Окремим галузям права властиві різні режими правового гулювання. Вони різняться специфікою прийомів регулювавання і дією власних галузевих принципів, характером виникнення формування та реалізації галузевих прав та обов'язків, специфік санкцій.
Галузі права неоднорідні за своїм складом, нерівнозначні своїм обсягом, роллю в процесі впливу на суспільні відносин. Одні з них є великими нормативними утвореннями (наприкла конституційна, цивільна галузь), інші являють собою порівняй компактну сукупність правових норм (наприклад, процесуальн галузі). Пояснюється це відмінністю їх предметів правового регулювання.
Як історично унікальні утворення галузі права не «придумані» законодавцем, а викликані до життя соціальними і практичними потребами, які він усвідомлює і оформляє. Серед умов, що визначають об'єктивний процес виникнення тієї чи іншої галузі права, важливе місце посідають ступінь своєрідності тих чи інших суспільних відносин, неможливість їх врегулювання за допомогою норм інших галузей права; необхідність застосування особливого методу регулювання та ін.
Галузь права являє собою юридичну цілісність, тобто таку сукупність норм, що зосереджені у взаємопов'язаних правових інститутах. Поєднуючи в один комплекс правові інститути, галузь права тим самим забезпечує регулювання, стабільність цілої сфери життєдіяльності суспільства. В цьому полягає її інструментальна цінність. Тому галузь права можна також визначити і як сукупність логічно взаємопов'язаних правових інститутів, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, сімейних).
Як юридична цілісність галузь права є відносно замкнутою, автономною підсистемою правового регулювання. Головне її призначення — забезпечити стосовно певної області суспільних відносин специфічний режим правового регулювання — сукупність ха рактерних за природою і специфічних за юридичним зміст правових засобів. Наявність подібного режиму дає можливість тільки поєднувати норми права в одне ціле, надавати їм упорядкованого системного характеру, але й відрізняти одну галузь від іншої. Юридичний режим характеризує правовий стан норм права; законні засоби реалізації прав і виконання обов’язкові державно-правові заходи, які спрямовані на забезпечен ухильної реалізації правових норм в конкретних правових завдяки юридичному режиму забезпечується ефективна пава в цілому, так і кожного її компонента на рівні правових гитутів, підгалузей права (при їх наявності), конкретних норм. При характеристиці галузей права слід враховувати, що для виділення недостатньо користуватись критерієм єдності предмету і методу правового регулювання. Цей критерій, який добре спрацьовує у сфері цивільного і кримінального права, не може штучно застосовуватись при характеристиці усіх галузей права. Особливо це стосується нових галузей права — космічного, екоогічного, інформаційного та інших, де врахування їх правових «жимів має особливо велике значення.
Галузі права можна поділити на такі види:
1) фундаментальні (профілюючі), до яких традиційно належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Вони характеризуються тим, що, по-перше, є юридично первісні, тобто містять вихідний правовий матеріал, який потім так чи інакше використовується при формуванні правових режимів інших галузей права; по-друге, вичерпно концентрують генеральні юридичні режими, галузеві методи правового регулювання;
2) спеціальні, в яких головні правові режими модифіковані, пристосовані до особливих сфер життя суспільства (трудове, земельне, сімейне та ін.);
3) комплексні, для яких характерне сполучення різнорідних інститутів профілюючих (фундаментальних) та спеціальних галузей, наприклад підприємницьке (господарське), торгове, морське та ін.
Залежно від особливостей предмета та методу правового регулювання, а головне — соціального призначення, всю систему права можна поділити на два великі масиви — матеріальне і процесуальне право. Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально складалися між людьми і організовані з допомогою правового регулювання. І значення в їх організації мають самі суб'єкти права. Процесуальне право визначає порядок вирішення спорів, конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів та інших порушень. Предметом регулювання норм процесуального права є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які регулюють засоби реалізації норм матеріального права і де учасники як правило, виступають орган держави, посадові особи. реалізуються заради «чужих» інтересів [5].
Галузі права поділяють на:
а) профілюючі (традиційні):
б) процесуальні;
в) спеціальні.
Профііюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язкову частини і системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримі-ьне право).
