Психофізіологічні закономірності формування трудових навичок і умінь

 

Професійна діяльність виступає перед учнем у формі нормативне закріпленого способу діяльності, в якому узагальнені досвід та здіб­ності попередників. У процесі професійної підготовки нормативне закріплений спосіб діяльності перетворюється на індивідуальний спосіб діяльності. Засвоєння нормативне закріпленого способу дія­льності відбувається на основі формування інтегрального образу робочих дій, спрямованих на досягнення результату цих дій відпо­відно до образу-мети. Образ-мета як ідеальне уявлення про резуль­тат досягається завдяки програмі дій над реальним предметом праці, що динамічно змінюється в процесі діяльності. Оскільки всяка пра­ця має предметно-дійову та психологічну основу, то в процесі ви­робничого навчання формуються і засвоюються інтегральний образ робочих дій та інформаційна основа діяльності.

Інтегральний образ робочих дій — це сформований фізіологіч­ними засобами в корі головного мозку образ сукупності елементар­них трудових рухів, дій, операцій.

Інформаційна основа діяльності — це сукупність інформаційних ознак, які характеризують предметні і суб'єктивні умови діяльності.

В результаті професійного навчання засвоюються певні поєд­нання різних рухових та розумових дій, які вирішують конкретне трудове завдання і знаходять підкріплення у вигляді корисного ре­зультату. Результатом виробничого навчання є формування системи таких трудових навичок, як:

• сенсорно-перцептивні (сприймання-розпізнавання букв при читанні, фонем при слуханні мови, форм, віддалі, швидкості руху);

• моторні (виконання трудових рухів, дій, операцій);

• інтелектуальні (читання креслень, контрольних приладів, топо­графічних карт, прийоми розв'язання задач).

Аналогічні трудові вміння (сенсорно-перцептивні, атенційні, мнемічні), які мають своєю основою розумові процеси, формуються в особистому досвіді.

Трудові навички являють собою складні системи умовних реф­лексів, об'єднаних окремим виробничим завданням. Формування їх пов'язане з формуванням і закріпленням робочих динамічних сте­реотипів, тобто утворенням і функціонуванням в корі головного мозку стійких систем тимчасових нервових зв'язків між окремими елементарними рухами або розумовими актами.

В процесі формування трудових навичок у працівника поступово зникають зайві рухи, зменшується напруження, увага переноситься з процесу на результат, виробляється ритм дій і можливість довільно змінювати темп роботи. Таким чином, формується автоматизм рухів і дій та створюються умови для одночасного виконання більш склад­ної аналітико-синтетичної діяльності.

Процес формування трудових навичок включає декілька етапів, які різняться особливостями виконання дій і механізмами нейроди-наміки.

Попередній етап — початок усвідомлення навичок, чітке розу­міння мети, але недостатнє уявлення про способи її досягнення; при виконанні дій мають місце значні помилки.

Аналітичний етап — оволодіння окремими елементами дій, чітке розуміння того, як потрібно виконувати дії, поєднується з неточним, нестабільним їх виконанням, зайвими рухами при інтенсивній кон­центрації довільної уваги.

Синтетичний етап — формування цілісної системи трудових рухів, дій, автоматизація навичок, коли виконання роботи стає все більш якісним, зникають зайві рухи, послаблюється довільна увага.

Етап закріплення і високої автоматизації дій. Точне, економне, стабільне виконання дій поєднується з виконанням інших більш складних дій під контролем свідомості.

Трудові навички формуються в процесі виробничих вправ — цілеспрямованого систематичного повторення діяльності з метою підвищення її якості.

З фізіологічної сторони виробнича вправа являє собою процес пристосування і відповідної зміни фізіологічних функцій організму людини для найбільш ефективного виконання конкретної роботи. В процесі вправ по мірі формування трудових навичок відбувається нарощування сили і визначаються способи її найбільш раціонально­го використання, досягається зменшення енергетичних затрат на ви­конання операції. Вправи є дієвим засобом розвитку резервів орга­нізму, методом удосконалення діяльності.

В процесі вправ встановлюється злагоджена взаємодія між цент­ральною нервовою системою, рецепторами, серцево-судинною та іншими системами організму, оскільки на початкових етапах має місце неузгодженість в їх роботі, різна лабільність окремих ланок функціональної системи.

Узгодження ритмів забезпечується за рахунок адаптації фізіоло­гічних систем, їх здатності змінювати свої характеристики в процесі роботи. Завдяки погодженню лабільності компонентів функціо­нальної системи засвоюється ритм.

