Особливості призначення окремих видів покарань за сукупністю злочинів

1. Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів може визначатися лише шляхом поглинення будь-яких, менш суворих покарань, довічним позбавленням волі. Застосування принципу складання зазначених покарань виключається;

2. При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно;

3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Не допускаючи складання зазначених видів покарання при призначенні остаточного покарання, закон, як видається, не виключає можливості їх поглинення більш суворими видами покарання;

4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.

6-10. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Слід памятати, що суд може признач нижче нижчої межі, більш мякий вид покар і не передбач санкцією додаткове покар разом з основним, що створює певні застер до цієї засади. Тому краще казати «в межах крим правової норми). Виконання судом вимог цієї засади залежить від виду санкції норми: безальтернативна (визнач розмір і обгворює пит про можл і необхідність признач дод покар; комулятивна (складна): визнач розмір осн покар і признач обов дод покар, крім певних випадків (ст.69, не може бути признач певним категоріям), після чого обговорює пит про не передбач санкцією дод покар.; альтернативна – суд повинен визнач з осн видом з дотрим ст.65 (мотиви обрання того чи іншого виду), визнач його розмір чи строк, признач обов дод покар, крім випадків, коли суд його може не признач, обговор пит про доц признач покар, не передбач у санкції.

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу. В теорії крим права немає єдиної точки зору щодо пит, полож яких статей Заг частини необхідно врах при признач покар винній особі. Правильною є думка про те, що слід врах положення таких статтей: 1) всі статті розділу 10 (50-64); 2) розділу 11 (65-73); полож ст.ст. 97-105 Розділу 15; 4) ч.2 ст.20,ч.3ст.43, ст.77 КК;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину. Він прямо врах при признач окремих видів покарань (довічне позбавл, конфіскація, позбавлення звання), при признач більш мякого покар, ніж передбач законом, при признач покар за сук злочинів і вироків. Розрізняють типовий (відповідає санкції) та індивідуальний ступінь тяжкості (в межах типового, але з врахув цілого ряду обставин). ППВСУ: визначаючи ступінь тяжкості вчин злочину, суди повинні виходити з класиф злочинів, а також з особл конкретного злочину і обставин його вчин (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів, хар і ступінь тяжкості наслідків тощо);

4) враховуючи особу винного – врахув властивосетей, якими наділена конкретна особа, тобто позитивних і негативних соц, фіз, псих і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають крим-пр знач. Фізичні – стать, вік, стан здоров’я, здатність до праці. Соціальні – професія, фах, обіймана посада, наявність держ чи інших нагород, відзнак, наявність сімї, поведінка на роботі, в побуті тощо. Психічні (психолог) – наявність чи відс псих розладу, темперамент, характер тощо. Правовий – судимість, множинність злочинів, вчин у співучасті тощо. ППВСУ: досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен зясувати його вік, стан здоровя, поведінку до вчин злочину як у побуті, так і за місцем праці чи навч, його минуле (наявність незнятих чи непогашених суд, адмінстягнень), склад сімї (наяв на утрим дітей, осіб похилого віку), його матер стан тощо;

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Цьому сприяють санкції норм КК, які за своєю конструкцією є, як правило, альтерантивін і відносно визначені. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене