Міжнародні розрахунки — це система регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їхньої діяльності у світогосподарській сфері. Вони включають умови та порядок здійснення платежів, які закріплені в міжнародних нормативних документах, а також щоденну практику діяльності банків щодо їх проведення.
Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється у процесі міжнародних торговельних відносин.
Міжнародні розрахунки у зовнішньоторговельній сфері — це:
комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов'язані зі світовою торгівлею товарами та послугами;
некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.
Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.
Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку безготівкових розрахунків, через банки різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські зв'язки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і виконують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку — кореспондента, а банк у країні експортера списує цю суму з рахунку кореспондента та зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував свій товар.
1 Готівкові розрахунки — це платежі готівковими коштами підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) та за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Платежі готівкою з міжнародних розрахунків виконуються в основному під час подорожей за кордон делегацій, туристів або приватних осіб, які обмінюють у банках валюту своєї країни на відповідну іноземну валюту1.
На стан платіжних розрахунків комплексно впливають численні чинники:
економічні та політичні відносини між країнами;
становище країни на товарних і грошових ринках;
ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;
міжнародні торговельні правила і звичаї;
регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;
відмінності в темпах інфляції в різних країнах;
стан платіжного балансу;
банківська практика;
умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;
конвертованість валют тощо.
Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому:
Безготівкові розрахунки — це перерахування визначеної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів, а також перерахування банками за дорученням підприємств та фізичних осіб коштів, що були внесені ними готівкою до каси банку на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді.
Імпортери та експортери, їхні банки вступають до певних відособлених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов'язаних з пересиланням, обробленням товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов'язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.
Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.
Міжнародні розрахунки є об'єктом уніфікації. Це зумовлено процесом інтернаціоналізації господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій. Наприклад, уніфікація вексельного законодавства, уніфіковані правила для документарного акредитива та інкасо, правила щодо контрактних гарантій тощо.
Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів. До фінансових документів належать: прості й переказні векселі, чеки, платіжні розписки. До комерційних документів належать:
рахунки-фактури;
документи, які підтверджують відвантаження чи відправку товарів або прийняття та відвантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні, авіаційні накладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані перевезення);
страхові документи, оскільки експортні вантажі зазвичай застраховуються;
інші документи — сертифікати, які засвідчують походження, масу, якість, аналіз товарів, митні, консульські розрахунки.
Міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, а відтак, по-перше, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн. Іншими словами, найефективніша участь тієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти. В сучасній практиці розрахунки між банками різних країн з боргових вимог і зобов'язань здійснюються в основному у вільно конвертованій валюті. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження, що безпосередньо впливає на зовнішньоторговельні розрахунки.
Значну роль у міжнародних розрахунках відіграють колективні валюти, які з'явилися в 70-х роках ХХ століття.
Вони наділяються функціями міжнародних грошей як регіонального (регіональні валюти країн Європи, Азії, Африки, Латинської Америки), так і глобального характеру (спеціальні права запозичення — СДР).
Використання колективних валют у міжнародних розрахунках зменшує залежність їхньої ефективності від курсових коливань, економічної та валютної політики країн-емітентів цих валют.
До основних суб'єктів міжнародних розрахунків відносяться експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів.
Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від:
масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування;
застосування національної валюти країни базування;
спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;
мережі банків-кореспондентів.
Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та термінів наступних платежів.
Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті. Коли вони однакові за конкретною валютою, то валютна позиція є закритою, а коли не збігаються, то валютна позиція є відкритою. Відкрита валютна позиція може бути короткою (пасиви та зобов'язання щодо проданої валюти перевищують активи та вимоги в неї) та довгою (активи та вимоги по валюті, яка куплена, перевищують пасиви та зобов'язання).
При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливим є правильний вибір форм розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом.
Форми платежу (розрахунків) — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.
Розрахункові зобов'язання опосередковують здійснення платежів за товари, виконані роботи, надані послуги. Їхня мета — належне оформлення переказу грошових коштів боржником кредитору.
Форми розрахунків варто відрізняти від розрахункових документів. Останні можуть мати таку саму назву, як і відповідна форма розрахунків (наприклад, акредитив, чек), але вони виконують обліково-бухгалтерську та інформаційну функції.
Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).
Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер, означають, що здійснюються вони на підставі фінансових та комерційних документів. Це робить такі розрахунки надійними.
На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі фактори:
вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються залежно від поставок: технічного обладнання, продовольчої групи товарів або медикаментів);
термін поставки;
наявність кредитної угоди;
платоспроможність і ділова репутація контрагента;
характер компромісу між контрагентами;
можливості банку, його надійність.
Форми міжнародних розрахунків відрізняються за розміром участі комерційних банків у їх проведенні:
мінімальна участь банків — при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається і мінімальне забезпечення платежу для експортера;
середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророз-порядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкції довірителя);
максимальна участь — при акредитиві (надання беніфіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім умов акредитиву). Досягається максимальне забезпечення платежу для експортера, оскільки акредитив за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.
Країни світу застосовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків, оскільки їх характеризує простота та дешевизна.
Промислово розвинуті країни в розрахунках між собою застосовують переважно недокументарні форми розрахунків. Документарні розрахунки застосовуються в розрахунках з країнами третього світу, з деякими країнами Східної Європи. Це дає можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.
Та чи інша форма розрахунків може бути сприятливою для експортера та несприятливою для імпортера та навпаки, тому що містить певну частку ризику для кожного партнера. Кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.
Різні форми розрахунків щодо оцінювання ризику відображені в табл. 16.1.
Для оцінювання ризику для контрагентів при різних формах розрахунків використовується метод ранжування ступеня ризику: найбільшому ступеню ризику надається перший ранг, найменшому — останній ранг.
Із таблиці видно, що авансовий платіж і платіж на відкритий рахунок перебувають на різних полюсах. Дані форми розрахунків становлять однобічні вигоди або експортеру, або імпортеру. Крім того, на відміну від документарного інкасо та акредитива, участь банку при цих формах значно менша, тому що вони є лише провідниками грошових коштів.
