Поняття і зміст громадянства

 

Основну частину населення будь-якої країни становить особлива категорі фізичних осіб, а саме: громадяни даної держави.

Інститут громадянства історично виник порівняно недавно. У феодальній державі, яка базувалася на поділові населення на суспільні стани та на нерівних їхніх правах, існував інститут підданства. Цей інститут символізував повну залежній людини від влади монарха, її обов'язок знаходитися (під данню) та повніств виконувати волю свого пана. Інститут громадянства сформувався у процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні і невідчужувані права людиш про її рівні громадянські й політичні права в суспільстві. Починаючи з Деклараці незалежності Сполучених Штатів Америки (1776 р.), держава почала визнаваті людину вільним і рівноправним членом суспільства, активним учасником здіиснен ня суверенної влади держави.

Отже, можна сказати, що інститут громадянства замінив інститут підданства Зараз термін «підданство» вживається лише у монархічних державах і, звичайно, тому ж значенні, що й термін «громадянство». Більше того, у конституціях і зако нодавстві ряду держав, — Іспанії, Бельгії, Нідерландах та ін., які є монархіями замість терміна «підданство» вживається термін «громадянство».

Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці ї соціальної сутності, її правового становища, як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свок поведінку.

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статуї громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, ще покладені на неї цією державою, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи, одним із найважливіших елементів її правового статусу.

Необхідно зазначити, що громадян не можна розглядати лише як сукупність осіб які проживають на території даної держави. Сукупність усіх осіб, що проживають нг території тієї чи іншої країни, становить її населення, яке складається з громадян даної держави, а також іноземців та осіб без громадянства. Населення країни являє собою демографічну, а не правову категорію. Немає підстав також вважати громадянами всіх осіб, на яких поширюється влада держави, її суверенітет. Суверенна влада держави є обов'язковою в однаковій мірі як для громадян даної

 

104

 

держави, так і для іноземних громадян та осіб без громадянства, що проживають на території даної країни.

Отже, громадянином України, як і будь-якої держави, є не будь-яка людина, котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки. Громадянином України є лише та особа, яка перебуває в особливих правових зв'язках з Україною — зв'язках, що становлять зміст громадянства. На відміну від населення, сукупності осіб, що проживають на території України і становлять, як було зазначено, демографічну категорію, громадяни України утворюють її народ, що є правовою категорією. Саме народ України відповідно до Конституції України (ст. 5) є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. У відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15); у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24).

Зазначене положення міжнародних документів втілене в Конституції України та у Законі України «Про громадянство України» (преамбула), де встановлено, що право на громадянство є невід'ємним правом людини.

Громадянство являє собою самостійний конституційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції У країни (розд. 1,2 та ін.), в Законі України «Про громадянство України» (нова редакція) від 16 квітня 1997 р., в інших нормативно-правових актах України, які видаються відповідно до Конституції і названого Закону.

Виходячи із того значення, яке має конституційно-правовий інститут громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питання законодавчого регулювання відносин громадянства України належить згідно зі ст. ст. 85 та 92 Конституції України до виключної компетенції Верховної Ради України. Ці функції Верховна Рада здійснює шляхом прийняття на основі Конституції відповідних законодавчих актів.

Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи стосовно держави з одного боку, а з другого — держави по відношенню до особи. Ці права й обов'язки виникають та існують у зв'язку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поширення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою право-суб'єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Таким чином, проблема громадянства є однією з найважливіших проблем державного будівництва, оскільки в даному разі мова йде про зв'язок особи і держави, що знаходить втілення у їхніх взаємних правах та обов'язках.

Правовий зв'язок між особою і державою виникає та існує в силу визнання державою даної особи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у поширенні суверенної влади держави на дану особу. Влада держави поширюється на ЇЇ громадян незалежно від місця їхнього перебування — у межах даної країни чи поза її межами. Тому зв'язок між особою і державою є постійним і стійким.

