Типи і види сімей 3 страница

- удосконалення педагогічних форм, методів, технологій, які відповідають стратегічній меті розвитку суспільства, забезпечують засвоєння моральних та духовних цінностей, гармонію учнів із соціальним середовищем;

- визначення результативності виховання учнів;

- формування стратегій, різних виховних систем, відкритості, варіативності їх форм, методів, механізмів з обов'язковим використанням регіональних особливостей;

- створення науково-методичної, матеріально-технічної бази для виховного процесу; забезпечення добору і розстановки педагогічних кадрів; налагодження зв'язків та координація зусиль усіх соціальних інститутів у справі виховання;

- введення діяльності на основі демократизації та гуманізації шкільного життя і сприяння розвитку учнівського самоврядування;

- створення умов для засвоєння національних та загальнолюдських цінностей, самовиховання і само- реалізації особистості, сприяння інтелектуальному, морально-духовному, фізичному та естетичному розвитку особистості в шкільній та позашкільній діяльності;

- органічне поєднання організаційно-педагогічної, сімейно- родинної, національно-культурної та просвітницької діяльності учителя, батьків, учнів;

- створення системи науково-організованого оцінювання та прогнозування розвитку системи виховної діяльності навчальних закладів, тобто національної системи моніторингу якості виховання (за зразком моніторингу якості загальної середньої освіти), що надасть змогу активізувати виховання учнів, основними завдання якого є:

- забезпечення високого рівня освіченості і вихованості свідомого громадянина України, здатного до засвоєння досягнень світової культури з урахуванням загальнонаціональних, регіональних та етнічних особливостей, до участі у забезпеченні соціально- економічного розвитку України;

- утвердження високих ідеалів гуманістичної культури і демократичних взаємовідносин людей, захист прав, гідності і чести своєї Батьківщини;

- створення гуманного і демократичного виховного середовища школи, мікрорайону, регіону;

- сприяння становленню особистості в усіх її демократичних, гуманістичних, інтелектуальних і культурних проявах;

- розвиток самосвідомості, навчання проектуванню і реалізації особистісного життєвого вибору;

- організація свідомої, цілеспрямованої самореалізації, формування демократичних і гуманістичних життєвих принципів і пріоритетів;

- виховання патріотизму і національної самосвідомості, любові до свого народу, до України, що виявляється в турботі про благо народу, в сприянні становленню та утвердженню України як незалежної, правової, демократичної, суверенної держави;

- виховання фізично досконалої особистості, формування фізичних здібностей, розвиток потреби у веденні здорового способу життя; створення умов для фізичного розвитку дітей та молоді;

Виховання в загальноосвітньому навчальному закладі є гуманістичним за сутністю і змістом. Воно забезпечується встановленням і підтримкою балансу державного, сімейного та суспільного виховання.

У загальноосвітніх навчальних закладах забороняється організація і діяльність політичних партій; нетрадиційних для України релігійних організацій, заборонених законом, а також військових формувань.

Виховання має гуманістичний і світський характер.

Система виховання забезпечує права дітей та молоді згідно з міжнародними документами, ратифікованими Україною, дотримання принципів і положень Конституції України, законодавства з питань освіти і виховання в сім'ї, в навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності, у закладах освіти, заснованих релігійними організаціями.

У зв'язку з тим, що метою виховання і освіти є провідна соціальна ідея, висунута суспільством на даному етапі, то принципи системи моніторингу в освіті можна вважати і основою здійснення моніторингу виховної діяльності.

У сучасній науково-педагогічній літературі визначаються наступні принципи:

- узгодженості нормативно-правового, організаційного та науково-методичного забезпечення його складових частин;

- об'єктивності одержання та обробки інформації, що передбачає максимальне виключення суб'остивних оцінок, врахування всіх результатів, створення для всіх учасників дослідження рівних умов у процесі перевірки якості підготовки;

- комплексності дослідження різноманітних аспектів навчально-виховного процесу, обробки та аналізу одержаних результатів;

- безперервності та тривалості спостережень за станом загальної середньої освіти;

- своєчасності отримання, обробки та викорисгання об'єктивної інформації про якість загальної середньої освіти;

- перспективності запланованих моніторингових досліджень, спрямованість їх на розв'язання актуальних завдань розвитку загальної середньої освіти;

- рефлексивності, що проявляється в аналізуванні на всіх рівнях управління якістю результатів навчально-виховної діяльності, здійсненні самооцінки і самоконтролю;

- гуманістичної спрямованості моніторингу - створення обстановки доброзичливості, довіри, поваги до особис­тості, максимально сприятливих умов, позитивного емоційного мікроклімату; неможливість використання результатів досліджень для застосування будь-яких репресивних дій;

- відкритості та оперативності доведення результатів досліджень до відповідних органів управління, громадськості, зацікавлених міжнародних установ.

 

6.4. Функції моніторингу

Моніторинг виховної діяльності навчального закладу характеризується досить широким функціональним полем, що пояснюється як складністю самого процесу виховання, так і багаточисленними суб'єктами науково-педагогічної діяльності. Саме тому в різних джерелах зустрічаються різні переліки функцій моніторингових досліджень, які іноді мають суттєві відмінності. Якщо моніторинг виховної діяльності розглядати як технологію педагогічної діяльності і як засіб інформаційного забезпечення управлінської діяльності, то основними функціями, які він виконує, виступають:

1. Виховна функція процесу навчання. У всіх навчальних закладах утверджується пріоритет розвитку особистості та цільової, змістовної, соціально-економічної спрямованості навчального процесу.

Виховання дітей та молоді є стрижневою основою інтеграції навчальної, суспільно корисної, громадської, позаурочної, позашкільної та інших сфер життєдіяльності учасників освітнього процесу в єдиний соціокультурний простір.

Виховний потенціал процесу навчання забезпечується змістом, формами, технологіями навчання та характером спілкування між його учасниками.

До навчальних планів входять інваріантна і варіативна складові, предмети та заняття, спрямовані на самопізнання, самовиховання, саморозвиток особистості.

2. Інформаційна. Вона дає можливість з'ясувати результативність виховного процесу на основі вивчення особливостей його перебіїу та факторів, які чинять на нього певний вплив, одержати відомості про стан виховної системи, забезпечити зворотній зв'язок між об'єктами і суб'єктами виховання тощо.

3. Активізуюча. Залучення до дослідження учителів, працівників органів управління освіти, методистів, представників адміністрації, батьків підвищує їх рівень педагогічної культури, відкриває можливості для пошуку нових форм і методів виховання, перебудови навчально-виховного процесу та управління ним з метою поліпшення якості підготовки дітей та молоді до життя.

4. Формуюча. Одержані результати відстеження вихованості повинні використовуватися педагогом для організації індивідуальної роботи з учнями. Ця функція найчастіше реалізується на нижчих рівнях здійснення моніторингу. Але на вищих рівнях функціонування системи моніторингу одержана інформація може бути використана під час роботи над державними освітньо-виховними стандартами, програмами виховання та розвитку.

5. Корекційна. Ця функція дуже тісно пов'язана з попередньою. Відстеження в ході моніторингових досліджень конкретних прогалин у вихованні учнів, виявлення причин, що впливають на якість та рівень виховання, фіксація численних несподіваних результатів навчально-виховної роботи передбачає організацію у подальшому відповідної корекційної діяльності. На відміну від формуючої функції, корекційна проявляється на будь- якому рівні проведення моніторингу.

6. Кваліметрична. Визначення системи індикаторів і критеріїв якосгі виховної діяльності та проведення оцінних процедур дає змогу скласти думку про якісний стан системи виховання.

7. Діагностична. Визначення за допомогою різноманітних засобів дослідження досягнутого стану системи виховання, виявлення проблем, чинників, відхилень від певних норм і стандартів.