М. І. Виноградов встановив три стадії в розвитку виробничої вправи.

Перша початкова стадія вправи характеризується дискоординацією рухової системи, невідповідністю лабільностей центральної і пери­ферійної ланок, широкою іррадіацією збудження, що призводить до зайвих рухів. Виразна індукція гальмування з рухового аналізатора на інші області кори головного мозку зумовлює невизначеність, не­рішучість при виконанні роботи, а деколи і припинення її.

Друга стадія вправи характеризується поступовим підвищенням працездатності і встановленням її на достатньо високому рівні, за­кріпленням трудових навичок, концентрацією збудження в спеці­альних нервових центрах і формуванням домінанти. Трудові дії стають більш чіткими, швидкими, економними при помірному на­пруженні вегетативних органів.

П'ятий етап — майстерність; характеризується творчим вико­ристанням різних умінь.

Основні методи формування трудових умінь:

• проблемне навчання, коли людина отримує необхідну інфор­мацію і повинна самостійно розв'язати певну проблему із за­стосуванням знань;

• алгоритмічне навчання - за певними ознаками людина визна­чає тип завдання і необхідні для його вирішення операції;

• поетапне навчання, коли формуються прийоми розумової діяль­ності із застосуванням знань для виконання розумової праці;

• системно-структурне навчання, яке поєднує всі методи навчання, включаючи моделювання, ролеві і ділові ігри, а також врахо­вує специфічні особливості професійної діяльності людини.

Професійне навчання має багато організаційних форм і методів.

Метод самонавчання, психологічною основою якого є насліду­вання, шлях спроб і помилок. Позитивною стороною його є творчий пошук і знаходження найбільш зручних для індивіда прийомів. Не­гативна сторона методу зводиться до неекономічності та великої тривалості.

Предметний метод заснований на виготовленні якогось предмета, починаючи від простого до більш складного. Психологічною пе­ревагою його є реальність, конкретність і уречевленість праці, що підвищує заінтересованість в якісному кінцевому результаті. Недо­ліками предметного методу навчання можуть бути складність пред­мета на перших етапах, зниження заінтересованості в разі тривалого виконання одного і того ж уже засвоєного предмета; недостатня гнучкість навичок, пасивність учня.

Операційний метод полягає у засвоєнні окремих трудових при­йомів, операцій, які можуть використовуватися при виконанні різ­них предметів. Психологічними перевагами цього методу є економне навчання гнучким навичкам, необхідних при виготовленні багатьох предметів.

Недоліки його пов'язані з абстрактністю завдань, фрагментарні­стю окремих дій, відсутністю предметного зразка, що гальмує осо­бисту творчість.

Комплексний метод, який поєднує позитивні сторони предмет­ного та операційного методів. Він передбачає два етапи виробничо­го навчання. На першому етапі засвоюються окремі технологічні прийоми і операції шляхом виконання нескладних робіт. На другому етапі засвоюється виконання комплексних робіт зростаючої склад­ності за умови підвищення продуктивності і якості праці.

Метод програмованого, або модульного, навчання передбачає:

• поділ навчального матеріалу на невеликі, логічно пов'язані з елементарними цілями, частини;

• розробку навчального алгоритму, який визначає порядок і по­слідовність дій з предметом праці для найбільш швидкого до­сягнення мети;

• управління, тобто підкріплення кожного кроку навчання і до­сягнутих результатів за допомогою різних сигналів.

Незалежно від методів ефективним виробниче навчання може бути лише за умови індивідуального особистісного підходу до тих, хто навчається.

Виробниче навчання може проводитися на реальному робочому місці або на спеціальних навчальних установках-тренажерах.

Тренажер — це навчальний засіб, який дозволяє формувати на­вички і вміння, необхідні в реальних умовах праці.

Основні психологічні вимоги до тренажерів:

• навички, які формуються на тренажерах, за своєю психологічною структурою повинні відповідати реальним трудовим навичкам;

• при формування навичок слід запобігати негативному їх пере­несенню на реальну трудову діяльність;

• необхідно створити можливість тренування в екстремальних си­туаціях, які можуть виникнути в реальній трудовій діяльності;

• необхідно забезпечити сприймання результатів діяльності і здійснення самоконтролю.

Як інструктивні і наочні посібники можуть застосовуватися тре­нувальні кінофільми, які сприяють засвоєнню відповідних знань і навичок.

