Фактори, причини та умови, які сприяють вчиненню військових злочинів

Збройні сили України є частиною нашого суспільства, тому і фактори військової злочинності є наслідком тих соціальних протиріч, які притаманні суспільству у цілому. Водночас йдеться не про всі суспільні протиріччя, характерні для розвитку суспільства, а про їх негативні складові, які створюють передумови для вчинення злочинів військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань.

За своїм змістом вони можуть бути розподілені на протиріччя на:

фінансові (відсутність належного бюджетного фінансування Збройних сил України та інших військових формувань);

політичні (наприклад, неодноразові зміни політичних рішень стосовно доктрини функціонування збройних сил);

соціально-психологічні (нездоровий моральний клімат у суспільстві, правовий нігілізм, недоліки виховання);

правові (недосконалість законодавства, яке регламентує проходження військової служби);

організаційно-управлінські (відсутність узгодженої позиції між законодавчими та виконавчими органами влади з питань військового будівництва);

інформаційні (викривлення інформаційного супроводу діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань засобами масової інформації);

криміногенні (вплив факторів, які обумовлюють злочинність у державі в цілому);

соціальні (недостатня соціальна захищеність окремих категорій військовослужбовців).

Однією з проблем протидії військовим злочинам є недосконалість законодавчої бази з цього питання. Так, незважаючи на підвищену суспільну небезпечність військових злочинів, санкцією жодної статті, що знаходяться у розділі XIX Кримінального кодексу (стр. 340) України, додаткові покарання не передбачені. У разі, якщо вчинення злочину військовослужбовцем було пов'язано з його посадою або із зайняттям певною діяльністю, суд має право призначити йому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у межах, встановлених ст. 55 КК України.

Додаткове покарання у виді позбавлення військового звання може бути застосовано судом лише до військовослужбовця, який вчинив тяжкий або особливо тяжкий злочин, із наведенням у вироку мотивів призначення цього виду додаткового покарання. Позбавлення військового звання у разі вчинення військовослужбовцем злочину середньої тяжкості або невеликої тяжкості законом не передбачено. Водночас про можливість позбавлення військового звання за вчинення дисциплінарного правопорушення йдеться у Дисциплінарному статуті Збройних сил України (статті 48-52, 62, 68). Це при тому, що суспільна небезпечність дисциплінарного проступку набагато нижча, ніж злочину.

У ст. 148-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність службових осіб за використання в особистих або інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове користування службових приміщень, засобів транспорту чи зв'язку, техніки або іншого державного майна, якщо зазначені дії завдали державі шкоду на суму, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем у формі незаконного використання транспортних засобів, споруд, іншого військового майна (ст. 423 КК України) настає лише за умови заподіяння істотної шкоди, що полягає у спричиненні матеріальних збитків на суму 250 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, військовослужбовець, який спричинив державі шкоду, яка дорівнює, скажімо, 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, не може бути притягнутий ні до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності.

Керівні документи з питань притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності також містять багато протиріч. Так, в Інструкції про порядок проведення службового розслідування у (стр. 341)

Збройних силах України взагалі відсутні: визначення понятті службового розслідування; посилання на можливість ініціювання призначення службового розслідування для зняття безпідставних, як на думку військовослужбовця, звинувачень чи підозр; констатація можливості особи відмовитися від дачі пояснень відповідно до вимог ст. 63 Конституції України; вказівка на обов'язковість ознайомлення зі службовим розслідуванням юриста.

Зазначені недоліки законодавчого характеру ускладнюють притягнення винних осіб до кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності, а в деяких випадках тягнуть відміну прийнятих рішень судом або взагалі унеможливлюють адекватне реагування держави на вчинене військовослужбовцем правопорушення.

Так, за результатами проведеного Науково-дослідним центром гуманітарних проблем Збройних Сил України в 2007 році соціологічного дослідження іміджевих характеристик Збройних сил України в сучасних умовах, 35% військовослужбовців строкової служби з числа опитаних не задоволені розміром свого грошового забезпечення, 15% - житловими умовами та 18% - умовами відпочинку та організацією дозвілля. З опитаних військовослужбовців служби за контрактом солдатського та сержантського складу 38% не задоволені розміром свого грошового забезпечення, 44% - житловими умовами, 31% - умовами відпочинку й організацією дозвілля.

Вчиненню злочинів військовослужбовцями строкової служби та служби за контрактом сприяє те, що внаслідок падіння престижу військової служби продовжується масовий відтік зі Збройних Сил України та інший військових формувань найбільш підготовлених, дієздатних та енергійних молодих офіцерів. Ті, хто залишився служити, не завжди можуть вчасно зреагувати на ту чи іншу конфліктну ситуацію у військовому колективі, прийняти виважене та своєчасне рішення. Водночас старші офіцери на посадах командира батальйону та вище, які мають певний досвід керівництва підлеглими, у разі вчинення підлеглими дисциплінарного правопорушення або злочину не поспішають інформувати про це військову прокуратуру та Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, а іноді навіть вживають заходів щодо укриття вчинених суспільно небезпечних діянь від командування та правоохоронних органів. (стр. 342)

Особливо дана ситуація характерна щодо таких категорій злочинів, як самовільне залишення військової частини або місця служби, порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого, розкрадання військового майна тощо.

Залишені без належного реагування порушення чинного законодавства з боку як солдат, так і їх командирів призводять до відчуття військовослужбовцями своєї безкарності, а відтак провокують подальшу зухвалість у скоєні інших суспільно небезпечних діянь, сприяють підвищенню рівня латентної злочинності у військових формуваннях.

Що стосується злочинів, які вчинюються особами офіцерського складу, прапорщиками та військовослужбовцями служби за контрактом, то основними факторами, причинами та умовами їх скоєння можна назвати: несприятливі соціально-економічні умови проходження військової служби, низький рівень соціальної захищеності; недоліки у підборі кадрів на відповідні посади; обіймання окремими військовими службовими особами однієї посади протягом тривалого часу; відсутність коштів на проведення повноцінної бойової підготовки військовими підрозділами, частинами тощо; недосконалість обліку та порушення порядку зберігання військового майна,- віддаленість органів військового управління вищого рівня, контролюючих та прокурорсько-слідчих органів; бажання деяких командирів і начальників використати своє службове становище для незаконного збагачення за рахунок держави; неналежне виконання окремими військовослужбовцями своїх обов'язків, пов'язаних із проходженням та несенням військової служби.

Так, за результатами соціологічного дослідження, проведеного Науково-дослідним центром гуманітарних проблем Збройних Сил України у 2005 році, лише 11 % офіцерів дали позитивну оцінку діяльності держави у вирішенні проблем Збройних Сил України. Цей показник ще раз засвідчив високий рівень незадоволеності офіцерів турботою держави про Збройні сили України. Динаміка зазначеного показника має такий вигляд: у 2001 році - 92%, 2002 році - 82%, 2003 році - 63%, 2004 році - 72%, у 2005 році - 85% було незадоволених турботою органів державної влади про Збройні сили України (див. табл. 3). (стр. 343)