8. Аналітична. Одержані за показниками діяльності дані різноманітним чином аналізуються і відповідно інтерпретуються.

9. Моделююча. Ця функція дуже тісно пов'язана з попередньою, оскільки побудова різноманітних моделей ситуацій, впливів на них суспільних, політичних процесів та інших факторів можлива лише після проведення детального аналізу виявленого стану системи виховної роботи.

10. Прогностична. Передбачає побудову різноманітних моделей майбутнього стану системи виховної діяльності, її елементів, окремих об'єктів на підставі ґрунтовного аналізу га узагальнення здобутої інформації (так званий пошуковий прогноз), а також розробку можливих моделей способів досягнення цього стану (нормативний прогноз).

11. Управлінська. Ця функція моніторингу може розглядатися як вирішальна з точки зору остаточного застосування інформації, одержаної в ході досліджень, тому шо завершальним етапом реалізації моніторингової діяльності є прийняття певних управлінських рішень, спрямованих на усунення небажаних наслідків реформування системи освіти і виховання, поліпшення якості її функціонування.

12. Виховна функція дозвілля. Дозвілля є важливою сферою соціалізації особистості. Особистість набуває ціннісних орієнтацій, знань, досвіду, залучається до системи нормативно- регулятивних установок, що склалися в суспільстві, досягнень вітчизняної і світової культури не лише за умов систематичного навчання, а й у процесі спілкування, відпочинку, розважально- ігрової діяльності за інтересами.

Змістовне дозвілля є сферою самореалізації, розкриття творчого потенціалу особистості, провідною метою навчальних закладів. Специфіка педагогічного процесу в організації дозвілля полягає в інтеграції виховної, рекреаційної і розважально-ігрової функцій дозвілля в процес його організації.

 

Виховна функція дозвілля полягає у:

- створенні сприятливого культурного середовища для самореалізації і творчого розвитку особистості;

- формуванні національної самосвідомості та громадянських якостей особистості;

- формуванні культури особистості (моральної, політико- правової, естетичної, екологічної, інформаційної, комунікативної, культури побуту, спілкування тощо);

- залученні дітей та молоді до цінностей вітчизняної і світової культури;

- стимулюванні творчих, розважально-ігрових, спортивно- оздоровчих та інших соціально і особистісно- конструктивних видів діяльності.

Рекреаційна функція дозвілля полягає у:

- створенні умов для відновлення фізичної та інтелектуальної працездатності особистості, її емоційної сфери;

- формуванні здорового способу життя підростаючого покоління, вихованні здорової у фізичному, психічному, соціальному і духовному відношенні особистості;

- гармонізації стосунків людини, природи і суспільства. Розважагіьно-ігрова функція дозвілля полягає у:

- створенні ігрового середовища для ефективної рекреації і виховання особистості;

- створенні умов для відродження фольклорно-ігрових традицій у різних регіонах України як засобу національного і пізнавального виховання дітей та молоді;

- формуванні ігрової культури дітей та молоді як основи для самореалізації і розкриття креативного потенціалу особистості [12, 5].

Погоджуючись з думкою професора Г. Єльнікової про те, що «сутність концепції моніторингу полягає в синхронності процесів спостереження, вимірювання, вироблення на цій основі нових знань про стан об'єкта з подальшим моделюванням, прогнозуванням та прийняттям відповідного управлінського рішення» [11], ми впевнені, що існує і така функція моніторингу, як виявлення неврахованого стану виховної діяльності. Це означає, що в процесі здійснювання моніторингу кількісна та якісна характеристика виховання не може бути повною без неврахованого стану, яка виникає як нова проблема для виховного процесу - вона не запрограмована, проте дуже важлива. Виявлення неврахованого стану не тільки функція, але й одне із найважливіших завдань і особливостей моніторингу якості виховання. Адже результати моніторингу стають основою дня серйозної рефлексивно-аналітичної діяльності і успішної реалізації функцій оцінки, прогнозу, сферою виховної діяльності моніторинг не може не бути технологічним. Проблема сьогодення полягає в тому, щоб процес виховної діяльності навчального закладу був забезпечений методологією вибору та механізмом реалізації вибраного педагогами змісту виховання, конкретними педагогічними технологіями.

