Психофізіологічні принципи організації роботи оператора

 

Максимальна ефективність системи «людина-машина» може бу­ти забезпечена за умови, коли при її проектуванні і експлуатації бу­де врахований людський фактор. Відомо, що внаслідок помилок з боку працівника виникає від 20 до 50% всіх порушень технології, аварійних ситуацій в системах управління.

Проектування системи «людина—машина» передбачає аналіз хара­ктеристик об'єкта керування, розподіл функцій між людиною і маши­ною, проектування діяльності оператора і технічних засобів його робо­ти, оцінку системи в цілому. Воно базується на досягненнях інженерної психології, яка вивчає об'єктивні закономірності процесів інформацій­ної взаємодії людини і техніки з метою використання їх у практиці про­ектування, створення і експлуатації системи «людина—машина».

Комплексним вивченням трудової діяльності людини займається наука ергономіка.

Об 'єктом ергономіки є система «людина—техніка — середовище», а завданням — погодження характеристик машини і навколишньо­го середовища з характеристиками людини.

Ергономіка вивчає функціональні можливості і обмеження лю­дини в трудових процесах з метою створення для неї досконалих знарядь і оптимальних умов праці. Оптимальність визначається створенням таких умов, за яких забезпечується висока продуктив­ність, стійка працездатність і зберігається здоров'я працівника.

Ергономічні властивості людини характеризуються її антропоме­тричними, фізіологічними, психофізіологічними, психологічними властивостями. Ці властивості визначають ергономічні вимоги до комплексу «машина-середовище». Основними ергономічними вимо­гами до проектування системи «людина—машина—середовище» є гі­гієнічні, антрометричні, фізіологічні, психофізіологічні, психологічні.

Гігієнічні вимоги визначають умови життєдіяльності і працездат­ності людини в процесі взаємодії з технікою і середовищем. Показ­никами є рівень освітлення, температура, вологість, шум, вібрація, токсичність, загазованість тощо.

Антропометричні вимоги визначають відповідність конструкцій техніки антропометричним характеристикам людини (зріст, розміри тіла і окремих рухових ланок). Показниками є раціональна робоча поза, оптимальні зони досягнення, раціональні трудові рухи).

Фізіологічні та психофізіологічні вимоги визначають відповід­ність техніки і середовища функціональним можливостям працівни­ка (силовим, швидкісним, енергетичним, зоровим, слуховим). По­казниками є темп робочих рухів, обсяг інформації, навантаження на м'язову та нервову системи.

Психологічні вимоги визначають відповідність техніки і середо­вища можливостям працівника щодо сприймання, переробки ін­формації, прийняття і реалізації рішень.

Сукупність ергономічних показників характеризує ергономічний рівень системи «людина—техніка—середовище».

Погодження характеристик людини і предметного середовища здійснюється в просторовому, часовому, інформаційному, енергетич­ному напрямках.

Просторове погодження передбачає організацію робочого місця працівника, робочу позу, визначення зон досягнення, траєкторії ру­хів, доступність органів керування тощо.

Часове погодження враховує динаміку працездатності з вико­нанням роботи, її темпу, інтенсивності, зміною діяльності і відпо­чинком.

Інформаційне погодження пов'язане з оцінкою потоків інформа­ції та пропускної здатності аналізаторних функцій щодо сприйняття і переробки інформації, врахуванням перешкод.

Енергетичне погодження враховує вплив трудових навантажень на м'язову, серцево-судинну системи на основі встановлення опти­мального обсягу рухової діяльності, величини м'язових зусиль за­лежно від умов праці.

Робоче місце оператора — це місце в системі «людина—техніка», оснащене засобами відображення інформації, органами керування і допоміжним обладнанням, на якому здійснюється його трудова діяль­ність. Правильна організація робочого місця передбачає розв'язання таких основних завдань:

• вибір раціональної робочої пози;

• раціональне розміщення індикаторів і органів керування у від­повідності з їх важливістю і частотою користування в межах поля зору і зон досягання;

• забезпечення оптимального обзору робочого місця;

• відповідність конструкції технічних пристроїв і робочих меб­лів антропометричним, фізіологічним і психологічним харак­теристикам людини;

• відповідність інформаційних потоків можливостям людини щодо сприймання і переробки інформації;

• забезпечення сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці;

• забезпечення умов для відпочинку оператора в процесі роботи. Основу робочого місця оператора здебільшого складає пульт управління. Він може бути фронтальної, трапецеподібної або бага-токутникової форми.

