Реалізація Конституції України

Прийняття Конституції — це хоч і надзвичайно важливий, проте лий початковий етап конституційного регулювання. Воно являє собою досить складні процес, під час якого здійснюється цілеспрямований вплив Конституції на суспіль відносини за допомогою особливого механізму — системи правових засобів, І] забезпечують досягнення закладених у конституційних положеннях цілей.

Складною є також структура механізму конституційного регулювання. Як прои тривалий, воно може бути розчленовано на низку етапів, стадій. Свою специфіку м відповідно й елементний склад механізму конституційного регулювання.

Не дивлячись на розбіжності в його трактуванні, що існують у науковій літерату здебільшого в механізмі конституційного регулювання виділяються два голови елементи — нормативна основа, тобто конституційні положення (норми) та реалізація. Остання займає в механізмі конституційного регулювання не меи важливе місце, ніж самі конституційні положення.

І це зрозуміло. Як уже зазначалось, про характер конституції тієї чи іншої крап у тому числі України, не можна робити висновку лише з того, що в ній закріплеї тобто на підставі знайомства з її текстом. Будь-яка оцінка конституції має базувати також на тому, як її положення реалізуються у суспільних відносинах. Саме ступі їх втілення в життя, тобто в живій практиці повсякденної діяльності держави органів, громадських об'єднань, посадових осіб і громадян є головним показнию реальності, справжності конституції. У цьому плані можна говорити про те, І

реалізація Конституції України (як і конституції будь-якої держави) являє собою спосіб (форму) її фактичного існування, реального буття.

проблема реалізаціГТСонституції, переведення її вимог у правомірну поведінку всіх учасників суспільних відносин набуває нині особливої актуальності. По суті, вона стає центральною не тільки для конституційного права, а й для всього правознавства.

Предметом останнього є, насамперед, юридичні сторони реалізації конституційних положень — аналіз їх способів (форм), стадій, процедур тощо. Проте обмежуватись ними не можна. Чисто юридичні конструкції за всієї їх важливості і необхідності не дають і не можуть дати повного і всебічного уявлення про механізм реалізації Конституції. Виняткове значення для його розуміння має врахування впливу політичних, економічних, ідеологічних, організаційних, соціально-психологічних та інших факторів, які в сукупності створюють соціальне середовище, в якому діє Конституція. Безпосереднє включення цих факторів у конституційне регулювання особливо відчутно проявляється саме в процесі реалізації Конституції. Тому зрозуміло, що від забезпечення їх належного «стикування» один з одним та зі спеціально-юридичними засобами і способами здійснення конституційних положень вирішальною мірою залежить підвищення ефективності механізму реалізації Конституції.

Таким чином, останній являє собою комплексне утворення, яке має принаймні три аспекти — спеціально-юридичний, соціологічний і соціально-психологічний.

Перший аспект охоплює весь юридичний інструментарій, з допомогою якого забезпечується здійснення Конституції, переведення її нормативних положень у правомірну поведінку людей: норми поточного законодавства, конкретизуючі положення Конституції, процесуальні акти, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації Конституції, засоби її охорони.

Другий аспект передбачає аналіз соціальних чинників та умов, що впливають на июцес реалізації конституційних положень. У свою чергу, в ньому можна виділити політичні, економічні, організаційні та інші моменти.

Нарешті, третій аспект розкриває значення для реалізації Конституції внутрішніх якостей людей — учасників суспільних відносин — їх оцінок, установок, настроїв, почуттів тощо.

Усі вказані аспекти у практичному житті нерозривно зв'язані між собою, складаючи єдине ціле — механізм дії Конституції. Проте для зручності користування його умовно можна розділити на юридичний механізм, соціальний механізм і соціально-психологічний механізм реалізації Конституції.

Юридичний механізм реалізації Конституції. Процес реалізації положень Конституції України має багато спільного із здійсненням юридичних норм в цілому. І це закономірно. Конституція, як зазначалось, складає ядро правової системи України, серцевину її законодавства. Отже, вона має спільну з ним правову природу і єдину спрямованість. Конституційним положенням, як і положенням інших нормативних актів, притаманні такі ознаки, як загальнообов'язковість, нормативність, державна гарантованість тощо. Тому відправні ідеї, сформульовані загальною теорією права щодо юридичного механізму реалізації законодавства, можуть застосовуватись також при аналізі спеціально-юридичних аспектів механізму здійснення

Конституції. На нього повністю поширюються, зокрема, загальнотеоре" положення про форми, основні умови і вимоги реалізації законодавства, прий способи його тлумачення та ін.

Разом з тим, у Конституції вже в силу її структурного і функціональ відособлення всередині системи законодавства вказані вище ознаки набув специфічних рис, які проявляються у змісті й формі конституційних поло> своєрідності конституційних прав і обов'язків, особливостях державної охо тощо. Крім того, як Основний Закон Конституція має власні тільки їй притаї*, юридичні властивості — верховенство, підвищену стабільність, ієрархічніс положень тощо. Усе це не може не відбиватись на юридичному механізмі реалі Конституції.

Особливо великий вплив на нього справляє остання з наведених її властиво Незважаючи на те, що всі положення Конституції складають частину її право змісту (з цього погляду, як зазначалось, будь-яке їх протиставлення недопустим юридичне значення не є однаковим. Виходячи з цього, конституційні положі можна розділити на дві групи. Першу з них складають положення з досить ч визначеними суб'єктивними правами і юридичними обов'язками людини і мадянина, а також державних органів та інших суб'єктів права, які можуть І здійснені примусово і захищені в судовому порядку, їх беззастережно мс віднести до юридичних норм у традиційному їх розумінні як формально-визначі правил поведінки. Ця група норм, в свою чергу, може бути диференційован характером і способом впливу на поведінку людей — на норми управомочу зобов'язуючі і забороняючі; за ступенем узагальнення (абстрактності) — на но] які не потребують конкретизації у поточному законодавстві (у ньому може (регламентована лише процедура їх здійснення), і норми, які вимагають розгорн конкретизації в законодавстві.

Прикладом уповноважуючих і зобов'язуючих норм можуть слугувати кон туційні положення, що закріплюють основні права й обов'язки людини і грс дянина, повноваження вищих державних органів тощо, забороняючих — ш ження, що містяться в статтях 15, 17,22, 24, 25,27, 28, 29 Конституції України.

Найбільш типовими прикладами норм, які не потребують конкретизації у точному законодавстві, є норми, які закріплюють повноваження Верховної Р України, Президента України, Конституційного Суду України та ін.; норм, потребують такої конкретизації — переважна більшість норм, присвячених праІ свободам і обов'язкам людини і громадянина.

До другої групи конституційних положень відносяться ті, які не містять моде прав і обов'язків (правомочно-зобов'язуючого механізму), а визначають, голові чином, основні напрями державної політики у різних сферах життя суспільс Характерними прикладами таких положень можуть слугувати положення пре були, більшість положень розділу першого та ін. Положення цієї групи нерозри зв'язані з положеннями першої групи. Цей зв'язок настільки тісний, що в нг конституційного права (та й в інших юридичних науках) їх часто розглядають однопорядкові поняття, об'єднуючи терміном «норма», хоч і з застереженням норма-завдання, норма-мета, норма-констатація, норма-принцип тощо.

Дійсно, положення першої і другої груп мають багато спільного. Всі вони є актами народно-владного волевиявлення, нормативними і загальними, їх соціальна функція полягає в регулюванні суспільних відносин. Проте положення другої групи здійснюють його методом самого загального закріплення, загального нормування. Ця обставина обумовлює істотні відмінності механізму реалізації положень цієї групи порівняно з механізмом здійснення положень першої групи.

Незалежно від характеру вираження всі положення другої групи слугують орієнтиром у практичній діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, посадових і службових осіб та громадян, визначають загальну лінію правотворчої діяльності, вказують принциповий напрям нормативно-правового регулювання. Вказані положення допомагають глибше з'ясувати дух Основного Закону, що особливо важливо при його тлумаченні, отже, сприяють найбільш доцільному і послідовному втіленню конституційних положень, а також конкретизуючого їх законодавства в життя. У процесі реалізації положень цієї групи найяскравіше проявляється нерозривний зв'язок спеціально-юридичних аспектів їх реалізації із здійсненням загальноідеологічного і політичного впливу Конституції на свідомість і поведінку людей.

Помітно відрізняється також юридичний механізм реалізації різних конституційних положень (норм) першої групи. Причому ці відмінності настільки багатопланові, що провести їх типологію практично неможливо. Тому наведено лише основні відмінності, які проявляються:

1) в характері поведінки учасників суспільних відносин (суб'єктів) у процесі реалізації конституційних положень і її (поведінки) формах;

2) у ступені свободи суб'єктів реалізації;

3) у змісті, характері та кількості стадій реалізації;

4) у процедурному порядку реалізації;

5) в кількості і характері норм поточного законодавства, які включаються в процес реалізації;

6) в особливостях і кількості правовідносин, у яких ці положення реалізуються;

7) у наборі юридичних засобів та порядку охорони конституційних положень від порушень.

Розглянемо ці відмінності трохи детальніше.

1. Реалізація положень Конституції виражається в такій поведінці учасників суспільних відносин (суб'єктів), яка узгоджується з вимогами цих положень. Характер вказаної поведінки не однаковий. В одних випадках здійснення конституційних положень вимагає від суб'єктів вчинення активних дій, в результаті яких вони використовують закріплені Конституцією суб'єктивні права і виконують покладені на них конституційні обов'язки, в інших — утримання від дій, заборонених Конституцією. У формі активних дій реалізуються управомочуючі і зобов'язуючі норми; у формі утримання від дій — забороняючі норми Конституції. Відповідно виділяються три основні способи (форми) реалізації конституційних норм — використання, виконання і додержання.

2. Хоч використання конституційних прав і виконання обов'язків передбачає активну поведінку суб'єктів, межі свободи вибору варіантів активних дій у зазначених способах реалізації конституційних норм різні. У першому випадку

суб'єкти, що мають конституційні права, самі вирішують, коли і в якій передба Конституцією формі реалізувати те чи інше право і чи слід його реалізов взагалі. Утримання від дій, спрямованих на використання конституційних пр; може тягнути за собою негативної реакції держави, зокрема у вигляді застосуі санкцій.

У другому випадку, тобто при виконанні обов'язків, суб'єкти мають то1 неухильно виконувати передбачені Конституцією дії незалежно від того, збігай їх бажання і переконання, зокрема релігійні, із змістом цих зобов'язуючих ь Відмова від здійснення конституційних обов'язків або ж неналежне виконанн правило, тягне за собою застосування санкцій з боку держави.

3. Реалізація конституційних норм являє собою цілісний, єдиний процес, яі той же час може бути розчленований на окремі, взаємозв'язані частини, стад кількість, зміст і характер залежать від способу (форми) реалізації конституці: норм; своєрідності тих чи інших норм у межах одного виду; ступеня активі суб'єкта реалізації і поведінки інших учасників суспільних відносин, причетні' здійснення конституційних норм; набору правових засобів, які використовую при реалізації цих норм; наявності чи браку втручання в даний процес держаї органів та інших чинників.

Процес використання певних конституційних прав і свобод, особливо політи1 і громадянських, виконання більшості конституційних обов'язків і додерж; заборон за своїм характером і змістом є відносно простим (він завершує вчиненням суб'єктами фактичних дій чи утриманням від них), а кількість І стадій незначна. Разом з тим, реалізація низки конституційних прав і окре обов'язків є досить багатоступеневою. Особливо містким процес їх здійснення тоді, коли він вимагає державно-владної діяльності компетентних органів, тс застосування конституційних норм.

4. Названими вище чинниками обумовлені не лише особливості стадій реалі; конституційних норм, а й її процедури.

Порядок використання низки уповноважуючих, виконання багатьох зобо зуючих і додержання забороняючих норм Конституції визначається самими суб тами реалізації. Так, наприклад, відповідно до статті 35 Конституції кожен вирішує, сповідувати йому будь-яку релігію чи не сповідувати жодної, відправл релігійні культи і ритуальні обряди одноособове (в якій формі, послідовності саме і т. д.) чи колективно, вести чи не вести релігійну діяльність (знову ж таки в ^ формі, де саме і т. д.). Такий порядок реалізації конституційних прав, своб< обов'язків інколи іменують ініціативним. Він поширюється на здійснення к ституційних норм не тільки фізичними особами, але в деяких випадках -юридичними особами.

