Найхарактерніші риси різних періодів розвитку людини

У новонародженої дитини виникають різні пристосовані рефлекторні реакції до нових умов життя—самостійне дихання й кровообіг, харчування. Починають самостійно працювати легені, серце, печінка та ш^рки. ЮсткиновонаїЮдженоїдитшшмістятьмало мінеральних солей, тому вони дуже м'які й йеґкр викривляються за неправильного догляду. Кістки черепа також м'які, ще не зрощені по швах. У місцях з'єднання 3-4 кісток є так звані тім'ячка, що до 10-12 місяців мають закритися. Рухи безладні, голівку дитина самостійно тримати не може. Ірювонародженої дитини підвищений обмін речовин, частота дихання становить 40-60 дихальних рухів за 1 хв. (для порівняння: у дорослої жюдини —16-18 дихальних рухів за 1 хв,), а серцевих вкорочень -120-140 ударів за 1 хв. (для порівняння: у дорослої людини — 60-70 ударів за 1 хв.). Травна система, зокрема її залози, недорозвинена, тому найменші порушення у годуванні або питному режимі можуть спричи­нити тяжкі розлади травлення. Нервова система також недорозвинена. Більшу частину доби дитина спить і прокидається тільки від голоду або неприємних відчуттів—холоду від мокрих пелюшок, болю у животику. Новонароджена дитина зовсім безпорадна і повністю залежна від піклування батьків. Опірність новонародженого організму впливам зовнішнього середовища дуже низька, тому дитина легко піддається захворюванням.

У грудний період дитина розвивається дуже швидкими темпами. За рік довжина її тіла у середньому збільшується на 25 см. Маса здорової дитини до четаерІшрОАЯйяця подвоюється, а до року—потроюється. Швидко розвивається опорно-руховий апарат. У два місяці дитина вже може наД-2 хв. підняти голівку, у чотири-- перевернутися зі спини на живіт. У шість місяців вона може самостійно сидітиму сім— повзати, у вісім тримаючись за перекладинку яіжка, ставати на ніжки, а в 10-11 місяців починає ходити.

Швидко розвивається нервова система і психіка. Вища нервова діяльність дитини грудного віку перебуває в стадії диференціювання і вдосконалення, хоч функціонально переважає перша сигнальна система. Починає формуватись друга сигнальна система—мова, виробля­ються численні умовні рефлекси.

Раннє дитинство (ясельний період) характеризуєщіься тим, що дитина починає самостійно ходити, бігати, швидко костеніє скелет, хар­чується тією самою їжею, що й дорослі. До двох років у дитини з'являютьш всі 20 молочних зубів. Збільшується головний мозок, інтенсивно розвивається мова. Тривалість фізіологічного сну поступово зменшуєть­ся, функція захисного опору і адаптації до мінливих умов середовища, зокрема функція теплорегуляцйц продовжує розвиватись.

У дошкільному періоді (перше дитинство) дуже швидко відбу­вається психічний розвиток дитиниза рахунок моторики. Триває процвр окостеніння скелета. В кінці періоду починається зміна молочних зубі* на постійні. Продовжують розвиватись коркові і підкоркові центри головного мозку, закінчується формування чіткої мови. У цьому віці фрр-муються риси характеру. До 7 років закінчується диференціювання структури кори головного мозку, а також інтенсивне наростання маси • головного мозку. Гальмівний контроль кори головного мозку над інтек-еивними реакціями підкори починає розвиватись помітніше, ніж у дош* юльномувіці.

Шкільний період—вирішальний період у фізичному, розумово­му і духовному розвитку людини.

Молодшому шкільному періоду (друге дитинство) характерно уповільнення темпів росту (4-5 см на рік). У 7 років стійкішими стають шийний і грудний вигини хребта, міцніє скелет дитини, розвиваються і сильнішають м'язи, особливо дрібні. Продовжує розвиватись функція дихання, збільшується життєва ємність легень, розвивається диферен­ціювання кольорів і правильне сприйняття форми, підвищується здатність розрізняти товд і висоту звуку. У цей період діти починають навчатися^ оволодіваючи грамотою, читанням, математикою. Малювання, ліпле»-ня, писання, в'язання сприяють розвиткові дрібних м'язів кисті. У дро> 1$есі навчанняспостерігається розвиток розумових здібностей учнів!