Фронтальна форма пультів застосовується тоді, коли є можли­вість розмістити всі органи керування в межах максимальної та до­пустимої зон досягання, а індикатори — в межах зони центрального і периферійного бачення.

Трапецеподібна форма пультів використовується в тих випадках, коли органи керування і індикатори неможливо розмістити на пульті фронтальної форми. У цьому разі вони частково розміщуються на бокових панелях під кутом 90...120° відносно фронтальної панелі.

Багатокутникова або напівкругла форма пультів застосовується при наявності великої кількості засобів відображення інформації і органів керування. Бокові панелі розміщуються перпендикулярно до лінії обзору оператора.

При великій кількості індикаторів інформаційна панель або табло можуть розміщуватися окремо від пульта управління, який, проте, не повинен закривати розміщені на панелі прилади.

Безпосередній вплив на функціональний стан і працездатність оператора, а також надійність, швидкість і точність його роботи має виробниче середовище. Воно може бути комфортним, відносно дискомфортним, екстремальним та надекстремальним.

Комфортне виробниче середовище забезпечує оптимальну дина­міку працездатності людини і збереження її здоров'я.

Відносно дискомфортне виробниче середовище протягом певно­го часу забезпечує задану працездатність і збереження здоров'я працівника, однак викликає у нього неприємні суб'єктивні відчуття ї_: та функціональні зміни, які не виходять за межі норми.

Екстремальне виробниче середовище призводить до зниження працездатності оператора і викликає функціональні зміни, які вихо­дять за межі норми, але не ведуть до патологічних змін.

Надекстремальне виробниче середовище призводить до патоло­гічних змін в організмі працівника і створює неможливість вико­нання роботи.

З метою зменшення несприятливого впливу елементів виробни­чого середовища на оператора при проектуванні системи «людина— Е техніка—середовище» необхідно враховувати такі вимоги:

• нормовані виробничі елементи при їх комплексній взаємодії не повинні негативно впливати на здоров'я людини при профе­сійній діяльності протягом тривалого часу (роки);

• допустимі параметри несприятливих факторів за тривалістю та інтенсивністю впливу не повинні викликати протягом робочо­го дня зниження надійності і ефективності діяльності оператора.

Раціоналізація діяльності оператора виходить з її алгоритмічного описування, тобто сукупності елементарних актів. Такими елемен­тарними актами є оперативні одиниці сприймання або витягнення з пам'яті образів, понять, суджень, а також дії (прості або складні), які мають закінчений характер в діяльності оператора. До останніх відносяться відлік показань прикладів, обчислювальні операції, включення тумблерів і т.п.

Оперативні одиниці можуть бути двох видів:

• логічні (образ, поняття, судження), які використовуються як інформаційні одиниці;

• оператори, тобто ті чи інші дії людини.

Раціоналізація праці оператора передбачає оптимізацію інфор­маційних потоків, раціоналізацію трудових рухів і дій та відповідну організацію робочого місця.

Інформація про стан керованого об'єкта поступає від засобів ві­дображення інформації (ЗВІ), якими є різні прилади і які формують сенсорне поле на робочому місці. За функціями інформації ЗВІ поді­ляються на командні (цільові) і ситуаційні. Перші дають відомості про необхідні дії для досягнення мети, другі — інформацію щодо протікання технологічного процесу та описують наявну ситуацію.

За способом використання показників ЗВІ поділяються на три групи:

• для контрольного читання. Оператор встановлює наявність чи відсутність умов роботи, норму чи відхилення від неї якихось параметрів;

• для кількісного читання. Ці індикатори передають інформацію у вигляді числових значень;

• для якісного читання. Інформація вказує на напрямок зміни ке­рованого параметра.

