Qui quaerit, repĕrit Хто шукає, той знаходить
Латинська мова за своєю граматичною будовою належить до індоєвропейських мов флективного синтетичного типу.
У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legĭtis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка) вимагає в реченні перехідного дієслова тощо.
Синтетичні мови протистоять аналітичним мовам, в яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв’язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.
У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема, часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни в латинській мові.
Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови.
Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних – англійська, французька та ін.
Частини мови
Частини мови поділяються на змінні й незмінні.
Змінні частини мови Незмінні частини мови
1. Іменник – nomen substantīvum 1. Прислівник – adverbium
2. Прикметник – nomen adiectīvum 2. Прийменник – praepositio
3. Займенник – pronōmen 3. Сполучник – coniunctio
4. Числівник – nomen numerāle 4. Частка – particŭla
5. Дієслово – verbum 5. Вигук – interiectio
Схема частин мови
Граматичні категорії дієслова
Латинське дієслово (verbum) має такі граматичні категорії:
1. Numĕrus (число): singulāris (однина)
plurālis (множина).
2. Genus (стан): actīvum (активний)
passīvum (пасивний).
3. Persōna (особа): prima (перша) – я, ми
secunda (друга) – ти, ви
tertia (третя) – він, вона, воно, вони.
4. Modus (спосіб): indicatīvus (дійсний)
imperatīvus (наказовий)
сoniunctīvus (умовний).
5. Tempus (час): шість – три недоконані часи, три доконані часи.
До недоконаних часів (часів системи інфекта) належать:
а) Praesens (теперішній);
б) Imperfectum (минулий недоконаного виду);
в) Futūrum I (primum) (майбутній недоконаного виду).
До доконаних часів (часів системи перфекта) належать:
а) Perfectum (минулий доконаного виду);
б) Plusquamperfectum (давноминулий);
в) Futūrum IІ (secundum) (майбутній доконаного виду).
6. Coniugatio
(дієвідміна): prima (перша)
secunda (друга)
tertia (третя)
quarta (четверта).
7. Formae verbāles
(дієслівні форми): infinitīvus (неозначена форма дієслова)
participium (дієприкметник)
gerundium (віддієслівний іменник)
gerundīvum (віддієслівний прикметник)
supīnum (супін).
Основні форми дієслова
Латинське дієслово має чотири основні форми:
1. 1-а особа однини теперішнього часу дійсного способу активного стану (persōna prima praesentis indicatīvi actīvi), яка закінчується на ‑ о;
2. 1-а особа однини минулого часу доконаного виду активного стану (persōna prima perfecti indicatīvi actīvi), яка закінчується на - і;
3. cупін (supīnum) – віддієслівний іменник, який закінчується на - um;
4. неозначена форма дієслова теперішнього часу активного стану (infinitīvus praesentis actīvi), яка закінчується на - re.
Наприклад:
| 1-а особа однини теперішнього часу | 1-а особа однини минулого часу | Супін | Неозначена форма | Значення |
| laudo | laudāvi | laudātum | laudāre | хвалити |
| doceo | docui | doctum | docēre | навчати |
| lego | legi | lectum | legĕre | читати |
| audio | audīvi | audītum | audīre | слухати |
Дієслівні основи
Усі часові форми латинського дієслова утворюються від трьох основ: 1) основи інфекта; 2) основи перфекта; 3) основи супіна.
Вони визначаються за чотирма основними формами дієслова, які подає словник. Основу інфекта одержуємо, відкинувши від неозначеної форми дієслова теперішнього часу закінчення ‑re в І, ІІ, ІV дієвідмінах, ‑ĕre у ІІІ.
Наприклад:
infinitīvus – laudāre – основа інфекта laudā-, docēre – docē-, legĕre – leg-, audīre – audī-.
Від основи інфекта утворюються недоконані часи (praesens, impеrfectum, futūrum I) активного і пасивного стану дійсного, (praesens, futūrum I) наказового та (praesens, impеrfectum) умовного способів; неозначені форми теперішнього часу, ґерундій і ґерундив.
Основа перфекта утворюється відкиданням у 1-й особі однини минулого часу доконаного виду активного стану закінчення -і, наприклад: 1-а особа перфекта laudāvi – основа перфекта laudāv-, docui – docu-, legi – leg-, audīvi – audiv-.
Від основи перфекта утворюються доконані часи (perfectum, plusquamperfectum, futūrum II) активного стану дійсного та (perfectum, plusquamperfectum) умовного способів, неозначена форма дієслова минулого часу активного стану (infinitīvus perfecti actīvi).
Основу супіна визначаємо, відкинувши від супіна закінчення -um,наприклад, супін – laudātum – основа супіна laudāt-, doctum – doct-, lectum – lect-, audītum – audīt-. Від основи супіна утворюється дієприкметник минулого часу доконаного виду пасивного стану (participium perfecti passīvi), який є частиною доконаних часів пасивного стану, і дієприкметник майбутнього часу активного стану (participium futūri actīvi).
Усі часи і форми, утворені від основи супіна (крім дієприкметників), аналітичні (описові).
