Кіндрат Лукич

(9.3.1868 – 9.3.1918)

Громадсько-політичний і військовий діяч; отаман ст. Брюховецької, почесний голова Кубанської військової ради (квітень 1917), організатор Вільного козацтва на Кубані (1917 – 1918), міністр внутрішніх справ кубанського уряду.

Народився в козацькій родині ст. Брюховецька, заснованій 1794 р. чорноморськими козаками. Навчався у Кубанській військовій гімназії, та 1885 р. був виключений із неї за участь у нелегальному гуртку. Наступного року вступив до Ставропольського юнкерського училища, яке закінчив у званні хорунжого. Член партії конституційних демократів (кадети). Депутат I, II, III і IV Державних дум Росії (від козаків Кубані). Комісар Тимчасового уряду на Кубані. Після того як Козацьке народне зібрання прийняло першу конституцію Кубанського Краю склав свої повноваження та оголосив про вихід із партії кадетів. Видатний оратор і талановитий адміністратор. У березні 1917 р. наказав зняти в усіх громадських місцях портрети царської династії та емблеми російського самодержавства. Невдовзі розіслав у станиці телеграми із закликом позбавити звання почесних “стариків” представників царської династії та її слуг, як таких, що “жодної користі війську не принесли”. Захищав насамперед інтереси козацтва, яке відповідало йому глибокою шаною.

Був ініціатором проведення у березні 1917 р. у м. Катеринодарі козацької маніфестації під синьо-жовтими прапорами. Рішуче виступив проти доповнення Катеринодарської міської думи представниками рад та громадських організацій. У жовтні 1917 р. – делегат Першого всеукраїнського з’їзду Вільного козацтва у м. Чигирині. Восени 1917 р. козаки висунули Б. на посаду кубанського військового отамана, але через непорозуміння між українцями було обрано О. Филимонова. Після падіння Тимчасового уряду (поч. листопада 1917 р.) Б. – член кубанського крайового уряду (завідувач внутрішніми справами).

Б. та два його сини – сотник Віанор і хорунжий Микола Бардіжі – сформували з кубанського козацтва Гайдамацький і Чорноморські коші Вільного Козацтва загальною чисельністю 5000 багнетів і шабель, які, за задумом Б., мали стати підмурівком збройних сил Кубані. Вільні козаки провели успішну операцію з очищення Чорноморсько-Кубанської залізниці від більшовиків. Пропагував ідею соборності українських земель. На цьому ґрунті увійшов у конфлікт із денікінським генералом Покровським.

Під час більшовицької окупації Б. на чолі загону намагався разом із синами прорватися через гори до Грузії. Проте потрапили у засідку в р-ні Архипо-Осипівки.

9 березня 1918 р., в день свого п’ятидесятиліття, Б. був розстріляний більшовиками на баржі коло Південного молу порту Туапсе. Перед тим як стратити Кіндрата Б., більшовики на його очах розстріляли синів та старого батька. У грудні 1919 р. тіла Бардіжів були перепоховані коло Вознесенської церкви в Катеринодарі. Козак-лінієць Д. Скобцов, голова Військової ради, писав у своїх мемуарах: “В особі Кіндрата Лукича Бардіжа відійшла у вічність прецікава і колоритна фігура, яка перекидала місток від метушливо-кривавої сучасності до минулого запорозького степового лицарства”.

БАРКА (ОЧЕРЕТ)