Тема 8. Індивідуалізація та диференціація навчання

Підготувала – доц. Горопаха Н.М.

 

План

 

1. Врахування індивідуальних та типологічних особливостей дітей у навчанні.

2. Особливості навчально-виховної роботи у різновіковій групі.

3. Переваги різновікового колективу дітей як навчальної групи. Взаємонавчання дітей різного віку.

Література

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / наук. ред. та упорядник О.Кононко. – К., 2008.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К., 1999.

3. Индивидуальный подход к детям в воспитательно-образовательном процессе детского сада. / Под ред. В.К.Котырло, С.Е.Кулачковской. — К.: Рад.школа, 1989. — 85 с,

4. Індивідуальний підхід: його суть і шляхи реалізації у вихо­ванні дошкільників / Упорядник О.Л.Кононко. — К.: Освітя­нин, 1996. — 131 с.

5. Ковальчук Я М. Индивидуальный подход в воспитании ребенка. — М.: Просвещение, 1981. — 127 с.

6. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. – К., 2003.

7. Кузьменко В. Індивідуальний підхід: десять кроків // Дошкільне виховання. – 2006. – № 7. – С. 10-12.

8. Кузьменко В.У. Розвиток індивідуальності дитини 3-7 років: Монографія. — К.: НПУ імені М.ПДрагоманова, 2005. — 453 с.

9. Кулачківська С., Ладивір С. Я – дошкільник: вікові та індивідуальні аспекти психологічного розвитку. – К., 1995.

10. Ладивір С. Пізнавальна активність старших дошкільнят: індивідуальні особливості // Дошкільне виховання. – 2006. – № 11. – С. 3-6.

11. Шавровська В. Метод «занурення» – сучасна модель навчання й виховання у різновікових групах // Палітра педагога. – 2007. – № 1. – С. 14-19.

 

 

У вітчизняній психології питання індивідуального підходу до дитини завжди посідало чільне місце. Його розробляли О. Запорожець, Г. Костюк, В. Котирло, Д. Ніколенко, Л. Проколієнко, П. Чамата та чимало Ін­ших учених. Вони заклали основи Індивідуального під­ходу, визначили його сутнісні характеристики та значу­щість.

Сьогодні індивідуальний підхід тлумачать як психо-лого-педагогічний принцип, що передбачає організацію педагогічного впливу в освітньо-виховному процесі, здійснюваному в навчальних закладах (І в родинному се­редовищі також), з обов'язковим урахуванням індивіду­альних особливостей дитини та умов П життя. Змістом такого підходу є гнучке використання педагогами та бать­ками інтегрованої і різноманітної системи форм, мето­дів та прийомів навчально-виховної роботи, в основі якої лежить бачення цілісної картини індивідуального роз­витку кожної дитини.

Індивідуальний підхід має свою специфіку у навчаль­ному та у виховному процесах. Відтак Індивідуальний підхід у вихованні — це варіативне використання педа­гогом цілісної системи засобів, форм, методів та прийо­мів виховної роботи з урахуванням комплексу індивідуа­льних відмінностей дітей, індивідуальний підхід у навчанні розглядають як вибір педагогом особливих за­собів активізації учбово-пізнавальної діяльності кожного вихованця. Варіюються, зокрема, вимоги до засвоєння ма­теріалу, який вивчається {добір завдань, різних за зміс­том та ступенем складності); форми організації навчання (фронтальна, групова, індивідуальна); кількість та харак­тер допомоги, що надається дітям; темпи оволодіння знан­нями та навичками.

Успішне здійснення індивідуального підходу забез­печується низкою психолого-педагогічних передумов. Серед них вирізняють:

□ Поєднання індивідуально-диференційованого під­ходу до кожної дитини з вихованням та формуванням дитячого колективу, оскільки поза ним не можуть розкритися такі особистісні якості дитини як прихильність, взаємоповага, відповідальність. Індивідуальність особи найбільш повно й глибоко розкривається лише спільній поведінці, в колективній діяльності.

□ Спирання на позитивне в характері, у рисах особистості вихованця, що запобігає закріпленню негативних проявів; відмова від принизливих, критичних відгуків щодо індивідуальних особливостей розвитку того Іншого малюка. Забезпечення цієї передумови значне мірою залежить від уміння педагога вивчати індивідуалі відмінності дитини, спостерігаючи за нею, зосереджуючи увагу на позитивних якостях та об'єктивно ставлячи до її поведінки. Спирання на позитив не виключає, однак, об'єктивного, конструктивного сприйняття та аналізу наявних проблемних аспектів розвитку дитини, пошуку таких методів та прийомів педагогічної роботи, \ б допомагали саме цій дитині мінімізувати або здолати наявні у неї негативні прояви.