Спеціальні галузі на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для гогочи іншого виду суспільних відносин (трудове, сільськогосподарське, екологічне, земельне, сімейне, фінансове правота ін.).
Підгалузь права — окрема частина галузі права, що об 'єднує норми п Інститути, які регулюють спеціальні види суспільних відносин (авторське право в межах цивільного) [8].
Галузь права — це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.
Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета й методу правового регулювання розрізняють державне, адміністративне, фінансове, земельне та цивільне право.
За місцем, яке посідають у правовій системі галузі права, вони бувають основні та комплексні.
Основні галузі права — це структурні утворення у масиві права. Серед них розрізняють профілюючі (традиційні), процесуальні, спеціальні тощо.
Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право).
Процесуальні галузі такі, що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші процеси).
До спеціальних галузей відносять ті, що на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудотрудове, аграрне, екологічне, земельне, сімейне та фінансове право).
Комплексні галузі — це нашарування, надбудова над основними галузями, що зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхове, банківське, морське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове право) [3].
Отже, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі правасамостійної, ініціативної, систематичної діяльності на власний ризик з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і торгівлі з метою одержання прибутку.
Спробуємо дати загальну характеристику основним галузям права.
Конституційне право України як галузь права і законодавства являє собою систему правовихнорм і нормативно-правових і та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави. Через них за безпечується організаційна та функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.
Отже, предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають: відносини: політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.
Отже, конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.
Конституційно-правова норма — цс загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин» які становлять предмет конституційного права. їхніми специфічними ознаками є те, що вони:
а) регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення
народовладдя;
б) встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права;
в) мають нищу юридичну силу щодо інших правових норм;
г) відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принцнпи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.
Метод конституційно-правового регулювання — це сукупність способів і засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого й опосередкованого регулювання [14].
Адміністративне право, подібно до інших складових національної правової системи України, слід розглядати як:
а) галузь права;
б) галузь законодавства;
в) юридичну науку;
г) навчальну дисципліну.
Як галузь українського права (законодавства) адміністративне право України являє собою систему алміністралівних правових норм, інститутів та нормативно-правових актів, що регулюють і охороняють особливе коло суспільних відносин у сфері державного управління. Як галузь права воно може бути розглянуто в об'єктивному й суб'єктивному розумінні. В об'єк-тмвному розумінні адміністративне право України характеризується сукупністю адміністративних правових норм, іиститугін і нормативно-правових актів, що утворюють його внутрішню та зовнішню форми. Внутрішня форма адміністративного права включає внутрішню побудову — систему адміністративного права. Зовнішня форма характеризується джерелами, що являють собою спосіб зовнішнього виразу змісту адміністратнвно-правових норм та інститутів.
За суб'єктивним розумінням адміністративне право України — це сукупність закріплених нормами об'єктивного права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління.
Адміністративне право України має свій предмет і метод правового регулювання.
Предметом адміністративною правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:
1. виникають у результаті державної владно-управлінської
діяльності;
2. суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;
3. їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідо
мої, вольової, цілеспрямованої діяльності.
Методи адміністративною права — це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права. Аналізуючи засоби, з допомогою яких законодавець здійснює правовий вплнв на предмет адміністративного права, слід сказати, що переважно це — зобов'язання, заборони та адміиістративно-правовий примус. У ряді випадків застосовуються і певні дозволи. Наприклад, дозвіл одержувати певну інформацію для здійснення покладених на орган чи посадову особу завдань.
Як навчальна дисципліна адміністративне право вивчається в юридичних навчальних закладах. її предметом є вивчення адміністративного права як галузі права і законодавства, а також як юридичної науки [14].
Кримінальне право - одна з галузей права. Ним іменують усі закони, в яких містяться положення цієї галузі права. Під кримінальним правом розуміють також і науку, тобто теорію кримінального права, систему його вчень, зокрема, вчення про злочин, вчення про склад злочину, вчення про покарання, вчення про кримінальну відповідальність за конкретні злочини тощо.
Норми кримінального права — це правові приписи, у яких йдеться про засади та принципи кримінальної відповідальності, а також формулюються ознаки злочинів. Ці норми є загальнообов'язковими. Здебільшого вони виступають як норми-заборони, як пересторога від злочинних вчинків (злочинні дії або бездіяльність). За їх вчинення настає кримінальне покарання.
