| Грунтовно-кліматична зона, підзона | Площа, % | ||
| Рілля | Полезахисна лісистість | Природні кормові угіддя | |
| Полісся | 40-50 | 3-5 | 45-47 |
| Лісостеп | 35-45 | 7-10 | 45-48 |
| Степ центральний і північний | 40-60 | 5-10 | 30-55 |
| Степ південний | 50-60 | 7-10 | 30-43 |
Звичайно, вказані нормативи можуть варіювати залежно від кліматичних, геоморфологічних, геолого-гідрологічних і ґрунтових особливостей сільськогосподарських територій та конкретних місцевих умов.
В свою чергу збалансована сівозміна розробляється на основі нормативів насичення орних земель певними агробіологічними групами сільгоспкультур. Ці нормативи визначаються агроекологічними та орографічними умовами (див. табл.7.2-7.3).
На ріні функціонального підтримання стабільності агроекосистеми необхідно звертати увагу на два основні показники:
1) обсяг використання енергії потенційної родючості (не повинен перевищувати допустимого рівня, коли АЕС втрачає стійкість і знижує продуктивність);
2) відчуження енергії ефективної родючості (не повинно перевищувати компенсацію за рахунок антропогенних вкладень).
Важливим засобом функціонального управління агроекосистемою є система застосування добрив (СЗД). Тому найголовніша вимога до застосування добрив – нормування агрохімічних засобів у межах потенціалу самовідновної здатності агроекосистем.
Cистема удобрення сільськогосподарських культур в адаптивному землеробстві має ґрунтуватися на екологічних законах та принципі «розумної достатності». Вона повинна забезпечувати не тільки біодинамічну рівновагу системи землеробства, одержання врожаїв екологічно доцільної кількості та якості, а й стійке стабільне функціонування АЕС, максимально сприяти зберіганню таких їх важливих властивостей, як замкненість, саморегулювання та здатність до самовідновлення без шкоди для навколишнього середовища. Оскільки система удобрення повинна бути енерго- та ресурсозберігаючою, то нормування агрохімічних засобів слід проводити на біоенергетичній основі, спираючись на основні екологічні закони (див. табл. 2.4).
До застосування азотних добрив треба ставитися обережно, дотримуючись регламентів. Найголовніший з них – екологічно небезпечний показник інтенсивності балансу (ІБ) (див. розд.5).
Окрім дотримання оптимальної інтенсивності балансу, збалансованість СЗД досягається також рядом заходів, що попереджають непродуктивні втрати добрив, забруднення навколишнього середовища та процеси деградації ґрунтового покриву.
Наприклад, недостатнє еколого-технологічне обґрунтування конструктивних рішень сільськогосподарської техніки та
Таблиця 7.2.
