Збудник сальмонельозу

Американські ветеринарні лікарі сальмон і Смит в 1885 р. Виділили з органів свиней, що загинули від чуми, мікроб, названий пізніше Bact. suipestifer. В 1888 р. Гертнер при вивченні етіології отруєнь людей виявив один й той же мікроб у м'ясі корови й селезінці померлої людини. Він був названий Bact. enteritidis. В 1892 р. Леффлер виділив від загиблих мишей мікроб, що одержав назву Bact. typhimurium, На честь Сальмона мікроорганізм, виділений ним, був названий сальмонелою, а харчове отруєння, вазваної мікробом, - сальмонельозом.

У цей час відомо більше -2 тис. сероваріантов сальмонел, що об’єднані в один рід -Salmonella. Рід включений у сімейство Enterobacteriaceae.

Сальмонельози - група інфекційних хвороб переважно молодняку сільськогосподарських і промислових тварин (телят, поросят, лошат, ягнят, пушннх звірів, птахів).

Морфологія. Сальмонели- дрібні палички із закругленньши кінцями від 1 до 4 мкм довжини й 0,3-0,8 мкм ширини, у мазках розташовуються поодиноко, безладно, рухливі (за виключенням S. pullorum-gallinatum), спор і капсул не утворять, по Граму забарвлюються негативно.

Культуральні властивості. Сальмонели — аероби й факультативние анаероби, оптимальна температура росту 37 °С, рН середовища 7,0—7,2, однак вони можуть рости й при рН нижче 7,0 й до 8,0 й вище. Добре ростуть на звичайних поживних середовищах: МПА, МПБ, середовищах Эндо, Левіна, Плоскірева, вісмут-сульфітному агарі й ін. На МПА утворять невеликі, діаметром від 1 до 4 мм, колонії, круґлі, з рівними краями, сіро-білого кольору з голубоватим відтінком. У некоторих видів сальмонел по краю колонії помітний випуклий слизовий вал. На середовищі Эндо колонії, прозорі розоватого кольору, на середовищі Левина - прозорі з голубоватнм відтінком, на середовищі Плоскирева - безбарвні, щільні, слегкамутноваті, на вісмут-сульфітному агарі - чорного кольору з металевим блиском, у МПБ - интенсивне помутніння, на дні пробірки осад сіро-білого кольору, на поверхні середовища іноді тонка плівка або пристінкове кільце.

Біохімічні властивості. Сальмонели не ферментують сахарозу, не розкладають лактозу, адонит, не розщеплюють салицин і сечовину, не утворюють індолу утворюють сірководень, реакція Фогеса - Проскауера негативна, реакція з метилиловим червоним позитивна. Глюкозу ферментують всі типи сальмонел із утворенням газу, однак зустрічаються штами S. typhimurium, S. typhisuis, S. abortusequi, S. dublin, S. anatum, S. gallinarum, що розкладають глюкозу без утворення газу. Більшість сальмонел ферментують маніт. Варто мати на увазі, що біохімічна активність у сальмонелл різних сероварів варіює.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період у молодняку триває від кількох годин до 5 - 8 діб. У телят, поросят, ягнят перебіг хвороби гострий, іноді підгострий або хронічний, у лошат — гострий та підгострий.

У телят і ягнят раннього віку за гострого перебігу відмічають різке підвищення температури тіла до 41,5 - 42 °С, слабкість, пригнічення, прискорення пульсу й дихання, відмову від молозива. Наприкінці другого дня з'являється профузний пронос. Виділення мають сірувато-жовтий колір, містять значну кількість слизу у вигляді сіруватих тяжів, бульбашки газу, пізніше з'являються прожилки крові. Телята гинуть упродовж 4-7 діб. У деяких телят сальмонельоз протікає у формі сепсису й закінчується смертю без розвитку ентериту. В цих випадках може спостерігатися гострий артрит, кульгання.

У разі виникнення сальмонельозу серед телят 1 - 3-місячного віку хвороба проходить хронічно, з розвитком бронхопневмонії. У хворих телят тривалий час зберігається підвищена температура тіла, спостерігається масовий кашель, особливо зранку під час підйому, з носової порожнини витікають слизисто-гнійні виділення. Аускультацією виявляють бронхіальне дихання та вологі хрипи. Тривалість хвороби — 1,5-2 міс. У тільних корів можливі аборти.

У поросят-сисунів, а також у поросят відлученого віку на початку ензоотії перебіг сальмонельозу гострий. Спостерігаються гарячка, пригніченість, відсутність апетиту, напади блювання, пронос. На 2 - 4-ту добу захворювання шкіра в ділянці підгруддя, черева й вух набуває синьо-червоного забарвлення, загальний стан хворих поросят погіршується. Наприкінці хвороби температура тіла спадає нижче норми, поросята гинуть упродовж 5 — 10 діб з ознаками сильної слабкості.

У поросят відлученого віку сальмонельоз перебігає хронічно, іноді підгостро. За підгострого перебігу гарячка стає переміжною, пронос чергується із запором. Апетит мінливий, спостерігаються спрага, швидке схуднення, задишка, кашель. Тривалість хвороби — 3-5 тижнів. За хронічного, найбільш характерного перебігу сальмонельозу, відмічаються хронічні ентерити і пневмонії. Шкіра хворих поросят бліда, набуває сіруватого кольору, волосся втрачає блиск, грубішає, з часом розвивається струпоподібна екзема. Спостерігається рецидивний пронос з гнильним запахом, випорожнення мають жовто-сірий колір, часто містять домішки фібрину або згустки крові. У багатьох випадках хвороба ускладнюється пневмонією, з'являються кашель, виділення з носа, пригнічення, прискорене дихання черевного типу, іноді судоми, потовщення суглобів. Хворі поросята відстають у рості, погано відгодовуються, більшість із них гине або їх вибраковують. У інфікованих свиноматок можливі аборти.

У лошат перебіг сальмонельозу гострий, характеризується пропасницею, відсутністю апетиту, проносом, іноді гемоглобінурією. Захворілі лошата нерідко гинуть упродовж перших 1-3 діб життя

Табл.10 Родова диференціація ентеробактерій (біохімічні властивості)

Рід Тести	Escherichia	Citrobacter	Klebsiella	Enterobacter	Salmonella	Edwardsiella	Proteus	Morganella
Рухливість	+	+	-	+	+(-)	+	+	+
Глюкоза	+	+	+	+	+	+	+	+
Лактоза	+	+	+	+	-	-	-	-
Сахароза	±	+(-)	+	+	-	-	±	-
Мальтоза	+	+	+	+	+	+	±	-
Маніт	+	+	+	+	+	-	-	-
Сорбіт	+	+	+	+	+	-	-	-
Дульцит	±	±	±	±	±	-	-	-
Гідроліз желатини	-	-	-	±	-	-	+	-
Індол	+	-	-	-	-	+	+	+
Сірководень	-	+	-	-	±	+	+	-
Гідроліз сечовини	-	-	±	±	-	-	+	+
Реакція з метилротом	+	+	-	-	+	+	+	+
Реакція Фогес-Проскауера	-	-	+	+	-	-	-	-
Засвоєння цитратів	-	+	±		+		±	-

Позначення: + позитивний результат (ферментує вуглевод або росте на середовищі і т.д.);

- відсутність росту або ферментації;

± окремі види, штами не володіють цими властивостями.

ВИГЛЯД ЗБУДНИКІВ ДЕРМАТОМІКОЗІВ В МІКРОСКОПІЧНИХ ПРЕПАРАТАХ

ВИГЛЯД ЗБУДНИКІВ ВІСЦЕРАЛЬНИХ МІКОЗІВ В МІКРОСКОПІЧНИХ ПРЕПАРАТАХ

ТЕМА «ПАТОГЕННІ МІКОПЛАЗМИ»

Табл.12 Морфологічні та фізіологічні особливості мікоплазм.