У процесі виробничого навчання велика роль належить інструк­ціям та інструктажу — вступному, поточному, заключному. На ран­ніх етапах оволодіння трудовими навичками інструкції не повинні бути надто деталізованими, щоб не сковувати ініціативу і творчий підхід, однак вони повинні виконуватися. Вступний інструктаж пов'язаний з поясненням мети і значення роботи, організації робочого місця, обладнання і його експлуатації, правил техніки безпеки, демонстрацією найбільш раціональних спо­собів і прийомів виконання роботи, ознайомленням з робочою до­кументацією, кресленнями, схемами, інструктивними матеріалами. Після цього починається освоєння трудових прийомів.

Поточний інструктаж проводиться регулярно по всьому комплек­су питань. Мета — добитися чіткого виконання всіх установлених робіт і операцій, норм виробітку при суворому дотриманні правил техніки безпеки і виробничої дисципліни.

Заключний інструктаж проводиться з метою підбиття підсумків та оцінки результатів роботи учнів.

Виробниче навчання на реальних робочих місцях повинно вра­ховувати конкретні умови (рівень механізації праці, тип виробництва) і характеристики трудових процесів.

Воно організується за такими дидактичними системами:

— зональною;

— нарощування комплекту устаткування;

— ступеневою за процесами;

— переміщення по робочих місцях.

Зональна система передбачає освоєння робіт по зонах — части­нах складного робочого місця з переходом до обслуговування всьо­го робочого місця.

Система нарощування комплекту устаткування передбачає по­слідовне збільшення кількості обслуговуваного обладнання з одно­часним розширенням функцій робітника.

При навчанні за системою «ступеневою по процесах» послідов­но вивчаються трудові процеси зі збільшенням складності їх струк­тури і змісту.

Навчання за системою «переміщення по робочих місцях» дозво­ляє послідовно освоїти роботи, які повинен виконувати робітник даної професії на вузькоспеціалізованих робочих місцях.

Перші дві системи доцільно використовувати при організації ви­робничого навчання в цехах з високим рівнем механізації праці (оператори автоматичних ліній, налагоджувальники складного об­ладнання, робітники-багатоверстатники). Дві наступні системи ви­користовуються при навчанні робітників, зайнятих на конвеєрах і потокових лініях.

Там, де праця організована за предметно-технологічним принци­пом, виробниче навчання робітників доцільно проводити за опера­ційно-технологічною системою, яка передбачає послідовне освоєн­ня технологічних операцій, потім їх комплексів.

На виробництві застосовується ступенева система підготовки і підвищення кваліфікації робітників. За цією системою навчання ро­бітників здійснюється за єдиними навчальними планами і програ­мами, розробленими для кожного ступеня і професії окремо. В це­хах виділяються учнівські робочі місця, створюються навчально-виробничі дільниці, майстерні, лабораторії, цехи, навчально-курсові комбінати, які поєднують усі форми і види навчання на виробництві.

В процесі виробничого навчання у робітника не тільки формую­ться і закріплюються трудові навички і вміння, але виховується культура праці. Під культурою праці розуміють уміння і звичку ро­бітника раціонально планувати, організовувати і обліковувати свою роботу, творчо використовувати набуті трудові навички, розвивати свою трудову концепцію, погоджуючи мотиви і результати праці із стратегією розвитку організації.

Динамічність діяльності і консервативність властивостей темпе­раменту особистості є причиною формування індивідуального сти­лю діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності — це сукупність прийомів і способів роботи, зумовлена певними властивостями особистості і сформована як засіб її пристосування до об'єктивних вимог професії.

Показниками пристосування особистості до об'єктивних вимог діяльності є результативність праці та рівень нервово-психічних і енергетичних затрат для досягнення результату.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які завдання вирішує професійно-технічна освіта в ринкових умовах?

2. Що таке професія і спеціальність?

3. Що лежить в основі різних ступенів підготовки робітників?

4. Які є види навчання в системі профтехосвіти?

5. Що таке Державний стандарт професійно-технічної освіти?

6. В чому суть і завдання виробничого навчання?

7. Що таке трудові навички, вміння і професійна майстерність?

8. Що Ви розумієте під інтегральним образом робочих дій та ін­формаційною основою діяльності?

9. Охарактеризуйте етапи формування трудових навичок.

10. Суть виробничих вправ та стадій їх розвитку.

11. Що таке тренування та від чого залежить його ефективність?

12. Охарактеризуйте етапи і методи формування трудових умінь.

13. Дайте оцінку методів виробничого навчання.

14. Охарактеризуйте основні дидактичні системи виробничого навчання на реальних робочих місцях.

15. Що таке культура праці та індивідуальний стиль діяльності?