Технологія - слово грецького походження, яке в перекладі означає мистецтво слова, навчання Використовуючи це наукове поняття, вчені мають на увазі, з одного боку, сукупність виробничих процесів у певній галузі виробництва, а з іншого - науку, що описує способи виробництва. Термін «технологія виховання» вперше ввів у педагогічну науку A.C. Макаренко. У «Педагогічній поемі» він писав: «Наше педагогічне виробництво ніколи не будувалося за технологічною логікою, а завжди за логікою моральної проповіді... Саме тому в нас просто відсутні всі важливі відділи виробництва: технологічний процес, облік операцій, конструкторська робота, використання кондукторів і пристроїв, нормування, контроль, допуски, бракування» [22]. Проте донині він не мав широкого застосування. У виховному процесі під технологією розуміють систему знань, необхідних викладачеві для реалізації науково обгрунтованої стратегії, тактики й процедури виховання.

Отже, термін «педагогічна технологія» слід застосовувати щодо загальних завдань планування й організації навчально- пізнавальної діяльності у вищому навчальному закладі, але не слід ототожнювати з терміном «педагогічна техніка», який відображає лише суб'єктивні фактори роботи викладача, передбачає управління своїми емоціями, поведінкою, настроєм, соціальну перцепцію, техніку мовлення.

Поняття технологій відбиває спрямованість прикладних досліджень (у тому числі педагогічних) на радикальне вдосконалення діяльності людини, підвищення її результативності, інтенсивності, інструментальності, технічної озброєності. Технологія в будь-якій сфері - це діяльність, яка максимально відбиває об'єктивні закони предметної сфери і тому забезпечує найбільшу для даних умов відповідність результату діяльності поставленим цілям. Відмінність педагогічних технологій від сфер матеріально-технологічної або інженерної галузі в тому, шо педагогічні діяльність не можу бути охарактеризована чітким предметним полем, однозначним набором функцій, відокремленістю власне професійних дій від спонтанного спілкування, переживання. Операційна педагогічна діяльність не може бути відокремленою від її особистісно-суб'єктивних параметрів, раціональна регуляція - від емоційної.

З огляду на це можна запропонувати таке визначення. Технологія виховання - цс законовідповідна педагогічна діяльність, яка реалізує науково обґрунтований проект виховного процесу і має більш високий ступінь ефективності, надійності та гарантованості результату, ніж при традиційних методиках виховної діяльності.

Це базове визначення може бути модифікованим, коли технологія виховання є детермінованим, логічно структурованим виховним процесом, який протікає під впливом визначених педагогічних умов та забезпечує діагностований результат, або цілісною системою ідей, принципів, методів, засобів виховання, яка гарантує високий рівень ефективності і якості виховання при її наступному відтворенні й тиражуванні.

Таким чином, педагогічна технологія поєднує в собі упорядковану сукупність дій, операцій та процедур, які забезпечують гарантований результат в умовах освітнього виховного процесу, що постійного змінюється.

Педагогічна технологія грунтується на чітких критеріях вихованості, діагностуванні, прошозуванні, контролі й корекції досягнутих зрушень.

Іншими словами, педагогічна технолоіія - це сценарій організації навчально-виховної діяльності, така технологія є мінімально абстрагованим описом педагогічної діяльності, якою вона повинна бути відповідно до педагогічних принципів. У своєму конкретному вигляді педагогічна технологія є передбаченою моделлю системи дій вихователя і вихованців, які необхідно виконати в ході оптимально організованого навчально-виховного процесу з метою досягнення високого рівня професіоналізму.

