Ablatīvus absolūtus (орудний незалежний або самостійний) – це незалежний виокремлений дієприкметниковий зворот, який виконує у реченні функцію розгорнутої обставини часу, причини, допусту, умови, способу дії.
Він складається з двох частин, узгоджених між собою в орудному відмінку: іменника (субстантивованого прикметника чи займенника), який виконує функцію логічного підмета звороту, та дієприкметника, що є логічним присудком звороту. Зворот називається незалежним (absolūtus) тому, що іменник, з яким узгоджується дієприкметник, не залежить від жодного члена речення. У звороті вживаються два види дієприкметників: participium praesentis actīvi (дієприкметник теперішнього часу активного стану) для вираження одночасної дії з дією дієслова-присудка та participium perfecti passīvi (дієприкметник минулого часу доконаного виду пасивного стану) – для попередньої дії.
1. Рarticipium praesentis actīvi:
Romŭlo regnante bellum cum Sabīnis fuit. – Коли царював Ромул, була війна із сабінянами (За царювання Ромула була війна із сабінянами).
2. Рarticipium perfecti passīvi:
Imperātor hostĭbus victis in castra properāvit. – Коли вороги були переможені, полководець поспішив до військового табору (Після перемоги над ворогами полководець поспішив до військового табору. – Перемігши ворогів, полководець поспішив до військового табору).
Зворот аblatīvus absolūtus може вживатися без дієприкметника. В такому випадку до його складу входять:
1) два іменники: Cicerōne consŭle, coniuratio Сatilīnae reperta est. – За консульства Цицерона була розкрита змова Катіліни;
2) іменник та прикметник: Caesăre vivo Romāni multas victorias paravērunt. – За життя Цезаря римляни здобули багато перемог;
3) займенник та іменник (прикметник): Te auctōre hoc fecĭ-mus. – Ми зробили це під твоїм керівництвом;
4) тільки іменник або субстантивований дієприкметник: Auspicāto tribūni creāti sunt. – Після ворожби з лету птахів вибрали трибунів.
Перше слово виконує роль логічного підмета, друге – виступає іменною частиною логічного присудка звороту. Дієслівна частина складеного присудка відсутня, оскільки, дієслово “ sum, fui, esse ” не утворює дієприкметників, що входять до складу звороту.
Ablatīvus absolūtus перекладається:
1) підрядними обставинними реченнями (часу, причини, допус-ту, умови, способу дії);
2) віддієслівним іменником із прийменником;
3) дієприслівниковим зворотом, коли до складу звороту входить рarticipium perfecti passīvi та граматичний підмет в основній частині речення і логічний підмет у звороті один і той.
1. Bello Helvetiōrum confecto, totīus Galliae legāti ad Caesărem con-venērunt. – Після того, коли війна з гельветами закінчилась, посли всієї Ґаллії зійшлися до Цезаря (перекладається підрядним реченням часу);
2. Galli, nec portis urbis clausis, nec stationĭbus pro muris et portis disposĭtis, in urbem intraverunt. – Так як ворота міста не були зачинені і не були розміщені вартові перед стінами і воротами, ґалли увійшли в місто (перекладається підрядним реченням причини);
3. Omnĭbus rebus amissis, vir sapiens non desperāvit. – Хоч все майно було втрачене, розумна людина не зневірилась (перекладається підрядним допустовим реченням);
4. Te adiuvante opus celerĭter finiam. – Якщо ти допомагатимеш, я швидко закінчу роботу (перекладається підрядним умовним речен-ням).
Відкладні дієслова (Verba deponentia)
Відкладними називаються дієслова, які мають пасивну форму, а значення активне. Відкладні дієслова мають три основні форми: 1) praesens, 2) perfectum, 3) infinitīvus praesentis:
I. moror, morātus sum, ārі – зволікати;
II. vereor, verĭtus sum, ēri – боятися;
III. sequor, secūtus sum, sequi – переслідувати;
IV. orior, ortus sum, īri – виникати.
Відкладні дієслова мають деякі форми активного стану: рarticipium praesentis, рarticipium futūri та ін.
Відкладні дієслова відмінюються як звичайні, але у пасивному стані.
Напіввідкладні дієслова (Verba semideponentia)
Напіввідкладними називаються дієслова, які часи системи інфекта утворюють в активному стані, а часи системи перфекта – у пасивному, або навпаки:
gaudeo, gavīsus sum, ēre – радіти;
soleo, solĭtus sum, ēre – мати звичку;
confīdo, confīsus sum, ĕre – довіряти;
revertor, reverti, reverti – повертатись.
