Щоб створити сюжетно-рольову гру соціально-психологічного змісту, необхідно:
· точно сформулювати проблему життя;
· знайти її життєві вияви в найрізноманітніших сферах життя людини (у гостях, на вулиці, у театрі, при обговоренні важливого питання);
· визначити сутнісну ознаку поняття, яке таїть у собі вирішення проблеми;
· пошукати персонажі, які могли б зустрітися з такою проблемою;
· придумати подію, у якій ці персонажі зіткнулися б з труднощами вирішення проблеми.
Оскільки в грі учень вільний і мимовільно виявляє свої соціальні переваги, то гра може служити одночасно діагностичним засобом.
Гра
Цілі: Інсценування гри вчить учнів аналізувати й оцінювати складні проблеми людських стосунків, у вирішенні яких істотно не тільки правильне рішення, але й обопільна поведінка, структура відносин, тон, міміка, інтонація і т.п.
· Повідомляється тема, мета й пробуджується інтерес.
· Повідомляються загальні правила співпраці.
· Повідомляються критерії оцінки діяльності й організаційний регламент.
· Призначаються й інструктуються експерти.
· Висловлюється початкова їх інформація.
· Розподіл ролей, інструктаж їх виконавців.
· Розігрування ситуації.
· Аналіз гри за наперед установленими критеріями.
Драматизація сприяє розширенню поведінкового діапазону учнів, сприяє розвитку впевненості в собі, інтелектуальному розвитку, допомагає вирішувати особистості проблеми, що стоять перед ними в даний момент.
На всіх етапах розвитку особистості гра сприймається як необхідне для її життєдіяльності заняття. І чим старший школяр, тим більше він відчуває розвивальне й виховуюче значення гри. На ці специфічні особливості гри велику увагу у своїй практичній діяльності звертали відомі педагоги. „Гра, – писав С.Т. Шацький, – це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодому життю, без якого ця пора її була б безкорисна для людства. У грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є найцінніше ядро розумної школи дитинства”.
Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності: ігри дозвілля, тобто такі, у які діти грають за власним бажанням; ігри педагогічні – ті, які застосовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчально-виховних завдань.
Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними й творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила й зміст, колективні розважальні ігри можна поділити на дві групи:
· Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш.
· Ігри за встановленими правилами: рухові, хороводні, спортивно-загальні, настільні.
У кожній грі є виховуючий і розвивальний потенціал.
Педагогічні ігри диференціюються згідно з педагогічною спрямованістю: дидактичні (ці ігри організовуються в процесі навчання), творчі педагогічні ігри (ігрова модель розроблена самим педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань). Ці ігри, які не регламентовано чіткими умовами й правилами, містять великі можливості для творчого самовираження школяра через роль. Роль є тим кермом, яке „запускає весь механізм педагогічних ігор творчого змісту”.
Педагогічні творчі ігри можна поділити на окремі види:
· Тривала гра – на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі.
· Елементи гри. Мають на увазі ситуації, коли в організацію колективної діяльності дітей вводиться один з компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності й активізувати її (роль або уявна ситуація).
· Гра-творчість. У процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може тільки подати ідею, підвести дітей до думки або просто прочитати готовий зразок гри.
Після того, як гра закінчилася, не поспішайте розлучатися з її учасниками. Попросіть учнів відповісти на питання:
Яку роль ви виконували?
Які були ваші завдання?
З якими результатами ви прийшли до закінчення гри?
Необхідно нагадати, що переможцем вважається лише той, хто повністю виконав рольові цілі. Така розмова допоможе учасникам зробити аналіз по «гарячих слідах», виплеснути емоції. Дуже важливий такт педагога при підведенні підсумків. Педагог дає кожному оцінку його дій, але так, щоб ваші слова підштовхнули учасника гри до самоаналізу, щоб вони збільшили віру гравця в себе і свої можливості. Гравці можуть проводити й аналіз своїх ігрових відчуттів у ході гри. Наступного дня після гри можна провести її докладний письмовий аналіз; дати огляд-характеристику подій гри та їх сприйняття учасниками труднощів, що виникають по ходу справи, ідей, які приходили гравцям у голову.
Можлива й конфліктна ситуація в оцінюванні особистісного вияву в грі. Розв’язання конфліктної ситуації – завжди рух уперед, а значить духовне збагачення людини. Щонайперша умова вирішення конфлікту – почергове висловування кожного учасника гри. Іноді такий простий крок стає простим розв’язанням конфліктної ситуації, бо як тільки інша сторона вислухана й зрозуміла її позиція, виразно проступає рішення ситуації.
