Українська історична ономастика
Консультант: д.і.н., професор Міронова І.С.
Виконав: студент 334 групи Бурянник А.І.
Миколаїв-2017
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….....3
Розділ 1. Ономастика: загальні особливості…………………………………….5
1.1. Предмет і завдання ономастики. Основні напрямки ономастики………....5
1.2. Структура науки………………………………………………….…………..6
1.3. Значення історичної ономастики…………………………………………….7
Розділ 2 Ономастика як важливе історичне явище.............................................9
2.1. Становлення ономастики як спеціальної історичної дисципліни ………...9
2.2.Етноніміка……………………………………………………………………..10
2.3.Антропоніміка…………………………………………………………………13
2.4Топоніміка……………………………………………………………………...15
Висновки…………………………………………………………………………...17
Список використаних джерел………………………………………………….....18
Вступ
Історія безмежно багата наука не лише на змістовність, а й полігалузева, про що можуть сідчити безліч дисциплін, що виоремились з-під її наукового крила чи сформувались суміжньо або ж перебувають на лінії наукових бопільних інтересів (прикордонні дисципліни). До числа останніх, власне, й належить історична ономастика.
Склалось так, що серед розмаїття допоміжних історичних дисциплін є ціла низка дисциплін, що стоять на межі між історичними науками і науками іншого профілю. До них відносяться також і історична географія, антропологія, палеографія і епіграфіка і ін.
Підготовка кваліфікованих істориків неможлива без вивчення ними джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін. Вміння працювати з он імами дозволить суттєво розширити джерельну базу будь-якого наукового дослідження. Саме власне ім’я є своєрідним історичним джерелом, з властивим тільки йому засобом кодування інформації про минуле людського суспільства.
Час змінювався, назви разом з ним набирали нових рис цікавості та коригувались різноманітними соціальними чи політичними явищами, що зачіпали наші терени, де мешкали українці.
Актуальність дисципліни, практичне застосування
Ономастика – (від грецького «onoma» – ім’я) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає власні імена, їх походження, структуру і тлумачення у взаємозв’язку з процесом історичного розвитку.
З початку термін «ономастика» відносився до дисципліни, що вивчала імена людей. Згодом предметом вивчення ономастики стали всі класи власних імен, виділені відповідно поіменованим об’єктам.
Ономастикон, тобто коло власних імен, вживаних тим чи іншим народом, відрізняється стійкістю та традиційністю, що пояснюється спільністю впливаючих на нього географічних, економічних, культурних та інших факторів.
В цілому ономастичний простір охоплює наступні власні імена: антропоніми – особові імена людей;
етноніми – групові, родові, етнічні імена людей;
топоніми – назви географічних об’єктів;
космоніми – назви космічних об’єктів: сузірь, зірок, планет, супутників та інших небесних тіл;
зооніми – власні імена тварин; фітоніми – назви рослин; хрононіми – назви періодів часу;
ергоніми – назви політичних і громадських об’єднань людей; хрематоніми – назви різних предметів: знарядь праці, зброї, інструментів, приладів, побутових предметів, коштовностей і т. ін.;
порейоніми – назви засобів пересування: автомобілів, потягів, літаків, кораблів, космічних апаратів і т. ін.;
документоніми – назви документів, правових актів і т. ін.;
фалероніми – назви нагород; геортоніми – назви свят, ювілеїв, урочистостей;
фіктоніми – вигадані імена, які використовують в художніх творах; міфоніми – назви фантастичних об’єктів; теоніми – імена божеств.
Актуальністю реферату виступає дослідження української ономастики на фоні процесу її формування, впливів різноманітних факторів та явищ наукового світу на неї.
Мета: з’ясувати специфіку української ономастики в силу історичних обставин.
Завданнями виступають висвітлення особливостей:
-української ономастики;
-притаманних рис ономастиці.
Розділ 1. Ономастика: загальні особливості
Предмет і завдання ономастики. Основні напрямки ономастики
Ономастика (від грецького ONOMA – ім’я, назва) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає власні імена, їх функціонування в мові і суспільстві, закономірності їх утворення, розвитку і постійних перетворень. Вона виникла в результаті взаємодії досліджень з історичного джерелознавства і лінгвістики.
Кожен онім – власна назва – містить інформацію про особливості іменованого об’єкту, історичну епоху, в якій виникла назва, етнос, котрий створив назву, мову, на якій створена назва і багато іншого.
Власні імена виникли дуже давно в процесі розвитку мови. Тривалий час у науці йшла суперечка з приводу того, є ономастика самостійною дисципліною з власними засобами досліджень чи допоміжною стосовно географії, історії, лінгвістики, археології, етнографії тощо.
З часом у наукових дослідженнях виокремились два підходи у вивченні онімів. Перший об'єднував вчених, які використовували оніми як історичне джерело. Другий – вчених-філологів, котрі використовували оніми в дослідженнях з історії мови. Тому в історичній науці ономастика вважається спеціальною історичною дисципліною, яка вивчає оніми як історичне джерело. В свою чергу в філології ономастика – частина лінгвістики, дослідницький об’єкт істориків мови.
Предметом досліджень ономастики як історичної дисципліни є географічні назви та власні імена в найширшому значенні. До географічних назв входять найменування місцевостей, а також гір і рік, країн та їх адміністративних одиниць, островів і частин світу, а крім того назви територіальні (полів, лугів, лісів, частин поселень та інших об’єктів подібного типу), в містах – назви вулиць і площ. До власних назв можна зарахувати особові імена, прізвища, прізвиська, різного роду лицарські псевдоніми, а також гербові назви, а також – назви племен і народів. Крім того, ономасти досліджують власні назви тварин (собак, коней, корів, овець), окремих будівель, наприклад палаців, фортець, будинків, готелів, млинів, човнів і кораблів.
Ономастика має два основні вектори досліджень – лінгвістичний і історичний, однак результати ономастичних досліджень використовуються також в етнографії, археології, картографії, логіці і багатьох інших науках.
Основу ономастикону (кола власних імен) становлять географічне середовище, біологічна природа людини, її антропологічний і расовий тип, тваринний і рослинний світ, космічні об’єкти тощо.
В цілому ономастичний простір охоплює наступні власні імена: антропоніми – особові імена людей; етноніми –групові, родові, етнічні імена людей; топоніми – назви географічних об’єктів; космоніми – назви космічних об’єктів: галактик, зірок, планет, супутників, атсероїдів, комет і т. ін.; зооніми – власні імена тварин; фітоніми – назви рослин; хрононіми – назви періодів часу; ергоніми – назви політичних і громадських об’єднань людей; хрематоніми – назви різних предметів: знарядь праці, зброї, інструментів, приладів, побутових предметів, коштовностей і т. ін.; порейоніми – назви засобів пересування: автомобілів, потягів, літаків, кораблів, космічних апаратів і т. ін.; документоніми – назви документів, правових актів і т. ін.; алероніми – назви нагород; геортоніми – назви свят, ювілеїв, урочистостей; фіктоніми – вигадані імена, які використовуються в художніх творах; міфоніми – назви фантастичних об’єктів; теоніми – імена божеств.
Народження онімів відбувається в результаті взаємодії різноманітних природних, мовних, соціальних, психологічних чинників. Без визначення ролі кожного з них в даному конкретному випадку неможливо встановити достеменне значення тієї або іншої власної назви. Тому ономастика є за своєю суттю синтетичною дисципліною, яка узагальнює методику дослідження і джерельну базу широкого кола природничих і гуманітарних наук – географії, астрономії, геології, історії, лінгвістики, а також джерелознавства, археології тощо[6].
Структура науки
1.Визначення ономастичного простору. Ономастика як синтетична наука, котра користується методами і матеріалами широкого кола природничих і гуманітарних дисциплін – географії, астрономії, геології та ін., а також лінгвістики, історії, джерелознавства, археології тощо. Власні імена використовуються і таких дисциплінах, як математика, фізика, хімія.
2. Етноніміка. Назви слов’янських країн і народів. Назви країн і народів світу. Антропоніміка. Походження прізвищ і особових імен українців. Система особових імен народів світу. Космоніміка. Назви зоряного неба – народні і офіційні. Зооніміка. Зоонімія – сукупність власних найменувань тварин певного регіону. Походження прізвиськ за кольором, зовнішнім виглядом і поведінкою тварин.
3. Топоніміка. Велику цікавість у істориків і краєзнавців завжди викликає вивчення топонімів – географічних імен. Багатомільйонний перелік географічних назв в кожній країні завжди кількісно переважає кількість слів в будь-якому словнику – як правило, біля 80-100 тисяч. Використання даних топоніміки при визначенні етнічних кордонів, напрямів переселень народів тощо. Зміни форми і змісту географічних назв на терені України обумовлені змінами в мові населення, його господарського побуту, культури, життєвих понять і цінностей в зв’язку з окремими історичними подіями тощо.
