ПОЛЬОВИЙ Р. П.
Кубанська Україна
К.: Діокор, 2002. – 304 с.: іл.
Під загальною редакцією
Романа КОВАЛЯ
Ця книга про тих, хто творив українське життя на Кубані з кінця ХVIII ст. до початку ХХI ст. Найбільша увага приділена добі Української революції початку ХХ століття та її провідним постатям.
Рекомендована Історичним клубом “Холодний Яр” для вивчення у вищих та середніх навчальних закладах України та Краснодарського краю Російської Федерації.
Розрахована на широке коло читачів.
Упорядник Роман КОВАЛЬ.
Літературний редактор і коректор Віктор РАДІОНОВ.
Макет Євгена КОВАЛЯ.
Змакетовано в редакції газети “Незборима нація” за сприяння “Великої дитячої газети”.
Видано за сприяння Історичного клубу “Холодний Яр”
Відповідальний за випуск Олександр ТКАЧУК.
© Ренат Польовий, автор, 2002.
© Роман Коваль, упорядник, 2002.
© Євген Коваль, дизайн, 2002
Онукам Дмитрові й Богданові Чубам
присвячую
Біографічна довідка
про автора
Польовий Ренат Петрович народився 6 жовтня 1927 року в м. Москві, де навчалася його мати Олександра Павлівна Польова. Батько Петро Родіонович Половий на той час навчався у Дніпропетровську на геодезиста. Батьки народилися в с. Комісарівка на Дніпропетровщині.
До Другої світової війни Ренат Польовий навчався в середніх школах криворізьких рудень, де батько працював маркшейдером (гірничим геодезистом), а мати – учителькою.
Під час війни потрапив на Урал, де навчався в ремісничому училищі, працював токарем на військовому заводі.
В 1945 – 1951 рр. відбував термін ув’язнення на Колимі. Після цього поселився на Кубані, де працював механізатором рибозаводу. Одружився на козачці Вірі Денисенко.
З 1953 р. проживав у м. Костянтинівка Донецької області, працював на заводі скловиробів скловаром. Закінчив технікум та інститут за фахом інженера-механіка, працював конструктором, механіком, технологом. Розробив і впровадив кілька високоефективних винаходів із технології виробництва скляного волокна.
В 1972 р. був переведений на роботу до Київської науково-дослідної лабораторії базальтових волокон, де розробив удосконалену технологію виробництва волокон.
Не знайшовши в лабораторії підтримки своїх нових технічних ідей, 1975 р. перейшов працювати в Ірпінський комбінат “Прогрес”, де розробив високоефективну технологію виробництва базальтового супертонкого волокна, яка була впроваджена на десятках заводів країни.
У 1995 – 1997 роках перебував у Ізраїлі, де розробляв технологію виробництва базальтового неперервного волокна. Цю роботу закінчив в Україні 2001 року.
Ще проживаючи на Донеччині, часто відвідував у Києві скульптора Івана Макаровича Гончара, знайомився з його колекцією народного мистецтва, брав із його книгозбірні літературу з української історії та культури.
З 1982 р. брав участь у народному хорі під керівництвом Леопольда Ященка.
В 1988 р. став членом Українського культурологічного клубу, невдовзі – членом Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії. З 1995 р. і дотепер є членом Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України” та головою його Суду честі. Член Історичного клубу “Холодний Яр”. Сповідник РУНВіри.