Часто розгораються амбітні конфлікти: один з гравців претендує на визнання його високого становища, у якому йому відмовляє інший гравець. Дуже важливо правильно визначити зміст конфліктної ситуації – це визначає спрямованість уваги. Іноді зіткнення учасників при оцінці гри називають «порожнім конфліктом»: зіткнення викликано несприятливим станом одного з партнерів, який агресивно або грубо висловився про гру одного з учасників.
Педагогу необхідно знати контруктивный вихід з конфліктної ситуації, коли обидва учасники гри духовно збагачуються, оскільки при розв’язанні інтереси кожного беруться до уваги.
· Жарт – найлегший, витончений, природний спосіб. Гумор знімає психологічну напругу, дозволяє гравцям роздивитися суть суперечності й спокійно шукати раціональне вирішення. Діти дуже люблять гумор, достатньо жарту – і вони готові вислухати педагога й погодитися з доводами дорослого, авторитетного, досвідченого педагога.
· Ніжність («психологічне погладжування») – неважкий спосіб для педагога, який уміє поважати іншого, оскільки завжди зуміє відзначити достоїнства цього іншого навіть у суперечці, що розгорнулася. Педагог повинен розуміти, що гравець іде на конфлікт часто через психологічні особливості свого віку, і тому педагогу зовсім неважко нагадати учаснику гри його позитивні якості. Проявлена «ніжність» надихає й дає прилив сил, протест знімається, протиріччя виявляється, розум може спокійно аналізувати ситуацію.
· Компроміс – обопільна поступка обох учасників гри, які усвідомлюють правочинність інтересів кожного: обидва гравці щось втрачають і щось знаходять при компромісі. На компроміс йдуть в ім'я інтересів іншого – і в цьому полягає духовне збагачення.
· Третейський суд виявляється неминучим у тому випадку, коли гравці не в змозі знайти вихід, або коли їх інтереси становлять собою жорстку альтернативу. Третя особа – авторитетний педагог для обох учасників, вони наперед обумовлюють, що рішення цього педагога ухвалюється беззаперечно.
· Аналіз ситуації – складний і тонкий спосіб вирішення конфліктної ситуації, яка полягає в тому, щоб виявити причинно-наслідкові зв'язки і знайти наслідки ухваленого рішення. Педагог стає, завдяки своєму інтелекту й досвіду, головним у розгляді даної ситуації, гравець вимушений підкоритися логіці педагога.
Надзвичайно важливо педагогу, учасникам гри при зверненні до способів вирішення конфліктних ситуацій не забувати провідних етико-психологічних ідей, установок. Технологічний арсенал оцінної реакції педагога підвищується, якщо педагог добре володіє мімікою, пластикою, жестами, інтонацією, позою. Іноді, ні слова не кажучи, педагог здатний виказати учаснику гри своє захоплення, своє розчарування, свою радість або свій смуток з нагоди деяких невдач.
При оцінюванні гри й виконанні ролей учасниками можна запропонувати картки різних кольорів. Кожний колір означатиме яскравий вияв тієї або іншої якості особи. Картки можна назвати:
Ватажок
Буря ініціативи
Практичний розум
Майстер компромісу
Найпереконливіший
Заключний етап призначений для того, щоб гравці змогли уявити себе учасниками ділового спілкування з іншими людьми, свої сильні й слабкі сторони; урегулювати конфліктні ситуації, усвідомлювати потребу й необхідність розвитку вмінь спілкуватися.
Рольові ігри ближче за все стоять до категорії «спілкування». У якості важливих моментів спілкування виступають емпатія й рефлексія. Під емпатією мається на увазі здатність розуміти психічні стани інших людей; співпереживання; емоційний відгук; емоційна ідентифікація з іншими. Рефлексія розглядається як самопоглиблення, зверненість пізнання до свого внутрішнього світу; бачення своєї позиції з боку; здатність імітувати думки партнера.
У рольових іграх і емпатія, і рефлексія також є найважливішими характеристиками, що визначають успішність ігрового процесу. Але в грі вони мають специфічні особливості, що диктуються двопланністю ігрового процесу. Наявність емпатії необхідна, по-перше, для реального плану гри – як урахування психічних станів партнерів. По-друге, високий ступінь емпатії потрібен при переході від реального плану в уявний – як емоційна ідентифікація себе з ігровим персонажем, роль якого виконується. По-третє, знаходячись в уявній ролі, необхідно відчувати рольові переживання напарника. Саме різні поєднання цих виявів емпатії забезпечують вищий ступінь гри – рівень артистизму.
Рефлексні особливості особи характеризують інтелект людини, а також гнучкість її поведінки, тобто здатність орієнтуватися в обстановці. Завдяки наявності таких характеристик, як емпатія і рефлексія, гра є універсальним засобом вивчення особливостей спілкування й навчання спілкування.
