Земляне полотно в районах яроутворення

Яри ─ це промоїна на поверхні землі, які утворюються в результаті дії води, що стікає по схилу, при сприятливих для розмиву умовах рельєфу, ґрунту і клімату і при поганому захисті поверхні схилу.

Ріст ярів в довжину коливається від 1-2 до 50-100 м за рік. Розвиток ярів залежить від ряду причин геологічного, гідрогеологічного і кліматичного характеру. Найінтенсивніше яроутворення проходить в місцевостях з сильними зливами або швидким таненням снігу і крутими схилами. Густий трав’янисто-рослинний і кущовий покрив з добре розвиненою кореневою системою уповільнює течію води і зменшує небезпеку розмивів ґрунту.

Порушена земна поверхня легше піддається розливу, ніж непорушена, а тому будь-які пошкодження земної поверхні сприяють утворенню ярів. Розвиток ярів в межах полоси відведення часто пов’язаний з дефектами водовідводів і випуском води з кюветів і канав в логи без належного укріплення. Велике значення має геологічна структура місцевості, бо стійкість різних ґрунтів проти розмиваючої дії різна.

В процесі росту яри можуть підходити близько до земляного полотна, загрожуючи його цілісності і стійкості, а також створювати небезпеку заносу виносами з яру малих штучних споруд і колії.

В районах з ґрунтами, що легко розмиваються вживають заходів проти можливого пошкодження земляного полотна ростучими ярами і появи нових ярів в зоні його розташування, а також проти того, щоб русла штучних споруд і різні пристрої земляного полотна (канави, резерви) не стали причиною яроутворення.

Боротьба з діючими ярами полягає в недопущенні подальшого їх розвитку і перетворенні діючих ярів в погаслі.

Заходи боротьби з діючими ярами проводять з врахуванням конкретних геологічних і кліматичних умов, величини басейнів і рельєфу місцевості і т. д. До таких заходів відносяться:

- регулювання поверхневого стоку води;

- укріплення всієї ділянки біля яру від початку до гирла;

- укріплення дна яру;

- уположення крутих бортів яру;

- засів зони біля яру травами, посадка кущів і дерев.

Найпростішими заходами регулювання стоку води є побудова направляючих валів з ґрунту або канав з відсипкою вийнятої землі в вали по краю канави з низової сторони. Напрямок канав і валів вибирають ближчі до горизонталей. Такого ж ефекту можна досягти побудовою перешкод для стікаючої води в виді настилу або смуг з хмизу, плотів, кам’яних бар’єрів в напрямку горизонталей. Ці перешкоди уповільнюють течію води, завдяки чому вона стікає до яру з меншою швидкістю. При легкорозмивних ґрунтах навіть в таких умовах можливі розмиви.

Більш ефективними є недопущення води до яру. Досягають цього влаштуванням канав з огороджуючими водонепроникними валами і укріплених спусків для води в понижених місцях яру. Спуски влаштовують у виді лотків, перепадів, бистротоків і інших подібних споруд.

Укріплення зони біля яру є найважливішим заходом боротьби з діючими ярами. Кращий вид укріплення ─ створення захисних смуг з дерев і кущів. Зона, що заросла густим лісом є надійним захистом від подальшого росту яру, і такий яр швидко затухає.

Круті борти яру уположують до крутизни природного укосу ґрунту, якщо є умови для поступлення води в яр з його бровок. Після уположення борти яру засівають насінням трав, щоб одержати трав’янистий покрив. Укріплюють також посадкою кущів і дерев.

По дну яру вода повинна протікати, не підмиваючи його укоси і не поглиблюючи дна, інакше ріст яру буде продовжуватись. Тому дно яру укріплюють насипним каменем, мощенням і іншими видами суцільних укріплень або через певні проміжки вздовж яру роблять донні укріплення ─ нерозмивні пороги з різних матеріалів і різної конструкції.

Для нормальної роботи земляного полотна в схильних до яроутворення районах велике значення має своєчасне вжиття профілактичних заходів для попередження появи ярів. До таких заходів відносяться:

- ретельна охорона від порушення природного трав’янистого покриву, достатнього для запобігання яроутворенню;

- своєчасне заповнення незначних ям, промоїн, вибоїн, що можуть стати початком яру;

- посадка кущів, лісу, влаштування спеціальних водонаправляючих валів на крутих схилах, що прилягають до земляного полотна, якщо природний трав’янистий покрив недостатній для зниження швидкості течії води;

- при розташуванні поблизу земляного полотна орних земель, оранку проводять паралельно до горизонталей з глибокими борознами.

Якщо цих заходів недостатньо для запобігіння яроутворенню, то створюють спеціальну систему канав і валів для перехвату і відводу всієї поверхневої води за межі зони можливого яроутворення.