Особливості формування психіки сліпоглухонімих дітей

Психіка дитини формується і розвивається як результат взаємодії її з світом речей і світом людей. Речі, з якими стикається дитина, є продуктами людської праці. Суть взаємодії з речами і людьми полягає в тому, що в обох випадках це буде контакт з людським фактором (А. І. Мещеряков, 1974).

Дитина в процесі навчання поведінці в світі речей, опановувавши діями з речами, засвоює суспільне значення їх, яке відображається їх об'єктивними властивостями, що виражають в своїй сукупності їх єство (А. І. Мещеряков, 1974). '

Сліпоглухонімі діти до початку їх спеціального виховання і навчання абсолютно позбавлені яких-небудь рис людської психіки—у їх лише є можливість її формування і розвитку (до найвищого рівня), але на початкових етапах цього процесу вони не мають ні потреби в пізнанні світу, ні навиків орієнтовно-дослідницької діяльності. Тому якщо такій дитині дається предмет для дослідження (обмацування), вона його тут же упускає, навіть не намагаючись знайомитися з ним, оскільки цей предмет для неї нічого не означає і не викликає у неї орієнтовної реакції, направленої на поліпшення дотикового сприйняття предмету. Отже, необхідно спеціально створити такі умови, щоб пізнання предметів перетворилося для неї на потребу. Будь-яка сліпоглухоніма дитина має ряд найпростіших природних потреб (їжа, функція виділення, захист). Проте ці потреби не є специфічно людськими і тому не можуть стати джерелом цілеспрямованої поведінки, тобто у таких дітей не існує ніякої людської поведінки взагалі. Справжніми

потребами ці потреби стають, лише опредмечуючись і задовольняючись людськими, знарядійними способами.

В процесі навчання акту їжі, тобто в процесі цієї «ділової (для організму) діяльності» дитина вимушено знайомиться з предметами, оскільки сприйняття цих предметів підкріплюється їжею і тому вони стають значущими для дитини. Тим самим поступово формується і розвивається орієнтовно-дослідницька діяльність.

Для сліпоглухонімих дітей виникнення і вираженість орієнтовної реакції визначається не новизною подразника, а, навпаки, схожістю його з подразниками, які стали сигналами, що раніше підкріплювалися.

Спочатку орієнтовна активність не виходить за межі потреб «ділових дій», але збільшення кількості предметів, що залучаються до цієї «ділової діяльності», призводить до того, що орієнтовна активність ускладнюється —- вона прямує на пошуки потрібного предмету серед інших. Для того, щоб знайти потрібну річ, дитина повинна порівняти предмет, що потрапив під руку з існуючим в її голові образом і здійснити примірювання реального предмету до ідеального образу (А. І. Мещеряков, 1974).

Пізнавальна активність виникає усередині «ділової» діяльності і для її потреб, формується як обов'язкова умова її здійснення. Проте поступово пізнавальна активність набуває відносної самостійності, внаслідок чого у дитини формуються ті знання про навколишній світ, які виходять за межі конкретної форми ділової діяльності.

Таким чином, для формування образу речі, що відображає її об'єктивні властивості, індивіду необхідно здійснити по відношенню до неї практичну дію. Знарядійна дія виявляє об'єктивні властивості речі — властивості, незалежні від суб'єкта пізнання. Проте практична дія індивіда, хоча і необхідна, але недостатня для пізнання їм суті речей. Для формування у індивіда об'єктивного знання необхідно, щоб його практична дія була адекватна суспільно-виробленій функції речі, тобто здійснювалося закріпленим за річчю способом дії. Для оволодіння способом дії необхідно, щоб ці дії були направлені на задоволення потреб індивіда (А. І. Мещеряков, 1974).

Наявність знань, що виникли в процесі дії з знаряддями, створює можливість наочного сприйняття, тобто засвоєння суспільних значень предметів.

У ізольованої від суспільства людини не розвивається людська психіка. Проте сліпоглухонімі діти навіть у віці 14...15 років піддаються навчанню і олюдненню, як і маленька дитина. Людська поведінка цілком формується в онтогенезі, вона є результатом взаємодії індивіда і суспільства, виховання з боку інших людей. Іншої поведінки у неї просто нема. В процесі цієї людської поведінки виникає і розвивається системність віддзеркалення зовнішнього світу. Проте тільки засвоєння мови (жестової, потім дактильної і усної) дає можливість сліпоглухонімому аналізувати свої власні вчинки і дії з погляду вироблених людських норм культури в будь-якій області життя (А. І. Мещеряков, 1974).