Нарівні з ініціативним існує також процедурно-процесуальний (процедур правовий) порядок реалізації норм Конституції, тобто порядок, встановлени більшою чи меншою мірою визначеності в законодавстві. Він є переважаючи реалізації конституційних норм. В одних випадках Конституція України прямо в зує на конкретні законодавчі акти, в яких встановлений (чи має бути встановлені такий порядок (див., наприклад, ст. 82,95), в других — відсилає до поточних зако у загальному плані (див. ст. 4, 10, 14, 17, 20,26,41, 57, 67, 77, 89,103,120, 123, 127, і 56

та ш.)> у третіх — зовсім не містить таких відсилань, що зовсім не виключає наявності чи необхідності встановлення зазначеного порядку (наприклад, порядку проведення всеукраїнського референдуму (ст. 72-74), порядку діяльності Рахункової палати (ст. 98), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101) тощо.

5. Однією з найважливіших особливостей механізму реалізації конституційних норм є те, що їх здійснення у більшості випадків пов'язане з використанням, виконанням і додержанням норм поточного законодавства, яке або ж встановлює порядок реалізації конституційних норм, або ж в якому ці норми одержують розгорнуту конкретизацію.

Конституційні норми можуть конкретизуватися як в одній, так і в ряді галузей законодавства. Положення Конституції, присвячені, наприклад, виборчій системі і компетенції державних органів, конкретизуються, як правило, в одній — конституційній — галузі законодавства, положення ж, якими визначаються основні права, свободи й обов'язки людини і громадянина — переважно в кількох галузях (наприклад, конституційне право на житло конкретизується в житловому, адміністративному і цивільному законодавстві).

Поточним законодавством у більшості випадків регламентується також сам процес реалізації відповідних положень Конституції. Це свідчить про те, що як характер (у тому числі галузева належність), так і кількість норм поточного законодавства, які включаються в процес реалізації різних конституційних положень, можуть помітно відрізнятися.

Брак конкретизації положень Конституції у поточному законодавстві не може бути підставою для відмови у захисті дій фізичних і юридичних осіб, спрямованих на реалізацію конституційних прав і свобод. Як зафіксовано у ст. 8 Конституції, її норми є нормами прямої дії. Проте це зовсім не означає, що вказане положення здійснюється автоматично. Для реального його забезпечення в багатьох випадках необхідні відповідні процедури, інструменти, без яких, як свідчить практика, реалізація конституційних положень істотно ускладнюється, знижуючи тим самим ефективність їх дії.

Отже, прийняття законів (та підзаконних актів), що конкретизують положення Конституції та встановлюють процедуру їх реалізації — це хоч і не юридичні факти, з якими пов'язується набуття чинності вказаними положеннями, проте, без них перетворення юридичної конституції у фактичну неможливе. Такі закони (і підза-конні акти) мають розглядатися як допоміжні засоби реалізації Конституції, як одна з найважливіших юридичних гарантій її послідовного втілення в життя.

6. Юридичний механізм реалізації різних конституційних норм істотно відрізняється не тільки за кількістю і характером положень поточного законодавства, що включаються в цей процес, а й за особливостями і кількістю правових відносин, що виникають на основі норм Конституції.

їх реалізація далеко не завжди здійснюється за цивілістичною моделлю «норми права — правовідносини». Юридичний механізм впливу Конституції на суспільні відносини ширший за цю модель. Його багатоманітність обумовлена, зокрема, неоднорідністю, різноплановістю правових відносин між суб'єктами — носіями конституційних прав і обов'язків. Ці відносини можуть бути абсолютно різні:

загальні, тобто такі, що ґрунтуються на таких загальних правах і обов'язках (у то числі загальних дозволах і заборонах), суб'єкти яких не мають суворої, поімені індивідуалізації, і конкретні, тобто з суворо індивідуалізованими суб'єктами аб(всякому випадку, одним з них — носієм права; «вертикальні», тобто між центра, ними і місцевими державними органами, і «горизонтальні», тобто між державни органами, громадськими об'єднаннями і громадянами, а також між громадянам тимчасові, тобто обмежені певним інтервалом дії, і постійні, тобто такі, що дік протягом усього строку існування конституційного положення і т. д.