Показник для порівняння	Інфекційні захворювання
Перипневмонія ВРХ	Агалактія ДРХ	Мікоплазмоз птиці

Латинська назва збудника	М.mycoides	M.agalactiae	M.gallisepticum
Особливості морфології	Розмір клітин від 120 до 1400 нм. Прокаріоти. Клітинна стінка відсутня. Наявність тільки одної оболонки – цитоплазматичної мембрани – призводить до того, що клітини одного виду мають різноманітну форму, а саме – кульковидну, гілковидну та ін.(поліморфізм).
Особливості фізіології	Практично всім для розвитку потрібні негідролізовані білки (нативні) та стероли. Нечутливі до антибіотиків, що викликають загибель мікробів внаслідок руйнування клітинної стінки.
Походження мікоплазм	Остаточно нез’ясоване. Перший варіант – мікоплазми є попередниками сучасних бактерій. Другій – мікоплазми є одною з форм, яка призвела до появи еукаріотів. Третій – мікоплазми є бактеріями, які внаслідок дії певних факторів середовища втратили клітинну стінку і такі мутантні форми утворили самостійну групу мікроорганізмів.
Класифікація	Відділ Клас Порядок Родини Роди Види	Тенерікути Моликути Микоплазмація Микоплазми Ахолеплазми Спироплазми Мікоплазма Уреаплазма 64 вида 2 вида 9 видів 3 вида
Особливості культивування	В середовища для мікоплазм додають вітаміни, вуглеводи (найчастіше – глюкозу), нуклеїнові кислоти, білок та холестерин. На агарових (твердих) середовищах мікоплазми утворюють характерні колонії, що нагадують яєчню-глазунью. Розмір колоній не більше 2мм, периферія світла, центр – темний, вростають в агар. На рідких середовищпх однотипного росту не спостерігається. Храктер росту (осад, плівка на поверхні, помутніння, опалесценція) залежить від виду мікоплазм. Мікоплазми можна культивувати і в живих клітинах (курячі ембріони)
Місце існування в організмі хазяїна	Хазяїном патогенних мікоплазм можуть бути: людина, ВРХ і ДРХ, свині, сільськогосподарська птиця, кішки, собаки, примати. Дані мікроорганізми здатні колонізувати дихальні шляхи (пневмогія різних типів, гострі респіраторні захворювання, фарингіти, синусіти), молочну залозу (мастіти), урогенітальні органи (піелонефрити, хронічні і гострі запальні процеси геніталій) та ін.
Патогенез	Зараження повітряно-крапельним або повітряно-пиловим шляхом. Тропізм до легеневої тканини. Запалення, застійні явища, вогнища некрозу долей легенів, загибель тварини.	Мікроб з місця проникнення потрапляє в різні органи та тканини	Заражається яйце. Можливе надходження в організм птиці зповітрям, водою, кормами. Запальний процес та дистрофічні зміни в в респіраторних органах.
Стійкість збудника в навколишньому середовищі	Фізичні. Заморожені тканини тварин – зберігається без втрати вірулентності до 1 року, ліофілізовані рідки середовища із збудником – до 5 років. В природному середовищі гине через 6-24 год (висушування, сонячні промені). При 60 ^оС гине через 1 годину.	Фізичні. Стійки до заморожування. В природних середовищах зберігається 10-30 ліб.	Фізичні Стійки до низьких температур. У ліофілізованому стані зберігаєтьсядо 10 років. В природному середовищі, без прямих сонячних променів, зберігається 20-30 діб. Сонячні промені вбивають через 40 хв. При 50 60 ^оС гине через 20-40 хвилин.
Хімічні. При дії формаліну, вапна та розчинів лугів в стандартних концентраціях (1-2%) гине через 3-4 години.
Біологічні.		Біологічні. Чутливі до стрептоміцина, лінкоміцину, канаміцину.
Імунітет	Після вакцинації – 2 років. Після одужання від хвороби – тривалий, більше 2-5 років	Після одужання від хвороби – імунітет стійкий.	Після одужання від хвороби – тривалий. Курчата отримують захисні речовини з жовтка перехворівших кур.
Препарати для профілактики хвороби	Живі вакцини	Живі та убиті вакцини, сироватки не мають лікувального ефекту.	Живі та убиті вакцини (остаточно не розроблені).
Патологічний матеріал	Плевральний ексудат.	Молоко, кров, виділення з очей. Шматки органів, лімфатичні вузли, головний мозок	Зіскоб із слизової оболонки гортані, трахеї. Легені від трупів, головний мозок, стінки повітряних мішків.