За формою сигналів розрізняють абстрактні ЗВІ, які передають інформацію у вигляді символів (цифри, букви, геометричні фігури), і ЗВІ, які передають інформацію у формі зображення об'єктів, влас­тивостей.

За рівнем деталізації інформації ЗВІ можуть бути інтегральними і детальними. На інтегральних індикаторах інформація видається в узагальненому вигляді.

Засоби відображення інформації є технічною основою для побу­дови інформаційної моделі процесу керування.

Інформаційна модель повинна відповідати таким вимогам:

• за змістом адекватно відображати об'єкти керування і навко­лишнє середовище;

• за кількістю інформації забезпечувати оптимальний інформа­ційний баланс і запобігати як дефіциту, так і перевантаженню інформацією оператора;

• за формою і композицією відповідати завданням оператора щодо управління і його психофізіологічним можливостям що­до сприймання і переробки інформації.

Системи відображення інформації виконуються у вигляді табло, мнемосхем, приладних панелей і щитів.

Відповідність швидкості інформації, що надходить, пропускній здатності оператора забезпечується шляхом організації потоків ін­формації.

Для зменшення перевантаження інформацією необхідно:

• подавати інформацію завчасно, до початку виконання дій;

• зменшити потік інформації до необхідного мінімуму;

• передбачити можливість фільтрації інформації, тобто дати можливість оператору відбирати дані відповідно до умов роботи;

• виділити максимально можливий час для прийняття рішення;

• зберігати на індикаторі інформацію за бажанням оператора протягом необхідного часу.

Всі сигнали, які надходять до оператора, поділяють на:

— аварійні;

— важливі відхилення від технологічного режиму, які можуть перейти в аварію;

— відхилення другорядних технологічних параметрів і техніко-економічних показників;

— незначні порушення правил технічної експлуатації. Насамперед мають з'являтися сигнали, які вимагають екстреного втручання. Останні сигнали подаються по черзі, по мірі обробки найбільш важливих. Аварійні сигнали подаються негайно в опти­мальну зону сприймання (центральна панель). Якщо в цей час з'являються сигнали другої групи, то вони надходять до периферій­ної зони сприймання. Сигнали третьої і четвертої груп в цей час за­тримуються в пам'яті машини.

При компонуванні приладів необхідно враховувати важливість, послідовність, частоту і тривалість використання кожного з них.

Основні принципи компонування засобів відображення інформа­ції такі:

• принцип лаконічності. Засіб містить лише ті елементи, які не­обхідні для забезпечення оператора інформацією про стан об'єкта і вибору оптимального способу впливу;

• принцип узагальнення і уніфікації означає, що не слід виноси­ти на засоби відображення елементи, які позначають несуттєві конструктивні особливості керованих об'єктів;

• принцип акценту на елементах контролю і керування. Це зна­чить, що незалежно від розмірів цих елементів їх символи по­винні виділятися дуже чітко;

• принцип автономності. Засоби відображення, які відповідають автономно контрольованим і керованим агрегатам і об'єктам, необхідно відокремити від інших;

• принцип просторового співвідношення елементів контролю і керування. Розміщення індикаторів має бути погоджено з роз­міщенням відповідних їм органів керування;

• принцип використання звичних асоціацій. Доцільно застосува­ти символи, які асоціюються з об'єктами і явищами, які вони позначають.

Управлінські дії оператор виконує за допомогою органів керу­вання, здійснюючи відповідні рухи. Органи керування у вигляді ва­желів, ручок, маховиків, тумблерів, кнопок і т.п. формують моторне поле на робочому місці оператора. Моторні дії пов'язані з виконан­ням оператором таких завдань:

• включення, виключення і переключення;

• послідовне виконання рухів для здійснення операцій кодуван­ня і передачі інформації;

• маніпулювання з органами керування для настроювання апара­тури і точного встановлення керованого об'єкта;

• операції стеження за рухомим об'єктом.

