Періодизація психічного розвитку Д.Б.Ельконіна 4 страница

ПЕРЕКОНАННЯ - це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів.

Переконання становлять основу соціогенних мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутр. позиції, поглядів, теорет. принципів.

УСТАНОВКА - це готовність індивіда до певної форми реагування, за допомогою якої можна задовольнити ту чи іншу потребу. Установка спонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі і діяти послідовно щодо всіх об’єктів і ситуацій, з якими вона пов’язана.

 

47. Фактори формування характеру дитини (діяльність, стосунки в сім`ї та дитячому колективі, самовиховання тощо).

 

Основну роль у формуванні та розвитку характеру дитини відіграє її спілкування з усіма навколо. У властивих для дитини вчинках і формах поведінки вона насамперед наслідує близьких дорослих людей і через емоційне підкріплення засвоює форми їхньої поведінки.

Найсприятливішим періодом життя для становлення характеру вважається вік від 2-3 до 9-10 років, коли діти багато і часто спілкуються, як з дорослими, так і з ровесниками, та відкриті для сторонніх впливів, і з готовністю їх приймають, наслідуючи всіх і в усьому. Дорослі люди в цей час, маючи необмежену довіру у дитини, можуть впливати на неї словом, вчинком та дією, що створює сприятливі умови для підкріплення необхідних форм поведінки.

Стиль спілкування дорослих один з одним на очах у дитини, спосіб спілкування з нею самою дуже важливі для становлення характеру. Особливо це стосується спілкування батьків з дитиною і передусім мами. Те, як діють батьки щодо дитини, через багато років стає способом встановлення нею стосунків зі своїми дітьми.

Першими у дитини закладаються такі риси, як доброта, комунікабельність, емпатійність, а також протилежні: егоїстичність, сухість, байдужість до людей.

Важливе значення для формування характеру має трудова діяльність. В ній закладається працелюбство, акуратність, добросовісність, відповідальність, наполегливість.

Формування якостей характеру в дошкільному віці відбувається у грі та доступних видах домашньої праці. Великий вплив на їхній розвиток має адекватна віку та потребам дитини стимуляція з боку дорослих. В характері дитини цього віку зберігаються і закріплюються в основному такі риси, які постійно отримують схвалення.

В початкових класах школи формуються риси характеру, що виявляються у стосунках з людьми. Цьому сприяє розширення сфери спілкування дитини за рахунок нових шкільних друзів та дорослих-вчителів. Риси, набуті дитиною вдома і підкріплені школою, зазвичай зберігаються протягом всього подальшого життя. Якщо ж набуті вдома форми поведінки не отримують схвалення у ровесників, вчителів та інших дорослих, тоді починається поступова перебудова, що не завжди має позитивний результат. Найчастіше риси характеру змінюються частково і є компромісом між тим, до чого привчили дитину вдома, і тим, що від неї вимагає школа.

В підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру, а в ранній юності закладаються базові моральні та світоглядні настанови.

На кінець школи характер людини вважається в основному сформованим, і те, що відбувається з ним у подальшому, майже ніколи не змінює характеру людини до невпізнання.

 

48. Врахування специфіки потреб віку при організації виховної роботи.

 

Рівні виховання, як і рівні психіки, послідовно розвиваються і функціонують в дитячому віці. Кожен наступний рівень включає в себе попередній (К.К.Сергеєв).

Перший рівень розвитку психіки - рівень існування (немовлята). Основна програма поведінки - інстинктивна. Рівень виховання - сенсорно-емоційний. Дієвими стимулами є заохочення і покарання. Вони на цьому рівні повинні базуватися на педагогічному такті. Заохочувати і наказувати потрібно в міру, не захвалюючи, не задобрюючи, не принижуючи. Важливо залишатися на рівні об'єктивних відносин.

Другий рівень розвитку - предметно-образний (раннє дитинство, дошкільний і молодший шкільний вік). Рівень виховання -наслідувально-стереотипний. Головне у вихованні - тренування дій з утворенням навичок і звичок. Їх потрібно виховувати поступово, систематично, поєднуючи розвиток автоматизмів з нестандартною творчістю. На цьому етапі розвитку формуються моральні звички.

Третій рівень - конкретно-логічний (підлітки). Рівень виховання - інтелектуальний.

Основа всіх видів активності цього рівня - знання, розуміння, переконання. Необхідно, щоб знання володіли мотиваційною силою.

Четвертий рівень - свідомості (юність). Рівень виховання -морально-вольовий. Характеризується цілеспрямованістю, програмуванням, плануванням, свідомо-вольовою, моральною регуляцією внутрішніх і зовнішніх зв'язків і відносин. На основі свідомості і самосвідомості формується світогляд.

При виборі методів і окремих прийомів виховання необхідно орієнтуватися на позитивні якості та особливості учня, дотримуватися поваги до його особистості, спиратися на основні потреби дитини, передбачати активність дитини, врахувати її індивідуальність та соціальні умови життя.

Методи виховання залежать від мети виховання, індивідуальних особливостей дитини, шляхів та механізмів її розвитку.

Школа здійснює вплив за допомогою виховання. Вчитель, приступаючи до виховного процесу, повинен враховувати всі його компоненти, зокрема:

1. Знати психологічну основу особистості учня: чого хоче дитина (потреби, мотиви); що вона може (здібності); хто вона є (характер). Для цього вчитель має скласти індивідуальну карту учня, яка може включати:

- особливості сім'ї школяра;

- фізичний розвиток і здоров'я;

- особливості темпераменту і характеру;

- розвиток психічних процесів;

- самооцінка і рівень домагань;

- інтереси і нахили, професійна спрямованість;

- особливості поведінки;

- ставлення до товаришів;

- ставлення до навчання, успіхи в навчанні;

- інші особливості учня.

2. Усвідомити, що вчитель хоче виховати (чітко поставити ціль, знати зразок, критерії вихованості).

3. Розуміти механізми виховання та володіти його методами (відібрати для учня конкретні методи виховання).

Ефективність виховної роботи залежатиме від дотримування таких психологічних рекомендацій:

1. Основою виховної роботи повинно бути формування в учнів потрібної мотивації. Існують такі шляхи формування у учнів потрібної мотивації: Перший шлях ("знизу вверх"). Він полягає в створенні таких об'єктивних умов, такої організації діяльності учнів, які ведуть до формування потрібної мотивації. Цей шлях означає, що вчитель, спираючись на потреби, які вже є в учня, так організовує

певну діяльність, щоб вона викликала у нього позитивні емоції задоволення і радості.

Другий шлях - засвоєння вихованцем, запропонованих йому в готовій формі, спонукань, цілей, ідеалів. Цей шлях пов'язаний з методами переконання, пояснення, навіювання, інформування, прикладу.

2. Формування в учнів позитивних звичок поведінки і боротьба проти негативних звичок, які у них є. Основний шлях формування звичок - багаторазове повторення дій упродовж тривалого часу. Важливо створити в класі правильну громадську думку і ставлення до звичок учнів. Чинниками, які впливають на формування звичок є: власна діяльність дітей, їх прагнення, бажання виробити в себе корисні звички. Вчителю варто частіше використовувати позитивне підкріплення: похвалу, заохочення, схвалення. Велику роль відіграє власний приклад вчителя.

3. Виховання якостей особистості можливе лише в процесі її власної діяльності.

4. Учитель повинен адресувати виховні впливи не тільки до розуму учнів, але і до їх почуттів.

5. Виховання має відбуватися через колектив, з опорою на потреби дитини.

6. Вихователь повинен відповідати таким вимогам:

а) моральна досконалість;

б) бачення перспективи розвитку дитини;

в) збереження прихованої позицію;

г) здійснення безперервного виховання через бачення всього життя дитини.

7. Важливою психологічною вимогою до організації виховного процесу школярів є виховання в учнів адекватної самооцінки особистості.

 

49. Використання змісту провідної діяльності для організації виховних впливів.

 

Провідна діяльність - це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв'язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень

Провідна діяльність є показником адекватності психологічного віку індивіда і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності (за Л.М. Фрідманом):

Рис. 1.23. Динаміка провідної діяльності в онтогенезі

Зміна провідної діяльності, за словами Д.Б. Ельконіна, відбувається за принципом чергування: якщо в попередньому віковому періоді провідна діяльність забезпечувала розвиток потребово-мотиваційної сфери індивіда, то в наступному періоді вона спрямовується на вдосконалення операційно-технічних можливостей.

Поняття провідної діяльності вказує на її головну роль для психічного розвитку індивіда в певному віковому періоді, однак не заперечує існування інших видів діяльності. Важливо також, що поява нової провідної діяльності не заперечує значення попередньої. Проте, лише в рамках провідної діяльності відбувається тренування і розвиток всіх психічних функцій індивіда.

Внаслідок функціонування провідної діяльності формуються новоутворення психіки, які є головними показниками адекватності психічного розвитку щодо визначеного вікового періоду.

 

50. Психологічні особливості самовиховання у підлітковому та юнацькому віці.

 

У кінці підліткового віку емоційно-моральні взаємини все тісніше пов'язані з самосвідомістю і вольовою саморегуляцією поведінки, внаслідок чого мають місце різні рівні саморегуляції поведінки підлітків на основі моральних переконань. На високому рівні спостерігається стійкий прояв моральної самоактивності і саморегуляції у всіх ситуаціях діяльності і спілкування.

Розвиток самостійності є важливою передумовою для формування у підлітків моральних переконань. Із зростанням самостійності в учнів середнього шкільного віку з'являється потреба керуватися в своїй діяльності і поведінці особистими поглядами і принципами. Здатність до самостійного морального вибору свідчить про розвиток підлітка. Завдяки здійсненню морального вибору збагачується досвід моральної поведінки. Моральний вибір як важливий момент моральної діяльності допомагає підліткам глибше усвідомити прийняті у суспільстві етичні норми і поступово засвоювати їх як внутрішні еталони моральної поведінки.

Оскільки в моральних переживаннях дітей відтворюється формуюча мотиваційна ієрархія і ці переживання беруть безпосередню участь в її становленні, необхідно формувати у підлітків позитивні емоційно-моральні взаємини, а не тільки засвоєння ними моральних знань; активне співробітництво педагогів і батьків, єдність їх вимог в процесі виховання підлітків.

Рання юність

Ранній юності властиве зростання самосвідомості. Це усвідомлення своїх якостей і можливостей, потреба звітувати свої вчинки, уявлення про своє місце в житті, усвідомлення себе як особистості. З цим пов'язаний великий інтерес до моральних проблем — щастя й обов'язку і громадських відносин між людьми, любові і дружби.

Складність виховної роботи в ранній юності полягає в тому, що в цьому віці дуже розширюється сфера вільного спілкування, а також вільний вибір діяльності, недостатньо доступний виховним впливам. З'являються такі інтереси, переживання, які зумисне приховуються від вихователів, а будь-які спроби з боку дорослих проникнути в них розцінюється юнаками і дівчатами як замах на їхню самостійність.

В підлітковому і юнацькому віці проявляється потреба у самовихованні. Самовиховання проходить певний шлях розвитку. Р.С. Немов (1995) виділяє п'ять рівнів. Перший рівень — фізичне і вольове самовиховання, підлітковий вік. Типовою метою в цьому віці є вольове і фізичне самовдосконалення підлітка, а завдання — покращення рис особистості таких, як сміливість, витривалість, витримка, впевненість у собі тощо — через виконання спеціальних вправ.

Другий рівень — моральне самовдосконалення, ранній юнацький вік. Мета самовиховання в цей час — моральний розвиток, формування таких рис особистості, як доброта, щедрість, вірність другу, готовність прийти на допомогу тощо. Третій рівень — професійне самовиховання — середній і пізній юнацький вік, початок дорослості. Четвертий рівень — соціально-світоглядне самовиховання, період життя після 40— 45 років. П'ятий рівень — постановка і реалізація людиною мети самоактуалізації, як вищого рівня особистого розвитку в гуманістичній психології!

 

51. Учіння Л.С.Виготського про "зону ближчого розвитку", його значення для теорії і практики навчання і виховання.

