1. Споживання: суть, складові та фактори впливу.
Споживчі витрати – це витрати домогосподарств на придбання споживчих товарів та оплату послуг з метою задоволення потреб.
Складовими споживчих витрат є:
1) витрати на продукти харчування
2) витрати на оплату послуг
3) витрати на непродовольчі товари
На величину споживчих витрат впливають доходні та недоходні фактори.
Взаємозв’язок між споживанням та доходами досліджував Ернест Енгель. Він прийшов до висновку, що домогосподарство з низькими доходами в основному витрачає їх на продовольчі товари і житло.
При зростанні доходів зростають витрати на якісне харчування, непродовольчі товари та престижні послуги.
На динаміку споживання впливають недоходні фактори:
1) багатство: чим більше багатства нагромаджує домогосподарство там більше є споживання, і навпаки, якщо у домогосподарства не нагромаджене багатство, то більше ресурсів йде на заощадження.
2) рівень цін: чим більший рівень цін, тим нижчим є споживання (при незміності доходів), і навпаки.
3) очікування домогосподарств пов’язане з майбутніми цінами, доходами та наявністю товарів; при очікуванні зростання рівня цін та дефіциту товарів ведуть до збільшення споживчих витрат і зниження заощаджень. Очікування зростання доходів також сприяє зростанню споживання.
4) споживча заборгованість: при зростанні заборгованості домогосподарства скорочують споживання з метою зменшення боргів.
5) оподаткування: ріст податків призводить до зниження реальних доходів, що впливає на величину споживання і заощадження.
1) традиції та звички:
2) платність або безплатність благ.
Споживання – це компонент сукупного попиту, величина якого суттєво коливається у короткому періоді, але є стабільною величиною у довгостроковому періоді.
Залежність між величиною доходу і величиною споживання у матеріальній формі показав Кейнс. Він довів, що функція споживання має такий вигляд.
C = C0 + Cґ · У
С = 
+ МРС · У
С – величина споживчих витрат; С0, - автономне споживання, яке не залежить від рівня доходів; Сґ, МРС- гранична схильність до споживання; У – величина доходу.
Автономне споживання – це ті витрати, які несе домогосподарство при відсутності доходів (або за рахунок боргів чи заощаджень).
Гранична схильність до споживання – частка приросту споживчих витрат залежно від приросту доходів.
Функція споживання має вигляд:
т. А: С + У, якщо С > У – відсутні заощадження, С < У- є заощадження.
Функція споживання складається з 2-х прямих, одна з яких У = С, свідчить, що доходи домогосподарств дорівнюють споживчим витратам і друга пряма не проходить через початок координат, це означає, що частина споживчих витрат не зв’язана з доходами. В точці перетину 2-х прямих величина споживчих витрат дорівнює величині доходів. Всі точки, які знаходяться нижче точки А, означають, що домогосподарство живе вборг, або за рахунок заощаджень.
Всі точки, які знаходяться вище точки А, свідчать, що домогосподарство має заощадження.
Середня схильність до споживання (АРС) – це частина доходів, яка витрачається на споживання.
АРС + АРS = 1 (так як доходи витрачено або на споживання, або на заощадження), АРS – середня схильність до заощадження.
МРС + МРS = 1, МРS – гранична схильність до заощадження.
В короткому періоді по мірі зростання доходів АРС знижується, тобто відносно скорочується частка споживчих витрат. У довгостроковому періоді АРС стабілізується, так як на величину споживчих витрат впливають не тільки доходи, але і добробут домогосподарства.
Заощадження – частина доходів, які не використовуються на споживання.
Мотивами є:
1) купівля дорогих товарів, які забезпечують добробут домогосподарства;
2) страхування від не передбачуваних обставин;
3) забезпечення дітей в майбутньому;
4) забезпечення старості.
На величину заощаджень впливають такі фактори:
1) доходи;
2) рівень відсоткової ставки;
3) рівень відсоткової цін;
4) економічні очікування.
5) величина заощаджень відносно стабільна при умові, якщо стабільною є державно-економічна політика.
Функцію заощаджень в математичній формі показав Кейнс.
Функція заощадження взаємопов’язана з функцією споживання, та має вигляд: S = -С0 + (1 - Сґ) · У
S = - 
+ (1 – МРС) · У
S – величина заощадження
(1 - Сґ) = 1 – МРС = Sґ = МРС.
Гранична схильність до заощадження (МРS) – частка приросту заощаджень в прирості доходів:
Графічно функція заощадження має вигляд:
В т. А величина заощаджень = 0.
