Відповідальність за шкоду, завдану особами з пороками волі

Шкода, завдана малолітньою особою (до 14 років), відшко­довується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка виховує її на законних підставах, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здій­снення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

В судовій практиці винною поведінкою батьків, опікунів чи інших вихователів вважається така поведінка, коли заподіяння малолітньою особою шкоди стало наслідком неналежного контро­лю, неналежного виховання чи неправильного використання зазначеними особами своїх прав (відсутність належної уваги, потурання, заохочення пустування, хуліганських дій тощо), наслідком чого і стала негативна поведінка дитини, що спри­чинила шкоду.

Батьки, опікуни, вихователі не можуть посилатися на від­сутність своєї вини і в тих випадках, коли на момент заподіяння шкоди дитина перебувала на вулиці, у знайомих, з товари­шами. Оскільки батько та мати мають рівні права і обов'язки, то, відповідно, до відповідальності повинні притягатися обидва з батьків незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо.

Якщо малолітній заподіяв шкоду в той час, коли він перебу­вав під наглядом навчальної, виховної чи лікувальної установи (школи, інтернату, санаторію, лікарні тощо), то відповідаль­ність за шкоду, заподіяну малолітнім, несуть останні, якщо не доведуть, що шкода заподіяна не з їх вини, тобто не внаслідок нездійснення ними належного контролю за малолітнім під час перебування його під їх наглядом.

Якщо малолітня особа завдала шкоди з вини батьків (уси-новлювачів) або опікуна, закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, ці особи та заклади зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена домовленістю між ними або рішенням суду.

Обов'язок батьків (усиновлювачів) або опікунів чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснювала вихован­ня малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття.

Якщо після досягнення повноліття особа, що заподіяла шкоду, матиме достатні кошти, а особи, які були зобов'язані відшко­дувати завдану нею шкоду стануть неплатоспроможними або помруть, то за рішенням суду вона може бути зобов'язана частково або в повному обсязі відшкодувати заподіяну нею шкоду.

Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, ця шкода відшкодовується у частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (уси­новлювачами) або піклувальником чи закладом, у якому пере­бував неповнолітній, якщо цей заклад за законом здійснював щодо нього функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини. Покладання цього до­даткового (субсидіарного) за своїм характером обов'язку на бать­ків, піклувальників пояснюється тим, що поведінка неповно­літнього в цьому віці залежить певною мірою від виховного впливу цих осіб, які повинні здійснювати за ними належний нагляд.

Цей їхній обов'язок припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкоду­вання шкоди.

Шкода, завдана недієздатною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини. Вина опікуна чи закладу полягає в тому, що вони не здійснювали належний нагляд за недієздатною особою.

Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздат­ною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

На інших осіб, які хоча б тимчасово наглядали за недієздат­ною особою (домашня робітниця, нянька, сусіди), відповідаль­ність не може бути покладена.

За рішенням суду відшкодування шкоди може бути здійснено (повністю або частково) і за рахунок майна недієздатної особи, якщо опікун помер або його майна недостатньо для відшкоду­вання шкоди.

Шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Шкода може бути заподіяна і особою, яка на момент заподіяння шкоди, перебувала в такому стані, що не розуміла значення своїх дій та (або) або не могла керувати ними. Цей стан може бути викликаний будь-якими причинами (медикаментозним чи іншим отруєнням, психічною або іншою хворобою, сп'янінням тощо). За загальним правилом така шкода не відшкодовується, оскільки особа не контролювала свої дії. Виняток становлять випадки, коли така особа внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними чи психотропними речовинами при­вела себе в такий стан, що перестала розуміти значення своїх дій. За таких обставин заподіювачі шкоди, навіть якщо вони не розуміли значення своїх дій, відповідають за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Водночас, як свідчить практика, бувають випадки, коли особи, які хворіють на психічні захворювання і не розуміють значення своїх дій, не визнаються недієздатними. Тобто з фор­мальних причин у них відсутні опікуни, вони не перебувають під наглядом медичної установи, які б могли контролювати їх поведінку і нести цивільну відповідальність за заподіяну та­кими особами шкоду.

Тому законодавець з метою захисту інтересів потерпілої особи і з метою посилення нагляду за такими хворими передбачив, що з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, конкретних обставин справи (наприклад, поведінки чоловіка (дружини), батьків, сина чи дочки, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не здійснювали належного догляду за нею і не вживали заходів щодо запобігання шкоді) суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна цих осіб або безпосередньо заподіювача шкоди.