Ноpмальна мікрофлора – це якісне та кількісне співвідношення різноманітних мікробів окремих органів і систем, яке підтримує біохімічну, метаболічну та імунну рівновагу організму, що потрібна для збереження здоров’я людини. Нормальна мікрофлора є одним із бар'єрів на шляху бактерій, що потрапляють в кишечник. Вона стимулює імунний захист, збільшує секрецію IgA в просвіт кишки. Кишкові палички, біфідобактерії володіють антагоністичними властивостями і здатні пригнічувати ріст патогенних мікроорганізмів [7]. Порушення складу мікрофлори призводить до зниження опірності організму кишковим інфекціям. Розрізняють мукоїдну мікрофлору (М-мікрофлора) - мікроорганізми, асоційовані зі слизовою оболонкою кишечнику, і порожнинну мікрофлору (П-мікрофлору) - мікроорганізми, що локалізуються в просвіті кишечника. По відношенню до макроорганізму представників кишкового біоценозу ділять на 4 групи:
1. Облігатна мікрофлора (основна мікрофлора кишечника - біфідобактерії, лактобацили, нормальні кишкові палички, пропіонобактеріі, пептострептококи, ентерококи).
2.Факультативна (умовно-патогенні і сапрофітні мікроорганізми - бактероїди, стафілококи, стрептококи, пептококи, дріжджоподібні гриби, вейонелли, фузобактеріі, бацили).
3. Транзиторна (випадкові мікроорганізми, не здатні до тривалого перебування в організмі - флавобактеріі, псевдомонади).
4. Патогенна ( збудники інфекційних захворювань - шигели, сальмонели, іерсинії та ін.).
Ноpмальна мікрофлора бере участь у формуванні газового складу кишечника, здійснює морфо-кінетичну дію, синтезує ферменти для метаболізму протеїнів, вуглеводів, ліпідів, нуклеїнових кислот, а також продукує вітаміни, гормони, медіатори. Вона бере участь у водно-сольовому обмінні; рециркуляції жовчних кислот, холестерину, стероїдних гормонів; виконує імуногенну, мутагенну і антимутагенну функції; детоксикує екзогенні і ендогенні субстрати; забезпечує колонізаційну резистентність; слугує джерелом енергії для клітин хазяїна [1, 8].
Важлива функція нормальної мікрофлори – кооперація з організмом хазяїна зі створення колонізаційної резистентності, тобто покращується стабільність нормальної мікрофлори, організм хазяїна менше заселяється сторонніми мікробами. У разі зниження колонізаційної резистентності збільшується число і спектр патогенних мікроорганізмів, що може призвести до виникнення ендогенної інфекції чи суперінфекції різної локалізації [12,14].
Нормальна мікрофлора бере участь у процесах детоксикації. Під її впливом речовина біотрансформується і утворюються нетоксичні кінцеві продути, мікробні метаболіти піддаються швидкій деструкції в печінці, змінюють полярність сполук, щоб вплинути на швидкість їх екскреції в навколишнє середовище чи транслокації в кров’яне русло. Нормальна мікрофлора здатна також акумулювати значну кількість різних токсичних продуктів, включаючи метали, феноли, отруту рослинного, тваринного і мікробного походження, інші ксенобіотики [22].
При утилізації мікробами неперетравлених вуглеводів (клітковини) утворюються коротколанцюгові жирні кислоти (КЛЖК), які є енергетичним субстратом для ентероцитів та покращують трофіку слизової оболонки кишки. Недостатня кількість клітковини веде до зниження синтезу КЛЖК. В результаті виникають дистрофічні зміни епітелію і підвищується проникність кишкового бар'єру для антигенів харчового і мікробного походження.
Під впливом мікробних ферментів у клубовій кишці відбувається декон'югація жовчних кислот (ЖК) і перетворення первинних ЖК у вторинні ЖК. У фізіологічних умовах 80-95% ЖК реабсорбується в тонкій кишці, решта виділяється з калом у вигляді метаболітів. Останні сприяють формуванню калових мас, гальмують всмоктування води і, як результат, перешкоджають зайвій дегідратації калу. Надмірне бактеріальне обсіменіння товстої кишки веде до передчасної декон'югаціі ЖК і секреторної діареї [7].
Властивості мікробів, що населяють кишечник, не завжди враховуються при призначенні антибіотиків. Антибактеріальні препарати пригнічують ріст не тільки патогенних мікроорганізмів, але і нормальної мікрофлори. У результаті розмножуються сапрофітні мікроби з високою стійкістю до лікарських препаратів та патогенними властивостями [4].
Тому під час антибактеріальної терапії потрібно застосовувати препарати для відновлення мікрофлори. Для стимуляції росту мікроорганізмів нормофлори кишечника використовують препарати немікробного походження – пребіотики та живі бактерії - пробіотики. Пребіотики не містять живих бактерій, але створюють ідеальні умови для життя і розвитку корисних бактерій. Багато пребіотиків є їжею для бактерій. Це - вуглеводи, до яких у людини ферментів немає, тому вони, не всмоктуючись, доходять до товстої кишки, де живуть бактерії. Пребіотики мають проносну дію, покращують роботу печінки, сприяють виведенню токсинів. Фруктозо-олігосахариди, інулін, галакто-олігосахариди, лактулоза мають найбільш виражені пребіотичні властивості [26]. Пробіотики містять живі бактерії, які відновлюють порушену флору або підтримують роботу наявних бактерій. Пробіотичні препарати використовують для корекції дисбактеріозу, їх рекомендують для профілактики під час застосування антибіотиків [19, 32]. Пробіотики мають властивості корисних бактерій, тобто їх можна застосовувати при алергії, порушенні моторної функції кишечника, для зміцнення імунної системи [6, 18, 30].
