Соціально-педагогічний аспект превентивного виховання дітей

Ми вже наголошували на тому, що використання ще не зовсім звичного та зрозумілого терміну «превентивне виховання» у педагогіці обумовлюється щонайперше об'єктивними потребами сучасної науки та практики. Термін латинського походження «превентивний» (preavent) перекладається як випередження, попередження, а термін грецького походження «профілактика» (prophilaktikos) перекладається як запобіжний, охоронний, захисний.

У сучасній психолого-педагогічній літературі ці поняття розглядаються як синоніми, оскільки вони відбивають особливості однієї й тієї самої реальності.

Але, якщо бути точнішим, то, по-перше, превентивне виховання є випереджальним, застережливим (російське - опережающем, упреждающим) процесом, а профілактика - запобіжним, захисним, охоронним (рос. - предотвращающим, предохраняющим, предохранительным).

По-друге, оскільки предметом превентивного виховання є попередження відхилень у поведінці на докриміногенному рівні та надання психолого-педагогічної, соціально-педагогічної, медико-психологічної допомоги дітям та сім'ям групи ризику, то основним аспектом здійснення превентивного виховання є превентивна практика, в якій задіяні установи і соціальні служби різних відомств (освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, правоохоронних органів та інших).

Превентивне виховання, за визначенням Б.Блума, передбачає науково обгрунтовані та вчасно вжиті заходи, спрямовані на запобігання життєвим колізіям в окремих індивідів і групах ризику; збереження, підтримку та захист нормального рівня життя й здоров'я людей; сприяння у досягненні поставленої мети та розкритті їхнього внутрішнього потенціалу (разом з профілактикою девіантності, викорінення джерел стресу і в самій людині, і в оточенні тощо).

У спеціалізованих джерелах превентивну функцію називають також попереджувально-профілактичною, соціально- превентивною, часом використовують її частину - як соціально- медичну функцію (превентивне госніталізування, превентивне стимулювання). У соціальній педагогіці та соціальній роботі замість терміну «превентивне виховання» широко використовується поняітя «соціальна профілактика», «соціальна реабілітація».

Превентивне виховання - здійснення комплексу профілак­тичних заходів з метою попередження негативних явищ, правопорушень у молодіжному середовищі та зменшення шкоди від факторів ризику.

По-третє, завдяки тому, що превентивне виховання - комплексний трансформований вилив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямований на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, на профілактику та корекцію асоціальних проявів у поведінці дітей і молоді, на допомогу їм і захист, педагогічна превенція має розв'язати певні педагогічні та психологічні завдання, до яких дослідники віднесли передусім формування ціннісного ряду, способів соціалізації, стійкого ставлення до негативних явищ і негативних почуттів; подолання егоцентризму та розвиток емпатійних рис, формування гуманістичних і комунікативних якостей, адекватної самооцінки, самоконтролю га здатності до саморозвитку, розвиток критичності, соціальної адаптованості, індивідуальних механізмів долання важких станів і переживань тощо.

Превентивне виховання - це соціальна реакція, що об'єктивно постала на часі на суспільну потребу у виживанні та збереженні генофонду України, це нова філософія виховання, в основі якої лежить потреба педагогічної, медичної, психологічної, юридичної практики у виробленні теоретичних і методичних підходів до вирішення потреб превентивного виховання в нинішніх умовах.

По-четверте, розглядаючи превентивне виховання як цілісну систему підготовчих, випереджувальних і профілактичних дій для «приборкання» негативних вчинків, звичок, рис характеру, проявів асоціальної поведінки підлітків, організації догляду за їхньою життєдіяльністю, деякі дослідники визначальним положенням методики превентивного виховання вважають дослідження фізіології дітей, проникнення в їхній внутрішній світ, вивчення психологічних особливостей, впливу спадковості та середовища, виховання соціальної спрямованості поведінки школяра, створення підліткам незалежних психолого- педагогічних умов.

Основу превентивного виховання складають такі концептуальні положення, як:

· мета і завдання превентивного виховання;

· система цінностей професійної діяльності;

· основи знань практичної спрямованості;

· принципи, форми, методи, засоби та педагогічні технології, використані у превентивній роботі.

Мета превентивного виховання полягає у досягненні сталої відповідальної поведінки, сформованості імунітету до негативних впливів соціального оточення.

Головними завданнями превентивного виховання є створення умов для формування позитивних якостей особистості у процесі різних видів трудової, навчальної, позашкільної та іншої діяльності; забезпечення соиіально- психологічної діяльності, педагогічно зорієнтованої на протидію втягуванню дітей і молоді в негативні ситуації; надання комплексної психолого-педагогічної та медико-соціальної допомоги тим неповнолітнім, які її потребують; забезпечення адекватної соціальної реабілітації неповнолітніх, які вчинили протиправні дп чи зловживають психоактивними речовинами; стимулювання неповнолітніх до здорового способу життя; сприяння виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів до підготовки спеціалістів (педагогів, психологів, медиків, соціологів, юристів, соціальних працівників), навчанні батьків тощо; об'єднання зусиль різних суб'єктів превентивної роботи.

Специфіка та надзвичайна складність превентивної діяльності потребують переосмислення надбань загальної теорії виховання відносно інтерпретації таких наукових понять як виховання й перевиховання.

Перевиховання - виправлення відхилень, вад, негативних наслідків, допущених у вихованні людської особистості. Провідним механізмом П. вважається переконання дією, тобто шляхом залучення вихованця до активної, значущої для нього і водночас суспільно корисної діяльності, в процесі якої відбувається переоцінка цінностей, формування адекватної соціальної спрямованості й відповідних соціально прийнятих зразків поведінки. Іноді внаслідок бездоглядності й негативного впливу середовища педагогічна занедбаність в окремих підлітків набуває іакого стійкого й антигромадського характеру, що створює заірозу для всього їхнього розвитку й може стати одним із джерел дитячої злочинності. В таких випадках виникає необхідність «примусового» перевиховання, яке здійснюється в закритих навчально-виховних закладах інтернатного типу, де поряд із загальними засобами й методами виховання використовуються спеціальні засоби педагогічного впливу і створюється особливий педагогічний режим.

Детерміноване об'єктивними та суб'єктивними факторами, превентивне виховання є самостійним спеціалізованим видом загального педагогічного процесу, має свою мету, принципи, зміст, форми та методи, використовує елементи правоохоронної, правової, медико-оздоровчої роботи. Саме тому ми стоїмо на позиції тих науковців, які розглядають превентивне виховання як складову науки превентивної педагогіки: В.Г. Бочарова, Брук Жанна ван ден, Л.С. Волинець, Гельмут Ф., Шардлоу С, Н.В. Заверіко, І.Д. Зверева, Г.М. Лактіонова, І.А. Зязюн, Г.М. Сагач, В.М. Оржеховська, ГІарслоу Ф., Лоренц У., О.І. ГІилипенко, М,М. Плоткін, Рамон Ш., Саррі С, Сатір В.

Відповідно до Концепції превентивного виховання дітей і молоді, суб'скт-об'єктами превентивного виховання є:

· діти дошкільного віку, учні загальноосвітніх шкіл, ПТУ, середніх спеціальних навчальних закладів, студенти;

· неповнолітні, які є на обліку (шкільному, кримінальному, наркологічному);

· неповнолітні, соціалізація яких відбувається під впливом негативних явищ (груп ризику);

· неповнолітні, які перебувають у закладах соціальної реабілітації, місцях позбавлення волі або повернулися з них;

· неповнолітні, які не мають умов сімейного виховання й оцінки сироти;

· неповнолітні з алкоголе- та наркозалежних родин; діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі;

· молоді сім'ї, які потребують консультативної допомоги з догляду за дітьми;

· родини, які мають дітей з хибними проявами поведінки, наркозалежністю чи протиправними вчинками;

· педагогічні колективи навчально-виховних, позашкіль­них культурно-освітніх та інших закладів;

· працівники служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції й інших правових установ, медичних закладів;

· працівники засобів масової інформації;

· трудові колективи, громадські, благодійні організації, релігійні конфесії;

· центри превентивного виховання.

Головними принципами побудови системи превентивного виховання є:

· принцип комплексності забезпечує реалізацію концепції превентивного виховання у поєднанні з діяльністю інших суб'єктів профілактичної роботи;

· принцип системності передбачає узгодженість, послідовність і взаємозв'язок усіх рівнів профілактичної діяльності та погодження відомчих програм із програмами інших суб'єктів цієї діяльності зі стратегічних питань;

· принцип науковості забезпечує науковість аналізу ситуацій, доцільність вибору форм, методів, прийомів реалізації програм фахівцями відповідних галузей знань;

· принцип інтегрованості передбачає зближення та поглиблення взаємодії вітчизняних і зарубіжних превентивних програм;

· принцип мобільності дає змогу оперативно модифікувати завдання, форми та методи превентивного виховання залежно від умов і змінювати сфери впливу;

· принцип наступності означає розгортання превентивних програм із використанням набутого досвіду;

· принцип конкретності зумовлює включення до превентивних програм чітко сформульованих заходів, термінів виконання, визначення відповідальних за їх реалізацію;

· принцип реалістичності передбачає соціальний зміст превентивного виховання, який полягає в оптимізації форм і методів, спрямованих на розвиток адаптаційних якостей цільових груп, зобов'язує, за наявності необхідних кадрових, матеріальних, фінансових і інших ресурсів, включати заходи до профілактичних програм;

· принцип етичності забезпечує моральні засади превентивної діяльності, відображає її гуманний характер, опору на позитивний потенціал особистості, збереження конфіденційності, поваги та інших дійових умов взаємодії з цільовими групами превентивного виховання.

У межах численних зарубіжних виховних систем накопичено певний досвід використання форм і методів превентивної діяльності. Найважливішими серед них вважають:

форми: психотерапія та консультування з питань виховання; сімейна терапія та система попередження насильства в родині; терапія поведінки; психоаналіз; гештальт-терапія; психодрама.

методи: діагностичні; інформаційні наради; соціальні га психологічні консультації; робота в оточенні; педагогічна допомога.

З огляду на це наголошується, що необхідне не приголомшування особистості, а правильний спосіб керування самої людини собою.

Визначена наразі Концепцією превентивного виховання дітей і молоді організаційно-науково-методична структура превентивної діяльності має такі ланки:

· лабораторію превентивного виховання Академії педагогічних наук України на чолі з доктором педагогічних наук, професором В.М. Оржеховською. яка виконує теоретико-меюдологічну, дослідно-експеримен­тальну, інноваційну, координувальну, науково-експертну та стимулюючу функції, координує дії державних і громадських організацій, причетних до проблем попередження та усунення асоціальних проявів у дитячому та молодіжному середовищі, налагоджує ділові наукові контакти з відповідними структурами держав європейського та світового співтовариства;

· регіональні центри на базі вищих закладів освіти різних типів і рівнів акредитації, які об'єднують навчальні заклади, виконують інформаційно-аналітичну та практичну функції, розробляють, узагальнюють і впроваджують інноваційні технології, адаптують вітчизняний і зарубіжний досвід до регіональних умов, здійснюють підготовку та перепідготовку кадрів різних галузей: педагогів, психологів, соціологів, лікарів, юристів, працівників правоохоронних органів, громадських організацій з проблем превентивної освіти і виховання;

· науково-творчі лабораторії, які створюються на базі регіональних центрів (вищих закладів освіти) і забезпечують науково-методичний рівень змісту превентивної освіти та виховання в регіонах;

· експериментальні навчально-виховні заклади різних типів і рівнів акредитації, що є базою для ведення науково-дослідної роботи, практичної реалізації наукових ідей і методичних розроблень щодо здійснення превентивної освіти та виховання.

Концептуальні підвалини превентивного виховання дають надію на подальший позитивний розвиток цього складного процесу.

Водночас, педагогічна дійсність свідчить про те, що створена система превентивного виховання в Україні має типові риси колишньої адміністративно-командної системи. Йдеться передусім, про екстенсивні форми роботи, коли намагаються вирішити проблему кількістю, а не вмінням, тобто до роботи з дітьми з неблагополучних сімей підключається значна кількість по суті випадкових, професійно негіідготованих людей.

По-друге, превентивно-виховні заходи орієнтовані не на соціально-педагогічну допомогу, а насамперед на заходи адміністративно-правового впливу, (позбавлення батьківських прав, штрафи). При цьому слабо виявляються і вивчаються иеблагополучні умови родинного виховання.

Нескоординованість і безсистемність в роботі з сім'єю педагогічних колективів навчально-виховних, позашкільних, культурно-освітніх та інших закладів, працівників служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції й інших правових установ, неефективність роботи особливо останніх ланок пояснюється недостатнім рівнем підготовки спеціалістів, їх низькою і^маністично-педагогічною спрямованістю. Виконуючи функції «караючого меча», вони не дають бажаного превентивного результату.

З огляду на означене й на те, що на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства найбільшого значення набуває проблема взаємозв'язку кожного навчального закладу з навколишнім середовищем, ми перебуваємо в опозиції до тих авторів, які вважають, що саме педагогічний прогноз і критерії ефективності стимулювання мотивації творчого саморозвитку вчителя в умовах інноваційної діяльності і педагогічна евристика найбільше відповідають сучасним реаліям превентивного виховання. Така постановка питання примушує замислитися над тим, яка доля очікує «традиційну» педагогіку.

