Соціальна структура суспільства Київської Русі

У Київській Русі існувала особлива соціальна структура суспільства. На верхньому щаблі були князі з роду Рюриковичів. За князями йшли бояри, однак вони не становили замкнуту групу. У неї могли переходити сини священиків і навіть інколи вільних селян. В основному бояри були з числа князівських дружинників. Також боярами ставали місцеві землевласники, вихідці з колишньої родоплемінної знаті. Бояри мали деякі привілеї, закон захищав їхнє майно й життя. За службу бояри отримували землі. Спочатку вся земля в Київській Русі належала князі й він віддавав її боярам у тимчасове користування. Це називається умовне володіння землею. Проте наприкінці ХІ ст., після Любецького з’їзду, землі бояр ставали їхньою приватною власністю, вотчиною. Це називається безумовне володіння землею.

Вотчина (отчина) – земельне володіння, що перебуває в приватній власності й передається по спадковості.

Населення міст складалося з багатих і бідних верств населення, які займалися торгівлею й ремеслом. Багаті торговці майже не відрізнялися від бояр, земельної аристократії. Багатих місцевих, а також іноземних купців називали – гості, торговців середнього статку – купці, а дрібних бідних крамарів і ремісників – чернь. У Києві жило постійно багато іноземних купців – вірменів, євреїв, греків, німців, чехів, поляків тощо.

Серед вільних людей, які належали до нижньої верстви населення були смерди.

Смерди – це вільні селяни, найбільш численна частина сільського населення Русі. Вони жили на власній землі або на землі князя, платили податки, виконували різні повинності: будували укріплення, мости, дороги, брали участь у народному ополченні, здійснювали повоз (надавали транспортні послуги) тощо.

Закупи – напівзалежні селяни, що взяли займ (купу ) й повинні були його віддати. Вони були тимчасово позбавлені волі за борги, але не втрачали при цьому цивільних прав.

Рядовичі – селяни, що уклали з феодалом договір (ряд) і виконували різноманітні роботи у вотчині.

Ізгої - вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею.

Тіун – привілейований князівський чи боярський слуга, що брав участь в управлінні феодальним господарством.

Огнищанин – привілейований слуга князя, що відповідав за зберігання майна в будинку свого господаря.

Самою нижньою категорією населення були раби – челядь або холопи. У більшості випадків це були військовополонені або діти рабів. Із прийняттям християнства їхнє положення покращилося. Устав Володимира Мономаха також захищав їхнє життя.

Челядь – залежні особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Челядь продавали, дарували, передавали у спадщину.

Холопи – назва невільних людей на Русі, вживана поряд з назвою «челядь». Холопами називали рабів, які перебували в повній власності у феодала.

Для соціального устрою Київської держави було характерно те, що всі ці верстви не були замкнутими. Холоп міг стати смердом або навіть купцем, а боярин за якісь злочини також міг стати смердом.