Другою важливою сферою макроекономіки є сфера зайнятості. Кожна держава заінтересована у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою. Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризують за допомогою показника рівня безробіття. Для обчислення цього показника все населення країни у віці від 16 років поділяють на три групи: а) зайняті; б) безробітні в) ті, що не входять до робочої сили. Зайняті — це люди, що виконують оплачувані види робіт, та ті, що мають робочі місця. але не працюють через хворобу,,страйки або відпустки. Безробітні — це особи, що не мають роботи, але активно її шукають; до безробітних належать ті, хто тимчасово увільнений від роботи і чекає на виклик на роботу. Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни. Ті, що не входять до робочої сили — це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням чи просто не хоче працювати і не шукає роботи. Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття.
де Б — безробітні; З — зайняті; Б' — рівень безробіття. Іншим статистичним показником, який характеризує рівень зайнятості в країні, є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни:
Приблизно дві третини дорослого населення України входить у склад її робочої сили. Економісти іноді оперують показником рівня зайнятості. Його визначають як відношення кількості зайнятих до дорослого населення країни, що виражене у відсотках:
Повна зайнятість аж ніяк не означає абсолютної відсутності безробіття або, інакше кажучи, стовідсоткової зайнятості робочої сили. Але перш ніж визначити, що таке повна зайнятість, необхідно встановити відмінність між трьома видами безробіття в економіці — фрикційним, структурним і циклічним. Фрикційне безробіття пов 'язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей. Економісти розглядають фрикційне безробіття як неминуче і до певної міри бажане. Адже при цьому багато працівників перейдуть від низькооплачуваної, малопродуктивної роботи до високопродуктивної і краще оплачуваної. Структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше виникає внаслідок змін у структурі споживчого попиту. Різниця між фрикційним і структурним безробіттям досить невиразна. Однак істотна відмінність між ними полягає в тому, що у фрикційно безробітних є навички, які можна продати, тоді як структурно безробітні працівники не можуть отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а часом і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткостроковим, а структурне безробіття — тривалі. Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків. Коли у фазі спаду попит на товари і послуги зменшується, то зайнятість скорочується, а безробіття відповідно зростає. Щодо циклічного безробіття, то у фазі піднесення воно дорівнює нулю. Отже, повна зайнятість досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Інакше кажучи, рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття.