 

105

 

Згідно із Законом про громадянство саме громадянство України визначає пості ний правовий зв'язок особи та української держави, що знаходить свій вияв у ш взаємних правах та обов'язках. Отже, громадянство — це стійкий правовий взаєм зв'язок між особою і державою, де обидва суб'єкти мають взаємні права та об в'язки.

Взаємні права та обов'язки особи та української держави передбачають, І громадяни України користуються всією повнотою прав і свобод та несуть обов'язки перед суспільством і державою. Це означає, що громадяни мак неухильно виконувати нормативні установлення держави, не порушувати пра законних інтересів інших суб'єктів права, не завдавати шкоди навколишньо природному середовищу, захищати суверенітет і територіальну цілісність Укра'ЇІ Держава ж охороняє права і свободи громадян, створює належні умови д реалізації громадянами своїх прав і свобод. Держава забезпечує рівність прав гро\ дян в усіх сферах життєдіяльності нашої країни та захист прав і інтересів громад як всередині країни, так і поза її межами.

Держава відповідальна перед громадянами. Згідно з Конституцією Україї утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держаї (ст. 3). Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають її межами (ст. 25).

В Україні охорону прав громадян здійснюють відповідні державні органи: громадські організації. Захист прав громадян України за кордоном здійснюють в імені держави дипломатичні представництва, консульські та інші уповноважеі установи й безпосередньо Міністерство закордонних справ України (Закон «Пр громадянство України», ст. 8).

Виходячи із вищенаведеного, можна дати таке визначення поняття громадянств Громадянство України — це належність особи до української держави, що прояі ляється як постійний, стійкий правовий зв'язок особи з державою, який базується н юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином і передбача поширення на особу всього обсягу встановлених у законодавстві прав, свобод обов'язків та захист і охорону прав і законних інтересів громадян з боку держави я всередині країни, так і поза її межами.

Звідси, громадянин — це людина, яка взята у її співвідношенні з державок політичною владою в суспільстві й законом. Таке співвідношення базується н державно-правовому визнанні конкретної людини носієм суб'єктивних прав юридичних обов'язків. Саме правова належність людини до держави породжує такі її юридичне становище, в силу якого людина володіє певним обсягом прав, свобод ті обов'язків, що встановлені у законодавстві країни, а також може користуватися ї захистом1.

Правове становище громадянина суттєво відрізняється від правового статус) інших осіб, що проживають на території держави. Причому статус громадянина зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин України постійно абс тимчасово проживає на території іншої держави.

_________

1 Общая теория права / Под общ. ред. А. С. Пиголкина. — М., 1995. — С. 129; Конституционное право Отв. ред. А. Е. Козлов. — М.: Изд-во БЕК, 1996. — С. 64.

 

106

 

Таким чином, громадянство являє собою певне правове становище особи, яке обумовлене Ті належністю до української держави, що має своїм наслідком виникнення взаємних прав та обов'язків громадян і держави. Саме із громадянством пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін правовідносин, що розглядаються — обсяг прав, обов'язків та взаємної відповідальності держави і громадянина.

Громадянству як правовому становищу притаманні певні характеристики. Серед них можна виділити такі: по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянства кожної людини (паспорт, свідоцтво про народження або інший, визначений законодавством документ, який містить вказівку про громадянство людини); по-друге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє, двосторонній зв'язок між людиною і державою, що проявляється у певному комплексі взаємних прав, обов'язків та відповідальності, який базується на визнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод людини; по-четверте, поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і поза її межами.

Треба зазначити, що у радянський період, а інколи й зараз громадянство визначається не лише як правовий зв'язок, а як політико-правовий зв'язок людини з державою1.

Як уявляється, таке визначення поняття громадянства не можна визнати достатньо обґрунтованим. Раніше вже зазначалося, що відповідно до положень Загальної Декларації прав людини (ст. 15), які втілені у законодавстві України, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Крім того, згідно із ст. 24, 25 Конституції У країни, Законом про громадянство не можуть встановлюватись будь-які привілеї чи обмеження в залежності від політичних чи інших переконань громадянина України. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство.