ТЕМА:” ХАРАКТЕРИСТИКА РИККЕТСІЙ ТА ХЛАМІДІЙ”.

Табл.12 Морфологічні та фізіологічні особливості риккетсій та хламідій.

№ п/п	Ознаки мікро-організма	Рикетсії	Хламідії

1.	Форма клітин	Коки, палички, зрідка – нитки (плеоморфні).	Коки
2.	Розмір клітин	0,2-0,6* 0,4-2,0 мкм, нитки – до 40 мкм	0,2-0,4 мкм
3.	Здатність до руху	Нерухомі	Нерухомі
4.	Тип розмноження	У коків та паличок – бінарний поділ, нитковидні форми – поділ з утворенням коків або паличок	Бінарнпй поділ.
5.	Кліт. Стінки	Аналог грамнегативних бактерій	Аналог грамнегативних бактерій
6.	Відношення до О₂	Аероби
7.	Тип живлення	Хемоорганогетеро-трофи, облігатні паразити, розмножуються в цитоплазмі, зрідка – в ядрі клітини-хазяїна .	Хемоорганогетеро-трофи, облігатні паразити людини та хребетних тварин.
8.	Особливості культивування	Штучні живильні середовища розроблені тільки для представників родів Bartonella та Grahamella, інші – розмножуються в курячих ембріонах, культурах клітин, в організмах тварин (миши, морські свинки, кролі)	Курячі ембріони або культури клітин.
9.	Здатність до біосинтезу	Синтезують білки, ліпіди та окремі речовини, до синтезу яких організм хазяїна нездатний (мурамова, фоліева, діамінопімелінова кислоти, L-лізин, D-аланін).	Нездатні синтезувати АТФ (енергетичні паразити).
	Коло хазяїв	Дикі та домашні тварини, людина комахи (кліщи, воши, москіти, клопи та ін.).	Дикі та домашні тварини, птиця, людина.
	Збудники інфекційних хвороб	Риккетсіози: висипний тиф, ку-лихоманка та інші (марсельська, волинська, цуцугамуші). Летальність хвороб – від 10 до 90%.	Трахома, орнітоз (пситтакоз) птахів, хламідійний аборт ВРХ..

12.	Відношення до несприятливих факторів	Швидко гинуть при нагріванні (1-30 хв), збудник ку-лихоманки – при кип’ятінні. Нестійки до дії дезинфектантів (5-10 хв). Добре зберігаються при низьких температурах, у висушеному вигляді від 2-х місяців до 4-х років), в харчових продуктах (1-3 місяці).	Швидко гинуть при нагріванні (1-5 хв), під дією УФ-променів (3-4 хв.), різноманітних дезинфектантів (1-30 хв). Добре зберігаються при низьких температурах або в ліофілізованому стані (3 роки). Білок та розчини сахарози підвищують стійкість до несприятливих факторів.
13.	Природні вогнища захворювань	Басейни Средиземного, Чорного, Каспійського морів (марсельська лихоманка); країни Східної та Південно-Східної Азії, Австралія (лихоманка цуцугамуші), різні країни світу (ку-лихоманка).