Рольові ігри
Рольові ігри є одним з найбільш успішних методів визначення ставлення та розвитку практичних навичок учасників. Ролі можуть розподілятися тренером або вибиратися випадково чи за бажанням учасників. У рольовій грі з розподіленими ролями учасники отримують інструкції з виконання своєї ролі або «сценарій» гри. У грі, що не пов'язана з розподілом ролей, учасники грають самі себе та демонструють свої власні реакції на певні ситуації. Рольова гра може бути розіграна перед усією групою або в малих групах. Нижче наведені декілька різновидів рольових ігор. Знання різних способів проведення рольових ігор допоможе вам стати більш успішними в їх проведенні. У пораднику тренера ви зможете знайти поради щодо використання різних видів сценаріїв і форми проведення рольових ігор.
Драматична пародія. Цей вид рольових ігор розігрується перед усією групою, він забезпечує можливість демонстрації. Метою є проілюструвати проблемний підхід та обговорити його. Дія гри базується на інструкціях тренера. Письмовий сценарій можна використати для того, щоби зробити гру менш ризикованою для учасників, та для того, щоби переконатись у тому, що не пропущені окремі важливі моменти. Наприклад, ви можете створити сценарій, що відображає, як слід проводити та як не слід проводити конференцію з батьками.
Негативна рольова гра. Це гумористичний, розважальний та інколи разряджувальний спосіб проведення рольової гри, коли партнери виконують певні дії свідомо невірно. Цей вид рольової гри виконується перед усією групою та передбачає надання вірних указівок для учасників гри. Наприклад, двоє людей демонструють невірний спосіб ведення бесіди, коли один з партнерів намагається іншому щось сказати, а інший демонструє абсолютну неуважність і небажання слухати.
Після огляду й обговорення негативних прикладів попередньої гри на відео або в пародії гравці «переграють» спочатку всю гру у вірний спосіб. Наприклад, учасники дивляться й обговорюють переглянутий на відео сюжет по те, яка два вчителі проводять зустріч із батьками, перевантажуючи їх надмірною інформацією та не даючи можливості підключитись до бесіди. Гравці переграють кожну роль у цьому сюжеті в більш ефективний спосіб. Наприкінці учасник, який виконує роль батьків, розповідає двом учасникам, які виконують роль учителів, що, на його думку, вони зробили вірно та що їм треба врахувати для вдосконалення своїх навичок.
Основні кроки:
1. Два або більше гравців представляють усій групі драматичну сценку. Мета полягає в ілюстрації проблеми або використанні певних навичок, а також у заохоченні відповідного обговорення. Постановка базується на даних тренером письмових настановах щодо виконання ролей. Інший варіант драматичної сценки полягає в тому, що гравці використовують «неправильну та правильну» техніки. Інші учасники спостерігають неправильний спосіб дій і критикують його. Далі вони бачать правильний спосіб і обговорюють його.
2. Модифікація вимагає розробки постановки в невеликій групці перед тим, як показати її всій групі. Існує процедура, яка дозволяє залучити всю групу:
- Розподіліть учасників на стільки груп, скільки ролей існує в даній рольовій грі. Дайте кожній групі інформацію про постановку й одну з ролей.
- Попросіть кожну групу обговорити та визначити стратегії, які будуть використані в рольовій грі.
- Запросіть з кожної групи добровольців, які, власне, гратимуть ролі. Дайте цим добровольцям достатню кількість часу для уважного опрацювання ролей.
- Проведіть коротке опитування решти групи, глядачів стосовно того, що вони повинні шукати в рольовій грі. Непогано було б дати глядачам коротенькі письмові рекомендації щодо предмета їхніх спостережень.
- Проведіть рольову гру.
- Після гри проведіть загальне обговорення, що включатиме порівняння планів і очікувань групи з тим, що відбулося насправді. Використовуйте для дискусії дані глядачам письмові рекомендації.
- Підсумуйте знання, здобуті в результаті рольової гри.
Сценарна рольова гра. Сценарна рольова гра є відносно безпечною формою рольової гри. Вона може ефективно використовуватися як спосіб представлення двох точок зору для проведення обговорення або як спосіб демонстрації набутих навичок. Учасники розігрують перед групою заздалегідь підготовлений письмовий сценарій.
Матеріали: сценарії та іменні картки для гравців.
Основні кроки:
- Підготувати сценарій для рольової гри. Краще написати сценарій простою мовою й заохочувати звичайне спілкування настільки, наскільки це буде можливо. Сценарій повинен бути відносно коротким, оскільки гравці читатимуть його, а тривала рольова гра втомлює.
- Підготуйте великі іменні картки для рольової гри, які визначають роль, яку грають учасники.
- Доберіть гравців заздалегідь і дайте їм можливість проглянути сценарій.
Тривалість звичайно 10-15 хвилин.
