Класифікація правочинів

Відповідно до підстав класифікації розрізняють такі види правочинів.

Залежно від кількості сторін, волевиявлення яких потрібне для здійснення правочину:

 

• односторонні. Для їх вчинення достатньо волевиявлення
однієї особи (наприклад, заповіт);

• двосторонні. Вимагається волевиявлення двох сторін (так,
для укладення договору купівлі-продажу недостатньо бажання
продавця продати річ, необхідно, щоб покупець виявив бажання
її купити);

• багатосторонні, при укладенні яких виявляється воля трьох
і більше сторін (наприклад, договір про спільну діяльність).

Двосторонні і багатосторонні правочини називаються догово­рами (купівля-продаж, поставка, контрактація, оренда, підряд тощо).

Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї із сторін зустрічний обов'язок контрагента, правочини поділяють на:

• відплатні (де надається зустрічне майнове задоволення у
вигляді грошей, майна, роботи, послуг — купівля-продаж, міна,
підряд, комісія);

• безвідплатні (ніякий майновий еквівалент не передбачаєть­
ся — договір дарування, безоплатного користування майном).

Відплатність чи безвідплатність правочинів визначається як законом, так і договором. Тому існує категорія правочинів, які залежно від умов договору можуть бути як відплатними, так і безвідплатними (наприклад, договір доручення, зберігання). Вод­ночас купівля-продаж, оренда — це завжди оплатні договори, оскільки в іншому випадку вони перетворяться на самостійні цивільні договори — договір дарування чи безоплатного корис­тування майном.

Залежно від моменту укладення правочину розрізняють:

• консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укла­
деним після того, коли сторони в належній формі погодили всі
істотні умови договору, а сам правочин буде виконуватися
пізніше. Так, сторони підписали договір поставки продукції,
де зазначили, яка продукція і коли повинна поставлятися, її
ціну, порядок розрахунків тощо. Якщо постачальник в погод­
жені строки не виконає своїх зобовязань, то замовник має
право на відшкодування збитків і на стягнення передбаченої
договором неустойки;

• реальні правочини. Для того, щоб такий правочин вважався
укладеним, сторонам недостатньо погодити в належній формі
його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача
речі (договор позики, зберігання). Так, якщо сусід пообіцяв
дати в борг гроші, а потім відмовився, не можна вимагати
виконання договору, оскільки він ще не вважається укладеним.

Залежно від значення підстав правочину для його дійсності розрізняють правочини:

• каузальні (від лат. causa — причина);

• абстрактні.

9.3. Умови дійсності правочину

Під умовами дійсності правочину розуміють передбачені за­коном вимоги, яким повинен відповідати будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від виду правочину, його характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта. Так, зрозуміло, що умови дійсності договору купівлі-продажу мисливської рушниці відрізнятимуться від договору купівлі-продажу буханця хліба чи пляшки молока, а передача на збері­гання на елеватор 10 т зерна — від передачі на зберігання капелюха в гардеробі бібліотеки.

Водночас всі правочини, незважаючи на можливу специфіку, повинні відповідати певним загальним умовам дійсності.

Умови дійсності правочину є такими.

1. Суб'єктний склад. Особи, які укладають правочин, повинні
мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітній
віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові
правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклу­
вальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може
бути визнаний в судовому порядку недійсним. Відповідно, юри­
дична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не
обмежене її установчими документами чи законом.

2. Відповідність змісту правочину закону. Тобто умови право­
чину повинні відповідати вимогам як закону, так і підзаконних
актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними
особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору
вилучено із цивільного обігу. Не вважатиметься дійсним і до­
говір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України
від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших
анатомічних матеріалів людині" передбачає лише безоплатне
відчуження трансплантатів, за винятком крові та спинного мозку.
В ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено також, що зміст правочину не
повинен суперечити моральним засадам суспільства.

Вважаю, що така норма за своїм характером є досить декла­ративною, оскільки підстави визнання правочину недійсним визна­чені в законі, і не завжди законні дії за своїм характером є мораль­ними. Так, скажімо, якщо боржник не повертає борг, посилаючись на пропущений позивачем строку позовної давності, і суд відмовляє в задоволенні позову, то, звичайно, рішення суду є законним, але суспільна мораль навряд чи визнає його справедливим, як і дії боржника.

3. Відповідність форми правочину закону. Правочини можуть
укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визна­
чають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає
конкретної форми правочину під страхом його недійсності.

Так, зрозуміло, що довіреність на отримання заробітної плати повинна мати письмову форму, інакше бухгалтерія сторонній особі просто гроші не видасть, а відповідно, договір купівлі-продажу квартири повинен укладатися в нотаріальній формі, щоб уникнути можливих зловживань та шахрайства.

4. Єдність волі і волевиявлення сторін. Якщо такої єдності
немає, може йтися про укладення правочину внаслідок на­
сильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли
воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.

Наприклад, повертаючись ввечері додому через сквер Ви зуст­ріли трьох хлопців, схожих на братів Кличко, які посміхаючись запропонували купити цеглину. В цьому випадку обставини укла­дення правочину — час, місце, суб'єктний склад договору певним чином вплинули на формування Вашого волевиявлення, тому такий правочин може бути визнано недійсним.

5. Здійсненність правочину. Правочин має бути спрямований
на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

9.4. Форма правочину

Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Форма правочину залежить від:

• суб'єктного складу правочину;

• предмета правочину;

• ціни правочину;

• строку, на який правочин укладається;

• конкретного виду правочину;

• прямих вказівок закону на форму конкретного правочину.
Чинне законодавство допускає укладення правочинів в усній,

простій письмовій та письмовій нотаріальній формі. Особливим способом вираження волі є укладення договору шляхом вчи­нення конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про бажання однієї сторони укласти договір на умовах, запропонованих іншою стороною.

Наприклад, нам пропонують укласти договір перевезення паса­жира метрополітеном, за яким ми можемо з 6 години ранку до 24 години ночі користуватися цим видом транспорту, випити склян­ку пива з автомату тощо. Якщо ми згодні укласти договір, від нас вимагається кинути жетон чи відповідну монету. 1. Усна (словесна) форма. Вона застосовується в усіх випадках, коли для левого виду правочину закон не передбачає іншої форми.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК усно можуть вчинятися право-чини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинен­ня, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочи­нів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. Письмова форма. Вона полягає в тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмо­вого тексту і підписання особами, які його вчинили. До письмо­вої форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК).

Незважаючи на певну складність, письмова форма має і свої переваги:

• забезпечує чітке вираження волі учасників і її фіксацію;

• дозволяє в будь-який час ознайомитися з умовами пра-
вочину;

• є належним доказом при захисті інтересів потерпілої
сторони.

Відповідно до ст. 208 ЦК у простій письмовій формі належить вчиняти:

• правочини між юридичними особами;

• правочини між фізичною та юридичною особою, крім
тих, що повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

• правочини фізичних осіб між собою на суму, що переви­
щує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, крім тих, що повністю виконуються сторо­
нами в момент вчинення;

• інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова
форма.

А саме:

— неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава (ст. 547

ЦК);

— договір купівлі-продажу товарів в кредит (ст. 694 ЦК);

— договір дарування майнового права, договір дарування з
обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарування рухо­
мих речей особливої цінності (ст. 719 ЦК);

— найм будівлі або іншої капітальної споруди (ст. 793 ЦК);

— найм транспортного засобу за участю юридичних осіб
(ст. 799 ЦК);

— найм житла (ст. 911 ЦК);

— договір піднайму житла (ст. 91 ЖК);

— договір позички між юридичними особами, а також між
юридичною та фізичною особою (ст. 828 ЦК);

— договір транспортного експедирування (ст. 930 ЦК);

 

— договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прий­
няти річ на зберігання у майбутньому (ст. 937 ЦК);

— договір страхування (ст. 981 ЦК);

— договір управління майном (ст. 1031 ЦК);

— договір позики на суму понад 10 неоподатковуваних мі­
німумів доходів громадян (ст. 1047 ЦК);

— кредитний договір (ст. 1055 ЦК);

— договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК);

— договір комерційної концесії (ст. 1118 ЦК);

— договір про спільну діяльність (ст. 1131 ЦК) та деякі
інші.

Обоє 'язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі правочини:

• договори про відчуження (купівля-продаж, міна, даруван­
ня, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий
договір) нерухомого майна (статті 657, 715, 719, 729, 732, 745,
1304 ЦК);

• іпотечні договори, договори про заставу транспортних
засобів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України від 5 липня
2003 р. "Про іпотеку", ст. 13 Закону України від 2 жовтня
1992 р. "Про заставу", ст. 577 ЦК);

• договори про спільну часткову власність на земельну ділян­
ку, про купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права
власності та про передачу права власності на земельні ділянки;
про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом
у натурі (на місцевості) власникам земельних ділянок (паїв)
(статті 88, 128, 132, 142 ЗК, ст. 14 Закону України від 5 червня
2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) зе­
мельних ділянок власникам земельних часток (паїв)");

• договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна,
відчуження приватизованого майна (ст. 72 Закону України від
4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна" (в
редакції Закону від 19 лютого 1997 р.), ст. 23 Закону України
від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)" (в редакції Закону від 15
травня 1996 р.));

• договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної
власності подружжя; про надання утримання; про припинення
права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або
одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори;
договори між подружжям про розмір та строки виплати алі­
ментів на дитину; договори про припинення права на аліменти
на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме
майно (статті 69, 78, 89, 94, 104, 189, 190 СК);

• договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх
окремої частини) на строк понад один рік (ст. 793 ЦК);

• договори найму та договір позички транспортних засобів
за участю фізичної особи (статті 799, 828 ЦК);

• договори про створення акціонерних товариств, якщо това­
риства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);

• договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);

• заповіти (статті 1247, 1249 ЦК);

• договори про зміну черговості одержання права на спад­
щину (ст. 1259 ЦК);

• доручення на укладання правочинів, що потребують нотарі­
альної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб,
за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами
допущена інша форма довіреності; довіреності, що видаються
в порядку передоручення (ст. 245 ЦК), та інші правочини.

Необхідною умовою дійсності деяких правочинів є їх дер­жавна реєстрація. Такої реєстрації зокрема потребує договір купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК).