В основі оцінки агроекологічного стану грунтового покриву лежать дані про якість грунтів, їх розподіл між землекористувачами, тип використання та ін. відомості, які фіксуються системою Державного земельного кадастру.
Державний земельний кадастр (ДЗК) – єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей та документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їхню оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
У ДЗК відображаються як екологічні, так і соціально-економічні функції земель. ДЗК є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.
Основними завданнями ведення ДЗК є:
1) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;
2) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;
3) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.
Згідно завдань, покладених на нього, ДЗК включає такі пункти:
1) кадастрове зонування;
2) кадастрові зйомки;
3) бонітування ґрунтів;
4) економічну оцінку земель;
5) грошову оцінку земельних ділянок;
6) державну реєстрацію земельних ділянок;
7) облік кількості та якості земель.
Схема ведення ДЗК наведена на рис.6.1.
Якісна оцінка земель (бонітування) дає змогу порівняти економічну діяльність сільськогосподарських підприємств, узгодити податкову політику, планувати подальший розвиток господарств, виходячи з рівня природної родючості ґрунтів.
Рис. 6.2. Структура Державного земельного кадастру
Бонітування ґрунтів – порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур.
Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу продуктивність.
Бонітування грунтів буває двох типів:
1) бонітування за сталими критеріями ґрунтової родючості;
2) бонітування за продуктивністю окремих культур.
І. Бонітування за сталими критеріями ґрунтової родючості визначається на основі наступних показників:
1) запаси гумусу в шарі 0-100 см;
2) запаси продуктивної вологи в шарі 0-100 см;
3) вміст рухомих сполук фосфору та калію у ґрунті.
За наявності негативних ознак родючості ґрунтів, таких як засолення, оглеєння, еродованість, кислотність, середній бал бонітету ґрунту множиться на поправочні коефіцієнти. Знайти поправочні коефіцієнти можна у спеціалізованих довідниках.
II. Загальне бонітування за продуктивністю культур здійснюють за такою схемою:
1) в окремій агрогрунтовій зоні визначають ґрунт, на якому урожайність певної культури є максимальною для даних умов. Такий ґрунт вважається еталонним, а його бонітет прирівнюється до 100 балів;
2) по відношенню до еталонного ґрунту розраховують бонітети решти ґрунтових агрогруп конкретного регіону;
3) за основу беруть наступні показники ґрунтової родючості:
1 - вміст гумусу, %;
2 - потужність гумусового горизонту, см;
3 - вміст «фізичної» глини, %;
4 - засоленість (ступінь);
5 - кислотність (ступінь);
6 - оглеєність (ступінь);
7 - змитість (ступінь);
8 - вміст рухомих сполук фосфору та калію.
У процесі розрахунків три перші показники вважають основними. Решту показників використовують як поправочні коефіцієнти.