Рухи оператора характеризуються швидкістю, темпом, силою, точністю. Встановлено, що максимальний темп кругових рухів ста­новить 4,0...4,8 с~'; ударних рухів — від 5 до 14 ударів/с. При збільшенні зусиль темп зменшується. До просторових характерис­тик рухів оператора відносяться розміри моторного поля (зони дося­гання) і траєкторії рухів. Розміри моторного поля для оператора ви­значаються довжиною витягнутої руки. В моторному полі розріз­няють три зони — максимального, допустимого і оптимального до­сягання. У зонах оптимального і допустимого досягання можливі найбільш точні і швидкі рухи. У зоні максимального досягання точ­ність і швидкість рухів зменшуються, а втома наступає швидше.

Залежно від зусиль і точності рухів в зонах допустимого і опти­мального досягання існують певні раціональні рівні. Важелі, які для переміщення вимагають великих зусиль, необхідно розміщувати на нижніх рівнях оптимальної зони. Силові характеристики рухів по­винні враховуватися при виборі протидії органів керування.

Органи керування використовуються:

— для введення командної інформації;

— встановлення необхідних режимів роботи апаратури;

— регулювання різних параметрів;

• виклику інформації з метою контролю.

Залежно від призначення і характеру використання органи керу­вання поділяються на:

• оперативні (основні), які використовуються постійно;

• використовувані періодично (для включення, виключення або контролю);

• використовувані епізодично (для настроювання, регулювання). Розміщення органів керування здійснюється з врахуванням принципу економії рухів. Це означає, що кількість і траєкторії рухів необхідно звести до мінімуму, а самі рухи повинні бути рит­мічними.

Оперативні, тобто найбільш важливі і часто використовувані ор­гани керування, необхідно розміщувати в межах оптимальної зони досягання. Допоміжні органи керування можуть знаходитися в ме­жах допустимої і навіть максимальної зон досягання. Епізодично використовувані органи керування можна розміщувати і за межами зон досягання або сховати під лицевою чи боковою панеллю пульта управління.

Органи керування повинні мати достатню протидію, щоб уник­нути випадкового їх включення під вагою руки чи ноги.

Ручне керування більш доцільне тоді, коли необхідна висока точ­ність і швидкість установки органа керування в певне положення і не потрібно тривалий час прикладати великі зусилля. Ніжне керу­вання застосовується для розвантаження рук і економії часу при ве­ликій кількості органів керування, невеликій точності регулювання і значних м'язових зусиллях.

Коефіцієнт зручності виконання рухів:

Де Т_зр.з — час виконання операцій в найбільш зручній зоні; Т_з — за­гальний час виконання операцій в робочій зоні.

Для зони оптимального досягання К_зр = 1;

для зони допустимого досягання К_зр = 0,9;

для зони максимального досягання К_зр = 0,3...0,6.

Розміщення засобів відображення інформації і органів керування на робочому місці оператора здійснюється з додержанням таких принципів:

• функціональності — інформаційні пристрої і органи керування, які виконують однакові функції, розміщуються недалеко один від одного;

• важливості — найбільш важливі інформаційні пристрої і орга­ни керування розміщуються в місцях, найбільш зручних для спостереження і обслуговування;

• черговості — інформаційні пристрої і органи керування роз­міщуються в тій послідовності, в якій вони використовуються;

• частоти використання — інформаційні пристрої і органи керу­вання розміщуються з врахуванням частоти їх використання.

Правильне компонування засобів відображення інформації і орга­нів керування підвищує ефективність і надійність роботи оператора.

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які особливості характерні для операторської діяльності?

2. Що таке система «людина—машина» та яке місце в ній займає людина?

3. Назвіть основні режими роботи системи та етапи в діяльності оператора.

4. Якими показниками характеризується ефективність роботи опе­ратора?

5. Дайте фізіологічну оцінку операторської праці.

6. Що є предметом інженерної психології та ергономіки?

7. Обгрунтуйте ергономічні вимоги до проектування системи «людина—техніка—середовище» та показники її оптимальності.

8. Які вимоги ставляться до організації сенсорного поля на робо­чому місці оператора?

9. Обгрунтуйте можливі заходи оптимізації інформаційних потоків.

10. Проаналізуйте функції органів керування та вимоги до їх роз­міщення на робочому місці оператора.