Перебуваючи у захваті від того, що соціально-політичні умови відкрили широку дорогу превентивному вихованню й альтернативній освіті, ми необачно забули про позитивні надбання радянської традиційної школи, які визнані світовою педагогікою, які з повним правом можна визнати класичними. Не слід забувати, що досвід радянської епохи боротьби з дитячою бездоглядністю, важковиховуваністю, дитячою злочинністю вивчався у провідних капіталістичних країнах. Несподівано деякі дослідники визначили неспроможними авторські системи А.С. Макаренка та В.О. Сухомлинського, новаторські методики Л.Ю. Г'ордіна, І.П. Іванова, Є.М. Ільїна, В.В. Караковського, 1.Ф. Козлова, A.M. Лутошкіна, Л.1. Уманського, В. Шаповалова, М.П. Щетиніна. Дехто з них убачає чи не єдиний шлях до реалізації завдань превентивного виховання у навчальних закладах нового типу: гімназіях, ліцеях, коледжах, навчально- виховних комплексах. Активно культивується думка, що у навчальних закладах нового типу, не погрібна превентивна діяльність. Це не так. Як свідчать останні дослідження, понад 50% родин учнів приватних шкіл є неблагополучними. Це дає змогу говорити про те, що організація навчально-виховного процесу в цих закладах відрізняється лише змістом освіти, що не забезпечує превентивного виховання.

Незалежно від типу, всі навчальні заклади повинні здійснювати основні завдання превентивного виховання дітей і молоді:

· створювати умови для формування позитивних якостей особистості в процесі різних видів трудової, навчальної, позашкільної й іншої діяльності, що сприяють інтелектуальному, морально-етичному, естетичному розвитку, виробленню стійкості до негативних впливів;

· забезпечувати соціально-психологічну діяльність, педагогічно зорієнтовану на протидію втягуванню дітей і молоді в негативні ситуації;

· надавати комплексну психолого-педагогічну та медико- соціальну допомогу тим неповнолітнім, які її потребують;

· забезпечувати адекватну соціальну реабілітацію неповнолітніх, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами;

· стимулювати неповнолітніх до здорового способу життя та позитивної соціальної орієнтації, сприяти валеологізації навчально-виховного процесу, навчанню з раннього віку навичок збереження власного життя і здоров'я;

· сприяти виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів при підготовці спеціалістів (педагогів, психологів, медиків, соціологів, юристів, соціальних працівників), батьків та ін.; об'єднанню зусиль різних суб'єктів превентивної роботи.

Вирішення окремих завдань превентивного виховання сприятиме:

· активізації діяльності українських науковців, спеціалісттів, консультантів, практичних працівників у дослідженні та вирішенні проблем превентивного виховання;

· залученню освітніх, медичних, соціальних і правоохоронних закладів до вирішення проблем попередження правопорушень і злочинності, координації зусиль суб'єктів превентивної діяльності;

· посиленню тенденції до зниження вживання наркотиків, алкоголю, тютюну, ВІЛ-інфікованості, формування у молодого покоління здорового способу життя:

· зміні установок і моделей поведінки неповнолітніх «груп ризику»;

· соціально-психологічній адаптації неповнолітніх, які мають життєві проблеми;

· збільшенню кількості волонтерів й осіб, які пройшли реабілітацію, для здійснення превентивної роботи.

Переорієнтація сучасного суспільства та його соціальної політики на розширення демократичних засад, гуманізацію відносин між людьми, збагачення їх духовності актуалізує проблеми підготовки майбутніх педагогів до превентивного виховання дітей із неблагополучних сімей.

Ми поділяємо думку тих дослідників які вважають, що ідея превентивності має пронизувати весь навчально-виховний процес у системі «дошкільна ланка – школа – навчальні заклади різних типів і рівнів акредитації – громадські організаціі»

Отже, сприймаючи превентивне виховання як цілеспрямований процес здійснення комплексу заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально- медичного, освітнього, інформаційно-освітнього та організаційного характеру з метою попередження негативних явищ, правопорушень у дитячо-молодіжному середовищі та зменшення шкоди від факторів ризику, ми прагнули інтегрувати кращі здобутки психолого-педагогічної, філософської, соціологічної, юридичної й інших наук і впроваджувати їх насамперед на міцних засадах класичної традиційної педагог іки.

На основі аналізу літературних джерел ми дійшли висновку, що термін «превентивне виховання» на відміну від традиційно вживаних термінів «перевиховання», «профілактика», «соціальна терапія», «соціальна реабілітація» та інших виникає там і тоді, коли необхідне попередження відхилень у поведінці, особливо у тих, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, характеризується негативною поведінкою, або ж став на хибний шлях асоціальної та протиправної поведінки. Оскільки відповідно до Концепції превентивного виховання дітей і молоді, превентивне виховання є пріоритетним напрямом діяльності держави, всіх виховних інституцій і здійснюється в інтересах особистості та суспільства, воно цілком спрямоване на формування позитивних соціальних установок, запобігання вживання наркотиків, відвернення суїцидів і формування навичок безпечних статевих стосунків.

