Базові поняття методології науки

Базовими поняттями методологічного аналізу наукового дослідження є предмет дослідження, об'єкт дослідження та пізнавальна ситуація.

Предметом дослідження називають сукупність об'єкта дослідження і пізнавальних засобів його вивчення. По відношенню до предмета даного конкретного дослідження предмет науки виступає як більш загальне поняття і виконує методологічну функцію.

В. П. Зінченко і С. Д. Смирнов (1983) відзначають, що зародження і розвиток науки пов'язане з формуванням предмета науки, а радикальна зміна наукового предмета веде до революції в науці. Ця роль наукового предмета в розвитку науки особливо помітна на прикладі психології. Предмет науки для психології - системоутворююча категорія, оскільки, як очевидно з всієї її історії, система наукового знання будувалася в залежності від того, що було визнано вченими в якості предмета науки. Іншими словами, психологія як наука створювалася всякий раз по-іншому, виходячи з того, що ставало її предметом. В історії психологічної науки предметом ставали, як відомо, акти свідомості, поведінку, цілісні образи або гештальти, розвиток вищих психічних функцій, діяльність і т. д.

Більш коротке визначення предмета наукового дослідження дано В. П. Зінченко і С. Д. Смирновим: «... в предмет дослідження входять об'єкт вивчення, дослідницьке завдання, система методологічних засобів і послідовність їх застосування» (1983.С. 25).Більше розгорнуте визначення предмета наукового дослідження дано Г. П. Щедровицьким (1995а). Перш за все, в ньому конкретизовано, які методологічні засоби входять в предмет дослідження (рис. 1.1).

У структуру наукового предмета входять:

1) факти, або одиниці емпіричного матеріалу;

2) засоби вираження, серед яких виявляться мови різного типу, математичні описи, системи понять і ін.;

3) методичні приписи та системи методик, що фіксують прийоми науково-дослідної роботи;

4) онтологічні схеми, що зображують ідеальну дійсність вивчення;

5) моделі, репрезентують приватні об'єкти дослідження;

6) знання, що об'єднуються в теоретичну систему.

7) проблеми;

8) завдання наукового дослідження (Щедровицький, 1995а).мал.1.1.

Стрілками на схемі показані взаємозв'язку в структурі наукового предмета. У даному визначенні предмет наукового дослідження показаний в більш широкому контексті науки і прийнятих в ній теорій, схем і моделей. У будь-якому методологічно обгрунтованому науковому дослідженні можуть бути виділені перераховані одиниці.

Інша, не менш важлива категорія методологічного аналізу - об'єкт дослідження, який не "просто деяка частина зовнішньої реальності, на яку можна прямо вказати. Для того щоб перетворити об'єкт як безпосередньо спостережувану реальність в об'єкт науки, потрібно виявити стійкі і необхідні зв'язки в цій галузі явищ і закріпити їх у системі наукових абстракцій, а також відокремити утримання об'єкта, незалежне від пізнає суб'єкта, від форми відображення цього змісту... Процес побудови об'єкта наукового дослідження неможливий без появи особливої ​​пізнавальної задачі, наукової проблеми»(Зінченко, 1983.С. 25). Наведемо простий приклад. Якщо в психологічному дослідженні вивчаються виконавські дії людини-оператора, то таке виділення досліджуваного з зовнішньої реальності увазі, принаймні, що: 1) є деяка теоретичне визначення дії в термінах психології та 2) є деяка більш загальна теоретична схема, хоча б у вигляді послідовності дій людини-оператора, в якій досліджуваний об'єкт займає своє місце.

Пізнавальна ситуація - ще одна фундаментальна категорія методології науки. Класичні уявлення про пізнавальної ситуації включали проблему як неповноту знань про досліджуваному предметі, завдання, поставлені для вирішення пізнавальної проблеми, а також умови і сукупність коштів, наявних для вирішення завдань. На рубежі 20-30-х рр. ХХ ст. вченими була усвідомлена неповнота цих уявлень. У 1927 р великий фізик Нільс Бор сформулював принцип, що став відомим як принцип додатковості. Даний принцип мав два змістовних аспекту. Ми розглянемо лише один з них, що має відношення до методології будь-якої науки, а не тільки фізики: дослідник є невід'ємною частиною пізнавальної ситуації. Сенс цього принципу цілком зрозумілий: дослідник вибирає той чи інший можливий спосіб опису та інтерпретації отриманих даних, без дослідника з його знаннями, досвідом, науковою інтуїцією, інтелектом і т. д. неможлива ніяка пізнавальна ситуація в науці і т. д.

Специфіка психології як науки в тому, що пізнавальна ситуація в ній - суб'єкт -суб'ектная в принципі. І дослідник, і випробовуваний в психологічному дослідженні або психолог і клієнт в практиці невід'ємні від ситуації. Однак, як це не здасться дивним, людина далеко не відразу став невід'ємною частиною пізнавальної ситуації в психології.

Як відомо, першим в історії психології як самостійної науки общепсихологическим підходом став ассоцианизм. У ассоцианізму головним методом дослідження була аналітична інтроспекція, в основі якої була одна істотна допущення. Інтроспекціоністів неявно виходили з передумови, що будь-яка людина, що пройшов спеціальну підготовку, володіє одним і тим же набором пізнавальних засобів, що дозволяють вивчати акти свідомості. Ще одне припущення полягало в тому, що у будь-якої людини свідомість функціонує за одним і тим же законам, т. е. особистість випробуваного (в інтроспективної психології він же дослідник) не впливає на результати. Ошібочностьіменно цих припущень і привела зрештою до краху асоціативної психології.

У вітчизняній психології необхідність введення випробуваного (його емоційних і потребностний станів, його мотивації і т. Д.) У пізнавальну ситуацію була вперше усвідомлена Л. С. Виготським (1924). «Опитування випробуваного з метою абсолютно об'єктивного вивчення та врахування невиявлених рефлексів є необхідна частина експериментального дослідження нормальної людини в стані неспання», - писав він з приводу методики рефлексологічного дослідження, підкреслюючи, що тільки так і можлива справді матеріалістична рефлексологія (Виготський, 1982.Т. 1.С. 47).

Поступово в психології була усвідомлена і необхідність врахування особистості дослідника або творця теорії. У літературі з практичної психології, і насамперед з психотерапії, цей принцип дотримується більш послідовно. Як правило, виклад психотерапевтичної теорії в літературі починається з розповіді про творця цієї теорії як особистості і про його життя (наприклад, Соколова, 2001). Це не випадково, оскільки зрозуміти, як виникло те чи інше уявлення про страждання людської душі, можливо тільки при обліку контексту життя тієї людини, який запропонував дану психотерапевтичну теорію. Аналіз біографій найбільших психотерапевтів - творців психотерапевтичних теорій показує, що їхнє життя мала пряме відношення до сформульованим ними теоретичним положенням. Прикладів можна навести багато, але це не входить у завдання даного посібника.

Біографія творців загально-психологічних теорій також дозволяє зрозуміти, в якому контексті людина формулював свій погляд на психіку, що, у свою чергу, допоможе зрозуміти і саму теорію, в тому числі і її можливу однобічність і вразливі місця. Досить навести два приклади. Зоолог Жан Піаже будує свою теорію інтелекту на основі гомеостатичної моделі (інтелект розуміється як функціональний орган адаптації, т. Е Підтримки динамічної рівноваги між індивідом і середовищем). Хімік з базової освіти, Джо Гілфорд будує свою тривимірну модель інтелекту, в якій проглядаються досить очевидні аналогії з періодичною системою хімічних елементів Д. І. Менделєєва. Навівши ці приклади, зафіксуємо для себе, що в психології, очевидно, особистість вченого визначає обраний ним спосіб опису та інтерпретації фактів нітрохи не менше, ніж у природничих науках.

17.

18. Проблема одиниць аналізу психіки