Професіоналізм - нова технологія навчального закладу. Повна її реалізація потребує нового типу професійних кадрів у вищій школі: високоосвічених іуманісгів-інтелігентів, професіоналів, внутрішньо розкугих, з новим мисленням, для яких особистість учня є найвищою цінністю. Подолати пасивність, надмірний раціоналізм та скептицизм студентів можна лише за допомогою нових форм стосунків і спілкування, розкріпачення особистості, закріплення за нею права на пошук і власну думку, звільнення від страху перед помилкою, створення ситуацій вільного вибору.

Професіоналізм визначає ше одну особливість нової педагогічної технології у вищому навчальному закладі - точний, прицільний розрахунок наукового впливу, досягнення у встановленні строки загального рівня сформованості запроектованих елементів якостей майбутнього фахівця. Технологія спирається на закони навчання й розвитку особистості, динамічні процеси формування інтелектуальних, моральних, соціальних рис і професійних якостей.

Сучасні дослідники виховного процесу користуються терміном «педагогічна технологія», маючи на увазі операційні впливи вчителя на учнів, на себе, які охоплюють різноманітні сторони організаторської діяльності (тобто педагогічну технологію), організацію спілкування з вихованцями, використання вимоги з метою розвитку та залучення до культурних цінностей; організацію системи позитивних впливів та ін. При цьому важливо спиратися на певні закономірності: орієнтацію на спеціально-ціннісне ставлення особистості; визнання індивідуальних рис та якостей студента (учня).

Не всі вчені вважають правомірним розподіл педагогічної науки на теорію дидактики і теорією виховання. У працях В.ГІ. Безпалька, М.В.Кларіна, Н.Ф. Тализіної розглядаються окремі аспекти технології дидактичного процесу, а в роботах U.C. Щур- кова, В.В. ГІітюкова, H.A. Мартиновича досліджуються технології виховного процесу. Враховуючи інтегральну природу особистості (B.C. Мерлін, Б.Г. Ананьєв) та особливості методології системною періоду, частина авторів вказує на важливість досліджень технології цілісного педагогічного процесу. Так, В.О. Сластьонін визначає педагогічну технологію як впорядковане об'єднання дій, операцій, процедур, які забезпечують досягнення високих результатів у процесі постійних змін навчально-виховного процесу. В окремих дослідженнях педагогічну технологію розглядають в якості важливого компоненту педагогічної діяльності (Б.Г. Ліхачов, Є.В. Тонков); елементу управління професійно-педагогічною культурою (І.Ф. Ісаєв).

Виходячи з того, що технологія включає мистецтво володіння процесом, завдяки чому персоналізується, основну відмінність між поняттям «педагогічна технологія» і «моніторинг» ми вбачаємо в тому, що педагогічна технологія - сфера знання, яка включає методи, засоби виховання і теорію їх використання для досягнення цілей виховання, а моніторинг - інформаційно- діагностична основа дотримання концепту технології у процесі її впровадження у виховну діяльність.

Технологія виховання - це динамічне складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого і організованого формування особистості громадянина незалежної держави.

Мега і завдання технології виховання визначаються потребами сучасного суспільно-економічного розвитку України. Система виховної роботи в нинішній школі базується на ідеях гуманізму, оновлення, демократичності і передбачає ряд основних аспектів:

а) досягнення реалістичних цілей виховання та різнобічний розвиток особистості;

б) заміна авторитарної позиції вчителя на безпосереднє співробітництво з учнями, яке базується на національній самовизначеності;

в) втілення ідеї самовизначеності учня - процес інтеграції (об'єднання) окремих позитивних якостей в єдине ціле;

г) визнання особистості центром виховної роботи, тобто діяльність педагога має бути спрямована на учня, а не на програми виховання;

д) дотримання принципу добровільності, тобто, організувати навчальний процес таким чином, щоб досягти прояву в учнів інтересу, прагнення до саморегуляції своїх природних сил, власної ініціативи і творчості у виконанні дій.