Якщо ж виходити із визначення громадянства як політико-правового зв'язку людини з державою, то у разі, коли людина перебуває у політичній опозиції до держави, не поділяє політики керівництва країни, а, отже, втрачає політичний зв'язок з нею, це може бути підставою для того, щоб таку людину не вважати громадянином цієї країни, або підставою для позбавлення її громадянства. Зрозумію, це суперечить положенням міжнародного права, українського законодавства та самій ідеї прав людини. Тому, як уявляється, не можна громадянство розглядати як політичний зв'язок особи з державою і ставити безпосередньо його у залежність від політичних поглядів людини. Отже, громадянство — це, як визначено уЗаконі про громадянство України, саме правовий зв'язок людини з державою.

Серед норм, які регулюють відносини громадянства України, визначальними є норми Конституції України. Основне місце серед конституційних норм належить нормам, що визначають принципи громадянства України. Юридичні норми, що регулюють відносини громадянства, прийнято поділяти на такі основні групи:

1) норми Конституції, що визначають основні засади громадянства України,

2) норми Закону про громадянство України, що регулюють на основі Конституції порядок визнання, набуття і припинення громадянства України;

' Конституционное (государственное) право зарубежньхх стран. — М., 1996. — Т. 1. — С. 125; Конститу-ционное право / Отв. ред. А. Е. Козлов. — М.: Изд-во БЕК, 1996. — С. 64.

 

107

 

3) норми підзаконних актів, що регулюють процедурні питання порядку визна ня, набуття і припинення громадянства України та інші питання, які безпосередн: пов'язані з громадянством (наприклад, порядок отримання свідоцтва про гром дянствотощо).

Громадянство України як специфічний правовий зв'язок особи і українськ держави базується на певних принципах, що визначені в Конституції України Законі України «Про громадянство України». Принципи, як основні, визначаль ідеї, лежать в основі взаємозв'язків елементів змісту громадянства, взаємовіднос* держави і громадянина. Вони забезпечують стабільність громадянства як правової інституту і специфічного правового явища. Поряд з тим, принципи являють собо один із основних та найважливіших засобів пізнання сутності інституту громадяї ства.

Основні принципи громадянства України встановлюються в Конституц України. Норми Конституції, які встановлюють принципи громадянства Україні як зазначалося, є визначальними серед конституційно-правових норм, щ утворюють інститут громадянства. Детальна регламентація основних конституції них принципів здійснюється Законом України «Про громадянство України» т іншими нормативно-правовими актами.

У законодавстві України відображені й закріплені такі основні принципи, на яки базується громадянство України: принцип рівності громадянства України; принци єдиного громадянства України; принцип гуманізму; принцип невід'ємності грома дянства України; принцип збереження Українського громадянства та ін.

Принцип рівності громадянства України полягає в тому, що всі громадян] України є рівними перед законом і мають рівні конституційні права і свободі незалежно від підстав, форм і часу набуття громадянства України. Відповідно д< ст. 24 Конституції «...не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольор; шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціальною походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими озна ками». Таке демократичне положення чинного законодавства ґрунтується на загальновизнаній міжнародно-правовій нормі, що закріплена у Загальній Декларації праї людини від 10.12.1948р. (ст. 2).

Отже, принцип рівності громадянства передбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод і обов'язків для всіх громадян України незалежне від будь-яких обставин і ознак. Ні підстави, ні час набуття громадянства України не впливають на обсяг прав та свобод громадян, не надають комусь із них прав на особливі привілеї.

Принцип, що розглядається, означає також, що всі громадяни є рівними перед законом. Тобто всі громадяни в однаковій мірі зобов'язані додержувати закону, виконувати його вимоги, мають рівне право використовувати закон у своїх інтересах, а також повинні нести однакову юридичну відповідальність за порушення законодавства.

