Свідомість людини виникає під впливом соціальних чинників — трудової діяльності і суспільних відносин

Проте це зовсім не означає, що людину і тварин розділяє непрохідна прірва. На рівні тварин виникають певні передумови, як би зародки майбутньої свідомості, у вигляді елементарної розсудливої діяльності, об'єктивними показниками якої є екстраполяційний рефлекс і маніпулювання емпіричною мірністю фігур (Л. В. Крушинський, 1970, 1977). Отже, психічна діяльність тварин не може розглядатися як повністю несвідома. На існування так званої «тваринної свідомості» вказували ще К. Маркс і Ф. Енгельс.

Проблема співвідношення свідомого і несвідомого має велике значення для діалектичного матеріалізму. «Наше життя, — зазначав В. І. Ленін у зв'язку з книгою Абеля Рея «Сучасна філософія», — цілком свідоме, складає лише вельми обмежену частину всієї сукупності нашої психологічної діяльності. Воно є як би центром світлової проекції, навкруги якої розташовується більш

широка область півтіні, яка поступово переходить в абсолютний морок. Старовинна психологія робила дуже крупну помилку, вважаючи психологічною лише цілком свідому діяльність.

Але якщо важко перебільшити об'єм, зайнятий несвідомим в нашій організації, то і не треба було б, як це дуже часто робила якась прагматична психологія, перебільшувати якісне значення цього несвідомого». (Л е н і н В. І. ФІлософські зошити. М., 1969. с. 507.)

Можливість фізіологічного аналізу «несвідомого в психіці людини». Фізіологічні експерименти показують, що зоровий словесний подразник, який не усвідомлюється людиною, викликає електричну відповідь в корі великих півкуль, причому є чітка відмінність у величинах викликаного потенціалу на «нейтральні» і «емоціогенні слова» (на емоціогенні слова реакція більша). Отже, і у тому випадку, коли словесний подразник не усвідомлюється, в корі головного мозку може здійснюватися аналіз і синтез його семантичних властивостей. Досліди на людях з роз'єднаними півкулями показали, що якщо зображення якого-небудь предмету короткочасно проектувати в ліве поле зору, тобто направляти зорову інформацію тільки в праву півкулю, то випробовувані шляхом обмацування лівою рукою предметів, що лежать на столі (без зорового контролю), можуть вибрати з них предмет, відповідний тому, що зображається на екрані. Але назвати цей предмет вони не в змозі і нерідко заявляють, що нічого не бачили або ж вимовляють будь-які слова навмання (мал. 1).

Якщо ж ізольовано подавати словесну зорову інформацію, наприклад окремі слова («ключ», «вилка», «кільце»), в праву півкулю, то людина з роз'єднаним мозком не може усвідомити і назвати їх, але вона в змозі навпомацки відібрати відповідні предмети, які ці слова позначають.

 

Мал. 1. Методика вивчення функціональної асиметрії мозку людини після перерізування мозолистого тіла (А). Б — ручне пізнання стимулу, що подається в ліве зорове поле (по Р. Сперрі, 1970).

Таким чином, права півкуля здатна сприймати і аналізувати словесну інформацію, але усвідомлення даного подразника і правильної його словесної оцінки не відбувається. Для цього необхідно, щоб інформація про подразник надійшла в ліву півкулю, де знаходиться «мовноруховий центр». В мовній зоні гностики обох півкуль здійснюється вищий аналіз і синтез словесних сигналів (в правій півкулі, звичайно, значно гірше і в

обмежених розмірах), але вони не усвідомлюватимуться, якщо нервові імпульси з цієї зони не поступлять в моторну мовну область (Е. А. Костандов, 1976).

Інструментальна поведінка і її усвідомлення також часто протилежні одне одному: чим ефективніші виконувані дії, тим менше вони усвідомлюються. За словами Ч. Шеррінгтона, між рефлекторною дією і свідомістю існує, мабуть, справжня протилежність. Рефлекторна дія і свідомість як би взаємно виключають одне одного — чим більш рефлекс є рефлексом, тим менше він усвідомлюється.

На думку К. Прібрама (1975), динамічні структури нервових імпульсів і поведінка, яка ними викликається, безпосередньо не усвідомлюється. Так, навіть процес мови залишається неусвідомленим в той момент, коли слова вимовляються. Отже, зі всіх явищ, що відбуваються в мозку, усвідомлюються лише деякі.

Є дані, що електрична активність мозку пов'язана з процесом свідомості. Так, використовуючи умовнорефлекторний метод, людей можна навчити розрізняти наявність в їх мозку альфа-ритму або настання стадії «швидкого сну». «Стан альфа-ритму» характеризується випробовуваними як стан приємного розслаблення, але деяким з них важко позначити різні стани свідомості, які вони відчувають.