 

Зона найближчого розвитку — це відстань між рівнем актуального (що дитина може зробити сама) і потенційного (що дитина може зробити за допомогою дородового розвитку дитини). Зона найближчого розвитку, як писав Л.С. Виготський, "визначає функції, які ще не дозріли, але знаходяться в процесі дозрівання, функції, які можна назвати не плодами розвитку, а бруньками розвитку, квітками розвитку... Рівень актуального розвитку характеризує успіхи розвитку на вчорашній день, а зона найближчого розвитку характеризує розумовий розвиток на завтрашній день...". Виходячи з такого уявлення про сутність психічного розвитку дитини, Л.С. Виготський запропонував не обмежуватись простим разовим дослідженням розум. діяльності дитини і відмовитись від того, щоб виражати оцінку її розум. розвитку одним показником — успішністю розв'язання завдань самостійно. Більш доцільно проводити такі дослідження два рази: 1) вивчаючи, як дитина розв'язує запропоноване завдання самостійно; 2) досліджуючи, як вона розв'язує те ж завдання за допомогою дорослих. Розходження між цими двома показниками і буде показником "зони найближчого розвитку", а значить, і важливою складовою частиною, заг. оцінкою розум. можливостей дитини. Навчання з орієнтацією на зону найближчого розвитку дозволяє вести розвиток вперед та враховувати індивід. відмінності дитини. Зона найближчого розвитку — це відстань між рівнем актуального (що дитина може зробити сама) і потенційного (що дитина може зробити за допомогою дородового розвитку дитини). Зона найближчого розвитку, як писав Л.С. Виготський, "визначає функції, які ще не дозріли, але знаходяться в процесі дозрівання, функції, які можна назвати не плодами розвитку, а бруньками розвитку, квітками розвитку... Рівень актуального розвитку характеризує успіхи розвитку на вчорашній день, а зона найближчого розвитку характеризує розумовий розвиток на завтрашній день...". Виходячи з такого уявлення про сутність психічного розвитку дитини, Л.С. Виготський запропонував не обмежуватись простим разовим дослідженням розум. діяльності дитини і відмовитись від того, щоб виражати оцінку її розум. розвитку одним показником — успішністю розв'язання завдань самостійно. Більш доцільно проводити такі дослідження два рази: 1) вивчаючи, як дитина розв'язує запропоноване завдання самостійно; 2) досліджуючи, як вона розв'язує те ж завдання за допомогою дорослих. Розходження між цими двома показниками і буде показником "зони найближчого розвитку", а значить, і важливою складовою частиною, заг. оцінкою розум. можливостей дитини. Навчання з орієнтацією на зону найближчого розвитку дозволяє вести розвиток вперед та враховувати індивід. відмінності дитини.

 

52. Психологічні особливості роботи з обдарованими учнями.

 

Обдарована дитина - це особистість, яка має яскраво виражену спрямованість на здобуття наукових знань, генерування нових ідей при розвязанні навчальних і дослідницьких завдань, знає історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового, високу допитливість, особистісну установку на сприйняття оригінального, незвичайного, вміє встановлювати причинно-наслідкові звязки, робити висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до суперечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію, здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування

Якими є обдаровані діти?
• Мають вищі порівняно з більшістю учнів інтелектуальні здібності, потяг до навчання, творчі можливості.
• Мають активну пізнавальну потребу, що домінує.
• Відчувають радість від здобуття знань, розумової праці.

У навчальній діяльності робота з обдарованими дітьми ґрунтується на диференційованому підході, що сприяє розширенню й поглибленню освітнього простору предмета.
Мета роботи з обдарованими дітьми - виявлення таких дітей та створення умов для їх оптимального розвитку.

Завдання роботи з обдарованими дітьми:
• Розвиток цілісної картини світу в уявленнях дитини.
• Розвиток творчого критичного й абстрактно-логічного мислення, здатностей розв'язувати проблеми.
• Розвиток здатності самостійно навчатися та здійснювати дослідницьку роботу.
• Розвиток здатностей до самопізнання й саморозуміння, формування позитивної «Я-концепції».

За якими принципами будується робота з обдарованими дітьми?
• Орієнтація на змагання, актуалізація лідерських можливостей учнів.
• Орієнтація на потреби дитини.
• Максимальне розширення кола інтересів.
• Домінування розвивальних можливостей над інформаційною насиченістю.
• Ускладнення змісту навчальної діяльності.

Яким повинен бути вчитель у роботі з обдарованими дітьми?
• Талановитим, здатним до експериментальної й творчої діяльності.
• Професійно грамотним.
• Інтелігентним, моральним і ерудованим.
• Володіти сучасними педагогічними технологіями.
• Мати позитивну «Я-концепцію», бути цілеспрямованим, наполегливим, емоційно стабільним.
• Умілим організатором навчально-виховного процесу, психологом.