Оптимальне співвідношення угідь в основних ґрунтовно-кліматичних зонах України

Грунтовно-кліматична зона, підзона	Площа, %
Рілля	Полезахисна лісистість	Природні кормові угіддя
Полісся	40-50	3-5	45-47
Лісостеп	35-45	7-10	45-48
Степ центральний і північний	40-60	5-10	30-55
Степ південний	50-60	7-10	30-43

Звичайно, вказані нормативи можуть варіювати залежно від кліматичних, геоморфологічних, геолого-гідрологічних і ґрунтових особливостей сільськогосподарських територій та конкретних місцевих умов.

В свою чергу збалансована сівозміна розробляється на основі нормативів насичення орних земель певними агробіологічними групами сільгоспкультур. Ці нормативи визначаються агроекологічними та орографічними умовами (див. табл.7.2-7.3).

На ріні функціонального підтримання стабільності агроекосистеми необхідно звертати увагу на два основні показники:

1) обсяг використання енергії потенційної родючості (не повинен перевищувати допустимого рівня, коли АЕС втрачає стійкість і знижує продуктивність);

2) відчуження енергії ефективної родючості (не повинно перевищувати компенсацію за рахунок антропогенних вкладень).

Важливим засобом функціонального управління агроекосистемою є система застосування добрив (СЗД). Тому найголовніша вимога до застосування добрив – нормування агрохімічних засобів у межах потенціалу самовідновної здатності агроекосистем.

Cистема удобрення сільськогосподарських культур в адаптивному землеробстві має ґрунтуватися на екологічних законах та принципі «розумної достатності». Вона повинна забезпечувати не тільки біодинамічну рівновагу системи землеробства, одержання врожаїв екологічно доцільної кількості та якості, а й стійке стабільне функціонування АЕС, максимально сприяти зберіганню таких їх важливих властивостей, як замкненість, саморегулювання та здатність до самовідновлення без шкоди для навколишнього середовища. Оскільки система удобрення повинна бути енерго- та ресурсозберігаючою, то нормування агрохімічних засобів слід проводити на біоенергетичній основі, спираючись на основні екологічні закони (див. табл. 2.4).

До застосування азотних добрив треба ставитися обережно, дотримуючись регламентів. Найголовніший з них – екологічно небезпечний показник інтенсивності балансу (І_Б) (див. розд.5).

Окрім дотримання оптимальної інтенсивності балансу, збалансованість СЗД досягається також рядом заходів, що попереджають непродуктивні втрати добрив, забруднення навколишнього середовища та процеси деградації ґрунтового покриву.

Наприклад, недостатнє еколого-технологічне обґрунтування конструктивних рішень сільськогосподарської техніки та

Таблиця 7.2.