Фактори, причини та умови злочинів проти довкілля

Загальні причини й умови екологічної злочинності перебувають у системі протиріч, що виникають у процесі взаємодії людини, суспільства й природи. Суть їх полягає в тому, що соціум, будучи частиною біосфери, протистоїть екосистемі у зв'язку з обмеженими можливостями природокористування. Такі протиріччя виникають між можливостями суспільства, держави, регіону з використання природних ресурсів і суспільними потребами; між станом навколишнього середовища й застосовуваними способами вилучення її корисних властивостей; між інтересами суспільства, соціальних груп і окремих індивідів як самостійних суб'єктів природокористування. Ці фактори в умовах екстенсивного й нераціонального економічного розвитку соціальних систем створюють умови для неправомірної, у тому числі злочинної екологічної поведінки.

У контексті цих детермінант необхідно виділити явно виражені дефекти в суспільній екологічній свідомості. До них варто віднести: недооцінку необхідності своєчасного врахування законів функціонування екосистеми; стійку помилкову думку про невичерпність природних ресурсів і їхньої здатності до повної регенерації; зневажливе ставлення до природоохоронного законодавства.

Як наслідок, в Україні антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу та продовжує зростати. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції 80, у Польщі 74 роки). Значною мірою це зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище, зокрема його забрудненням підприємствами, головним чином гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетичного сектора.

В Україні найвищий в Європі рівень розораності земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів. Близько 15% території України з населенням понад 10 млн. перебуває у критичному екологічному стані.

Щільність викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря останнім часом становить понад 130 кг на кожного мешканця (стр. 310) України, що в кілька разів перевищує зазначений показник у розвинутих країнах світу.

Значна частина водних об'єктів втратила природну чистоту, порушена їх здатність до самоочищення. У ряді областей обсяг скидання забруднених вод у річки перевищує обсяг природного стоку. Водні об'єкти забруднені сполуками важких металів, азоту, а також сульфатами, нафтопродуктами і фенолами. Витрати свіжої води на одиницю випущеної продукції в Україні перевищують аналогічні показники у Франції в 2,5 рази, Німеччині та Великобританії у 4,3 рази.

На сьогоднішній день у державі накопичено понад 35 млрд. тонн відходів, 17% її території зазнає підтоплення та понад 18% вражено інтенсивною ерозією.

Екологічна злочинність зумовлена відсутністю сталої державної політики в екологічній сфері. Майже десять років єдиним нормативно-правовим актом, що визначає екологічну політику і стратегію держави, була Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР «Про Основні напрями державної Політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Багато положень цього документа не втратило своєї актуальності, однак у цілому він уже не відповідає вимогам сьогодення, оскільки за період з 1998 року відбулися значні події на міжнародному рівні, які визначили подальший розвиток екологічних стратегій, а в Україні - суттєві зрушення у напрямі посилення економічної діяльності.

Водночас відсутність чіткої стратегії реформування суспільства, непослідовність реформ у галузі охорони довкілля й використання природних ресурсів, неузгодженість і непослідовність дій Центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування не сприяють належній ефективності та й Хвості програмних елементів Основних напрямів державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних «ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України у березні 1998 року. Зазначене зумовлює необхідність розроблення та прийняття верховною Радою України нового політико-правового документа на довгострокову перспективу - Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року, яка враховуватиме процеси глобалізації економіки, розвиток ринкових відносин та (стр. 311) рішення Київської конференції міністрів навколишнього природного середовища «Довкілля для Європи» (2003 p.), Всесвітнього саміту зі сталого розвитку в м. Йоганнесбурзі (2002 p.), перспективи вступу України до COT, положення ряду міжнародних зобов'язань України в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Зростанню екологічної злочинності сприяють також недоліки чинного законодавства і його охорони відповідними державними органами, відсутність механізмів його ефективної реалізації. Державні органи, ухвалюючи певні рішення, роблять їх без узгодження із природоохоронними органами й проведення попередньої наукової екологічної експертизи. У результаті відбувається хаотичне руйнування екологічного середовища перебування, наслідком якого є украй негативний вплив на стан навколишнього середовища

Відсутність ефективної системи управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та більш повільне, ніж очікувалося, проведення структурних реформ і модернізації технологічних процесів в умовах зростання національної економіки призводить до збільшення рівня забруднення та зумовлює підтримку старих, неефективних підходів до використання енергетичних і природних ресурсів. Тому до обставин, що обумовлюють екологічні злочини, варто також віднести: неналежне виконання своїх обов'язків організаційно-управлінськими, адміністративними, господарюючими суб'єктами; недосконалість системи державних органів управління в сфері охорони довкілля й природокористування; низьку ефективність їхньої діяльності; непослідовність реалізації законодавчо закріпленого принципу розмежування контрольних, наглядових і господарсько- розпорядчих функцій; недостатнє матеріально-фінансове забезпечення контрольно-інспекційних служб природоохоронних органів; відсутність ефективного механізму участі громадян у профілактиці екологічних злочинів та інших правопорушень; незадовільна професійна підготовка інспекторського складу; зневажливе ставлення посадових осіб до правових норм, що регламентують природоохоронну діяльність; серйозні недоліки в плануванні, квотуванні й регламентації виробництва різноманітних промислів; низька ефективність протидії цій злочинній діяльності з боку органів контролю правоохоронних органів; високий рівень латентності цих злочинів і безкарність за їх здійснення; призначення (стр. 312) м'яких мір покарання судовими органами злісним порушникам законодавства в галузі охорони навколишнього середовища й вживання заходів до повного відшкодування збитку, заподіяного природі.

До загострення ситуації у сфері земельних відносин призводить відсутність розмежування земель державної і комунальної власності, незавершеність інвентаризації земель та її грошової оцінки, невирішеність проблеми встановлення меж населених пунктів, територій природно-заповідного фонду та прибережних захисних смуг. Так, понад 17 тис. населених пунктів не мають встановлених Меж, враховуючи міста Київ та Севастополь. Майже 5,4 тис. об'єктів природно-заповідного фонду на площі понад 2,1 млн. га потребують встановлення їх меж. Не винесено в натурі близько 760 тис. га прибережних захисних смуг.

Розмежовано лише 600 тис. га земель з 30 млн. га. Необхідно проінвентаризувати 3 млн. га земель населених пунктів та понад 2,7 млн. га земель несільськогосподарського призначення за їх межами. Не проведено нормативно грошової оцінки на площі понад 2,8 млн. га земель населених пунктів та понад 10 млн. га земель несільськогосподарського призначення за їх межами.

Залишається низьким рівень державного контролю у сфері використання та охорони земель. Щороку майже третина порушень, виявлених органами Держкомзему, не усувається. Відсутня належна протидія самовільному зайняттю земель, площа таких земель Становить близько 160 тис. га, не за цільовим призначенням використовується понад 8 тис. га.

Нерідко землі надаються за злочинними схемами, зокрема на) Підставних осіб, за неправомірними судовими рішеннями, шляхом зміни функціонального використання земель, фальсифікації списків членів сільськогосподарських підприємств, за удаваними угодами щодо спільної забудови земельних ділянок.

Ускладнює реагування на порушення земельного законодавства відсутність меж земельних ділянок природно-заповідного, водного фонду та історико-культурного призначення, незавершеність розмежування земель державної та комунальної власності, інвентаризації земель, її грошової оцінки.

Зловживанням у сфері земельних відносин сприяє недостатнє законодавче забезпечення. Не прийняті Закони України «Про ринок землі» та «Про державний земельний кадастр». Держкомземом (стр. 313) України не впроваджено автоматизовану систему ведення земельного кадастру. Через відсутність загальнодержавної програми використання та охорони земель заходи у цій сфері не фінансуються.

Важливим об'єктом права власності українського народу є надра, збереження та раціональне використання яких одне із головних завдань держави. Однак спеціальні дозволи на користування надрами надаються: суб'єктам господарювання без проведення аукціонів та погоджень з органами місцевого самоврядування; господарюючим суб'єктам і підприємцям, які не мали відповідної кваліфікації, матеріально-технічної та економічної можливості для користування ними.

Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в порушення вимог статей 9 та 10 Кодексу України про надра не забезпечують у повному обсязі розробку, затвердження і реалізацію місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання й охорони надр та не здійснюють належного контролю.

У лісах держави площею майже 11 млн. га розповсюджені самовільні рубки, порушення природозберігаючих технологій заготівлі деревини, неналежно ведеться робота лісової охорони. Збитки, завдані лісопорушеннями за 2009 рік, становлять майже 23 млн. грн., з яких за рахунок винних лісовою охороною відшкодовується тільки 20%.

За межі України лише державними лісогосподарськими підприємствами щороку вивозиться майже 2,5 млн. кубометрів деревини. Розповсюджено вивезення лісоматеріалів контрабандним шляхом. За втручання прокурорів у 2009 році повернуто державі 8,7 млн. грн., притягнуто до відповідальності майже 3 тис. посадових осіб, порушено 405 кримінальних справ, з яких 248 направлено до суду.

На сьогодні достатньо гостро стоїть питання збереження територій і об'єктів природно-заповідного фонду. Незаконне вилучення земельних ділянок, самочинне ведення будівельних робіт, вирубка цінних порід дерев та розорювання ландшафтів призводять до скорочення цих територій або взагалі до їх знищення. Уповноважені особи державних органів контролю фальсифікують документи з метою незаконного надання у власність або користування земельних ділянок природно-заповідного фонду. (стр. 314)

Потенційну небезпеку становлять накопичувані промислових відходів, експлуатація більшості з яких здійснюється з порушенням проектних рішень та правил безпеки. Понад половина сміттєзвалищ і полігонів не відповідають санітарно-екологічним нормам та Працюють в режимі перевантаження. Проте на них щорічно вивозиться до 40 млн. куб. м твердих побутових відходів. Лише 2,5% відходів знищується на сміттєспалювальних заводах міст Києва та Дніпропетровська, які є джерелами інтенсивного забруднення атмосфери і потребують реконструкції. Через невиконання державних програм поводження з відходами упродовж десятиріч практично не утилізуються та не знешкоджуються токсичні відходи І-ІІІ класу небезпеки (накопичено близько 22 млн. тонн).

В Україні продовжується процес прогресуючого накопичення відходів, їх обсяги становлять понад 35 млрд. тонн, що є найгіршим показником у світі. Основними його джерелами є промислові, побутові та токсичні відходи.

Тривалий час не вирішується проблема щодо поводження з твердими побутовими відходами, обсяги утворення яких збільшуються з року в рік. Більше половини полігонів і сміттєзвалищ не відповідають санітарним нормам та нормам екологічної безпеки, значна їх кількість працює в режимі перевантаження. Не краща ситуація з токсичними відходами. До 50% непридатних та заборонених до використання пестицидів і агрохімікатів (понад 20 тис. тонн) не мають належного нагляду і зберігаються у непристосованих приміщеннях.

Незважаючи на такий стан, поширені випадки привласнення посадовими особами бюджетних коштів, виділених на проведення робіт з відходами. Послаблення державного контролю уповноваженими органами влади призводить до прийняття незаконних актів органами місцевого самоврядування. Високий рівень забруднення поверхневих і підземних вод, неякісне очищення питної води створює загрозу здоров'ю людей та навкіллю. Щорічно у водні об'єкти скидається понад 8 млрд. куб. м річних вод, з яких майже чверть - без будь-якого очищення. Разом із забрудненими стоками у водойми потрапляють нафтопродукти, сульфати, хлориди та інші шкідливі речовини. На сьогодні переважна більшість водопроводів не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що сприяє бактеріальному забрудненню питної води і відповідно зростанню інфекційної захворюваності населення. (стр. 315) Близько 230 очисних споруд потребують капітальних ремонтів та реконструкцій.

Набули поширення порушення у сфері охорони надр. В Україні нараховується 528 нафтогазоносних родовищ, на користування якими видано спеціальні дозволи 60 підприємствам різних форм власності. Ними щорічно видобувається близько 20 млрд. куб. м газу. До складу української газотранспортної мережі входить 35 тис. км магістральних газопроводів, 122 компресорні станції та 13 підземних сховищ газу. Майже половина обсягу транспортування газу припадає на транзит. Третина газопроводів експлуатується понад 30 років при середніх нормативних строках 20 років, 45% мають недосконале антикорозійне покриття, що призводить до частих аварій, 60% агрегатів відпрацювали свій матеріальний ресурс.

При цьому мають місце факти незаконної видачі ліцензій на користування надрами та тяганини при їх наданні, безліцензійного видобування корисних копалин, укладення збиткових для держави договорів про спільну інвестиційну діяльність та оренду свердловин, порушення фінансово-господарської діяльності.

В умовах інтенсивного розвитку промисловості й транспорту особливу актуальність має охорона атмосферного повітря. Щороку понад 10 тис. промислових підприємств здійснюють близько 4,5 млн. тонн викидів шкідливих речовин у повітря. Надмірне насичення атмосфери оксидом вуглецю відбувається від викидів автотранспорту (60% від загальної кількості викидів). Це призводить до руйнування озонового шару і підвищує опромінення територій та захворюваність населення.