Як і в підросійській частині, на західноукраїнських землях початок національного руху був пов’язаний із західним впливом: політикою австрійського «просвіченого абсолютизму» та з європейським романтизмом. Центром першої хвилі національного відродження спочатку був не Львів, де панувала німецька і польська культури, а провінційний Перемишль. Тут навколо місцевого греко-католицького владики — єпископа Івана Снігурського у 1820—1830-х рр. згуртувалася національно свідома інтеліґенція.
Отже, значною мірою зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У 1816 р. священик Іван Могильницький заснував у Перемишлі «Клерикальне товариство» з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І. Могильницький, створивши 1822 р. граматику української мови, довів, що українська мова є рівноправною слов’янською мовою, а не діалектом російської чи польської мов. Граматики української мови були створені також Й. Лозинським (1833 р.) і Й. Левицьким (1834 р.).
Крім того, У березні 1848 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро-Угорській імперії (відбулося народне повстання у Відні та Будапешті, було повалено уряд Меттерніха, імператор Фердинанд I пообіцяв увести конституцію і демократичні свободи), що дало поштовх національно-визвольному руху в західноукраїнських землях. Що допомогло осмислити міжетнічні стосунки на Галичині та спробувати політико-адміністративно розмежувати захід та схід цього реґіону. Чому послужив «Слов’янський конґрес» в Парижі в середині 1848р.
А апогеєм увійшов в канву національного руху культурно-літературний та дещо політичний поступ, що уможливив його нову якість у західноукраїнських землях, де у 1834 р. виник напівлегальний гурток культурно-просвітницького спрямування "Руська трійця", утворений М. Шашкевичем, І. Вагилевичем та Я. Головацьким. На жаль, доля гуртка зазнала невдачі, але її намагання залишили плідний слід в культурній історії тогочасної України.
2.2. «Руська трійця»
У 1830-ті рр. центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості західних українців, перемістився до Львова, де з 1830 до 1837 р. діяв культурно-освітній гурток «Руська трійця». Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. Головною метою гуртка було підняти українську народну мову до рівня літературної мови і, таким чином, відкрити селянству доступ до знань, а з допомогою них поліпшити їхнє життя. Поетичні, історичні, мовознавчі, етнографічні розвідки, переклади членів "Трійки", які увійшли до збірок "Син Русі"(1833), "Зоря"(1834), альманаху "Русалка Дністрова"(1836), спрямовані на поширення літературної української мови, були заборонені віденською адміністрацією та львівською церковною цензурою. Користувався популярністю альманах «Русалка Дністровая», майже весь якого тираж якого був конфіскований (розійшлося лише 200 примірників). Лінгвістичним досягненням стало те, що ця збірка вперше впровадила народну мову галицьких русинів у літературу і довела, що між їхньою мовою і мовою українців з Російської імперії не існує суттєвих відмінностей, а отже, галичани і наддніпрянці становлять один народ.
Переслідуване світською та церковною владою, це об'єднання у 1837 р. розпадається. Над трьома упорядниками збірки було проведено слідство. М. Шашкевич після висвячення на священика був переведений в одну з дрібних парафій, де він, виснажений працею та постійними злиднями, помер у 32-річному віці. Я. Головацькому тривалий час не давали сану священика, а І. Вагилевич, щоб уникнути переслідувань, перейшов у протестантську віру.
Отже, «Руська трійця» започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від того, до складу Австрійської чи Російської імперії вони входили.