Правові відносини, що виникають у процесі реалізації конституційних норм IV носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, розрізняються як за характере так і за кількістю. Одні норми Конституції (забороняючі та деякі уповноважую1 зобов'язуючі) здійснюються переважно у загальних правовідносинах, конкретні виникають тоді, коли є перешкоди для їх втілення у життя або коли вони поруше Реалізація інших конституційних норм навіть за відсутності перешкод поряд із: гальними правовідносинами породжує конкретні правовідносини, які включаюті у механізм здійснення цих норм. Загальні правовідносини у таких випадках разої нормами поточного законодавства (а інколи й відповідними положеннями Консі туції) складають фундамент для виникнення різноманітних конкретних праї відносин (особливо складне поєднання загальних і конкретних правовідносин іси при реалізації більшості соціально-економічних прав).

7. На механізм реалізації різних конституційних норм істотний вплив маю правові засоби їх охорони, їх арсенал досить широкий. Він охоплює як традиції інструменти: заходи правового захисту, що застосовуються до зобов'язаних осі(метою поновлення порушених прав (наприклад, передбачене ст. 32, 56, 62 та відшкодування матеріальної і моральної шкоди); запобіжні заходи та захо, попередження (передбачені, зокрема, ст. 28); заходи юридичної відповідально» (ст. 52, 60, 61 та ін.), так і принципово нові для України конституційні інституї зокрема інститути конституційного контролю.

Останній здійснюється різними державними органами: главою держави Президентом України (ст. 102, 106,137), парламентом — Верховною Радою УкраїІ (ст. 85), спеціальними органами парламентського контролю — Рахунковою палатс (ст. 98) і Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (ст. 101), урядом Кабінетом Міністрів України (ст. 116), главами місцевих державних адміністрап (ст. 118,119), судами загальної юрисдикції (ст. 144). Особливе місце у механізмі ох рони Конституції належить спеціалізованому органу конституційного контролю Конституційному Суду України, правовому статусу, організації і порядку діяльно< якого присвячений розділ XI цього підручника.

Набір указаних заходів при здійсненні різних положень Конституції не одн ковий. В одних випадках з метою їх охорони застосовуються переважно заxо^ контролю і заходи правового захисту (наприклад, при виявленні в результа конституційного контролю невідповідності актів поточного законодавства Конст туції вони визнаються нечинними); у других — запобіжні заходи і заходи контрол (наприклад, з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ра; Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України, Президеї України може зупинити дію цих нормативно-правових актів з одночасни 58

зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності); у третіх — таує складне поєднання заходів захисту, юридичної відповідальності, запобіжних жодів і заходів запобігання (наприклад, при порушенні більшості конституційних прав і невиконанні обов'язків).

Соціальний механізм реалізації Конституції. Спеціально-юридичний механізм реалізації Конституції здатний спрацьовувати ефективно, якщо він належним чином узгоджується з соціальними аспектами механізму дії Конституції, тобто з тими соціальними чинниками, які знаходяться поза юридичним механізмом її реалізації, але які так чи інакше детермінують його і на які цей механізм має зворотно впливати.

Палітра соціальних чинників, які створюють відповідне соціальне середовище функціонування конституційних положень і забезпечують їх втілення у поведінку учасників суспільних відносин, досить широка — від чинників економічного характеру до соціально-демографічних процесів і ситуативних обставин. Проте найістотніший вплив на процес реалізації Конституції мають все ж політичні, економічні та організаційні моменти.

Політичні чинники. За роки державної незалежності України зроблено чимало для того, щоб прийнята на п'ятому році її незалежного існування Конституція діяла у більш-менш сприятливому політичному середовищі: здійснено вагомі кроки у демонтажі тоталітарної системи, у встановленні багатопартійності, плідними виявились зусилля щодо підтримання міжнаціональної злагоди в суспільстві, в утвердженні авторитету України на міжнародній арені. Усе це позитивно відбивається на реалізації Конституції. Разом з тим не можна не помічати політичних чинників деструктивного характеру. До них слід віднести, насамперед, соціальну поляризацію суспільства і як наслідок — соціальну напругу і його надмірну політизацію, що особливо помітно проявляється в жорсткому (почасти навіть жорстокому) протистоянні різних політичних сил, представлених у Верховній Раді України.