Технологія виховання особистості учня базується на об'єктивних та суб'єктивних факторах.

Формування позитивних загальнолюдських якостей особистості (людяність, доброта, чесність) має об'єктивний закономірний характер.

Система організованих, цілеспрямованих впливів на особистість учня з боку батьків, учителів, друзів становить суб'єктивний фактор.

 

6.5. Основні етани виховання

Основними етапами виховання вважаються:

1. Оволодіння нормами і правилами поведінки. Перш ніж діяти, вихованець повинен ознайомитися з тими нормами і правилами поведінки, відповідно до яких він повинен жити. 'Загальні правила поведінки визначені у Біблії та іншій духовній літературі. Більш конкретно ці правила деталізовані у розпорядку дня учнів 1-2 класів. На цьому етапі учні повинні не тільки добре запам'ятати правила, а й зрозуміти їх сутність, обумовленість правил і норм поведінки потребами економічного розвитку суверенної України.

2. Формування переконань. У процесі формування переконань вихователь має застосовувати різноманітні методи і прийоми, які дозволяють досягти глибокого розуміння суспільних норм і правил поведінки.

Переконання - це тверді погляди на що-небудь, які базуються на певних положеннях, думках, котрі в свідомості людини поєднані з глибоким і щирим визнанням їх беззаперечної істинності. Переконання учня формуються під впливом оточуючої дійсності в процесі навчально-виховної роботи та повсякденного житія.

3. Формування почуттів учня. С невід'ємною складовою частиною виховного процесу. Необхідно, щоб виховний вплив на учнів мав безпосередньо емоційне забарвлення, викликав переживання щодо істинності тих чи інших положень, правил та норм поведінки.

Почуття - це особлива форма ставлення учня до явищ дійсності, це зумовлене їх відповідністю чи невідповідністю потребам особистості.

К.Д. Ушинський писав: «Ніщо - ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так ясно і вірно нас самих і наше ставлення до світу як наші почування (почуття): в них чути характер не окремої думки, не окремого рішення, а всього змісту душі та її ладу».

Формування почуттів полягає в тому, що байдуже ставлення до важливих явищ житія змінюється відповідним позитивним або негативним емоційним ставленням. Процес формування почуттів є досить складним явищем і триває протягом усього життя особистості. У виховній роботі з учнями процес формування почуттів повинен відповідати віковим особливостям їх психологічного розвитку.

4. Вироблення вмінь і навичок у поведінці. Цей етап передбачає озброєння учнів умінням і навичками діяти в процесі суспільних відносин відповідно до потрібних норм і правил поведінки у здійсненні пізнавальної та фізичної діяльності.

Переконання - це лише керівництво до дії, бо на цій основі необхідно виробити позитивні і необхідні вміння та навички в поведінці учня.

5. Самовиховання особистості учня. Передбачає розвиток творчих здібностей та інтересів учня.

Кожен із названих вище етапів процесу виховання діє в тісному взаємозв'язку і є діалектично взаємообумовленим, бо в цілому впливає на формування особистості свідомого громадянина України.

6. Рушійні сили процесу виховання. Основною рушійною силою процесу виховання особистості учня є протиріччя, що виникають між набутим досвідом поведінки та новими потребами в поведінці, між потребами поведінки та можливостями і способами їх задоволення. Ці протиріччя є рушійною силою, яка виступає діалектично організуючою основою у виховному процесі особистості школяра.

 

 

6.6. Основні принципи і закономірності виховання

Вихідні положення, шо випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації, мають назву принципів виховання.

Загальними принципами виховання вважаються:

- єдність національного і загачьнолюдського;

- природовідповідність;

- гуманізація;

- безперервність і наступність;

- диференціація та індивідуалізація;

- єдність навчання і виховання;

- культуровідповідність;

- демократизація;

- активність, самодіяльність і творча ініціатива;

- гармонізація родинного і суспільного виховання Основними закономірностями виховання є:

1. Обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя. Ця закономірність базується на формуванні особистості як свідомого громадянина і передбачає:

а) національну гордість особистості;

б) врахування традицій українського народу;

в) розвиток позитивних матеріальних і духовних потреб, які виражаються через конкретну діяльність особистості.

Ця закономірність реалізується:

а) на уроках при вивченні основ наук;

б) на конкретних виховних заходах (виховна година, зустрічі з відомими людьми);

в) у процесі позаурочної (гуртки, факультативні заняття) та позашкільної роботи (спортивні школи, станції юних техніків).

2. Взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості. Ця закономірність виражає підхід до особистості учня з позицій такого правила: виховуючи - навчай, а навчаючи - виховуй.

Реалізація цієї закономірності в практичній діяльності вчителя дозволяє формувати свідомість учня на основі:

а) реальних наукових фактів;

б) встановлення зв'язків між зовнішніми і внутрішніми ознаками явищ;

в) навчання учнів встановлювати причини, що лежать в основі формування умінь і навичок в поведінці.

Основою реалізації цієї закономірності є розвиток особистості учня, який передбачає:

а) вдосконалення інтелекту і логічного мислення;

б) розвиток творчих здібностей особистості;

в) вироблення навичок до самовдосконалення.

3. Визначальна роль діяльності в спілкуванні та вихованні особистості. Ця закономірність реалізується через уроки трудового навчання та інші види діяльності, які передбачені навчальними планами та програмами. Особлива роль належить спілкуванню, яке дозволяє на уроках мови та літератури навчитися висловлювати думки, як усно, так і письмово. Ця закономірність тісно пов'язана з формами розумового, морального, трудового та естетичного виховання.

4. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня. Ця закономірність реалізується через певну систему роботи в молодших, середніх та старших класах. Вона передбачає застосування особистого прикладу у виховному процесі на першому етапі навчання (1-4 класи), впорядкування цієї особливості в середніх класах, де учні намагаються копіювати старших, і обережного використання прикладу в старших класах.

Найбільше труднощів і проблем у веденні виховного процесу виникає при роботі з учнями підліткового віку. Тому що в цей період, по-перше, завершується процес статевого формування, по-друге - інтенсивно відбувається процес визначення основних рис характеру, оцінка яких не завжди збігається з думкою вчителів та батьків.

5. Взаємозв'язок учня і колективу класу у виховному процесі. Ця закономірність реалізується через громадську думку класу, при якій інтереси кожного школяра, його переконання і ставлення до оточуючої дійсності повинні найбільше цінуватися.

 

6.7. Сучасні методи і прийоми виховання

Сучасна класифікація методів та прийомів виховної діяльності базується на дослідження всесвітньо відомого академіка М.Д. Ярмаченка, видатного українського психолога Г.С. Костюка, харківських учених: В.1. Євдокимова, І.Ф. Прокопенка.

Методи технологи виховання - це способи, першооснова діяльності вихователя, яка спрямована на формування позитивних загальнолюдських рис учнів, їх світогляду та певних переконань.

Прийоми виховання - це окремі кроки в реалізації виховної мети, складова частина методу.

У сучасній виховній роботі вибір методів та прийомів виховання залежить від: а) мети та принципів виховання; б) змісту та умов виховання; в) вікових та індивідуальних особливостей; г) інтелектуальних можливостей учнів; д) традицій шкільного колективу.

Згідно з прийнятою класифікацією, методи виховання розділяють на 4 групи:

1. Методи формування свідомості.

2. Методи організації діяльності учнів і формування досвіду поведінки.

3. Методи стимулювання діяльності поведінки учня.

4. Методи контролю за ефективністю виховання.

Перша група. Методи формування свідомості особистості учня включають: розповідь, пояснення, бесіду, диспут, приклад. Іх застосування має два напрямки: