Структура військових злочинів

Таблиця 2

(стр. 334)

Серед військових злочинів більше ніж удвічі скоротились злочини, пов'язані із зловживанням владою, на 11 % - ухилення від військової служби. Водночас на 17% збільшилась кількість злочинів, пов’язаних із заволодінням військовим майном.

Практично на рівні 2008 року залишилась кількість зареєстрованих злочинів, пов'язаних з порушенням правил взаємовідносин між військовослужбовцями.

Вважливою проблемою запобігання та протидії військовим злочинам у військових формуваннях є високий рівень латентності. При цьому приховування злочинів командирами (начальниками) відповідного рівня від органів військової прокуратури та Військової служби правопорядку у Збройних силах України здійснюється, як правило, у зв'язку з «круговою порукою» у військових підрозділах. Військовослужбовці, зазвичай, не називають особу, що вчинила злочин; у той чи інший спосіб впливають на потерпілого і приховують або знищують знаряддя та сліди злочину. Такий стан справ можливий у військових колективах, де неналежним чином проводиться виховна робота, сержанти й офіцери не користуються авторитетом у підлеглих, а неформальні лідери - навпаки, встановлюють свій порядок взаємовідносин.

Командування військових частин (установ, організацій), яким стало відомо про вчинений злочин, через небажання отримати негативну оцінку з боку командування вищого рівня, можливість отримання подання слідчого, застосування заходів прокурорського реагування, громадського резонансу, приховують вчинене підлеглими суспільно небезпечне діяння та його наслідки. Це може бути зроблено, зокрема, таким шляхом: спрямування військовослужбовця, до якого застосовано нестатутні заходи впливу, до районної (міської) лікарні замість військового госпіталю; укриття нестачі майна, давання хабара представникам контрольно-ревізійних органів; термінового звільнення суб'єкта вчиненого злочину з військової служби тощо.

Говорячи про особистість злочинця - суб'єкта військових злочинів, слід підкреслити, що специфіка осіб, які вчинюють злочини, передбачені розділом XIX Кримінального кодексу України, пов'язана з їх особливим статусом військовослужбовців. Окрім особливостей, обумовлених статтю та віком військовослужбовців, зокрема перевагою чоловіків молодого віку, необхідно зазначити, що (стр. 335) злочинці з числа військовослужбовців строкової служби та служби за контрактом солдатського й сержантського складу за рівнем освіти частково відстають від контингенту цивільного населення однакового з ними віку. Практика свідчить про те, що свідомість військовослужбовців цієї категорії, які скоюють злочини під час проходження або несення військової служби, забруднено такими ганебними звичками, поглядами та поняттями, як культ неповаги до іншої людини, небажання виконувати будь-які обов'язки військової служби, допомагати товаришеві по службі, ігнорування вимог статутів та військової дисципліни, агресивна поведінка у конфліктній ситуації тощо. У військове середовище щороку потрапляють особи з неврівноваженою психікою, а іноді - з відверто антигромадськими поглядами. Зазначений складний для виховання контингент в умовах реформування Збройних Сил України та інших військових формувань намагається будь-якою ціною зайняти лідерські позиції у військових підрозділах.

Так, злочини, що характеризуються елементами грубої сили, примітивності, жорстокості, зухвалості (непокора, опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків, порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, застосування нестатутних заходів впливу на підлеглого, самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство тощо), як правило, вчинюються військовослужбовцями з більш низьким рівнем освіти, ніж, наприклад, військові службові злочини.

Так, солдат військової частини Ш, будучи незадоволеним тим, що його співслужбовець П. нібито погано знає вимоги статутів, вдарив його кулаком у груди. Внаслідок рефлекторної зупинки серця військовослужбовець помер. Винну особу засуджено до 5 років позбавлення волі.

Злочини проти порядку підлеглості та військової честі здійснюються не для досягнення будь-яких раціональних цілей, а є для правопорушника самоціллю, проявом його наміру протиставити себе інтересам військової служби, інших військовослужбовців. Соціальна спрямованість особи правопорушника цієї групи - вкрай егоїстична.

Рівень освіти і культури у осіб, які скоїли злочини, передбачені статтями 402-406 Кримінального кодексу України, за (стр. 336) середньостатистичними показниками зазвичай нижче, ніж у мйськовослужбовців, які сумлінно виконують свій військовий обов'язок.

Викладене стосується й військовослужбовців, які вчинюють такі злочини, як самовільне залишення військової частини, або місця служби (ст. 407 КК України), дезертирство (ст. 408 КК України), ухилення від військової служби шляхом самокалічення (ст. 409 КК України), умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 411 КК України) тощо. Багато суб'єктів цих суспільно небезпечних діянь виховувалися без батька або за інших неблагонадійних умов. Близько половини правопорушників негативно характеризувалися до призову на військову службу.

Що стосується суб'єкта військових службових злочинів, то тут зафіксовано таку закономірність: чим вище військове звання у військовослужбовця, тим більше у нього спостерігається схильність до корисливої мотивації при вчиненні злочину, ніж до насильницько- агресивної. Тому військові службові особи у військовому званні сержант, прапорщик, молодші і старші офіцери в останні роки частіше вчинюють такі військові злочини, як розкрадання військового майна, зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, бездіяльність військової влади, недбале ставлення до військової служби тощо.

