Фіскальна політика, як відзначалось раніше, може бути дискреційною та недискреційною. Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
Недискреційна фіскальна політика – автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.
Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Діяавтоматичнихстабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.
Основні автоматичні стабілізатори:
прогресивне оподатковування. Впливає на розмір прибутку – збільшення валового прибутку індивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив на прибуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витрати збільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;
соціальні виплати. При піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;
споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як доход.
Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки (рис. 7.4).
Рисунок 7.4 – Механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки
У фазі циклічного підйому доход зростає, Y2 > Y0 і тому податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуються.
У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується: Y1 < Y0.Через це податкові надходження автоматично скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту, але одночасно зростають сукупний попит і обсяг виробництва, що обмежує глибину спаду. Отже, контрциклічні зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім усувають мультиплікативний вплив податків та державних видатків на економіку.
Вмонтована стабільність виникає тому, що в реальності податкова система забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальній величині податку за відрахуванням трансфертних платежів і субсидій), який змінюється пропорційно величині ЧВП. Майже всі податки дадуть ріст податкових надходжень зі зростанням ЧВП. Зокрема, індивідуальний подоходний податок має прогресивні ставки і зі зростанням ЧВП дає більші, ніж пропорційні, прирости податкових надходжень. Більше того, зі зростанням ЧВП і зростанням обсягу закупівель товарів і послуг будуть збільшуватися надходження від податку на доходи фірм, ПДВ і акцизів. І, аналогічно, збільшується величина податків на зарплату з тим, як в ході економічного піднесення створюються нові робочі місця. Навпаки, у випадку падіння ЧВП податкові надходження від всіх цих джерел будуть падати. Трансфертні платежі (або “негативні податки”) мають прямо протилежну поведінку. Виплати по безробіттю, по бідності, субсидії фермерам – всі вони скорочуються під час економічного піднесення і зростають під час спаду виробництва.
Рисунок 7.4 служить ілюстрацією того, як податкова система підвищує вмонтовану стабільність. Урядові витрати (G) у цьому зв’язку вважаються заданими і незалежними від величини ЧВП; витрати затверджуються Верховною Радою на постійному фіксованому рівні. Але парламент невизначає розмір податкових надходжень, скоріше, він визначає величину податкових ставок. Податкові надходження потім коливаються в тому ж напрямку, що і рівень ЧВП, якого досягає економіка. Прямий зв'язок податкових надходжень і ЧВП зафіксований у висхідній лінії Т.
Економічне значення цих прямих взаємозв'язків між податковими надходженнями і величиною ЧВП здобуває особливу важливість, коли ми згадуємо про дві обставини. По-перше, податки являють собою вилучення чи втрату потенційної купівельної спроможності в економіці. По-друге, з погляду стабільності бажано збільшити обсяг таких витоків (вилучень) у періоди, коли економіка рухається до інфляції, і, навпаки, величина вилучень купівельної спроможності повинна бути мінімізована в період уповільнення росту. Іншими словами, податкова система, що зображена на рис. 7.4, створює деякий елемент стабільності в економіці, автоматично викликаючи зміни в податкових надходженнях і, отже, у державному бюджеті, що протидіють і інфляції, і безробіттю. Даючи більш загальне визначення,. вбудований стабілізатор – це будь-який захід, який має тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або скоротити його позитивне сальдо в період спаду і збільшити його позитивне сальдо (чи зменшити його дефіцит) у період інфляції без необхідності прийняття яких-небудь спеціальних кроків з боку політиків. І, як видно на рис. 7.4, це саме те, що робить наша податкова система. З ростом ЧВП у період процвітання податкові надходження автоматично зростають, і оскільки вони являють собою вилучення, стримують економічний підйом. Іншими словами, по мірі того, як економіка просувається до більш високого рівня ЧВП, податкові надходження зростають автоматично і формують тенденцію до ліквідації дефіциту бюджету і створенню бюджетного надлишку. Навпаки, коли ЧВП скорочується в період спаду, податкові надходження автоматично скорочуються, і це скорочення пом'якшує економічний спад. Тобто з падаючим ЧВП податкові надходження також падають і підштовхують державний бюджет від бюджетного надлишку до дефіциту. Використовуючи позначення рис. 7.4, низький рівень національного продукту (Y1) автоматично викликає появу стимулюючого бюджетного дефіциту: високий і, можливо, зв'язаний з інфляцією рівень національного продукту (Y0) автоматично викликає появу стримувального бюджетного надлишку.
Виходячи з рис. 7.4, розмір автоматично виникаючих бюджетних дефіцитів і надлишків і, отже, вбудована стабільність залежать від сприйнятливості змін у податках до змін величини ЧВП. Якщо податкові надходження енергійно змінюються у слід за змінами величини ЧВП, нахил лінії Т на рисунку буде крутим і вертикальніша відстань між T i G – тобто дефіцити чи надлишки – буде більшою. І навпаки, якщо податкові надходження будуть змінюватися дуже незначно при змінах ЧВП, нахил буде пологим і елементи вбудованої стабільності будуть незначними. Зміни в державній політиці чи законодавстві, що змінюють ступінь прогресивності чистої податкової системи (податки за винятком трансфертів і субсидій), впливають, отже, на ступінь вбудованої стабільності.
Не викликає сумніву, що вбудована стабільність, забезпечувана нашою податковою системою, пом'якшувала економічні коливання. Однак вбудовані стабілізатори не здатні скорегувати небажані зміни рівноважного ЧВП. Усе, що роблять стабілізатори, це обмеження розмаху чи глибини економічних коливань. Тому кейнсіанські економісти погоджуються, що для корекції інфляції чи спаду вимагаються дискреційні фіскальні заходи з боку парламенту, тобто зміни податкових ставок, податкової структури і величини витрат. За оцінками експертів, у США сьогодні вбудовані стабілізатори можуть зменшити коливання національного доходу приблизно на третину
