованості явищ, що вивчаються.

Самоорганізація передбачає комплекс заходів соціологічного і психологічного характеру, що виконуються працівником з метою підвищення ефективності досліджень. Оскільки дослідження управлінсько-економічних процесів пов’язано з обробкою великих масивів цифрової інформації, то дослідник повинен виробити в собі такі риси характеру, як зосередженість, уважність, аналітичність мислення, що дає змогу критично оцінювати результати виконаних розрахунків і згрупованих даних. У дослідника завжди має бути сумнів, що неперевірений ним висновок за допомогою збирання, групування і обробки інформації про об’єкт дослідження не є достовірним. При цьому має виконуватись само нормування праці, яке полягає у визначенні щодо норми, яку дослідник встановлює для себе с особисто. Так може бути встановлена норма написання текстового матеріалу (8-10 сторінок, складання 4 – 5 аналітичних таблиць, реферування 70 – 80 сторінок літературних джерел та ін.).

Творча активність ґрунтується на вивченні й узагальненні досягнень, що є в цій галузі знань, критичному осмисленні їх і створенні нових концепцій. Спрямована вона на виробництво нових знань і, зокрема, на пізнання об’єктивних законів і тенденцій розвитку явищ, що дають змогу вирішувати нові науково-теоретичні і практичні проблеми. В Управлінсько-економічних дослідженнях творчий підхід застосовується при вивченні передового досвіду роботи підприємств і об’єднань, узагальненні даних з літературних джерел про об’єкт дослідження. При цьому за допомогою різноманітних методів дослідження і визначення тенденцій, явищ, що вивчаються, дослідник робить висновок про творче застосування добутих результатів у подальшому вдосконаленні управлінсько-економічних явищ, що вивчаються.

Вивчення практики роботи НДІ та інших підрозділів, зайнятих науковими дослідженнями, показує, що “генератори” наукових ідей в колективах не перевищують 20% і їх праця, поки що, не підлягає нормуванню. Праця решти працівників, зайнятих дослідницькою діяльністю, підлягає кількісному вимірюванню, що враховується при плануванні їх чисельності.

Раціональна організація праці в наукових дослідженнях ґрунтується на її плановості, яка втілюється в програмах, попередніх і робочих планах досліджень, індивідуальних планах і графіках виконання роботи.

Програма дослідження визначає його завдання, загальний зміст і загальнодержавне значення, задум, принцип вирішення, методику, обсяг робіт і термін виконання.

Попередній план дослідження є конкретизацією робіт за обраною темою. У ньому вказують період виконання робіт, витрати і джерела їх функціонування, результати дослідження, місце впровадження і передбачувану ефективність.

Робочий план складають після того, як дослідник добре оволодів темою, уточнив її теоретичні передумови, ознайомився з історією питання, вивчив літературу і практику. В ньому знаходять відображення висування і обґрунтування робочої гіпотези, перевірка і розвиток якої є основним змістом наступної роботи. В робочому плані вказується не тільки те, що потрібно зробити а й якими шляхами деталізується виконання роботи на підставі розподілу її на етапи, визначаються періоди їх і конкретні виконавці.

Індивідуальний план складається кожним виконавцем на ту частину роботи, яка визначена йому в робочому плані. У ньому відображається взаємозв’язок робіт, що виконуються іншими виконавцями, визначаються передбачуваний результат та його реалізація, термін виконання роботи. Цей план затверджує керівник теми або розділу.

Графік виконання роботи складається на підставі робочого плану з урахуванням індивідуальних планів конкретних виконавців. У ньому вказуються терміни завершення робіт з кожного етапу, впровадження результатів і особи, що відповідають за додержання цих термінів. Його затверджує керівник наукового підрозділу, відповідальний за виконання теми або проблеми в цілому.