Важкість і напруженість праці

Критерієм фізичного навантаження на організм людини в процесі праці є важкість праці. Важкість праці – це характеристика трудової діяльності людини яка визначає ступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати енергії в наслідок фізичного навантаження. Вона визначається робочим положенням, характером робочих рухів, ступенем напруження фізіологічних функцій, завантаженістю робочого дня. В діючих стандартах величина важкості праці оцінюється за величиною енерговитрат. За цим показником (див. таблицю 2.2) роботи поділяються на три категорії – легкі, середньої важкості та важкі.

До категорії «легкі А» належать роботи, які виконуються сидячи та супроводжуються незначним фізичним напруження. Подібні роботи виконують працівники ряду професій у сфері управління, економісти, оператори ЕОМ, працівники швейного і годинникового та електронно-збирального виробництва).

До категорії «легкі Б» належать роботи, які виконуються сидячи або пов’язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (ряд професій на підприємствах зв’язку, контролери, майстри, викладачі).

Таблиця 2.2 - Категорії робіт за ступенем важкості ( ГОСТ 12.1.005-98 )

До категорії «середні А» належать роботи, які пов’язані з постійним ходінням, переміщення дрібних (до 1 кг.) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які потребують незначного фізичного напруження(ряд професій у прядильно – ткацькому, поліграфічному виробництвах, торгівлі, механоскладальних цехах та інше).

До категорії «середні Б» належать роботи, які пов’язані з ходінням та переміщенням вантажів масою до 10 кг.(ряд професій у машинобудуванні та металургії).

До категорії «тяжкі» належать роботи, які пов’язані з постійними переміщеннями, пересуванням і перенесенням значних (понад 10 кг.) вантажів, а також ті, які вимагають значних фізичних зусиль(ряд професій пов’язаних з виконанням ручних операцій на металургійних, машинобудівельних, гірничо-видобувних, будівельних підприємствах, наприклад такі, як вантажники, ковалі тощо).

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження, що припадає переважно на нервову систему. Напруженість праці визначається ступенем складності і відповідальності завдання, характером виконуваної роботи, сенсорним навантаженням (зорові, слухові та інші аналізатори), емоційним навантаженням, його монотонністю щільністю робочого дня.

Напруженість впливає на зміни у фізіологічних функціях організму. В міру підвищується артеріальний тиск, підвищується у 8-10 разів кровопостачання мозку, порушується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, загострюються слух та зір, підвищується психологічні процеси.

Для того щоб дати оцінку відповідності праці біологічним можливостям організму людини та оцінити ступінь потенційної небезпеки психофізіологічних чинників для працівника необхідно мати кількісну характеристику небезпечних чинників на робочому місті і еталон порівнянь визначений як безпечний рівень цих чинників. Такими еталонами є гігієнічні нормативи, які являють собою кількісні показники, що характеризують оптимальні чи допустимі рівні важкості та напруженості праці. Основним документом, що регламентує гігієнічну класифікацію умов праці є „Гігієнічна класифікація за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу ” затверджена міністерством охорони здоров’я України № 382 від 31 грудня 1997року.