Складнопідрядні речення з підрядними додатковими

Підрядні додаткові речення вводяться сполучникoм ut (ne) – що, щоб, (щоб не), що має назву ut (ne) obiectīvum (що додаткове).

Залежно від значення керівного дієслова існує декілька типів підрядних додаткових речень:

1) після дієслів із значенням „прагнути, бажати” (verba studii et voluntātis): curāre – турбуватися, studēre – прагнути, optare – бажати, rogāre, petĕre – просити, permittĕre – дозволяти, monēre,suadēre – переконувати, imperāre – наказувати;

2) після дієслів із значенням „боятися” (verba timendi): timēre, metuĕre, verēri – боятися, pericŭlum est – є небезпека. Ut вживається для висловлення бажання аби щось сталося, а ne – аби щось не сталося. Сполучник ut і ne non перекладається сполучником „що” із запереченням „не”, а сполучник ne – що не, щоби не;

3) після дієслів із значенням „перешкоджати” (verba impedien-di): impedīre, prohibēre, obstāre, repugnāre, retinēre, resistĕre – пе-решкоджати; recusāre – відмовляти; interdicĕre – забороняти. Сполучниками підрядності служать ne, quomĭnus, quin (щоб не). Сполучники quomĭnus та quin вживаються тоді, коли перед присудком головного речення є заперечення.

У цих трьох типах підрядних додаткових речень вживається praesens coniunctīvі після головних часів та imperfectum coniunctīvі – після історичних часів головного речення.

4) після заперечних чи питальних виразів, що означають відсут-ність сумніву (verba dubitandi): non dubitāre – не сумніватися, dubi-um non est – не має сумніву, nemo dubĭtat – ніхто не сумнівається, quis dubĭtat – хто сумнівається, non dubitāre – не треба сумніватися, non multum abest – небагато бракує, nihil abest – нічого не бракує, non abstineo – не стримуюся, retinēri non possum – не можу стри-мати себе. Сполучником підрядності служить quin (що, щоб).

У підрядних додаткових реченнях з quin при заперечних виразах вживається coniunctīvus за правилом consecutio tempŏrum.

5) до типу підрядних додаткових речень належать непрямі питання.

1. Ante senectūtem curāvi, ut bene vivĕrem; in senectūte, ut bene moriar. – Перед старістю я турбувався про те, щоб добре жити, а під час старості, щоб добре померти.

2. Dent opĕram consŭles, ne quid res publĭca detrimenti capiat. – Не-хай консули потурбуються, щоб республіка не зазнала якоїсь втрати.

3. Valde metuo, ne frigeas in hibernis. – Я дуже боюсь, що будеш мерзнути під час зимових стоянок.

4. Omnes labōres te excipĕre video; timeo, ut sustineаs. – Бачу, що ти усі труднощі береш на себе; боюсь, що ти не витримаєш.

5. Imperātor metuēbat, ne ad supplicium traderētur. – Полководець боявся, що буде переданий до страти.

6. Plura ne scribam, dolōre impedior. – Мені перешкоджає біль біль-ше писати.

7. Epaminondas non recusāvit, quomĭnus legis poenam subīret. – Епамінонд не відмовився бути відданим законному покаранню.

8. Non dubĭto, quin me ames, amavĕris, amatūrus sis. – Я не сумні-ваюсь, що ти мене любиш, любив, будеш любити.

9. Non dubitāvi, quin me amāres, amavisses, amatūrus esses. – Я не сумнівався, що ти мене любиш, любив, будеш любити.

Складнопідрядні речення з підрядними наслідковими (консекутивними)

Підрядні наслідкоі речення вказують на наслідок того, про що повідомляється в головному реченні. Вони вводяться сполучниками ut (що), ut non (що не), ut nemo (що ніхто), ut nihil (що ніщо), utnunquam (що ніколи), neque (і що не). Таке ut називається ut conse-cutīvum (що наслідкове). У головному реченні на наслідок можуть вказувати відповідні вказівні займенники зі значенням „такий” чи вказівні прислівники зі значенням „так”, „стільки”, „до такої міри”: hic, haec, hoc – такий, а, е; iste, ista, istud – такий, а, е; ille, illa, illud, is, ea, id, idem, eădem, idem – такий, а, е; tantus, a, um – такий, а, е (за кількістю); talis, e – настільки важливий, а, е, такий, а, е (за якістю); hic – тут; ibi, istic, illic – там; ibīdem – там же; ita, sic – так; eiusmŏdi – так само; adeo – до того; tantopĕre – настільки, до такої міри; tam – так, настільки.

Однак відповідні вказівні слова можуть бути відсутні. Якщо вони присутні, тоді ut перекладається „що”, а якщо відсутні – „так що”.

Умовний спосіб вживається відповідно до правила consecutio tempŏrum..

Perfectum, plusquamperfectum і coniugatio periphrastĭca actīva з дієсловом sum, fui, esse в кон’юнктиві хоч і можливі, однак, вживаються рідко, оскільки наслідок відбувається переважно одночасно із дією головного речення.