Наступним принципом громадянства України є принцип єдиного громадянства України. Його закріплено у Конституції України (ст. 4) та Законі України «Про громадянство України» (ст. 1), відповідно до яких в Україні існує єдине громадянство.

 

108

 

Ср цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно Івти громадянство іншої держави.

Закріплення в Конституції принципу єдиного громадянства України є однією з найважливіших засад, яка необхідна для утвердження суверенної української держави, в основі функціонування якої лежать демократичні правові основи. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з (ержавою.

Більшість держав світу виходить із визнання виключності громадянства. Відки-Іаючи інститут подвійного громадянства, законодавець, як правило, встановлює, що особа, яка є громадянином даної держави, не повинна бути одночасно громадянином іншої держави. Проте у світовій практиці інколи в результаті колізії норм, які регулюють питання громадянства, можуть виникати ситуації, коли одна і та ж особа визнається громадянином кількох держав. З метою запобігання виникненню таких ситуацій, держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які 6 запобігали виникненню подвійного громадянства1.

Негативне ставлення багатьох країн до інституту подвійного громадянства обумовлюється тим, що цей інститут породжує багато суперечностей та законодавчих неузгодженостей. Вони, зокрема, є наслідком різного обсягу прав і свобод, якими особи з подвійним громадянством можуть реально користуватися за місцем проживання та на які вони мають право відповідно до порядку, що діє на їхній етнічній батьківщині, громадянами якої вони також визнаються. Тому у практиці міждержавних відносин встановилася тенденція уникати застосування інституту подвійного громадянства. Визнається за доцільне і можливе користуватися ним тільки на основі двосторонніх міждержавних угод.

Із закріпленням у Конституції України принципу єдиного громадянства фактично ліквідоване підґрунтя політичних та юридичних колізій, що є у тих країнах, конституціями яких визнається інститут подвійного громадянства. Встановлення такого принципу в Конституції дає можливість застосовувати юридичні внутрішньодержавні механізми захисту прав і свобод громадянина України та поєднувати такі засоби з процедурами захисту прав і законних інтересів усіх осіб, які застосовуються міжнародним співтовариством2.

Наступним принципом громадянства України є принцип гуманізму. Цей принцип виступає у різних проявах. Він також базується на нормах міжнародного права, які знайшли своє втілення у законодавстві нашої держави. Так, відповідно до законодавства право на громадянство є невід'ємним правом людини.

Цей принцип означає, що ніхто не може бути позбавлений громадянства, або права змінити громадянство. Зазначене положення закріплене в Загальній Декларації прав людини (ст. 15) і знайшло своє втілення в Конституції України (ст. 25) тав Законі України про громадянство. Це означає, що громадянин України в будь-

 

_________

1 Конвенція про скорочення випадків багатогромадянства та про військову повинність у випадках бага-тогромадянства від 6 травня 1963 р.

2 Див. про це також: Коментар до Конституції України. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. — С. 33-34.

 

109

 

який момент вправі змінити своє громадянство за підставами і у порядку, що пере бачені законодавством. Так само будь-яка особа може набути громадянство Україї за підставами і у порядку, що встановлені в законодавстві.

Принцип гуманізму також передбачає, що громадянин України знаходиться ю виключною юрисдикцією нашої держави і відповідно зі ст. 25 Конституції та ст Закону про громадянство не може бути вигнаний за межі України або виданий інІІ державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебуваю за її межами — (ст. 25 Конституції України; Закон «Про громадянство Україні ст. 8). Захист громадян України за її межами передбачений як один із основи обов'язків держави, як основоположна норма Конституції. Конституційне, деря вне право більшості країн зобов'язує державу здійснювати такий захист своїх гр мадян.

