Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Глава 16. сутність міжнародних розрахунків




Міжнародні розрахунки — це система регулювання платежів за грошовими ви­могами та зобов'язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їхньої діяльності у світогосподарській сфері. Вони включають умови та порядок здійснення платежів, які закріплені в міжнародних нормативних документах, а також щоденну практику діяльності банків щодо їх проведення.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється у процесі міжнарод­них торговельних відносин.

Міжнародні розрахунки у зовнішньоторговельній сфері — це:

комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов'язані зі світовою торгівлею товарами та послугами;

некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, ту­ризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку безготівкових роз­рахунків, через банки різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські зв'яз­ки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і виконують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку — ко­респондента, а банк у країні експортера списує цю суму з рахунку кореспондента та зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував свій товар.

1 Готівкові розрахунки — це платежі готівковими коштами підприємств, підприємців та фізич­них осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) та за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Платежі готівкою з міжнародних розрахунків виконуються в основному під час подорожей за кордон делегацій, туристів або приватних осіб, які обмінюють у банках валюту своєї країни на відповідну іноземну валюту1.

 

На стан платіжних розрахунків комплексно впливають численні чинники:

економічні та політичні відносини між країнами;

становище країни на товарних і грошових ринках;

ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоеко­номічного регулювання;

міжнародні торговельні правила і звичаї;

регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

стан платіжного балансу;

банківська практика;

умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

конвертованість валют тощо.

Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому:

Безготівкові розрахунки — це перерахування визначеної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів, а також перерахування банками за дорученням підприємств та фізичних осіб коштів, що були внесені ними готівкою до каси банку на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді.

Імпортери та експортери, їхні банки вступають до певних відособлених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов'язаних з пересиланням, оброблен­ням товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов'язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та зако­нодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.

Міжнародні розрахунки є об'єктом уніфікації. Це зумовлено процесом інтерна­ціоналізації господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій. Напри­клад, уніфікація вексельного законодавства, уніфіковані правила для документарно­го акредитива та інкасо, правила щодо контрактних гарантій тощо.

Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів. До фінансових докумен­тів належать: прості й переказні векселі, чеки, платіжні розписки. До комерційних документів належать:

рахунки-фактури;

документи, які підтверджують відвантаження чи відправку товарів або прий­няття та відвантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні, авіаційні нак­ладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані пере­везення);

страхові документи, оскільки експортні вантажі зазвичай застраховуються;

інші документи — сертифікати, які засвідчують походження, масу, якість, ана­ліз товарів, митні, консульські розрахунки.

Міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, а відтак, по-перше, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-друге, нормальне функціо­нування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн. Іншими словами, найефектив­ніша участь тієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти. В сучасній практиці розрахунки між банками різних країн з боргових вимог і зобов'язань здійснюються в основному у вільно кон­вертованій валюті. У країнах з частково конвертованою валютою держава викорис­товує валютні обмеження, що безпосередньо впливає на зовнішньоторговельні роз­рахунки.

Значну роль у міжнародних розрахунках відіграють колективні валюти, які з'яви­лися в 70-х роках ХХ століття.

Вони наділяються функціями міжнародних грошей як регіонального (регіональ­ні валюти країн Європи, Азії, Африки, Латинської Америки), так і глобального ха­рактеру (спеціальні права запозичення — СДР).

Використання колективних валют у міжнародних розрахунках зменшує залеж­ність їхньої ефективності від курсових коливань, економічної та валютної політики країн-емітентів цих валют.

До основних суб'єктів міжнародних розрахунків відносяться експортери, імпор­тери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у відповідні відносини, які пов'я­зані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів.

Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування;

застосування національної валюти країни базування;

спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

мережі банків-кореспондентів.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків бан­ки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та термінів наступних платежів.

Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній ва­люті. Коли вони однакові за конкретною валютою, то валютна позиція є закритою, а коли не збігаються, то валютна позиція є відкритою. Відкрита валютна позиція може бути короткою (пасиви та зобов'язання щодо проданої валюти перевищують активи та вимоги в неї) та довгою (активи та вимоги по валюті, яка куплена, перевищують пасиви та зобов'язання).

При проведенні зовнішньоторговельних операцій важливим є правильний вибір форм розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики неви­конання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом.

Форми платежу (розрахунків) — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжна­родними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Розрахункові зобов'язання опосередковують здійснення платежів за товари, ви­конані роботи, надані послуги. Їхня мета — належне оформлення переказу грошових коштів боржником кредитору.

Форми розрахунків варто відрізняти від розрахункових документів. Останні мо­жуть мати таку саму назву, як і відповідна форма розрахунків (наприклад, акредитив, чек), але вони виконують обліково-бухгалтерську та інформаційну функції.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акре­дитиви, інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер, означають, що здій­снюються вони на підставі фінансових та комерційних документів. Це робить такі розрахунки надійними.

На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі фактори:

вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються залежно від поста­вок: технічного обладнання, продовольчої групи товарів або медикаментів);

термін поставки;

наявність кредитної угоди;

платоспроможність і ділова репутація контрагента;

характер компромісу між контрагентами;

можливості банку, його надійність.

Форми міжнародних розрахунків відрізняються за розміром участі комерційних банків у їх проведенні:

мінімальна участь банків — при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається і мінімальне забезпечення плате­жу для експортера;

середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророз-порядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкції довіри­теля);

максимальна участь — при акредитиві (надання беніфіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім умов акредитиву). До­сягається максимальне забезпечення платежу для експортера, оскільки акре­дитив за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

Країни світу застосовують як документарні, так і недокументарні форми розра­хунків, оскільки їх характеризує простота та дешевизна.

Промислово розвинуті країни в розрахунках між собою застосовують переваж­но недокументарні форми розрахунків. Документарні розрахунки застосовуються в розрахунках з країнами третього світу, з деякими країнами Східної Європи. Це дає можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Та чи інша форма розрахунків може бути сприятливою для експортера та неспри­ятливою для імпортера та навпаки, тому що містить певну частку ризику для кожно­го партнера. Кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

Різні форми розрахунків щодо оцінювання ризику відображені в табл. 16.1.

Для оцінювання ризику для контрагентів при різних формах розрахунків вико­ристовується метод ранжування ступеня ризику: найбільшому ступеню ризику нада­ється перший ранг, найменшому — останній ранг.

Із таблиці видно, що авансовий платіж і платіж на відкритий рахунок перебува­ють на різних полюсах. Дані форми розрахунків становлять однобічні вигоди або екс­портеру, або імпортеру. Крім того, на відміну від документарного інкасо та акредити­ва, участь банку при цих формах значно менша, тому що вони є лише провідниками грошових коштів.

 

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-10-01; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 551 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Начинайте делать все, что вы можете сделать – и даже то, о чем можете хотя бы мечтать. В смелости гений, сила и магия. © Иоганн Вольфганг Гете
==> читать все изречения...

2282 - | 2063 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.