Підстави призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене законом,та проблеми встановлення їх у судовій практиці

Як підстави для призначення більш м'якого покаранняв ч. 1 ст. 69 КК вказується на дві групи чинників, які певним чином характеризують вчинений злочин і особу винного: а) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що характеризують особу винного.

Обставини, що пом'якшують покарання, як одна з підстав застосування ст. 69 КК, повинні мати певну кількісну і якісну характеристики. По-перше, суд повинен встановити наявність у справі не однієї, а кількох (двох чи більше) таких обставин. По-друге, ці обставини можуть бути або зазначені в ч. 1 ст. 66 КК, або визнані судом такими, що пом'якшують покарання, в силу ч. 2 цієї статті. По-третє, вони повинні знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості перш за все злочину, хоча їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи самого винного. Нарешті, ці обставини повинні знижувати ступінь тяжкості злочину досить істотно. Очевидно, що останній показник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей конкретної справи. Однак у будь-якому випадку встановлені по справі пом'якшуючі обставини повинні перебувати в такому співвідношенні одна з одною і в цілому настільки істотно (значно) знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості вчиненого, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б у даному випадку явно недоцільним. Так, навряд чи є підстави призначити навіть мінімальне покарання за ч. 4 ст. 185 КК (п'ять років позбавлення волі), наприклад, особі, яка вчинила крадіжку вперше, діяла під впливом погрози, внаслідок важкого матеріального становища, що склалося в її сім'ї, з'явилася із зізнанням і до того ж добровільно та у повному обсязі відшкодувала заподіяний злочином збиток.

Дані про особу винного як самостійна підстава призначення більш м'якого покарання повинні оцінюватися судом перш за все з точки зору можливості досягнення таким (більш м'яким) покаранням тих цілей, що сформульовані в ч. 2 ст. 50 КК. Ці дані певним чином характеризують особу винного і можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані зі вчиненим ним злочином: особа може позитивно характеризуватися з урахуванням її колишніх заслуг перед суспільством і державою (наявність нагород, позитивна характеристика за місцем проживання, роботи чи навчання тощо), а може позитивно виявити себе вже після вчинення злочину (допомога потерпілому, сумлінна праця та зразкова поведінка та ін.). Однак у всіх випадках застосування ст. 69 КК суд повинен встановити і вказати у вироку на такі позитивні дані про особу винного, які дають йому можливість дійти обґрунтованого припущення про те, що призначення в конкретному випадку більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (санкцією), є дійсно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення винного і попередження нових злочинів (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності двох розглянутих підстав застосування ст. 69 КК в їх єдності і сукупності. Якщо судом встановлені тільки обставини, що пом'якшують покарання, хоча і такі, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину, але разом з тим у справі відсутні дані, які певним чином (позитивно) характеризують особу винного, застосування ст. 69 КК недопустиме. Не має права застосувати цю норму суд і тоді, коли ним встановлені лише дані, що позитивно характеризують особу винного, а обставини, які пом'якшують покарання, у справі відсутні.