Із обов'язком держави захищати своїх громадян тісно пов'язане правило п неприпустимість видачі власних громадян іншим державам. Це правило базуєті на міжнародно-правовій нормі, що міститься у Загальній Декларації прав людні Проте положення щодо невидачі державою своїх громадян іншим державам N певні обмеження. Вони є, зокрема, у сфері кримінального права. Відповідно українського законодавства громадянин України, який вчинив злочин за межа України, підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодекс України. Але це не означає, що такий громадянин України не може бути прит нутий у цьому випадку до відповідальності за місцем вчинення злочину за кордон

У нормах чинного законодавства закріплений і послідовно здійснюється таї важливий принцип, яким є невід'ємність громадянства України. Він проявляєтьі збереженні за громадянами України українського громадянства, у пріоритетне громадянства України, у забороні позбавлення громадянина України його г мадянства, у неприпустимості вислання громадянина України за межі Украї Сутність цього принципу розкривається через відповідні норми законодавства.

Втілюючи ідею пріоритетності громадянства України Закон «Про громадянс України» визначив, що, по-перше, одруження громадянина або громадя] України з особою, яка перебуває в іноземному громадянстві, або з особою без гро дянства, а також розірвання такого шлюбу не змінюють їхнього громадянства. ЗІ* громадянства одним із подружжя громадян України не призводить до зміни гро дянства другого з подружжя (ст. 6). По-друге, проживання або тимчасове ш бування громадянина України за межами держави не припиняє його громадянс України (ст. 7); по-третє, якщо батьки або один із батьків дитини, яка проживаї території України, виходять із громадянства України і при цьому не беруть учас вихованні дитини, над якою встановлено опіку або піклування громадян Укра дитина за клопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянс України (ст. 22); четверте — якщо з громадянства України виходить один з бать а другий залишається громадянином України, дитина зберігає громадянс України (ст. 25).

За клопотанням того з батьків, який виходить з громадянства України, т; письмовою згодою другого з батьків, який зберігає громадянство України, і з держанням вимог статті 27 Закону, дитині може бути дозволено змінити І мадянство. 110

За дитиною, яка є громадянином України та усиновлена подружжям, один з якого єгромадянином України, а другий іноземцем, зберігається громадянство України. Такій дитині може бути дозволено змінити громадянство за клопотанням усиновителів.

За дитиною, яка є громадянином України та усиновлена особами без громадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий особою без громадянства, зберігається громадянство України.

За дітьми, усиновленими іноземцями, зберігається громадянство України. У разі набуття дітьми громадянства іншої держави, вони, по досягненню 18-річного віку мають визначитися щодо громадянства України (ст. 26).

Отже, зазначені норми Закону, в яких втілено принцип збереження громадянства України, виходять із утвердження пріоритету громадянства України.

Законодавство України гарантує своїм громадянам збереження громадянства за будь-яких обставин та відповідний їх захист з боку держави. Ці норми узгоджуються, зокрема, з такими Конвенціями: Про права дитини, (20.11.1989 р.); Про громадянство одруженої жінки (20.02.1957 р.). У той же час, зазначені норми запобігають появі такої категорії осіб, якими є особи без громадянства — апатриди, тобто особи, які проживають в Україні, але не є її громадянами і не мають доказів належності до громадянства інших держав. Запобігаючи зростанню кількості осіб без громадянства, норми Закону «Про громадянство України» втілюють і розвивають положення міжнародного права, зокрема, Конвенції про скорочення безгромадян-ства (від ЗО серпня 1961 р.). У відповідності з нею будь-яка держава повинна надавати своє громадянство особі, що проживає на її території, яка інакше буде мати статус апатрида. Ось чому дитина, яка є громадянином України, у разі її усиновлення особами без громадянства відповідно до Закону «Про громадянство України» зберігає громадянство України.

Такими є основні принципи, на яких ґрунтується інститут громадянства України. Вони є одним з найважливіших засобів пізнання сутності цього конституційно-пра-вового інституту. Зазначені принципи є відносно самостійними, і в той же час вони становлять єдину систему засад, що лежать в основі громадянства України. Розуміння цих принципів розкриває лише одну із сторін проблеми громадянства. Для розкриття інших сторін цієї проблеми необхідно розглянути питання щодо підстав і порядку набуття громадянства України та його припинення.