Кирило-Мефодіївське товариство

Утворення Кирило-Мефодіївського товариства та склад його учасників.
У 40-х роках в Україні, і передусім в університетах Києва та Харкова, навколо передової професури групувалися прогресивно настроєні представники інтелігенції — університетські викладачі, студенти, вчителі та ін. Частина з них об'єднувалася в літературних гуртках. У Києві такий гурток дістав назву «Київська молода». Члени цих гуртків мріяли про визволення від гніту слов'янських народів, про їх зближення й об'єднання, про розповсюдження в народі освіти, розвиток української культури, писали художні й наукові, зокрема історичні твори.
У січні 1846 р. серед цієї інтелігенції у Києві і виникла українська таємна політична організація, за якою закріпилася назва Кирило-Мефодіївське товариство (за іменем відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія). Як знак приналежності до товариства, його члени мали золоті персні з написом на їх внутрішній стороні: «Св. Кирило і Мефодій. Січень 1846 р.». У товариства була також печатка з євангельським виразом: «И уразумите истину, и истина освободит вас».
Організаторами Кирило-Мефодіївського товариства стали Микола Іванович Костомаров (1817—1885) — син поміщика-дворянина і кріпачки, учитель однієї з Київських гімназій, а з серпня 1846 р.— професор російської історії Київського університету, що пізніше став видатним українським і російським істориком; Микола Іванович Гулак (1822—1899) — виходець з небагатої дворянської сім'ї, після закінчення юридичного факультету Дерптського (тепер Тартуського) університету в 1843 р. — чиновник канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора, та Василь Михайлович Білозерський (1825—1899) — виходець з дворян, після навчання в Київському університеті з 1846 р.— учитель Полтавського кадетського корпусу. Крім цих засновників товариства, до нього незабаром увійшли: письменник П. Куліш, студенти Київського університету О. Маркович, О. Навроцький, І. Посяда, Г. Андрузький, О. Тулуб, учитель Полтавського кадетського корпусу, вихованець Київського університету Д. Пильчиков, полтавський поміщик М. Савич, який закінчив Харківський університет. У квітні 1846 p., після знайомства Костомарова з Шевченком, до товариства вступив і Шевченко. Отже, безпосередніми учасниками Кирило-Мефодіївського товариства були 12 чол., більшість з них — вихідці зі збіднілих дрібномаєткових або і безмаєткових дворян. Але поряд із дворянами, в товаристві брали участь і представники інших станів, що свідчило про демократизацію складу учасників визвольного руху: Шевченко й Посяда — походженням із селян, Пильчиков — із міщан, Куліш — син козака-хуторянина. Всі вони — з вищою освітою або студенти університету, інтелігенти, переважно молоді — віком від 19 до 25 років, крім Шевченка, Костомарова і Савича. Матеріали слідства й листування членів товариства свідчать, що з його учасниками мали зв'язки (переписувалися, зустрічалися, спільно працювали і т. д.) близько 100 чол. — професори і викладачі учбових закладів, художники, артисти, урядовці, видавці, студенти, поміщики, офіцери та ін. [4].

Програмні завдання організації викладено в "Законі божому" ("Книзі буття українського народу") та "Статуті...".

Основними вимогами братства стали:

- ліквідація самодержавства і кріпосного права; - національне визволення України;

- утворення на демократичних засадах федерації слов'янських народів із центром у Києві.

Варто відзначити, що програмні документи наголошували на мирному характері перетворень, досягненні стратегічних завдань через освіту та виховання, поширення літератури, залучення до своїх рядів нових членів.

Значну роль у національному відродженні відіграв поет, художник, мислитель Т.Г.Шевченко, який мав найбільший вплив на українців. З виходом у 1840 р. "Кобзаря" за українською мовою остаточно затверджується статус літературної, "рівної серед рівних". Своєю творчою та громадською діяльністю Т.Шевченко пробудив національну свідомість українців, сприяв розгортанню ними боротьби за своє соціальне і національне визволення. Поміркована програма братства викликала критичне ставлення Т.Шевченка та радикально налаштованих братчиків, які поділяли його революційно-демократичні погляди.

Крах намагань товариству поставила зрада псевдо братчика Петрова. За доносом члени братства були заарештовані і засуджені до різних строків ув'язнення та заслання.

Отже, діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне визволення України.