У людини більшість екстероцептнвних умовних рефлексів, мабуть, здійснюється на свідомому рівні завдяки наявності вибіркової іррадіації збудження в другу сигнальну систему. Проте є цілий ряд умовних рефлексів, коли умовний і безумовний подразники не відображаються в суб'єктивній формі в свідомості людини, тобто такий рефлекс протікає по типу «чистих несвідомих психічних процесів».

До такого типу реакцій слід віднести умовні рефлекси, вироблені на подразники, сила яких недостатня для виникнення суб'єктивного віддзеркалення в свідомості. Так, після 2...5 поєднань нечутного звуку (10...12 дБ нижче за поріг слухового відчуття) з больовим подразненням пороговий звук викликає умовний шкірно-гальванічний рефлекс. Після 25...35 поєднань можна отримати умовний рефлекс і на звук, що не відчувається, в межах 3...6 дБ нижче за поріг слухового відчуття (так званий «субсенсорний умовний рефлекс»). Поєднання звуку із світлом веде до пригнічення альфа-ритму ЕЕГ у відповідь на звуковий подразник інтенсивністю на 6...12 дБ нижче за поріг чутності (Р. В. Гершуні і ін., 1948).

Наявність «субсенсорних умовних рефлексів» була показана також в дослідах А. Т. Пшоника (1952), коли шкірно-гальванічна реакція або зміна судинного тонусу виникали на ті, що не «відчуваються», тобто підсвідомі подразники.

Існують також субсенсорні рефлекси, коли подразники самі по собі достатньо інтенсивні, але в результаті певного стану сприймаючого їх аналізатора вони не відображаються в суб'єктивній формі в свідомості. Про це писав ще І. П. Павлов: «...утворення нових зв'язків в корі може

відбуватися не тільки в районах півкуль з оптимальною збудливістю, але і в частинах їх більш менш загальмованих...Такий важливий кірковий акт, як синтез, може здійснюватися і в частинах півкуль, що знаходяться до певної міри гальмування під впливом переважаючого в корі в даний момент сильного подразнення. Хай цей акт тоді не усвідомлюється, але він відбувся — і за сприятливих умов може виявитися в свідомості готовим і представлятися як виниклий невідомо як». (Павлов І. П. Повн. зібр. тв., т. 3, кн. 1, 1951, с. 250.)

В. М. Бехтєрєв (1927) і К. І. Платонов (1957) експериментально показали можливість вироблення умовних рефлексів на різні подразники при гіпнотичному навіюванні нечутливості до даних подразників.

Цікаві також дані по утворенню так званої «установки» (Д. Н. Узнадзе, 1961), коли в результаті численних попередніх проб з різними предметами випробовуваний в контрольному досліді сприймає два однакові предмети як різні. Самим випробовуваним установка не усвідомлюється, хоча може робити певний вплив на подальші усвідомлювані переживання. Досліди І. Т. Бжалави (1958, 1966) показали, що «установка» є специфічною складною формою умовнорефлекторної діяльності, що виникає по типу «несвідомих реакцій».

Питання про взаємозв'язок несвідомих умовних рефлексів і свідомості поки що не достатньо ясне і експериментально вивчався на інтероцептивних умовних рефлексах (Е. Ш. Айрапетьянц, До. М. Биків, 1941; А. Т. Пшоник, 1952, 1963). А. Т. Пшоник показав, що якщо звичайно інтероцептивні імпульси з шлунку знаходяться зовні сфери наших ясних відчуттів, то при утворенні умовного інтероцептивного рефлексу подразники, що йдуть від шлунку, стають відчутними і супроводяться виникненням у людини ряду суб'єктивних відчуттів (наприклад, нудоти і поганого самопочуття).

Свідомість, самовідчуття і самосвідомість. Суть свідомості полягає перш за все в тому, що воно є віддзеркаленням дійсності людиною. З погляду нейрофізіології, суть свідомості не визначається одноосібно ні рівнем неспання, ні умовними рефлексами, ні пам'яттю, ні мовою. Ключ до розуміння природи свідомості міститься в самій її назві «свідомість», тобто це знання про щось, істинність якого можна перевірити практикою (П. В. Симонов, 1976). Як писав К. Маркс: «Спосіб, яким існує свідомість і яким щось існує для неї, це — «знання». (Маркс К., Енгельс Ф. Тв., вид. 2, т. 3, с. 645.)

Свідомість припускає саме своє-знання, тобто таке знання, яке може бути передане, може стати надбанням інших членів суспільства. Усвідомити — значить придбати потенційну можливість навчити, передати своє знання іншому. Свідомість носить спочатку соціальний характер, причому соціальність цієї форми відбивної діяльності мозку включена в її внутрішню структуру (П. В. Симонов, 1975).

Зовні сфери свідомості виявляються перш за все пристосувальні реакції, що мають суто особисте, індивідуальне призначення: процеси регуляції

діяльності внутрішніх органів, неусвідомлювані деталі рухів (у тому числі повторно неусвідомлювані, автоматичні навички), відтінки емоцій і їх зовнішній прояв.