Кримінальне право - це так зване позитивне, або чинне, право. В ньому точно фіксуються (встановлюються) ознаки злочинів і покарань за них.
Злочин і покарання — дві головні інституції кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, становлять предмет кримінального права (перелік складів злочинів, їх відмежування один від одного тощо). Застосування покарання (його виду та розміру) до конкретної особи, яка вчинила злочин, с методом охорони відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням цього злочину.
Отже, кримінальне право мас загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.
Таким чином, кримінальне право як галузь права являє собою сукупність (систему) юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, шр встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили [14].
Безпосереднім предметом регулювання господарського права є господарська діяльність, але це та діяльність, що зв'язана з виробництвам і реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також із забе теченням їхніх виробників необхідними ресурсами. Це визначення, відтворене протягом багатьох років і різними незначними модифікаціями у вітчизняній юридичній літературі може бути прийняте за основу і в даний час.
Сутність господарського права визначається тими задачами, що воно покликано вирішувати в суспільстві. Задача господарсь 
кого права — системне правове забезпечення господарської діяльності, що здійснюється на професійній основі. Таке забезпечення є однією з невід'ємних умов ефективного функціонування народного господарства країни, комерційного і некомер-ційного господарського обороту. Правове регулювання — одна з форм управління соціально-єкономічним розвитком. Право створює в суспільстві визначений порядок, протистоїть сваволі. Особливого значення набуває правове регулювання в галузі економічних відносин, зокрема в сфері виробництва і розподілу, де воно виступає як основна форма регулювання. Правове регулювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організованості і порядку в народному господарстві.
Таким чином, діяльність кожного окремо взятого державного органу проявляється в реальному житті через діяльність його повноважних представників, що іменуються державними службовцями. Підвищення ефективності роботи державних службовців сприяє підвищенню ефективності всієї державної служби і кожного державного органу зокрема [14].
Фінансове право — це система правових норм, які регулюють і охороняють суспільні відносини у сфері збирання та використання державних коштів і коштів місцевого самоврядування.
Трудове право — це система правових норм, які регулюють трудові відносини, що виникають у процесі праці, без якої не може існувати жодне суспільство.
Житлове право в Україні регулює специфічний вид суспільних відносин, які виникають у сфері задоволення людиною та громадянином природної потреби в житлі.
Екологічне право — це система правових норм, які регулюють суспільні відносини між людьми у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища.
Підприємницьке право — це система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері підприємництва.
Земельне право — це система правових норм, які регулюють правовідносини у сфері володіння, розпорядження й користування землею, визначають землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, землі природооздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового й водного фондів, землі запасу.
Конституційне процесуальне право — це система правових норм, які регулюють порядок реалізації конституційних матеріальних норм, конституційне провадження, ухвалення та виконання рішень і висновків Конституційного Суду України.
Адміністративне процесуальне право — це система адміністративних процесуальних норм, які регулюють порядок реалізації норм адміністративного права.
Кримінально-процесуальне право — це система кримінально-процесуальних норм, які регулюють порядок порушення кримінальних справ, проведення щодо них дізнання і попереднього слідства, судового розгляду, винесення вироків та інших судових рішень, організації їх виконання.
Цивільно-процесуальне право — це система цивільно-процесуальних норм, які регулюють порядок судового розгляду і винесення рішень у цивільних, трудових, шлюбно-сімейних, житлових, земельних і деяких інших справах, та організація виконання ухвалених рішень.
Господарське процесуальне право — це система арбітражно-процесуальних норм, які регулюють порядок застосування норм господарського права та визнання суб'єктів господарської діяльності банкрутами [14].
Отже, галузі українського права слід розглядати за різними підставами класифікації. Залежно від місця й ролі у правовій системі суспільства розглядають такі основні галузі, як традиційні, спеціальні та процесуальні.
Юридичний процес — це система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначення інших суб'єктів, що виражається у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, які спричиняють відповідні юридичні наслідки (документи чи рішення) і регулюються процедурно-процесуальними нормами.
