§ порівняння,
§ аналіз і синтез,
§ ідеалізація,
§ узагальнення,
§ сходження від абстрактного до конкретного,
§ індукція і дедукція тощо.
спеціально-наукові, наприклад у соціології це
7. масове анкетування;
8. інтерв'ю;
9. експертні опитування;
10. обробка документів.
Політологія також користується певними дослідницькими методами, виокремлення яких значною мірою залежить від розуміння предмета цієї науки.
XI. Якщо під політологією розуміти всю сукупність наукових знань про політику, то її методами доведеться вважати й ті, якими користуються інші науки (філософія, історія, соціологія, психологія, правознавство тощо) в дослідженні політичних явищ і процесів.
XII. Якщо виходити з того, що політологія є окремою, самостійною наукою про політику з притаманним лише їй предметом, то до них належать:
13. системний
14. структурно-функціональний
15. порівняльний
16. біхевіористський методи
Під кутом зору системного методу суспільство та його складові можна розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв'язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати. Системи мають більш чи менш чітко окреслені межі, які виокремлюють їх з навколишнього середовища. Відповідно до цього підходу політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв'язку з іншими сферами суспільного життя — економічною, соціальною і духовною. Завдяки використанню у політології системного методу стало можливим саме поняття “політична система суспільства”.
Структурно-функціональний метод можна визначити як дослідницький прийом, який полягає у розчленуванні складного об'єкта на складові, вивченні зв'язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з'ясування особливостей їхнього функціонування та зв'язку між ними.
Порівняльний метод орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох. При цьому акцент робиться спочатку на з'ясуванні спільного, оскільки відмінності між різнотипними політичними системами можуть бути з'ясовані лише в разі існування у них певних спільних, системних ознак (на використанні у першу чергу порівняльного методу грунтується особлива галузь політологічних знань — порівняльна політологія).
Суть біхевіористського підходу полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп (звідси і його назва: англ. behavior означає поведінка). Спочатку (з другої половини XIX ст.) цей підхід використовувався у психології, а згодом (після Другої світової війни) утвердився в політології (причому спершу в США, а потім і в європейських країнах). Він передбачає широке використання в політологічних дослідженнях:
§ статистичних даних,
§ кількісних методів,
§ анкетних опитувань,
§ моделювання політичних процесів.
Досліджуються політичні орієнтації, позиції і поведінка людей, наприклад під час виборів, у конфліктних ситуаціях тощо.
Біхевіористський підхід спричинив справжню революцію в політології, бо саме він і передбачувані ним дослідницькі методи дають можливість отримувати достовірні знання про політику, які визнаються істинними і в межах позитивістської методології. Здобуті за біхевіористською методологією знання дають політології підстави претендувати на статус точної науки.
Біхевіоризм залишає поза увагою дії великих соціальних груп (суспільних класів чи націй) і у цьому виявляється обмеженість біхевіористського підходу.