Другу групу неусвідомлюваних форм діяльності мозку складають механізми творчості, формування гіпотез, здогадок, припущень. Цю категорію неусвідомлюваних процесів можна назвати «надсвідомістю» (вперше такий термін запропонував К. С. Станіславський). На думку П. В. Симонова (1976), неусвідомлюваність певних етапів творчої діяльності мозку виникла в процесі еволюції як необхідність протистояти консерватизму свідомості. Так, наприклад, в перший момент свідомість, як правило, відмовляється примиритися з тим, що суперечить раніше накопиченому емпіричному досвіду, наприклад з припущенням про те, що Земля обертається навкруги Сонця, а не навпаки. От чому процес формування гіпотез звільнений еволюцією від контролю свідомості, готової відкинути гіпотезу в самому її зародку. Свідомості надана інша найважливіша роль: функція відбору тільки тих гіпотез, які правильно відображають об'єктивну дійсність (П. В. Симонов, 1976)..

Що ж є самосвідомістю людини? Формування самосвідомості, свого «Я» відбувається приблизно на третьому році життя дитини. До 4-місячного віку особа і оточуючий її світ абсолютно недиференційовані. Для дитини в цей період навколишні предмети існують лише як її відчуття, вони ніби злиті з діями, які по відношенню до них дитина проводить. Лише у віці 4...8 місяців діти починають виконувати дії, вже більш безпосередньо направлені на предмети і події, існуючі зовні них і окремо від них. Ймовірно, саме в цьому віці і з'являється поки що недиференційоване, неусвідомлюване відчуття власного існування взагалі, яке лише в подальшому розвиватиметься і все більш усвідомлюватиметься. Формування свого «Я» обумовлено отриманням інформації із зовнішнього середовища.

«Я» — багатоповерхова утворення, що виразно виявляється у людини, наприклад, при виході з непритомного стану. В цьому випадку спочатку виникає невизначене, абсолютно недиференційоване відчуття свого існування взагалі, потім з'являються хаотичні уявлення без відчуття особистого «Я» і лише пізніше відновлюється повне осмислення всього оточуючого з розділеннями «Я» від «Не я». Ці фази протікають дуже швидко, миттєво зміняючи одна одну.

Відчуття «Я» зберігається у людини, не дивлячись на глибокий сон, тривалу втрату свідомості і навіть в стані гіпнозу. Ця нерозривність «Я» підтримується механізмами пам'яті. Прояв свідомості залежить перш за все від спільної синхронної роботи багатьох зон кори, а також цілого ряду структур підкірки (ретикулярної формації, проміжного мозку, лімбічної системи). «Центру свідомості» в головному мозку людини не існує, як і не існує ніякої «родової пам'яті».

Самосвідомість — це вищий вид свідомості, для його виникнення і розвитку необхідний певний рівень розвитку свідомості. Усвідомлення себе, свого

внутрішнього світу можливо лише шляхом усвідомлення своєї діяльності, своїх думок як віддзеркалення зовнішнього світу. Але перш ніж могла виникнути свідомість своїх відчуттів, сприйнять, думок, повинні були виникнути ці самі відчуття, сприйняття, думки, тобто в основі суб'єктивного виділення людиною себе серед предметів і явищ зовнішнього світу лежить віддзеркалення об'єктивної дійсності.

Формування самосвідомості здійснюється в процесі виділення людиною себе із зовнішнього світу. Первинною формою цього виділення, що полягає у формуванні представлень людини про своє фізичне «Я», є відмежування людиною зовнішнього простору від простору свого тіла. Це виокремлення здійснюється в процесі конкретної взаємодії дитини з предметами, що знаходяться зовні неї, в процесі «мислення у дії». Така форма самосвідомості, тобто первинне самовідчуття, може бути і у вищих людиноподібних мавп (Д. Ван-Лавік-Гудолл, 1976; Р. Геллар, 1979). Виділення дитиною свого тіла з сукупності навколишніх предметів завершується формуванням самовідчуття, самосприйняття і уявлення про себе, а усвідомлення людиною своїх психічних властивостей, своїх особистих якостей здійснюється в процесі формування думки, поняття про своє «Я». Передбачається, що процес самовідчуття має своєю фізіологічною основою діяльність першої сигнальної системи, формування ж поняття про внутрішній світ людини, її духовне «Я» пов'язане з діяльністю другої сигнальної системи, яка є знаряддям орієнтації людини не тільки в зовнішньому світі, але і в собі самому.

Наявність свідомості складає нашу величезну перевагу перед тваринним світом, забезпечує можливість безмежного розвитку людства шляхом взаємодії людей в суспільстві і з навколишнім середовищем. При соціальному розвитку людства вирішальним внутрішнім чинником і мотивом цього процесу є не спадкові якості людей, а соціальний прогрес, заснований на розвитку продуктивних сил суспільства. Цей прогрес історично створює і розвиває зміст свідомості людини.