Кримінально-правова статистика свідчить про те, що рівень судимості за військові службові злочини залишається небезпечно високим, а у відносних показниках зростає. Так, у 1998 році за ці злочини було засуджено 290 осіб (13,6 % від загальної кількості), в 1999 році - 354 (18,2%), а в 2000 році - 287 (майже 20 %). Крім того, серед засуджених за вказані злочини з кожним роком збільшується питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 році цей показник становив 36%, у 1997 році - 47%, в 1998 - 52%, у 1999 - 54,5%, а у 2000 році - 55%). У 2005 році питома вага офіцерів і прапорщиків, засуджених за злочини, передбачені статтями 423- 426 КК України, становила 68 % від загальної кількості засуджених за військові службові злочини військовослужбовців, а у 2007 році - 68,3%. Спостерігається також збільшення показника участі офіцерів у злочинних діях, що вчинені у Збройних Силах. У 1994 році він становив 7%, у 2004 році - 24%, у 2008 році - 29%. (стр. 337)

Особливість особистості злочинця - суб'єкта військових службових злочинів - те, що ним завжди є особа, наділена державою певною сукупністю прав і владних повноважень щодо використання державного майна. Такі військовослужбовці, /які входять до складу апарату військового управління, мають підлеглий за посадою чи за військовим званням і згідно з посадовими обов'язками повинні бути прикладом для них.

Надаючи загальну характеристику типології особистості суб'єкта військових службових злочинів, необхідно мати на увазі, що цей суб'єкт може бути зарахований скоріше до корисливого, ніж до насильницького типу злочинців. Виняток становить військова службова особа, яка вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 424 КК України (застосування нестатутних заходів впливу до підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого).

Залежно від ступеня соціальної захищеності та інших умов проходження військової служби потрібно виокремити дві категорії військових службових осіб, які вчинили злочини. Перша категорія - це особи, які вчинили злочини, передбачені статтями 423-426 КК України. Для них є характерною установка на зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, недбале ставлення до військової служби, бездіяльність військової влади.

У зазначеної категорії військових службових осіб має місце переконання про можливість порушувати кримінальний закон через недостатню соціальну захищеність. Існуючими економічними труднощами та прогалинами у законодавстві про соціальний захист військовослужбовців вони виправдовують свої злочинні наміри, перекладаючи на державу відповідальність за вчинені злочини. При цьому злочинці, представники першої категорії, не враховують ту обставину, що внаслідок їхніх дій спричиняється шкода не лише інтересам держави, а й фізичним особам, зокрема конкретним військовослужбовцям, які також потребують соціального захисту.

Згідно з класифікаціє злочинців за характером їх антисоціальної спрямованості, дану групу військовослужбовців можливо віднести до осіб з індивідуально-анархістським ставленням до своїх службових обов'язків і звичкою перекладати на інших осіб (стр. 338) або на зовнішні фактори відповідальність за вчинене ними суспільно небезпечне діяння.

До другої категорії можуть бути віднесені військові службові особи, якими вчинено злочини, передбачені статтями 423-426 КК України. До характерних рис цієї категорії особистості злочинця необхідно віднести наступне: переважна більшість таких військових службових осіб є старшими офіцерами; вони наділені правом прийняття рішень щодо використання споруд, транспортних засобів, іншого військового майна; правом прийняття рішень про притягнення підлеглих їм осіб до передбачених законом видів відповідальності. Зазначені особи у зв'язку з тривалим терміном проходження військової служби та внаслідок перебування на відповідній посаді, як правило, забезпечені усіма передбаченими у Збройних Силах України та інших військових формуваннях видами постачання.

Як свідчать вивчені матеріали кримінальних справ за 1996- 2008 роки, військовими службовими особами наведеної вище категорії виступають командири військових частин, начальники підрозділів органів військового управління відповідної ланки, начальники служб та інші особи, чия діяльність пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно- господарських обов'язків.

Для цієї категорії злочинців за їх антисоціальною спрямованістю характерним є негативно-зневажливе ставлення до інших людей, насамперед до підлеглих їм по службі, яке може полягати у нехтуванні їхніми правами і соціальними потребами, перекручуванні службових обов'язків, позбавленні підлеглих премії, надання неправомірних наказів (розпоряджень) тощо. Маючи більш високий соціальний статус, ніж злочинці - особи першої категорії, представники другої категорії вважають, що службове становище надає їм право використовувати військове майно або підлеглих для задоволення власних потреб. При цьому поняття «інтереси служби» тлумачаться ними дуже вільно, як правило, на власну користь. Мотивацією їх злочинної поведінки виступають корисливі прагнення, інші особисті інтереси, а також інтереси третіх осіб.

Так, у кримінальній справі стосовно полковника Д. судом було встановлено, що останній, будучи військовою службовою особою, перевищуючи надані йому службові повноваження, діючи усупереч (стр. 339) інтересам військової служби, передав органам місцевого самоврядування військове містечко, чим спричинив державі значні збитки.