До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (статті 281—293 ЦК), законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу та на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю, опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Головним фундаментальним правом людини є право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя і має право захищати його від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.
Право на життя складається із двох повноважень: право на збереження життя і право на розпорядження життям.
Право на життя пов'язане з рядом проблемних питань:
• 3 якого моменту людський плід стає життєздатним і штучне
переривання вагітності буде вважатися протиправним?
• Чи має право на життя особа, яка народилася з фізичними
аномаліями, які несумісні із життям?
• Чи допустимо з етично-моральних та правових міркувань
використання клітин абортованих плодів?
Так, в США життя малолітньої дитини могла врятувати лише операція із трансплантації нирки. Батьки дитини зачали дитину-донора та вилучили у недоношеного плоду нирку. Дитина була врятована, але плід загинув.
• В який момент закінчується життя людини і її можна
використовувати як донора?
• Чи допустимо використовувати досягнення генної інже
нерії з метою створення "штучної" людини та ін.
В свій час відомий лікар Гіппократ розглядав людський 7-мі-сячний плід як abortus. Сучасні досягнення медицини дозволили врятувати життя дівчинки, яка народилася вагою 259 г і зріст якої сягав 15 см.
В 1950 р. в Москві народилися сіамські близнюки — сестри К., яким по досягненні 16 років видали два паспорти, хоча і виникало питання: визнавати їх за одного суб'єкта права чи за двох.
Право на власне життя в аспекті розпорядження життям розглядається як можливість піддавати його ризику і самостійно вирішувати питання про припинення життя. Так, прикладом розпорядження своїм життям свідомо і добровільно є здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів, категорична відмова від операції, яка має врятувати життя.
Однією із жахливих пошестей початку XX ст. була жовта лихоманка від якої помирало до 85% осіб, які захворіли. Боротьбу з цією безжалісною хворобою очолив американський вчений В. Рід. Саме він за допомогою семи добровільно інфікованих добровольців зміг перемогти малярію. "Єдина умова, яку ми ставимо, — заявив один з них, рядовий Кісінджер, — що ви ніколи не будете ставити питання щодо нагороди". Кісінджер залишився живим, відбувшись паралічем ніг. Йому все ж таки присудили нагороду: 115 доларів і золотий годинник, що був урочисто вручений в присутності солдатів та офіцерів.
Закон не заперечує права громадянина самостійно розпорядитися своїм правом на припинення життя. Однак ні лікар, ні інші особи не вправі вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення життя такого громадянина. Так, ч. 4 ст. 281 ЦК забороняє задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія).
До складу суб'єктивного цивільного права на життя належать і повноваження майбутніх батьків на штучне запліднення, повноваження вагітної жінки на штучне переривання вагітності, повноваження на стерилізацію.
Право на охорону здоров'я. Право на охорону здоров'я тісно пов'язане з правом на життя. Відповідно до Статуту (Конституції) Світової організації охорони здоров'я 1946 р. — це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів.
Складовими права на охорону здоров'я є право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан свого здоров'я; право на медичне страхування.
Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Кожна фізична особа має право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання і поширення.
Право на свободу та особисту недоторканність — це особисте немайнове право, яке складається з двох взаємопов'язаних складових: права на свободу та права на особисту недоторканність.
Право на свободу включає заборону будь-якої форми психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують це право.
Право на особисту недоторканність — передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з боку іншої особи (фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню). Зміст права на особисту недоторканність включає і право фізичної особи (на випадок смерті) розпорядитися своїми органами та анатомічними матеріалами, тілом, кістяком, наприклад, передати їх науковим, медичним або навчальним закладам.
Так, в Москві в інституті мозку зберігається мозок В. Леніна, Й. Сталіна, М. Горького, С. Крова, В. Маяковського, А. Сахарова. Соліст групи "Роллінг Стоунз" М. Джагер продав свій прах одній із австрійських фірм, яка планує після кремації помістити попіл в сто пісочних годинників і продавати його прихильникам по 1 млн дол. за штуку.
Право на сім'ю, опіку або піклування. Фізична особа, яка досягла шлюбного віку, незалежно від стану здоров'я має право на сім'ю. Право на сім'ю охоплює: право на створення сім'ї; право на підтримання зв'язків із членами своєї родини; заборона розлучення з сім'єю проти волі фізичної особи; заборона на втручання в сімейне життя фізичної особи.