У підрядних наслідкових реченнях присудок стоїть здебільшого в praesens або imperfectum coniunctīvі.

1. Tanta vis probitātis est, ut eam in hoste etiam diligāmus. – Така ве-лика сила чесності, що її любимо навіть у ворога.

2. Epaminondas adeo fuit veritātis dilĭgens, ut ne ioco quidem menti-rētur. – Епамінонд настільки любив правду, що навіть під час жарту не обманював.

Складнопідрядні речення з підрядними підметовими (пояснювальними)

Підрядні підметові речення уточнюють або заміняють підмет головного речення, розкривають або пояснюють його зміст. За значе-нням – близькі до підрядних наслідкових. Вони вводяться сполучни-ком ut (quod) – що, який має назву ut (quod) explicatīvum (що пояс-нювальне).

Ut explicatīvum вживається:

1) після дієслів зі значенням „старатися, добиватися, дозволяти” у пасивному стані: permittĭtur – дозволяється, fit – трапляється, fiĕri non potest – не може трапитися, relinquĭtur – залишається, sequĭtur – випливає;

2) після безособових дієслів: accĭdit – трапляється, contingit – вдається, est – буває, restat – залишається, placet – подобається, con-vĕnit – вирішується;

3) після деяких зворотів, які складаються з іменників чи прик-метників середнього роду з дієсловом est: mos est, consuetūdo est – є звичка, lex est – є закон, in eo res est – справа дійшла до того, proxĭ-mum est – є найближче та ін.

У підрядних підметових реченнях з ut explicatīvum вживається praesens coniunctīvі після головних часів, imperfectum coniunctīvі – після історичних.

1. Ita fit, ut omnīno nemo esse possit beātus. – Так буває, що взагалі ніхто не може бути щасливим.

2. Placuit Caesăre, ut ad Ariovistum legātos mittĕret. – Цезарю годи-лося послати до Аріовіста послів.

3. Relĭquum est, ut ego mihi consŭlam. – Залишається мені потурбу-ватися про себе.

4. Consŭli permissum est, ut duas legiōnes scribĕret. – Консулу було дозволено сформувати два легіони.

5. Fiĕri potest, ut errem. – Може статися так, що я помиляюсь.

Quod explicatīvum пояснює або визначає зміст головного ре-чення чи окремого його члена і вказує на дійсний факт. Quod expli-catīvum вживається:

1) після вказівних займенників hoc, illud, id у будь-якому від-мінку;

2) після дієслів із значенням „траплятися”, „робитися”, „става-тися”, „виникати” у сполученні з прислівниками (іменниками чи прикметниками): bene, male, commŏde, opportūne fit, evĕnit, accĭdit – трапляється добре, погано, вигідно, зручно; bene, male, prudenter, gratum facio – роблю добре, погано, розумно, вдячно.

У реченнях з quod explicatīvum вживається дійсний спосіб будь-якого часу.

1. Inter inanĭmum et anĭmal hoc maxĭme interest, quod anĭmal agit alĭ-quid. – Між неживою і живою істотами – та різниця, що жива щось робить.

2. Hic annus eo fuit insignis, quod urbs Romāna a Gallis capta est. – Цей рік відзначився тим, що місто Рим було взяте галлами.

3. Bene facis, quod me adiŭvas. – Ти робиш добре, що мені допома-гаєш.

4. Fecisti mihi pergrātum, quod librum ad me missisti. – Ти зробив ме-ні велике задоволення, що прислав мені книгу.

Nota bene! Речення з quod explicatīvum вживається після дієслів, які передають внутрішній стан чи зовнішнй прояв (verba affectuum):

gaudēre, laetāri – радіти

dolēre – страдати

aegre, gravĭter, moleste ferre – важко переносити

indignāri – гніватися, сердитися

suscensēre – гніватися, бути роздратованим

mirāri, admirāri – дивуватися

queri – жалітися, нарікати

gloriāri – вихвалятися

laudāre – хвалити

reprehendĕre, vituperāre – ганити

gratulāri – поздоровляти

Після цих дієслів у реченнях з quod explicatīvum вживається як дійсний, так і умовний спосіб. Умовний спосіб відповідно до consecutio tempŏrum виступає тоді, коли автор називає не власну думку, а чужу, яка належить іншій особі.

1. Molestissĭme fero, quod, te ubi visūrus sim, nescio. – Я дуже важко переношу те, що не знаю, де тебе побачу.

2. Tibi gratias ago, quod me omni molestia liberasti. – Я дякую тобі за те, що ти звільнив мене від будь-якої неприємності.

3. Socrătes accusātus est, quod corrumpĕret iuventūtem. – Сократ був обвинувачений в тому, що псує молодь.

4. Panaetius Africānum laudat, quod abstĭnens fuĕrit. – Панетій хва-лить Сціпіона Африканського за те, що він був безкорисливий.

Примiтка.

Різниця між quod explicatīvum і ut explicatīvumполягає в тому, що quod explicatīvum містить відомий факт, що підтверджується прислівниками, а ut explicatīvum містить невідомий факт і не підтверджується прислівниками.