Негативний вплив на втілення у життя ряду положень Конституції, особливо тих, що стосуються порядку формування, організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та органів місцевого самоврядування має політична неструктуро-ваність суспільства. Вона значно знижує ефективність роботи не тільки Верховної Ради, а й Кабінету Міністрів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Цей же чинник спричинює нестабільність структур виконавчої влади, зокрема Кабінету Міністрів України, призводить до тиску при його формуванні та заповненні вакансій в інших органах виконавчої влади корпоративно-групових кланів тощо.

Перешкодою на шляху реалізації Конституції є також такі чинники, як брак об'єднуючої населення різних регіонів України ідеології; діаметральна протилежність поглядів на вирішення кардинальних питань власності, зокрема власності на землю; відчуженість влади від населення, її низька авторитетність, протиріччя між центром і регіонами та ін.

Звідси випливає необхідність включення в діяльність щодо реалізації Конституції політичних засобів її забезпечення, які б могли, якщо й не усунути повністю, то принаймні певною мірою нейтралізувати зазначені та інші деструктивні чинники.

Економічні чинники. Стан реалізації Конституції тут визначають, головня чином, негативні процеси, насамперед, глибока економічна криза. Критичне екон мічне становище країни, брак у зв'язку з цим необхідних матеріальних кошт негативно впливають на реалізацію більшості положень Конституції, але особлиі відчутно ці чинники позначаються на забезпеченні конституційних прав і своб< громадян, зокрема соціально-економічних — прав на оплату праці, пенсійне забе печення, безоплатну медичну допомогу, освіту та ін.

Руйнівними виявились наслідки втрати державного регулювання економічні процесів в умовах браку ринкових регуляторів. У результаті відбулось величезн невластиве нині для цивілізованих країн соціальне розшарування, що посилк суспільну напругу.

Без активного втручання держави у соціальну сферу, у тому числі у перерозпод доходів між різними соціальними групами через поліпшення системи опода кування, державний бюджет, загальнонаціональні програми тощо, закріплені Конституції соціально-економічні права можуть залишитися декларацією.

Організаційні чинники. Ефективна реалізація Конституції викликає необхіднім різноманітної організаційно-виконавчої і розпорядчої діяльності державних орг; нів та їх посадових осіб, контролю за належним виконанням її положень з боку вс ланок державного апарату. До заходів організаційного характеру слід віднести тако організацію законопроектних робіт щодо реалізації Конституції, їх плануванн інформаційне забезпечення населення тощо.

Втілення Конституції у життя вимагає в ряді випадків реформування орган державної влади. Йдеться, зокрема, про вдосконалення структури парламенту І його апарату, адміністративну реформу, реформування органів прокуратури, суд< вої системи та ін.

Соціально-психологічний механізм реалізації Конституції. Конституція, якою демократичною, соціальною і правовою за своїм змістом вона не була, може досяп своєї мети і успішно реалізовуватись, якщо громадяни підготовлені до її сприинятт:

Положення Конституції, як і інші юридичні приписи, не здійснюються г кібернетичною схемою «команда — дія». Перш ніж викликати відповідну їх вимога реакцію, вони проходять через свідомість, психіку людини. Причому в свідомос вони відбиваються через призму багатьох інших чинників — політичним економічних, моральних, релігійних, професійних і т. д. Істотний вплив на сприї няття положень Конституції мають також життєвий досвід, потреби людей, ступін їх правової підготовки тощо. Увесь цей комплекс чинників залишає глибокий слід психіці людей, що проявляється у певних оцінках, установках, настроях, які з тих ч інших причин можуть мати досить різну спрямованість — від позитивної д негативної. Інакше кажучи, до вступу в дію юридичного механізму реалізац Конституції спрацьовує її психологічний механізм.

При всьому тому, що чинна Конституція України цілком відповідає досягнення] цивілізації в галузі конституціоналізму (міжнародним стандартам), є підстав вважати, що свідомо її положення реалізуються нині не так уже й багатьма грома дянами України. Значна їх частина на сьогодні просто не підготовлена до свідомог сприйняття конституційних положень. Причини такої непідготовленості різні.

Не можна не враховувати, насамперед, того, що Україна, незважаючи на славну історію розвитку в ній теорії конституціоналізму, фактично не мала власної реально чинної Конституції. Періоди її самостійності були настільки короткочасними, що розроблені в ці періоди конституції (зокрема, Конституція УНР та Конституція ЗУНР) не встигали втілюватись у життя. Звідси слабкість, нерозвиненість масової національної конституційної свідомості.

Що стосується Конституції УРСР, то вона (як і Конституція СРСР) швидше слугувала декорацією попереднього режиму, різко розходячись з реальним життям. Це не могло не породити зневіри в конституційні положення, тим більше в їх виконання самими державними структурами. Зневіра або ж принаймні настороженість зберігається у свідомості численних громадян і щодо чинної Конституції.

До названих причин слід додати поширену соціальну апатію, розчарування багатьох людей у реформах, які проводились останніми роками, відчуття соціального дискомфорту, викликаного різкою соціальною диференціацією, психологічну не-готовність значної частини населення (особливо старшого покоління) до сприйняття невідомих їм раніше ринкових ситуацій, на утвердження й розвиток яких спрямована Конституція тощо.

Особливо небезпечною перешкодою на шляху реалізації Конституції є правовий нігілізм — різновид соціального нігілізму, суть якого полягає у неповажному ставленні до права, до законів, включаючи, звичайно, й Основний Закон. Такі анти-правові установки стали характерною рисою національної психології, особливістю культури, традицій народу.

Правовий нігілізм — це зовсім не породження років незалежності України і навіть не надбання «казармового соціалізму», як прийнято досить часто вважати. Він має набагато глибше історичне коріння. На відміну від Заходу, правові традиції якого формувались на уявленнях про право як про визначну культурну цінність, у Росії, у складі якої століттями перебувала більша частина України, право ніколи не визнавалось складовою частиною культури. Як свідчить історія Росії, вона завжди надавала перевагу суспільному порядку, що ґрунтувався не на юридичних засадах, а на монархістському патерналізмі та християнських ідеалах, які теж виявились втраченими у період тоталітаризму.

Ілюзією було б вважати, що виплекане віками нігілістичне ставлення до права можна швидко змінити. Тим більше в умовах, коли сприятливий ґрунт для нього залишається. Його продовжують підживлювати, зокрема, такі джерела, як економічна криза, морально-психологічна нестабільність, соціальна напруга та ін.

Характерною рисою сучасного правового нігілізму є його масовість. Він охопив не лише свідомість пересічних громадян, соціальних груп, кланів, а все глибше укорінюється у структурах влади, у тому числі в її вищих ешелонах, набуваючи тим самим загрозливого характеру для самого існування держави.

Форми прояву сучасного правового нігілізму різноманітні — від кримінальних, найбільш грубих навмисних порушень чинних законів до легальних, які проявляються, зокрема, у спробах ревізувати Конституцію, підлаштовуючи її під власні політичні уподобання, у виданні суперечливих, паралельних чи навіть взаємови-ключаючих нормативних актів, в ущемленнях конституційних прав і свобод за допомогою антиконституційного законодавства та ін.

Сказане свідчить про те, що чинній Конституції необхідний якісно новий т суспільної свідомості. Домогтися його звичайними методами, зокрема метода пропаганди, малоперспективно. Потрібен глибоко продуманий комплекс ід< логічних, політичних, організаційних, юридичних та інших заходів, які б зроби Конституцію, право в цілому мірою реальної поведінки, невід'ємним елемент національного менталітету. Особливе місце у цьому комплексі заходів належ» підвищенню рівня професійної і правової культури роботи державних органів тг посадових осіб. Адже саме по їх діяльності люди судять про реальний ст закріплених у Конституції прав і свобод, інших демократичних інститутів, п рівень правопорядку в суспільстві в цілому.

РОЗДІЛ IV