Середній шкільний вік (підлітковий) — це період статевого дозрівання, в якому відбуваються зміни в діяльності ендокринних згщоа; особливо статевих. Значно посилюється процес окостеніння скелета, спостерігається збільшення м'язової сили. Маса головного мозку з|бшь«шується мало, однак дуже ускладнюється структура нервових клітид кори головного мозку. Кровоносні судини ргавтаакпься повільніше,"^ серце, тому просвіт артерій на одиницю маси зменшується. Це може спричинити тимчасовий розлад кровообігу, внаслідок чого епостеріїи-ються запаморочення, тимчасові підвищення кров'яного тиску, пору­шення роботи серця. Такі зміни діяльності серцево-судинної системи з віком минають, але саме в підлітковий період їх потрібно враховувати в режимі праціта відпочинку.

У старшому шкільному віці (юнацький період) ще триває окос­теніння в різних частинах скелета, але нетюпорційність у розвитку кісток скелета кінцівок і тулуба зникає. Зміцнюється м'язова система, підви­щується м'язовий тонус, рухова активність і працездатність організму. Цей період збігається з періодом статевого дозрівання, яке супровод­жується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У17-18 років школяр за розвитком м'язової системи наближається до остаточно сфор­мованого типу дорослої людини. Період статевої зрілості у жінок на­стає після 20 років, у чоловіків після 22-24 років.

Однією з особливостей росту і розвитку дітей юнацького віку, відмічену із середини XX ст., є акселерація. Акселерація (від лат. ассеїегаге—прискорення)—прискорення темпів росту і розвитку дітей тащдлітків кожногонаступного покоління порівняно з попереднім. Вона видаляється» прискореному психічному і фізичному розвитку дітей. Доросла людяна XX століття у середньому на 10 см вища, ніж 100 років тому. Існує багато гіпотез щодо причин акселерації, які цікавлять ме-диків, біологів, педагогів, соціологів та психологів. Однією з причин при­скорення розвитку людини вважають поліпшення умовжитщ побуту і гігієни, харчування, більшим надходженням до організму білків і вітамінів. Проблема акселерації потребує подальшого дослідження.

Зрілий вік відповідно до прийнятої періодизації настає у чоловіків у 22 роки, у жінок— у 21 рік. Перший період зрілого віку триває до 35 років. Це -найпродуктивніший період у житті людини, пора, колироз-виваються її здібності, можливості їх прояву в конкретній сфері діяль­ності. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і ви­ховує дітей. У віці 30-35 років виявляються деякі зміни фізіологічних •еакцій, зміни обміну, які передують інволюції і певною мірою обмежу-:|оть можливості людини до окремих видів спорту і трудової діяльності.

Другий період зрілого е«ку-*-аід 36 до 60років у чоловіків і до 55 років у жінок. ¥цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії. Протягом п'ятого десятиріччя відбуваються зміни, які визначають процес старіння. Разом з тим вмикаються і меха* шзми, які забезпечують перебудову організму і його адаптацію. Самев цей період у жінок г чоловіків настає клімактеричний період — по» ступове згасання функції статевих залоз, дітородної можливості.

Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатньо високу професійну пра^ цездатність. У людей похилого віку зменшується ємність легень збільшується артеріальний тиск, змінюються стінки кровоносних судищ, розвивається атеросклероз. Знижується активність щитовидної залози, зменшується основний обмін, відбувається інволюція статевих залоз і зниження продукції статевих гормонів. Імунні властивості організму Поступово знижуютьсйуу зв'язку з цим у людей похилого віку послаб* люється механізм опору як проти збудників хвороб різної природи, такі проти власних клітин, якійереродилися, або у яких виникли мутації.

Старечий вік у чоловіків та жінок починається у 75 років. У цьо­му віці багатф людей ще мають ясний розум і здатні до творчої правд* Старість—заключний етап онтогенезу, віковий період, який настає за зрілістю охарактеризується суттєвими структурними, функціональ­ними і біохімічними змінами у організмі, які обмежують його пристосує вальні можливості.

