Нуклеїнові кислоти становлять значний інтерес, оскільки ще до їх виділення було встановлено, що матеріал клітинного ядра має здатність до успадкування ознак.
За порівняно короткий термін у галузі дослідження нуклеїнових кислот було отримано визначні результати, які сміливо можна віднести до найвидатніших успіхів сучасного природознавства.
ІІ. Навчальні цілі лекції:
Ознайомитись (L - I):
Нуклеїнові кислоти — полінуклеотиди, біополімери, що зберігають, передають спадкову інформацію і беруть участь у біосинтезі білка. Охарактеризувати структуру нуклеотидів – складових компонентів нуклеїнових кислот; дати порівняльну характеристику рибонуклеїнової та дезоксирибонуклеїнової кислот.
Знати (L - II):
¾ нуклеозиди і нуклеотиди — продукти неповного гідролізу нуклеїнових кислот.
¾ структура нуклеотидів — складових компонентів нуклеїнових кислот: амф, гмф, умф, цмф, дтмф. будова і значення 3’,5’-цамф, його роль у дії гормонів на клітини.
ІІІ. Цілі розвитку особистості майбутнього фахівця (виховні цілі):
Виховувати відповідальність, уважність, організованість, прагнення вдосконалювати свої знання, щоб в подальшому продуктивно засвоювати знання з клінічних дисциплін.
IV. Міждисциплінарна інтеграція
Дисципліна
Знати
Вміти
Попередні
(забезпечуючі) дисципліни
2. Наступні дисципліни
(що забезпечуються)
Медична біологія
Роль нукл.кислот в передачі генетичної інформації.
3. Внутрішнь дисциплінарна інтеграція (теми даної дисципліни, з якими інтегрується та, що вивчається)
V. Організаційна структура та план заняття
№ п/п
Основні етапи лекції та її зміст
Цілі в рівнях абстракції
Тип лекції. Засоби активізації студентів
Матеріали методично
Го забезпечен
Ня
Розподіл часу
1
2
3
4
5
6
І. Підготовчий етап 8 хв.
1. Організаційні заходи.
2. Визначення актуальності теми.
3. Постановка навчальних цілей лекції та мотивація
Перевірка присутніх, перевірка готовності до заняття
журнал
2 хв.
3 хв.
3 хв.
ІІ. Основний етап 60 хв.
а) план вивчення теми
(на окремому листі)
б) короткий конспект, тези нового матеріалу
1. Нуклеїнові кислоти: значення, склад.
2. Дезоксирибонуклеїнові кислоти, будова молекули ДНК.
3. Рибонуклеїнові кислоти, види РНК.
4. Біосинтез білка.
L - ІІ
Оглядова лекція
Питання для активізації студентів
Конспект лекції
ІІІ. Заключний етап 12 хв.
а) резюме лекції, загальні висновки
б) матеріали закріпити (прикладається)
в) відповіді на можливі питання
г) завдання для самопідготовки студентів
Тема: «Будова нуклеїнових килот (нуклеозиди, нуклеотиди)»
Література: - Медична хімія: підручник /А.В. Порецький, О.В. Баннікова – Безродна Л.В. Філіппова. – К.: ВСВ «Медицина», 2012. Стор. 222-234
- В. П. Музиченко, Д.Д. Луцевич, Л. П. Яворська Медична хімія, К.:ВСВ «Медицина»,2015 р., ст.464-471
L ІІ-
L ІІІ
Узагальнення та систематизація знань: рішення клінічних ситуаційних задач
Ситуаційні задачі ІІІ рівня
Методична розробка СРС
VI. Зміст лекційного матеріалу
Тема: « Нуклеїнові кислоти. Охорона праці в галузі »
План:
1. Нуклеозиди і нуклеотиди — продукти неповного гідролізу нуклеїнових кислот.
2. Структура нуклеотидів — складових компонентів нуклеїнових кислот: АМФ, ГМФ, УМФ, ЦМФ, дТМФ.
