Технологія ТРВЗ для школярів є технологією колективних ігор і занять з детальними методичними рекомендаціями. Вона має на меті не замінити програму, за якою працює педагог, а максимально підвищити її ефективність. Основу технології становлять ігри-заняття, під час яких діти знайомляться з навколишнім світом, вчаться виявляти суперечливі властивості предметів, явищ і розв’язувати ці суперечності, і які передбачають самостійний вибір дитиною теми, матеріалу та виду діяльності. Виявлення і розв’язування суперечностей є ключем до творчого мислення.
Діти дошкільного та молодшого шкільного віку виявляють такі суперечності, працюючи над ігровими і казковими завданнями, які перетворюються на захоплюючу пошукову, аналітичну діяльність. Такою для багатьох із них стає гра „Добре – погано” (автори – М. Шустерман і Л. Шуб), яка ґрунтується на положенні про те, що кожен предмет, явище має свої позитивні й негативні сторони. Для ігри обирають будь-який об’єкт, який не викликає в дитині стійких асоціацій, позитивних або негативних емоцій. Це може бути олівець, книга, лампа тощо. Кожен гравець має назвати, що в об’єкті „погано”, а що „добре”, що подобається і що не подобається, що зручно і що не зручно. Наприклад, поняття „снігопад”: добре ліпити із свіжого снігу снігову бабу, але засніженими шляхами погано їхати машинам; „голосна музика”: добре зранку – швидко прокидаєшся і робиш зарядку, але ввечері заважає робити уроки і спати.
Гра „Добре – погано” розвиває мову дитини, її фантазію, вчить розмірковувати; яскраво ілюструє деякі закони діалектики, зокрема такі її категорії, як протиріччя, якість і кількість, можливість і дійсність.
Для розв’язання протиріч дітям пропонують цікаві ігрові завдання. Наприклад, обговорюючи властивості парасольки, вони зважають на те, чим вона зручна і чим незручна і в такий спосіб доходять висновку, що для захисту від дощу вона повинна бути великою, а для зручності використання – маленькою. Але чи може парасолька одночасно бути великою і маленькою? Завдання розв’язують прийомом розподілу в часі суперечливих вимог до парасольки. Складана парасолька – в одному разі вона велика, в іншому – маленька.
На розвиток творчої уяви дітей спрямовані такі прийоми, як «Фантазери», «Салат із казок», «Книга протиріч», «Що було б, коли…?», «Конструювання казок», «Біном фантазії», описані відомим італійським дитячим письменником Джанні Родарі (1920 - 1980) у книзі «Граматика фантазії. Вступ до мистецтва придумування історій». Розглянемо деякі із них.
«Салат із казок». Дітям пропонуються назви казок, у яких необхідно (та можна) об’єднати між собою певні елементи, щоб скласти нову казку.
«Біном фантазії». Якщо запропонувати дітям випадково підбирати слова, то можна знайти такі, які за звичайно разом не зустрічаються і для складання казки необхідно буде продумати асоціативні ідеї.
«Що було б, коли…?» Це дещо змінений біном, де необхідно підбирати випадкові іменник та дієслово. Отриману пару слів з’єднати у речення за формою: «Що було б, коли…».
Розвитку творчої уяви дітей сприяє використання так званих «Карт Проппа». Проаналізувавши структуру казок, російський фольклорист Володимир Пропп (1895 - 1970) виокремив її постійні компоненти. Їх послідовність може порушуватися, можливі переноси, додавання, синтез компонентів, але це не суперечить основному розвитку казки. «Карти Проппа» мають такі назви:
1. Припис або заборона.
2. Порушення заборони.
3. Шкода.
4. Від’їзд героя.
5. Завдання, які необхідно виконати.
6. Зустріч із дарувальником.
7. Чарівні дарунки.
8. Поява антигероя.
9. Надприродні властивості антигероя.
10. Боротьба.
11. Перемога.
12. Повернення додому.
13. Прибуття додому.
14. Несправжній герой.
15. Важкі випробування.
16. Біда ліквідовується.
17. Упізнавання героя.
18. Несправжній герой викривається.
19. Покарання антигероя.
20. Весілля.
Під час гри дітям роздають карти, обирають місце дії, казкового героя. Потім кожний учень розповідає за своєю карткою казкову дію. Можливо складання казки командами за обраними компонентами.
За підрахунком Г. Альтшуллера, існує до 40 принципів розв’язання протиріч. Цими принципами успішно користувалися герої народних і авторських казок. Ознайомлення навіть з деякими з них свідчить про їх універсальність:
1. Принцип «заздалегідь підкладеної подушки». Зроби заздалегідь. Наприклад, герої вирушають у далеку дорогу і розмотують ниточку клубка, розкидають камінці, що допоможе їм повернутися назад.
2. Перетворити шкоду на користь. Негативні фактори використовуються для отримання позитивного ефекту. Наприклад, у казці братів Грімм „Три пряхи” наявний фактор – повторності трьох тіток (відвисла губа, довгий палець, величезна нога) позбавили головну героїню від немилої роботи (позитивний результат).
3. Прийом копіювання. Замість справжнього об’єкта використовують його оптичну копію. Наприклад, у казці О. Пушкіна „Руслан і Людмила” Чорномор, щоб спіймати Людмилу, яка втекла, перетворюється на Руслана і легко досягає мети. А в „Молодильних яблуках” такий прийом використовує Вовк, перетворившись спочатку на коня, а потім – на царівну.
4. Принцип мотрійка (матрьошки). Заснований на розташуванні одного предмета в середині іншого. Так, Чахлик Невмирущий ховає свою смерть на кінчику голки, голку – в яйці, яйце – в качці, качку – в качурі, качура – в кришталевій скриньці.
5. Розв’язання протиріч у часі. У казці С. Маршака „Дванадцять місяців” одні місяці з’являються на новорічній галявині раніше свого часу, а інші – значно пізніше.
6. Принцип зміни агрегатного стану. Об’єкт переходить в інший агрегатний стан і від цього змінюються його якості. Так, серце Кая з казки Г.-Х. Андерсена „Снігова королева” перетворилося на кригу та змінило свої якості: замість доброго стало злим.
7. Принцип дроблення. Розділити об’єкт на незалежні частини; виконати об’єкт подрібненим; підвищити ступінь дроблення (змільчання). Наприклад, пневматична шина складається із дванадцяти незалежних секцій.
8. Принцип винесення. Відокремити від об’єкту частину, яка «заважає» або, навпаки, виділити необхідну частину, необхідну якість. Наприклад, для попередження зіткнення літаків з птахами у США використовують записані гучні крики наляканої птиці.
9. Принцип місцевої якості. Перейти від однорідної структури об’єкта (або зовнішньої середи, зовнішньої взаємодії) до неоднорідної; різні частини об’єкту повинні мати різні функції; кожна частина об’єкта повинна знаходитися в умовах, що найбільш відповідають її роботі. Наприклад, перед сушкою рису з метою зменшення появи тріщин проводився розподіл зерен за крупністю.
10. Принцип асиметрії. Перейти від симетричної форми об’єкту до асиметричної. Наприклад, тиски зі зміщеними губами, що дозволяє затискати у вертикальному положенні довгі заготовки.
11. Принцип об’єднання. Об’єднати однорідні або об’єкти, які призначені для сумісних операцій. Об’єднати у часі однорідні або суміжні операції. Наприклад, для виводу людей із затонулих кораблів, які знаходилися у відсіках у повітряних мішках із застосуванням шлем-масок, до них кріпили шланг, що був вмонтований до водолазного скафандру із якого проводилася регулювання подачі повітря.
12. Принцип універсальності. Об’єкт виконуєдекілька різних функцій, завдяки чим необхідність у інших об’єктах відсутня. Наприклад, у Японки розглядається можливість побудови танкера з нафтоперегонною установкою
13. Принцип антиваги. Компенсувати вагу об’єкта об’єднанням з іншими об’єктами, які мають під’ємну силу. Компенсувати вагу об’єкта взаємодією зі середовищем (за рахунок аеро-, гідродинамічних та інших сил). Наприклад, для зменшення тяжіння ротора турбогенератора на підшипники над турбогенератором встановили дужий електромагніт, що компенсував тяжіння.
14. Принцип попередньої напруги. Заздалегідь придати об’єкту напругу, протилежну недопустимій або небажаній робочій напрузі. Наприклад, щоб бетон краще працював на розтягання, його попередньо укорочують.
15. Принцип попереднього виконання. Заздалегідь виконати необхідні зміни об’єкту (повністю або частково). Заздалегідь розставити об’єкти так, щоб вони могли вступити у дію з найбільш зручного місця і без затрат часу на їх доставку. Наприклад, з метою попередження травм і полегшення процедури зняття гіпсової пов’язки проволочну пилку розміщують у попередньо змащену змазкою трубку, напр. із поліетилена, і заздалегідь загіпсовують під пов’язку.
16. Принцип еквіпотенціальності. Змінити умови роботи так, щоб не було необхідності піднімати або опускати об’єкт. Наприклад,
17. Принцип «навпаки».
18. Принцип сфероідальності.
19. Принцип динамічності.
20. Принцип часткового або зайвого рішення.
21. Принцип переходу у інший вимір.
22. Принцип використання механічних коливань.
23. Принцип періодичної дії.
24. Принцип неперервності корисної дії.
25. Принцип проскакування.
26. Принцип зворотнього зв’язку.
27. Принцип «посередника».
28. Принцип самообслуговування.
29. Принцип заміни дешевої недовговічної замість дорогої довготривалої.
30. Принцип заміни механічної схеми.
31. Принцип використання пневмоконструкцій і гідроконструкцій.
32. Принцип використання гнучкої оболонки і тонкої плівки.
33. Принцип використання пористих матеріалів.
34. Принцип зміни окрасу.
35. Принцип однорідності.
36. Принцип відкидання і регенерації частин.
37. Принцип зміни фізико-хімічних параметрів об’єкту.
38. Принцип застосування фазових переходів.
39. Принцип застосування термічного розширення.
40. Принцип сильних окисників. Замінити звичайне повітря на збагачене, збагачене повітря на кисень,
41. Принцип застосування інертної середи. Замінити середу на інертну, вести процес у вакуумі.
42. Принцип композиційних матеріалів. Наприклад, чорнила з мілкими магнітними частинками, які скеровуються магнітним полем; пористі матеріали – композиція із твердої речовини та повітря.
Методи, які застосовують у технології ТРВЗ, розвивають такі пізнавальні та творчі здібності дітей, як уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки, інтегрувати й синтезувати інформацію, аналізувати ситуації, передбачати наслідки, вибудовувати гіпотези, застосовувати нові ідеї та методи розв’язання задач на практиці; здатність висловлювати оригінальні ідеї і винаходити нове; творча уява, дивергентність мислення (здатність припускати існування кількох правильних відповідей на одне запитання і продукувати оригінальні творчі ідеї), розуміння неоднозначності ідей, розвинена інтуїція та ін.
Виходячи із моделі процесі пошуку, як серії більш або менш випадкових, усвідомлених або неусвідомлених послідовних спроб, можна виділити дві різні групи можливостей підвищення його ефективності: збільшення хаотичності пошуку та систематизація перебору варіантів. До першої групи належать переважно ірраціональні методи пошуку, які ґрунтуються на психологічній активізації творчих здібностей винахідника, таких, як методи: мозкового штурму, синектики, фокальних об’єктів, каталога, гірлянд випадковостей і асоціацій та ін. До другої групи належать методи, котрі дозволяють систематизувати перебір варіантів, збільшити їх кількість та виключити повтори, використовуючи при цьому логіку аналізу технічних систем. Сюди належать такі раціональні методи, як морфологічний аналіз, функціонально-фізичний метод та ін., а також ірраціональний – метод контрольних запитань, котрі дещо звужують поле пошуку.
3.2. Метод фокальних об’єктів (МФО)
Суть його полягає у перенесенні властивостей одного предмета на інший. Фокальним (лат. focus – осередок) називають об’єкти, що перебувають у фокусі, в центрі уваги. Використовуючи метод фокальних об’єктів, слід дотримуватись такого алгоритму роботи:
1. Обираємо об’єкт для якого або з яким необхідно придумати щось нове, змінити його.
2. Обираємо будь-які слова (іменники), що ніяк не пов’язані зі словом у фокусі. Це і є слова-стимули. Їх може бути 4-5 слів. Для вибору цих слів дітям можна пропонувати картинки, іграшки, яскраві предмети.
3. Дати 5-7 визначень до кожного з вибраного слова-стимула (Який він (вона, воно, вони)?). Можна також обрати дієслова, що характеризують дії слів-стимулів. Можна інтегрувати і обирати іменники і дієслова одночасно. Це слова-помічники.
4. Дібрані ознаки співставляють до слова у фокусі; Розглядають отримані словосполучення та асоціативні ідеї.
5. Обираємо з отриманих асоціативних ідей самі цікаві та розвиваємо їх далі.
6. Коли потрібне або цікаве словосполучення знайдено, надати фокальному слову відповідних якостей. Для цього ввести до фокального об’єкта не властиві йому елементи, які зумовлюють його видозміну.
7. Якщо у ході роботи не знайшли цікавого варіанту, то можна перейти до анти ознак слів-стимулів або збільшити кількість слів-стимулів і знову отримати словосполучення для асоціативних ідей. При цьому важлива роль належить ведучому гри, який вміло активізує та спрямовує думки учасників.
Наприклад: слово у фокусі – крокодил.
1 варіант: Слово-стимул 1– літак.
Слова-помічники 1: пасажирський; блискучий; гуде, літає, світиться.
Слово-стимул 2– яблуня.
Слова-помічники 2: квітуча; зелена; дає тінь, плоди.
Завдання: скласти казку (розповідь) про фокальний об’єкт, використовуючи знайдені визначення.
„Жив на Півночі крокодил. Так, так, він жив на Півночі, тому що прилетів туди з Африки. Це був незвичайний крокодил: шкіра його була блискуча і зелена, вкрита квіточками, вона світилась і грала на сонці. Щотижня пасажирський літаючий крокодил перевозив звірів у відпустку: кенгурят і мавпочок на Північ – померзнути, а білих ведмедів і тюленів до Африки – погрітися. Всі любили цього крокодила, тому що до Африки він привозив холодне смачне морозиво. Ласуючи ним, звірята ховалися у тіні крокодила. А на Північ він віз квіти, смачні фрукти. Всім було добре, а найкраще – крокодилові. Він був потрібний усім”.
2 варіант: Слово-фокус: крокодил.
Слова-стимули – літак, яблуня, книга, життя.
Складається таблиця зі слів-стимулів та прикметників до них, тобто, слів-помічників:
| Літак | Яблуня | Книга | Життя |
| пасажирський | квітуча | захоплююча | цікаве |
| блискучий | зелена | дорога | довге |
| великий | густа | товста | веселе |
| комфортабельний | плодовита | зачитана | яскраве |
Далі співставляються слово у фокусі – крокодил – зі словами-помічниками – прикметниками і підбираються можливі за змістом та темою словосполучення.
| Крокодил | Крокодил | Крокодил | Крокодил |
| пасажирський | квітучий | захоплюючий | цікавий |
| блискучий | зелений | дорогий | довгий |
| великий | густий | товстий | веселий |
| комфортабельний | плодовитий | зачитаний | яскравий |
Наприклад, пасажирський крокодил – можна скласти історію про крокодила, який перевозив звірів через річку; блискучий крокодил – крокодил –модник, який постійно натирався різними кремами і що з того сталося (хімія); веселий крокодил – постійно сміявся, проводив концерти для друзів, розигриші і т.ін.
Метод мозкового штурму
Відомий і під такими назвами, як мозкова атака, брейнстормінг, брейн-ринг, облога мозку, метод обміну думками тощо, застосовується для отримання нових ідей. Використання цього методу сприяє подоланню психологічної інерції, продукуванню максимальної кількості нових ідей у мінімальний термін.
МШ, як один із популярних методів психологічної активізацій колективної творчої діяльності, запропонований американським підприємцем і винахідником Алексом. Осборном у 1951 році, хоча він почав розроблятися на рубежі 30-х – 40-х років.
Цей метод використовують у роботі зі старшими дошкільниками та молодшими школярами, а також із педагогами під час семінарів-практикумів. З дітьми мозковий штурм може виникнути незаплановано під час розв’язання пізнавального завдання, гри-заняття тощо. Особливість його полягає в тому, що діти у процесі обговорення самі коригують, аналізують висловлені ідеї.
Мозковий штурм є ефективним за дотримання таких правил:
1. Найбільш ефективною є мікрогрупа до 7 осіб. При більшій кількості учасників можна розділити на конкуруючі або доповнюючи команди.
2. Усі учасники стають «генераторами ідей». Висловлювати можна будь-яку думку, навіть, з першого погляду, безглузду. Заохочувати вільне асоціювання: чим незвичнішою видається ідея, тим вона цікавіша.
3. Заборона на будь-яку критику, як пряму, так і непряму, невербальну.
4. Кількість ідей має бути якомога більшою.
5. Після завершення штурму увесь список ідей перечитується знову. Усі члени мікрогрупи беруть на себе роль критиків, аналізують ідеї з метою знайти сильні та слабкі сторони кожної ідей. Обираються лише кращі із них, які потім і пропонуються на розгляд загального колективу.
6. Завершити дискусію необхідно її підсумком, тобто визначенням найцікавішої ідеї.
7. У мікрогрупі повинна бути атмосфера товариськості, мажорності. Тому краще, щоб учасники самі обирали членів команди (якщо немає іншої педагогічної задачі).
8. У разі невдачі мозковий штурм через деякий час можна повторити, декілька змінив початкові умови.
Мозковий штурм доцільний і при переході від механічного запам’ятовування до смислового. Найефективніший він під час практичних занять і групових консультацій на етапі пізнання об’єкта, що вивчається, або на етапі формування нових понять про об’єкт вивчення.
Метод синектики
Його творцем є американський психолог Вільям-Джеймс Гордон. Полягає цей метод у створенні групи людей різних спеціальностей задля пошуку творчих рішень шляхом необмеженого тренування уяви і об’єднання несумісних елементів. Такі групи називають синектичними (грец. synektike – об’єднання несумісних елементів). Синектика була розроблена наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХХ ст.. на основі застосування методу групової генерації ідей (мозкового штурму). У процесі творчості В.-Дж. Гордон виокремлював два його види:
1) не операційний (некерований), основою якого є інтуїція, натхнення;
2) операційний (керований), що ґрунтується на використанні різних аналогій.
Для творчого процесу важливо вміти перетворювати незвичне на звичне і навпаки. Головне – побачити у новій, незвичній ситуації, проблемі щось знайоме, тобто таке, що розв’язується відомими способами. А, як відомо, цілеспрямоване застосування аналогій суттєво підвищує ефективність творчого мислення. За своєю суттю аналогії можуть бути прямими, фантастичними, емпатійними (заснованими на розумінні емоцій, психічних станів іншого, від грец. empathia – співпереживання).
1. Пряма аналогія. Вона означає схожість різних галузей за певними властивостями або відношеннями. Здебільшого її визначають за такими критеріями:
- аналогія за формою. Використовується, коли аналог предмета, який розглядається, містить ті самі ознаки, що й оригінал, або коли новостворений об’єкт зовні нагадує будь-який інший (книга – двері, плитка шоколаду, цеглина тощо);
- компонентна (структурна) аналогія. Встановлюється за схожістю елементів (компонентів) об’єкта. Визначивши його орієнтовану структуру, необхідно знайти об’єкт з аналогічною структурою (сніг – морозиво; вата – хмара; піна – солодка вата);
- функціональна аналогія. Визначивши функції об’єкта, віднаходять об’єкт, якому властиві ці або аналогічні функції. Як правило, шукають у протилежних галузях, наприклад у техніці й природі (машина – кінь, мурашка, віслючок, стоніжка, потяг; вітер – пилосос, вентилятор);
- аналогія за кольором. Добираються об’єкти одного кольору та відтінку. Наприклад, сонце – кульбабка, банан, лимон;
- аналогія за ситуацією та станом явищ і предметів. Наприклад, тиха година – захід сонця, свічка, що догорає;
- аналогія за властивостями, які вимагають відповіді на запитання „Який (яка, яке, які?)”. Наприклад, повітряна кулька (яка?) – гумова: калоші, купальна шапочка;
- комплексна аналогія. Передбачає одночасне використання різних видів прямої аналогії.
2. Фантастична аналогія. До неї вдаються, коли при розв’язанні різноманітних завдань і закріпленні знань необхідно відмовитися від стереотипів, подолати психологічну інерцію, піти невідомим раніше шляхом.
3. Емпатійна аналогія. В її основу покладено принцип ототожнення себе з об’єктом, що розглядається. Розв’язуючи завдання, дитина вживається в образ об’єкта, намагається по-своєму пережити його відчуття. Відтворюючи певний образ, дитина непомітно для себе розкриває характер, свої потаємні бажання, мрії, ставлення до навколишнього світу.
Метод інверсії
Інверсія – один із засобів отримання нової точки зору. Цей метод вимагає свідомого переборення психологічної інерції, відмову від колишніх поглядів на задачу, з тим, щоб подивитись на неї з іншого боку чи позицій. Інверсія в перекладі з латинської – перевертання, переставлення.
Суть інверсії – об’єкт перевернути уверх дном, вивернути навиворіт, поміняти місцями, з горизонтального зробити вертикальним, з вертикального зробити горизонтальним чи поставити під деяким кутом, зупинити рухомі частини й рухати нерухомі.
3.6. Метод контрольних запитань (МКЗ) –
Один із методів психологічної активізації творчого мислення. Його мета – за допомогою навідних питань підвести до розв’язку задачі. Списки таких запитань пропонувалися з 20-х років нашого століття.
МКЗ може застосовуватись у вигляді монологу винахідника, у вигляді промови, зверненої до самого себе, наодинці з собою, або у вигляді діалогу винахідників, наприклад, в серії запитань, що задаються керівником мозкового штурму членам групи „генераторів ідей”. Широко відомі списки контрольних запитань, які запропонували А. Осборн, Д. Пірсон, Е. Раудзенц, Г. Буш та ін.
В сучасних умовах МКЗ може бути використаний лише на початкових стадіях постановки або розв’язування нескладних задач.