О Необхідність пошуку причин формування певних індивідуальних відмінностей, виявлення передумов виникнення ускладнень (серед них можуть бути стан здоров'я, особливості вищої нервової діяльності, умови середовища життя та виховання). Встановлення причім но-наслідкових зв'язків, завдяки чому процес формування дитячої особистості постає як цілісний і безперервний, — найбільш дієвий та ефективний шлях, глибокого розуміння перспектив подальшого розвитку дитини, до психолого-педагогічного прогнозував Реалізації зазначеної передумови сприяють поглиблена теоретична підготовка психолого-педагогічних кадрів щодо загальних вікових закономірностей, а також ґрунтовне вивчення історії індивідуального розвитку, родинного виховання, перебігу життя кожного виховані

□ Єдність вимог до дитини з боку всіх дорослих педагогічного персоналу дошкільного закладу, батьків, інших близьких дорослих. Забезпечити це, на жаль досить складно через розбіжність у поглядах на виховання, які мають різні люди, наявність у них усталених, сформованих на основі власного досвіду переконань, цінностей, життєвих стратегій. Вельми недостатнє знан­ня батьками елементарних правил педагогічної роботи з дитиною можуть спричинити відхилення у нормально­му ритмі її життя, формування та зміцнення негативних рис характеру, руйнування стосунків у системі "батьки — діти". Єдність вимог і стратегічна спільність у поглядах на виховання виробляється, передусім, за умови безза­перечного прийняття педагогами сімейних цінностей, культури і традицій та поваги до них. Лише на цій основі має будуватися пошук таких форм роботи, які дадуть змогу виробити єдину концепцію розвитку дитини.

О Системність у здійсненні індивідуального підходу, дотримання певної послідовності, етапності. Етапами індивідуального підходу є: вивчення особистісних якос­тей дитини та їх урахування (під час формування дитячо­го колективу, у процесі трудового виховання, ігрової діяльності, на заняттях), Заключний етап — оформлення результатів поглибленого вивчення особливостей роз­витку дітей та складання характеристик на них.

Реалізація передумов успішного здійснення індиві­дуального підходу значною мірою залежить від компе­тентності всього педагогічного персоналу дошкільного закладу, від цілеспрямованого здійснення ним завдань формування індивідуальних якостей вихованців. Отже, розуміння педагогом особливостей кожної дитини — провідна складова фахової майстерності, а засобом ін­дивідуального підходу є забезпечення належної компе­тентності, де важливо розуміти етапність у здійсненні індивідуального підходу.

Позаяк індивідуальний підхід — це неперервний цик­лічний процес, тож розподіляти його на етапи вважаємо за необхідне лише для осягнення складових постійно здійснюваного психолого-педагогічного впливу з ура­хуванням щоразу нових здобутків у розвитку дитячої Ін­дивідуальності. Більший акцент робиться на виокрем­ленні певних видів роботи, які логічно поєднуються і взаємопов'язуються в цілісному процесі виховання та навчання дитини. Загальна логіка неперервності індиві­дуального підходу має такий схематичний вигляд: Циклічність індивідуального підходу

Однак лише основних, загальних етапів індивідуаль­ного підходу недостатньо, оскільки своєрідність змісто­вого наповнення кожного з них спонукає до більш ди­ференційованого розгляду. В контексті нашого дослідження розглядаємо етапи здійснення індивідуаль­ного підходу як послідовність таких десяти кроків.

КРОК ПЕРШИЙ. Попереднє виявлення Індивідуаль­них особливостей розвитку кожної дитини. Цей етап можна вважати початковим, бо в процесі з'ясування цих особливостей накопичується загальна інформація про низку об'єктивних параметрів психофізичного розвитку дитини, умови родинного виховання та загальні тенден­ції спілкування в родині, виявляються особливі факти життєвої біографії малюка. Тут головною метою є не стільки формування інформаційної бази, скільки ство­рення позитивного емоційного контакту між родиною вихованця, ним самим та педагогом (або психологом). На цьому етапі ефективними методами роботи є спосте­реження та опитування.

КРОК ДРУГИЙ. Уточнення, деталізація та поглиб­лення отриманої інформації, встановлення позитив­них та проблемних аспектів розвитку дитини, причин їх виникнення. Це досягається послідовним та система­тичним вивченням Індивідуальних особливостей розвитку вихованця, поповненням та оновленням матеріалів по­переднього діагностування, поглибленням результатів аналітичної роботи тощо. Спираючись на отриману за­гальну інформацію, педагог окреслює ті аспекти, які можуть позитивно або негативно вплинути на подаль­ший розвиток малюка, наголошує на відмітних, нестан­дартних проявах його поведінки або на досягненнях, звертає увагу на проблемні аспекти або гальмівні чин­ники розвитку. Найефективніші методи, які доцільно застосовувати на цьому етапі, — експертне оцінюваний, тестування, моделювання експериментальних ситуацій, аналіз результатів дитячо/ діяльності.