3. Будова і значення 3’,5’-цАМФ, його роль у дії гормонів на клітини.
4. Основи охорони праці під час роботи з вибухонебезпечними, вогненебезпечними речовинами, роботи зі склом та виробами з нього.
Нуклеїнові кислоти
Нуклеїнові кислоти відіграють головну роль у передаванні спадкових ознак (генетичної інформації) та керуванні процесом біосинтезу білка. Це високомолекулярні сполуки з молекулярною масою від 25 тис. до 1 млн. Їхні полімерні ланцюги побудовані з мономерних одиниць — нуклеотидів, у зв'язку з чим нуклеїнові кислоти називають полінуклеотидами. Особливість нуклеотидів полягає в тому, що зазвичай єдина мономерна ланка (як амінокислота в білках) є трикомпонентним комплексом, що складається з азотистої основи, вуглеводного залишку та ортофосфатної групи.
Вуглеводними компонентами нуклеїнових кислот є пентози — рибоза або дезоксирибоза. Тому нуклеїнові кислоти поділяють на рибонуклеїнові (РНК) та дезоксирибонуклеїнові (ДНК). Пентози у складі нуклеїнових кислот містяться завжди в β-формі:
Атоми Карбону пентози нумерують завжди цифрами зі знаком «штрих», аби відрізнити їх від нумерації атомів азотистої основи. Незначна відмінність будови молекули дезоксирибози від молекули рибози — відсутність групи —ОН біля С-2' — є однією з основних ознак істотної відмінності в будові та властивостях ДНК і РНК.
Азотисті основи, що входять до складу нуклеїнових кислот, є похідними гетероциклічних сполук — пурину й піримідину. Їх позначають великими літерами:
пуринові основи — аденін (А) і гуанін (Г) входять до складу і ДНК, і РНК;
піримідинові основи — цитозин (Ц), тимін (Т), урацил (У). До складу ДНК входять цитозин і тимін; РНК — цитозин і урацил.
Нуклеозиди. азотисті основи, сполучаючись із пентозами
утворюють сполуки, що дістали назву нуклеозидів. Зв'язок пентози з азотистою основою відбувається за рахунок групи - ОН моносахариду в положенні С-1' та атома Н від N-9 пуринової основи або N-1 піримідинової основи.
Нуклеотиди — це фосфати нуклеозидів. Найчастіше в нуклеозидах естерифікується група — ОН біля С-5' або С-3' пентозного залишку.
Скорочені позначення АМФ, ЦМФ тощо завжди стосуються 5'-нуклеотидів. У скороченій назві 3'-похідних завжди означають положення фосфатної кислоти. Загалом гідроліз нуклеїнових кислот можна зобразити схематично:
Нуклеїнова
кислота
Нуклеотиди
Фосфатна кислота
Нуклеозиди
Вуглевод
Азотиста основа
Схема гідролізу нуклеїнових кислот
Назви азотистих основ нуклеозидів та відповідних їм нуклеотидів наведено в таблиці:
Номенклатура нуклеозидів і нуклеотидів
Азотиста основа
Нуклеозид
Нуклеотид
Аденін
Аденозин
Дезоксіаденозин
Аденозинмонофосфат
Дезоксіаденозинмонофосфат
Гуанін
Гуанозин
Дезоксигуанозин
Гуанозинмонофосфат
Дезоксигуанозинмонофосфат
Цитозин
Цитидин
Дезоксицитидин
Цитидинмонофосфат
Дезоксицитидинмонофосфат
Тимін
Тимідин
Тимідинмонофосфат
Урацил
Уридин
Уридинмонофосфат
Будова полінуклеотидного ланцюга.
Нуклеїнові кислоти є полінуклеотидами побудованими з мономерів - нуклеотидів, які зв'язуються через фосфатну групу.
Фосфатна група утворює два складноефірних зв'язки — з С-3' попередньої та з С-5' наступної нуклеотидної ланки. Каркас ланцюга складається з пентозних і фосфатних залишків, які чергуються між собою, а азотисті основи виступають у полімерному ланцюзі як бічні групи.
Певну послідовність нуклеотидних ланок у полінуклеотидному ланцюзі називають первинною структурою нуклеїнових кислот.
Просторову орієнтацію полінуклеотидних ланцюгів у молекулі називають вторинною структурою.
Дезоксирибонуклеїнові кислоти (ДНК)
Молекула ДНК складається з двох полінуклеотидних ланцюгів, правозакручених навколо спільної осі з утворенням подвійної спіралі, що має діаметр 1,8-2,0 нм з періодом ідентичності (кроком) 3,4 нм та відстанню між площинами основ 0,34 нм. Ці два полінуклеотидних ланцюги обвивають один одного, утворюючи праву спіраль, де вуглеводно-фосфатні групи розміщені зовні, а нуклеотидні основи— всередині. На кожний виток спіралі припадає 10 пар основ. Азотисті основи двох ланцюгів вибірково сполучаються між собою водневими зв'язками, утворюючи специфічні пари: А—Т, Г—Ц. Аденін і тимін сполучаються двома водневими зв'язками, а гуанін і цитозин — трьома. Такі азотисті основи називають комплементарними. Специфічне попарне з'єднання азотистих основ зумовлює комплементарність, тобто доповнюваність і взаємозалежність ланцюгів ДНК один від одного.
ДНК локалізована в ядрі клітини, мітохондріях та пластидах (у рослин) біологічна роль її полягає в збереженні спадкової інформації про будову білків. Кожні три сусідні азотисті основи - триплет - кодують певну амінокислоту. Таким чином, послідовність амінокислот у білках контролюється послідовністю триплетів ДНК.
Рибонуклеїнові кислоти (РНК)
Молекула РНК — одинарна, частково спіралізована. Принцип будови ланцюга РНК такий самий, як і в ДНК, за двома винятками: вуглеводним фрагментом у РНК є рибоза, а в наборі азотистих основ використовується не тимін, а урацил.
Полінуклеотидному ланцюгу РНК властива своєрідна спіралізація: ланцюг закручується сам на себе, утворюючи короткі двоспіральні «шпильки», «петлі», в яких між азотистими основами виникають водневі зв'язки, утворюючи комплементарні пари А—У та Г—Ц. Характерною особливістю вторинної структури РНК є те, що полінуклеотидний ланцюг її спіралізований не повністю (для різних РНК від 10 до 70%).
Низький ступінь спіралізації, очевидно, пов’язаний із їхньою функцією в процесі біосинтезу білка.
РНК виявлена майже в усіх субклітинних фракціях. Однак виділені з різних структур клітини РНК неоднакові за складом та функціями.
Види РНК:
□ іРНК (інформаційна) складається з одного полінуклеотидного ланцюга, довжина якого залежить від поліпептидного ланцюга, який має синтезуватися на цій матриці. Тобто іРНК переносить генетичну інформацію про послідовність амінокислот з ДНК, на якій вона синтезується, до рибосоми, де й відбувається синтез білків з амінокислот;
□ тРНК (транспортна) — це найбільш низькомолекулярні молекули РНК. Основна функція тРНК полягає в тому, що вони транспортують а-амінокислоти з цитоплазми до місця синтезу білка, тобто до рибосом, і розміщують їх у певному порядку в поліпептидному ланцюзі під час його біосинтезу. Таким чином, тРНК беруть участь у процесі трансляції, тобто слугують своєрідним перекладачем - перекладають послідовність нуклеотидів у послідовність амінокислотних залишків білкової молекули. Кожна а-амінокислота має свою тРНК. Усі тРНК побудовані за одним планом. За будовою вони нагадують листок конюшини, який складається в основному з 5 петель (частин). Така структура пояснює характерну реакційну здатність нуклеотидних ланцюгів у різних ділянках тРНК.
□ pPHK (рибосомальна) є основою, на якій розміщуються білки, що утворюють рибосоми, де й відбувається біосинтез білка.
Біосинтез білка
У процесі біосинтезу білка виділяють три етапи.
I етап — транскрипція (переписування інформації з ДНК на іРНК) відбувається в ядрі клітини: молекула ДНК частково розкручується й на вільних ділянках будується молекула іРНК за принципом комплементарності (тимін замінюється на урацил). У результаті транскрипції іРНК повторює чергування триплетів ДНК і слугує переносником генетичної інформації, тобто матрицею, на якій будується білок. Триплети іРНК називають кодонами:
ДНК —А—Т—Г—Г—Ц—А—Ц—
РНК —У—А—Ц—Д—Г—У—Г—
II етап — активація амінокислот: за допомогою АТФ відбувається приєднання амінокислот до тРНК і перенесення з цитоплазми в рибосому.
III етап — трансляція (синтез білка в рибосомі): іРНК рухається через рибосому. В ній одночасно містяться два кодони іРНК, до яких за принципом комплементарності приєднуються антикодони тРНК. Сполучені з ними амінокислоти взаємодіють між собою в тій послідовності, яка чітко зафіксована послідовністю кодонів. Потім поліпептидний ланцюг зазнає спіралізації, що призводить до формування вторинної й третинної структур білка.
ОПІКОВОНЕБЕЗПЕЧНІ ДОСВІДИ І РОБОТИ Види опіків, опіки від кислот. Опік на уроках з хімії може бути отриманий при самих різних обставин, з різних причин. Опіки бувають хімічні, термічні,електричні. За ступенем впливу на людський організм розрізняють опіки: першого ступеня (почервоніння шкіри), другого ступеня (поява бульбашок), третього ступеня (омертвіння тканин), четвертого ступеня (обвуглювання тканин). У шкільній практиці найчастіше доводиться мати справу з хімічними та термічними опіками першого та значно рідше другого ступеня. Хімічні опіки є звичайно наслідком невмілого поводження з міцними кислотами. З концентрованих кислот найбільш сильні опіки викликає суміш азотної і соляної кислот («царська горілка»). Інші кислоти по шкідливості можна розташувати в такій послідовності: азотна, сірчана, плавикова, хлороводнева і оцтова. Опік від кислот найчастіше може бути отриманий при переливанні і дотику пальцями до кислоти, розтікається від горлечка склянки по зовнішній її частини. При практичних роботах, що проводяться на «пристосованих» партах, внаслідок тісноти, а також нестійкості невеликих склянок, нерідкі випадки розливання кислот. При цьому можливий опік рук. Для зниження цієї небезпеки рекомендується застосування склянок більш стійкої форми (з діаметром денця в 32 мм замість 22-25 мм) і пристрій дерев'яних підставок з гніздами. Підставку потрібно покрити асфальтовим лаком. Не слід наповнювати склянки концентрованими кислотами і взагалі небезпечними в будь-якому відношенні речовинами більш ніж на 1/3-1/2 склянки. Опік від лугів та інших речовин. Опік лугами можна отримати при неправильній демонстрації досвіду, наприклад, показує взаємодію металевого натрію або калію з водою. Для цієї мети зазвичай використовують кристалізатор з водою. При наявності хімічного скляного ковпака досвід можна вести в кристалізаторі, встановленому на підносі. Приготування розчинів їдких лугів лежить на обов'язку лаборанта. Проте в учнів може виникнути бажання приготувати електроліт на заняттях гуртка. У цьому випадку необхідно стежити за тим, щоб учні не брали шматки або таблетки гідроксиду калію голими руками, а користувалися залізними щипцями (тигельними). Розділяти грудки слід по можливості всередині банки. Великі шматки лугу краще дробити у чавунних ступках, використовуючи слюсарне зубило і прикриваючи отвір тканиною. Дрібні шматки можна дробити кусачками, вживаючи заходів обережності, щоб вони не розліталися і не потрапляли в очі, на волосся та одяг. Необхідно пам'ятати, що потрапляння навіть невеликого шматочка їдкого лугу в око може викликати втрату зору. Термічні опіки можуть бути отримані при необережному поводженні з спиртівками, електронагрівальними приладами тощо під час виконання практичних робіт. Категорично забороняється користуватися для спіртовок будь-яких типів бензином або бензолом. Опік пальців може статися при дотику до ще не охолола після хімічної реакції, що супроводжується виділенням великої кількості тепла, посуді, потрібно користуватися щипцями. Деяку небезпеку щодо опіку на фронтальних роботах представляють сірники, тому що учні схильні іноді використовувати їх для пустощів. Тому при роботах учням видають неповні коробки, що змушує їх економно витрачати сірники. Дуже небезпечний опік шматочком розпеченого речовини - прожарювання ведуть в закритому посуді, при цьому бажано надягати запобіжні окуляри. Електричні опіки, променевої опік очей.
Опік електричної дугою в хімічних кабінетах - явище рідкісне. При проведенні дослідів горіння магнію, термітної суміші, при спалюванні фосфору, сірки і заліза в кисні, а також при дослідах з електричною дугою виходить яскраве високотемпературне полум'я, шкідливо впливає на сітчасту оболонку очного яблука і здатне викликати променевої опік очей. Сила шкідливого впливу тим більше, чим яскравіше полум'я, більше його величина і тривалий час впливу. Зі збільшенням відстані від очей до джерела світла шкідливий вплив знижується в квадратичної залежності. Тому не можна яскраве полум'я розглядати без синіх захисних окулярів і навіть при надягнутих синіх окулярах не слід занадто наближатися до полум'я і довго його розглядати.
ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНІ ДОСВІДИ І РОБОТИ Попередні відомості. Згідно існуючим науковим концепціям природа вибуху речовин вибухових і вибухонебезпечних однакова, і теоретичне пояснення явища вибуху тих і інших речовин ідентично. Імпульсом для ініціювання вибуху може бути підвищення температури, електрична іскра, удар, струс, тертя та ін Швидкість поширення реакції вибуху в речовині складає від кількох до 100 м / с. Якщо реакція вибуху сягає надзвуковій швидкості, то таке явище називається детонацією. До вибухового розпаду схильні багато неорганічних і органічні сполуки. З їх числа в практиці шкільних робіт з хімії можуть зустрітися хлорати, нітрати, органічні нітросполуки, ацетил-Ленід. У шкільній практиці вибухи бувають викликані найчастіше горінням сумішей газів або парів гарячих і легкозаймистих речовин з повітрям. Чим нижче температури спалаху парів, тим більше небезпека вибуху. Особливо велика небезпека вибуху речовин, що мають дуже низьку температуру кипіння, як метан, етилен, ацетилен, водень і ін Для кожного газу встановлено нижню та верхню межі вибуховості. Нижньою межею вибуховості називається мінімальна концентрація горючого газу в повітрі, при якій може бути вибух. Верхньою межею вибуховості називається концентрація газу в повітрі, вище якої вибух не відбувається. Чим ширше діапазон між нижньою і верхньою межами вибуховості газу в суміші з повітрям, тим більше вибухонебезпечний даний газ. Підвищення температури повітря, як правило, розширює діапазон вибуховості. Досліди, найбільш небезпечні у відношенні вибуху: 1) отримання і демонстрація горіння водню, 2) вибух суміші водню з повітрям, 3) демонстрація вибуху гримучого газу; 4) відновлення міді з оксиду міді воднем; 5) одержання хлороводню синтетичним методом; 6) вибух хлороводородной суміші; 7) ознайомлення з властивостями метану: горіння, вибух суміші метану з киснем; 8) вибух суміші етилену з киснем або повітрям; 9) отримання ацетилену і демонстрація його горіння; 10) досліди, які показують вибухові властивості суміші парів бензину (бензолу) і повітря;
11) досліди з сухими вибуховими речовинами. При підготовці всіх цих дослідів лаборант повинен бути особливо уважним і не намагатися провести небезпечний досвід самостійно, за відсутності вчителя. Лаборанту необхідно бути акуратним також і при інших роботах, які виконуються в препараторською, як, наприклад, при обробці шматочків металевого натрію або калію. Навіть невеликі відходи цих металів не можна викидати в раковину, щоб уникнути вибуху. Небезпечно змішування бертолетової солі з сірчаним кольором для отримання хлопавок і пістонів, а також виготовлення чорного пороху. Не можна дробити, розтирати або змішувати невідомі тверді речовини. Вибух іноді може відбутися при нагріванні, розтиранні, подрібненні або навіть просто при необережному змішуванні горючих речовин з речовинами, які легко віддають свій кисень. Основні правила при демонстрації вибухонебезпечних дослідів.
Як правило, при демонстрації вибухонебезпечних дослідів можна рекомендувати проводити їх на окремому столі, у можливому видаленні від учнів. Загальноприйнято також користуватися прозорими захисними екранами з дзеркального або органічного скла. Екрани з дзеркального скла, проте, важкі, незручні в обігу і до певної міри неміцні. Обов'язковою умовою безпеки дослідів при демонстрації горіння газів є попередня перевірка їх на чистоту шляхом спалювання порції газу в пробірці, оберненої або обклеєної 2-3 шарами щільного паперу. Ще краще замість обгортання папером вставляти пробірку в шматок гумової трубки. Якщо газ спалахує без звуку, то його можна запалювати, не побоюючись вибуху. Слід проводити досліди, небезпечні у відношенні вибуху, з малими порціями газу. Крім того, на вчительському столі при цьому завжди повинен бути пісочний вогнегасник. Користуватися газометрів для збирання водню та ацетилену не рекомендується. При проведенні дослідів вчитель повинен надягати захисні окуляри. Необхідно пам'ятати, що немита після дослідів посуд, наприклад з-під бензолу, бензину тощо, також може бути вибухонебезпечною, оскільки при наявності навіть незначних залишків і парів неминучий сильний вибух. Пожежонебезпечн і ДОСВІДИ І РОБОТИ Основні джерела пожежної небезпеки в хімічному кабінеті: 1) досліди, що демонструють горіння різних речовин; 2) досліди, що демонструють вибух різних сумішей газів, парів і т. д.; 3) неправильне користування пальниками, спиртівками, паяльними лампами тощо; 4) неправильне користування електронагрівальними приладами, неправильне використання електроенергії в електрифікованих приладах, моделях, стендах і т. д.; 5) необережне поводження з вогненебезпечними речовинами; 6) неправильне зберігання вогненебезпечних та несумісних речовин; 7) несправна електрична проводка; 8) несправний стан газопостачальної мережі; 9) самозаймисті речовини. Класифікація вогненебезпечних речовин. До вогненебезпечним відносяться всі горючі речовини та сполуки, в тому числі вибухові та вибухонебезпечні. За ступенем небезпеки вогненебезпечні речовини поділяються на три групи: самозаймисті, легкозаймисті та важкозаймисті. Показниками небезпеки є: температура займання, температура спалаху і здатність речовини утворювати з повітрям вибухову суміш. Найбільшу пожежну небезпеку представляють речовини самозаймисті: 1) при зіткненні з киснем повітря - білий фосфор, сульфіди заліза, порошки алюмінію та заліза; 2) при контакті з галогенами (хлор, бром) на світлі - ацетилен, водень, метан, етан, червоний фосфор і ін; 3) при взаємодії з азотною кислотою - скипидар, етиловий спирт, гас, целюлозні матеріали; 4) при зіткненні з пероксидом натрію - метиловий, етиловий, пропіловий, бутиловий спирти, анілін, етиловий ефір і оцтова кислота; 5) при зіткненні з водою самовозгораются лужні метали; 6) оксид хрому (VI) викликає самозаймання метилового, бутилового й ізоамілового спирту, ацетону, оцтової кислоти; 7) пермангаіат калію викликає самозаймання гліцерину та інших речовин. Слід пам'ятати, що самозайматися можуть пакля і ганчірки, просочені машинним маслом, тому замаслений обтиральний матеріал слід тримати в залізних коробках. Легкозаймистими вважають речовини, здатні при кімнатній температурі швидко запалюватися навіть від електричної іскри вимикачів і т. п. До них відносяться горючі гази і рідини (метан, етан, водень, бензол, бензин та ін), що мають температуру спалаху до 45 ° С, а також тверді речовини з температурою займання до 150 ° С. Загальна характеристика дослідів, небезпечних у пожежному відносин. Досліди, небезпечних щодо термічних та електричних опіків, а також вибухів, в тій чи іншій мірі небезпечні також у пожежному відношенні. Викладач завжди повинен це враховувати і тому мати напоготові протипожежні засоби. Досить небезпечні в пожежному відношенні досліди, що демонструють горіння різних речовин, особливо летючих, а також сумішей, розвиваючих при горінні високу температуру. Велику пожежну небезпеку представляють досліди з розгону вуглеводнів на леткі фракції і досліди з термічним розкладанням речовин. Небезпечні також досліди з'єднання твердих речовин (сірка та залізо), що супроводжуються виділенням великої кількості теплоти. Найбільш небезпечні в пожежному відношенні наступні демонстраційні досліди: 1) горіння термітної суміші; 2) разгонка нафти з метою отримання її легких фракцій; 3) крекінг гасу або солярового масла; 4) отримання етилену і демонстрація його горіння; 5) бронювання бензолу; 6) отримання нітробензолу; 7) термічний розклад кам'яного вугілля. Значну пожежну небезпеку становить демонстрація моделей і макетів, електрифікованих з порушенням електротехнічних правил, а також використання саморобних приладів та установок з електричним нагрівом, несправних приладів. Для проведення робіт вчителю і учням слід користуватися інструкціями з протипожежної безпеки, а також спеціалізованими інструкціями НДІ по поводженню з хімреактивами та проведення певних дослідів, які можна знайти в профільній літературі, призначеній для викладача.
Вимоги безпеки перед початком роботи зі скляним лабораторним посудом 2.1. Звільніть робоче місце від непотрібних для роботи предметів та матеріалів. 2.2. Чітко визначте послідовність та правила безпеки проведення даної роботи. 2.3. Перевірте наявність та надійність посуду, його цілісність. 2.4. Починайте виконувати завдання тільки за дозволом вчителя.
3. Вимоги безпеки під час роботи зі скляним лабораторним посудом. 3.1. Нагріваючи рідину у пробірці чи колбі, необхідно кріпити її так, щоб отвір пробірки або горличко колби були направлені від себе та сусідів по роботі, при цьому посудину наповнюють рідиною не більше, ніж на третину об’єму. Протягом всього процесу нагрівання не дозволяється нахилятися над посудиною та заглядати до неї. 3.2. При нагріванні хімічних речовин в пробірці або колбі не дозволяється тримати їх руками, треба закріплювати в тримачі для пробірок або лапці штативу. 3.3. Закриваючи тонкостінну посудину гумовою пробкою, її тримають за верхню частину горличка, пробку легенько повертають, руки при цьому захищають рушником. 3.4. Не можна нагрівати на полум’ї горілки чи спиртівки – фільтровані воронки, циліндри, різні мензурки, товстостінний посуд (кристалізатори, чашки Петрі, ексикатори). 3.5. При розламуванні надрізаних скляних трубочок або паличок треба намагатися розламувати ніби розірвати трубочку, щоб не порізати руки краями скла. 3.6. Під час миття скляного посуду треба пам’ятати, що скло ламке, легко ламається, б'ється та тріскається від ударів, різкої зміни температури. Мити посуд "йоршами" треба обережно, не стукаючи дно пробірки, щоб його не розбити. 3.7. Для ухилення порізів рук кінці скляних трубочок та паличок, які використовуються для розмішування розчинів та інших цілей, мають бути трошки оплавлені. 3.8. Забороняється користуватися скляним посудом чи приладами, які мають хоча б невеликі тріщини чи відбиті та сколоті краї. 3.9. Не можна нагрівати пробірку тільки знизу, а намагайтеся рівномірно прогрівати всю пробірку, весь її зміст.
VII. Матеріали активізації студентів під час викладення лекції
1. Дати визначення а)нуклеозидів
б) нуклеотидів
2. Продуктами якого гідролізу нуклеїнових кислот вони являються?
3. Вказати складові компонентів нуклеїнових кислот.
4. Будова і значення 3’, 5’, -цАМФ його роль у дії гормонів на клітини.
5. Вказати їх роль у дії ферментів та клітин.
VIII. Матеріали для самопідготовки студентів
(література, питання, завдання)
1. Дати характеристику нуклеозидів і нуклеотидів — як продуктів неповного гідролізу нуклеїнових кислот.
2. Вказати структуру нуклеотидів — складових компонентів нуклеїнових кислот: АМФ, ГМФ, УМФ, ЦМФ, дТМФ.
3. Яка будова і значення 3’,5’-цАМФ,
4. Роль 3’,5’-цАМФ у дії гормонів на клітини.
5. Основи охорони праці під час роботи з
а)вибухонебезпечними,
б)вогненебезпечними речовинами,
в)роботи зі склом та виробами з нього.
Тести.
6. В основу поділу нуклеїнових кислот на РНК і ДНК покладено:
A. Органічні основи, що входять до їх складу
B. Природу гетероциклів, з яких вони побудовані
C. Природу вуглеводів, що входять до їх складу
D. Молекулярну масу нуклеозидів
E. Кількість залишків фосфатної кислоти в сполуці
7. Мономерною ланкою нуклеїнових кислот є:
A. Залишки фосфатної кислоти
B. Піримідинові основи
C. Пуринові основи
D. Нуклеотиди
E. Нуклеозидтрифосфати
8. Зазначте піримідинові основи, що входять до складу РНК:
А. Тимін В. Піридин С. Урацил D. Аденін Е. Фуран
9. Зазначте гетероциклічну сполуку, що не входить до складу ДНК:
А. Цитозин В. Тимін С. Гуанін D. Аденін Е. Урацил
10. Нуклеозиди утворюються при взаємодії:
A. Альдопентози та гетероциклічної основи
B. Фосфатної кислоти і дезоксирибози
C. Фосфатної кислоти і пуринової основи
D. Фосфатної кислоти і піримідинової основи
E. Фосфатної кислоти і рибози
11. Нуклеотиди складаються із:
А. Рибози і пуринової основи
В. Дезоксирибози і пуринової основи
С. Дезоксирибози і піримідинової основи
D. Рибози і піримідинової основи.
Е. Альдопентози, гетероциклічної основи та фосфатної кислоти
12. Вторинна структура ДНК - це:
А. Амінокислотна послідовність
В. Нуклеотидна послідовність
С. α-Спіраль
D. Подвійна спіраль двох полінуклеотидних ланцюгів
Е. Кількість кодонів у молекулі ДНК
13. Біосинтез білка відбувається на:
А. ДНК В. тРНК С. рРНК D. АТФ Е. мРНК
14. Виберіть сполуку, яка не є структурним фрагментом ДНК.
А. Дезоксирибоза
В. Гуанін
С. Фосфатна кислота,
D. Піридин
Е. Аденін
15. Виберіть сполуку, що є структурним фрагментом РНК.