Ознаки старіння проявляються на різних рівнях організації живощ організму: молекулярному, тканинному, системному і організменому рівні організму. Нарівні організму зміни під час старіння проявляються пе­редусім у зовнішніх ознаках: змінюється постава, форма тіла, зменшу­ються йог© розміри, з'являється сивина; шкіра втрачає еластичність, що приводить до утворення зморшок, послаблюється зір, слух*!$и$ гірпгується пам'ять. Старіння хараетеризується зменшенням надійно^ системи регуляції, які забезпечують гомеостаз, зокрема нервової! І докринної. Інтенсивність процесу старіння зумовлена багатьма (ними факторами, необхідно враховувати також роль соціального сере­довища.

Вікові зміни можуть бути різнобічними. Одні функції прогресивно знижуються з віком (скоротливість серця, гормональна активність за-лоз виугрішньоїсекрецІЇ, гострота зору і слуху, зниження активності ба­гатьох ферментів), інші істотно не змінюються—рівень цукру в крові, кількість еритроцитів, тромбоцитів, гемоглобіну—а деякі показники зростають (синтез гіпофізарних гормонів, чутливість клітини і хімічних факторів, рівень холестерину в крові).

В одних системах вікові зміни виникають рано, але розвиваються повільно (наприклад, у кістковій тканині), у інших—настають пізніше, але потім швидко прогресують (наприклад, у центральній нервовій сис­темі).

Старіння—загальнобіологічна закономірність, притаманна всім живим організмам. Наука, яка займається проблемами старіння люди­ни, з'ясовує основні його закономірності—від молекулярного і клітин­ногорівнів-до цілісного організму, називається геронтологією (від грец. %егоп—старий). Основним завданням геронтології є: добитися того, щоб тривалість життя людини відповідала визначеній її природними можливостями як біологічного виду, і подовжити її. Для з'ясування при­роди старіння лише в XX ст. запропоновано близько 200 теорій і гіпотез. Така їх велика кількість пояснюється не відсутністю фундаментальних даних щодо сутності та особливостей перебігу старіння, а чисельністю порушеньнарізнихрівняхжитієдіяльностіпротягомцього процесу. Серед них є стохастичні теорії, що базуються на випадковому накопиченні І гебезпечних подій, таких, як вплив вільних радикалів, та нестохастичш теорії, за якими процес старіння є геиетично запрограмованим. Деякі теорії розглядають старіння на певному окремому рівні. Це—теорія поперечних зшивок, вільнорадикальна, соматичних мутацій. В інших тео­ріях автори намагаються узагальнити існуючі доробки і скласти загальну схему старіння. До нм$ належать адаптаційно-регуляторна, нейроендок­ринна теорії. З'ясування природи первинних порушень, наслідкомяких

Таблиця1, Вікова періодизація за біологічними ознаками

Таблиця 2.1

Вікова періодизація за періодами навчання

можуть бутирізноманітнівиявистаршш (такі, як дабет, гіпертонія тощо), властиве всім теоріям.

Завершальною фазоюонтогенезу кожного організму є смерть. У людини розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в ре­зультаті старіння організму, і патологічну (передчасну)—результат хворобливого стану організму, ураження життєво важливих органів. Передчасна смерть може бути і наслідком нещасного випадку. У лю­дини смерть—не одномоментний процес. Вивчення процесу вмирання організму привело вчених до висновку, що між життям і смертю існує перехідний стан—клінічна смерть, коли ознаки життя уже не спос­терігаються, але тканини ще живі (перші 1-4 хв.). Негайні реанімаційні заходите можуть оживити людину, бо протягом цього періоду не на­стає необоротних порушень процесу обміну речовин у клітинах голов­ного мозку. Через 4-6 хв. після припинення серцевої діяльності і дихан­ня виникає так звана соціальна смерть, коли гинуть клітини кори го­ловного мозку. І якщо в цей час навіть вдалося оживити людину, вона залишиться розумово неповноцінною, в неї зникнуть набуті умовні реф-< лекси і не виникатимуть нові. Коли ж протягом 6-7 хв. людину не ожи­вити, настає біологічна смерть, або просто смерть. Це вже остаточ­не припинення життєдіяльності організму у зв'язку з необоротним по­рушенням обміну речовин у клітинах.