В точках, що знаходяться нище т. А, домогосподарства живуть вборг; а в точках вищих т. А – у домогосподарств є заощадження.
Взаємозв’язок між споживанням і заощадженням графічно виглядає так:
Отже, вирішальним фактором, що впливає на споживання та заощадження, є дохід. Загальна тенденція така, що із зростанням доходу збільшується як споживання, так і заощадження. Але частка споживчих витрат має чітко виражену тенденцію до зниження. Оскільки споживання є складовою частиною сукупного попиту, то така тенденція позначається на його величині, а зрештою впливає і на обсяг національного виробництва. Знаючи ці тенденції, можна впливати на обсяг споживання, а через нього і на сукупний попит та обсяг національного виробництва.
Інвестиції – гроші, які вкладаються в основні фонди, оборотні та житлове будівництво з метою отримання додаткового доходу в майбутньому.
Мотиви трактуються по-різному “класиками” та “кейнсіанцями”.
“Класики”: основним фактором, який визначає динаміку інвестицій, є відсоткова ставка.
“Кейнсіанці”: основним фактором є доход (ВВП).
Функція інвестицій має такий вигляд: Э = Э0 – в · і
в – гранична схильність до інвестування, і – відсоткова ставка, Э – автономні інвестиції (їх величина не залежить від ВВП).
Функції інвестицій
Види інвестицій:
1) інвестиції в основні фонди;
2) інвестиції в оборотні фонди;
3) інвестиції в житлове будівництво;
- інвестиції в людський капітал (в Америці).
Валові інвестиції – це загальна сума витрат на відновлення і розширення капіталу. Валові інвестиції включають усі вироблені товари виробничого призначення, тобто як ті, що йдуть на відновлення засобів виробництва в поточному періоді, так і ті, що направляються на розширення виробництва, тобто збільшення капіталу. Складовими валових інвестицій є відновлювальні та чисті інвестиції. Відновлювальними інвестиціями (їх ще називають реінвестиціями) є витрати на заміну зношеного основного капіталу, тобто такі, що компенсують знос потужностей. Кількісно вони дорівнюють сумі амортизаційних відрахувань. Щоб визначити чистий приріст капіталу, використовується поняття чистих інвестицій. Це ті затрати підприємців, що спрямовуються на збільшення капіталу. Вони визначаються як різниця між валовими інвестиціями та амортизаційними відрахуваннями.
Крім поділу на відновлювальні та чисті інвестиції, розрізняють автономні та індуційовані інвестиції. Автономними інвестиціями є інвестиції, не пов'язані зі зміною рівня доходу, тобто ті, що не залежать від норм процентної ставки та інших факторів. Вони зумовлені науково-технічним прогресом, змінами кількості населення, розширенням зовнішніх ринків тощо. Прикладом можуть бути державні інвестиції, пов'язані зі створенням суспільних благ. Індуційованими інвестиціями є інвестиції, спрямовані на приріст основного капіталу.
Інвестиції здійснюються для того, щоб отримувати більший прибуток, ніж самі інвестиції. Розмір та динаміка останніх складаються під впливом трьох факторів: доходу підприємств, їх витрат та сподівань. Мета інвестицій – одержання додаткового прибутку. Його можна отримати шляхом збільшення обсягу виробленої і реалізованої продукції. Отже, обсяг інвестицій залежить від обсягу виробництва або ВВП. Якщо ж виробничі потужності повністю не використовуються, то не виникає і потреби в їх збільшенні за рахунок інвестицій.
Використання інвестицій підприємцями здійснюється за такими основними напрямами:
1) будівництво нових виробничих споруд та будівель;
2) закупівля нового устаткування, техніки і технологій;
3) додаткові закупки сировини, матеріалів, палива та інших предметів праці з метою нагромадження виробничих запасів;
4) спорудження житла та інших об'єктів соціально-культурного призначення.
Факторами, які визначають динаміку інвестицій є:
1) очікувана норма чистого прибутку;
2) реальна відсоткова ставка;
3) рівень оподаткування;
4) технології виробництва;
5) наявний основний капітал;
6) економічні очікування, які стосуються майбутнього становища економіки, економічної політики, прибутків та інше;
7) величина та динаміка ВВП.
Величина інвестицій порівняно з величиною споживання та заощадження є нестабільною.
Причини:
- циклічні коливання в економіці;
- тривалі терміни експлуатації обладнання;
- нерегулярність інновацій;
- змінність економічних очікувань.