Водночас стан розв'язання цих проблем у межах світового педагогічного простору мас вразливі відмінності, які зумовлені насамперед тим, наскільки в певній країні усвідомлюється доленосна значущість превентивного виховання та створюються відповідні умови для його реального поліпшення.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте суттєвий зміст понять «превентивна педагогіка» та «превентивне виховання».

2. Назвіть основні аспекти превентивної діяльності соціального педагога.

3. Які завдання виконує педагогічна превенція?

4. Розкрийте основні концептуальні положення превентив­ного виховання.

5. Охарактеризуйте суб'єкти та об'єкти превентивного виховання.

6. Розкрийте сутність головних принципів превентивного виховання.

7. Доведіть відмінність превентивного виховання від перевиховання.

8. Назвіть основні організаційно-науково-методичні ланки структури превентивної діяльності.

9. Чому сприятиме вирішення завдань превентивного виховання?

 

Література

1. Беличева С.А. Основи превентивной психологии. - М: Редакционно-изд. Центр Консорциума «Социальное здоровье России», 1993.-199 с.

2. Белоусова З.И., Бойко В.З., Приходько Н.И. Семья-школа- конфликт. Книга для учителей, родителей, социальных работников, психологов. - Запорожье, ПО «ГАММА», 1995. - 140 с.

3. Бєх І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання - нова освітня педагогіка. Педагогіка толерантності. - №1. - 2001. - с. 16-19.

4. Блум М. Профилактика в социальной работе // Энциклопедия социальной работы: В Зт. - М., 1994. - Т.2. - С. 369.

5. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагопка: теорія та історія: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1995. - 237 с.

6. Заверико Н.В. Соціальна педагопка /Матеріали до самостійної роботи з курсу «Соціальна педагогіка» для студентів заочного відділення факультету соціальної педагогіки і психології. /Запоріжжя, 1999. - 35 с.

7. Йегер В. Пайдея. Воспитание античного грека (зпоха великих воспитателей и воспитательных систем) / Пер. с нем. - М., 1997.-600 с.

8. Концепція превентивного виховання дітей і молоді. Затверджено Президією АПН України 25.02.98 р. Протокол №1-7/3-21 И Учитель. - №1-3. - 2000.-С. 6-11.

9. Концепція освіти «рівний-рівному» щодо здорового способу жиггя серед молоді України /Автори В.М. Оржеховська, О.С. Пилипенко, Л.І. Андрущак. - К., 2001. - 21 с.

10. Ю.Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: Свропейські абриси. - Київ: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.

11. Оржеховська В. Про концепцію превентивного виховання дітей і молоді // Учитель. - № 1 -3. - 2000. - С. 12-13.

12. Оржеховська В.М. Проблеми ненасильства неповнолітніх як гостре соціальне явище: 36. наук.-практ. ст. // Превентивне виховання: проблеми насильства /Під заг. ред. В.М. Орже- ховської. - К., 2000. - с. 3-7.

13. Оржеховська В.М. Соціально-педагогічні проблеми девіаптної поведінки неповнолітніх у сучасних умовах /Педагогіка і психологія. - 1995. - №4 - с. 90-98.

14. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх / Навчально-методичний посібник. - К, 1996. - 352 с.

15. Приходько В.М. Парадигми превентивної педагогіки та виховання // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перспективи розвитку соціогуманітарних наук у класичних університетах (соціологія, психологія, педагогіка): Збірник наукових праць.» - К.: Видавничо-гюліфафічний центр «Київський університет», 2004. - 293 с. - С. 183-186.

16. Словник основних термінів і понять з превентивного виховання /В.М.Оржеховська, В.С.Виноградова-Бондаренко, 1.1. Доброекок, О.1. Пилипенко, Т.Є. Федорченко, В.М. Приходь- ко. - Переяслав-Хмельницький.: 2003. - 64 с.

17. Сухомлинська О. Про стан теорії і практики виховання в освітньому просторі України // Шляхи освіти. - 1998. - №3. - С. 2-5.

18. Хайдепер М. Письмо о гуманизме // Время и бытие / Пер. с нем. - М., 1993.-С. 196.

 

Розділ 5. СІМ'Я ЯК ОБ'ЄКТ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА