| Вікові періоди | Провідна діяльність | Система відношень |
| Немовля (0-1) | Спілкування з дорослим | Людина - людина |
| Раннє дитинство | Предметна діяльність | Людина - предмет |
| Дошкільний вік | Гра | Людина - людина |
| Молодший шкільний вік | Учбова діяльність | Людина - предмет |
| Підлітковий вік | Спілкування з однолітками | Людина - людина |
| Юнацький вік | Учбово-професійна діяльність | Людина - предмет |
У кожній ланці свого розвитку дитина підходить з особливими розбіжностями між тим, що він засвоїв із системи "людина- людина", та тим, що він засвоїв із системи "людина - предмет". Отже, саме ці моменти, коли розбіжності досягають максимальної величини і називаються кризами, після яких відбувається розвиток того боку, який відстав у попередній період.
В основі вітчизняної традиції аналізу проблематики вікової психології лежить теорія розвитку вищих психічних функцій, сформульована Л.С.Виготським (1896 - 1934). Відповідно загального генетичного закону розвитку, кожна психічна функція з'являється спочатку в соціальному плані як реальні стосунки між людьми, і лише потім у психологічному. Однаковою мірою це стосується і довільної уваги, і логічної пам'яті, і утворення понять, і розвитку волі.
Усі вищі психічні функції були свого часу зовнішніми, оскільки вони виступали соціальними функціями взаємин людей до того, як стали внутрішніми, власне психічними функціями людини.(Л.С.Виготський.)
Ідеї Л.С.Виготського стали підґрунтям теоретичних уявлень психології розвитку, запропонованих вітчизняними вченими (Л.І.Божович, В.В.Давидов, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін С.Д.Максименко, та ін).
Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких незворотна і непердбачувана. Кожний період (вік) - своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.
Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку є якісні і суттєві ознаки, взяті в системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні і соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С.Виготський).
У вітчизняній психології основні періоди психічного розвитку визначають за такими критеріями:
· характерна для кожного віку соціальна ситуація розвитку;
· зміст і форми навчання і виховання;
· провідна діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності;
· відповідний рівень свідомості і самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).
Такими періодами є:
· ранній (від народження до трьох років) і дошкільний (з трьох до семи) вік;
· молодший шкільний вік (з семи до десяти років);
· середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти);
· старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості).
У кожному періоді виділяють стадії і фази, що не мають однозначних назв. Кожному періоду відповідають також характерні особливості фізичного розвитку індивіда.
10. Поняття соціальної ситуації розвитку. Особливості соціальної ситуації розвитку на різних етапах онтогенезу.
Соціальна ситуація розвитку- особливе поєднання внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для представників певного вікового періоду
Впродовж певного періоду складається особливе становище індивіда в системі суспільних відносин, розгортається певний зміст взаємин з оточуючими людьми, формується визначена система прав та обов'язків, які повинна виконувати дитина. Соціальна ситуація розвитку індивіда зумовлюється, з однієї сторони, тими традиціями, потребами, що актуальні в суспільстві, а з іншої - індивідуальними психологічними особливостями, що характерні для даної людини. Соціальна ситуація розвитку дитини визначає успішність її соціалізації та індивідуалізації на даному віковому періоді.
Соціальна ситуація визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. Л.С. Виготський
Таким чином, соціальна ситуація індивіда виражається через:
- соціальний статус - специфічне становище людини у соціумі, що визначає її права та обов'язки; по мірі дорослішання людини її статус ускладнюється,
- систему взаємин індивіда з іншими людьми, зокрема, спілкування з дорослими - батьками, вихователями, педагогами, також з ровесниками - своєї та протилежної статі,
- адаптацію індивіда до нових соціальних умов - відвідування дитячого садка, навчання в школі та ВНЗ. У випадку порушення процесів соціального пристосування говорять про наявність дезадаптації. В кожному періоді розвитку людини котрась одна із багатьох діяльностей є провідною - найголовнішою діяльністю, яка визначає і забезпечує психічний розвиток в певному періоді. Провідна - це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.
11. Поняття провідної діяльності, її характерні ознаки і розвиваюче значення на різних етапах онтогенезу.
Провідна діяльність - це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв'язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень
Провідна діяльність є показником адекватності психологічного віку індивіда і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності (за Л.М. Фрідманом):
Рис. 1.23. Динаміка провідної діяльності в онтогенезі
Зміна провідної діяльності, за словами Д.Б. Ельконіна, відбувається за принципом чергування: якщо в попередньому віковому періоді провідна діяльність забезпечувала розвиток потребово-мотиваційної сфери індивіда, то в наступному періоді вона спрямовується на вдосконалення операційно-технічних можливостей.
Поняття провідної діяльності вказує на її головну роль для психічного розвитку індивіда в певному віковому періоді, однак не заперечує існування інших видів діяльності. Важливо також, що поява нової провідної діяльності не заперечує значення попередньої. Проте, лише в рамках провідної діяльності відбувається тренування і розвиток всіх психічних функцій індивіда.
Внаслідок функціонування провідної діяльності формуються новоутворення психіки, які є головними показниками адекватності психічного розвитку щодо визначеного вікового періоду.
12. Загальна характеристика пренатального періоду. Вроджені потреби та інстинктивні форми поведінки немовляти.
Перший період життя дитини триває кілька тижнів. Новонароджена дитина проявляє активність, що ґрунтується на вроджених безумовних рефлексах, тому поведінка дитини як така, що будується на вироблених за життя реакцій, відсутня. Активність малюка обмежена моментами задоволення біологічних потреб у їжі, у теплі тощо. Значну частину доби новонароджений спить, періодично прокидаючись, щоб поїсти. Зберігається фізіологічна залежність малюка від матері, від грудного годування та гігієнічного догляду. Народжуючись як біологічна істота, новонароджений у соціальному оточенні швидко набуває соціальних ознак. Все життя дитини будується дорослим на основі суспільно вироблених способів: батьки привчають дитину спати у нічний час та стимулюють його активність вдень; дитину оточують предмети, необхідні для купання, годування, збереження тепла, іграшки. Залежність існування дитини від дорослого, постійний контакт із ним зумовлює особливий інтерес до його особи, малюк намагається доступними для себе засобами привернути увагу дорослого. Головними з них у новонародженого виступають крик та плач.
Результатом першого досвіду спілкування новонародженого із близькими дорослими виступає поява в нього потреби у спілкуванні і співробітництві з дорослими.
Перші прижиттєві реакції малюка виникають у контексті його спілкування з дорослими, зокрема під час годування дитини матір’ю.
Погляд дитини зосереджується на обличчі матері, дитина ніби завмирає, прислуховуючись до голосу матері. Ці реакції отримали назву зорового та слухового зосередження, яке становить основу для подальшого формування поведінки дитини.
13. Характеристика безпосередньо-емоційного спілкування як провідної діяльності немовляти та її розвиваюче значення.
Під впливом умов, створених дорослими, помітно змінюється емоційне життя малюка. Від народження для дитини характерними є негативні емоційні реакції, оскільки вони сигналізують оточуючим про незадоволені потреби, які мають життєво важливе значення для малюка. Створений дорослими позитивний емоційний фон, доброзичливість, ласкаві звертання, уважність, турбота викликають у малюка відповідні емоційні реакції. Посмішка новонародженого виступає першою соціальною емоцією, яка включається у спілкування з дорослим і є своєрідною відповіддю на лагідне звертання до неї. Тут проявляються перші ознаки спрямованості поведінки дитини, на основі якої згодом розвивається цілепокладання, як необхідна риса діяльності. Саме в емоційній сфері психіки дитини формується важливе новоутворення – «комплекс пожвавлення», що виникає під час контакту дитини з дорослим і включає емоційні та рухові реакції: посмішку, вокалізації, дитина тягнеться ручками і спрямовує погляд у напрямі дорослого. Вокалізації виражають позитивні емоції задоволення, спостерігається пожвавлення рухових реакцій. Дитина чітко вирізняє дорослого з усього оточення, проявляючи позитивне ставлення до контакту з ним. У дитини виникають перші соціальні потреби у пізнанні та спілкуванні, тісне переплетення яких задовольняється за допомогою «комплексу пожвавлення». Потреба малюка у спілкуванні реалізується в безпосередньо-емоційному спілкуванні як провідній діяльності немовлячого віку. Поява «комплексу пожвавлення» як першої форми поведінки дитини свідчить про завершення періоду новонародженостi й про початок дитинства.
14. Предметно-маніпулятивна діяльність як провідна діяльність раннього дитинства.
В ранньому віці дитина відкриває для себе світ предметів та їх призначення як надбань людської матеріальної та духовної культури - за рахунок функціонування провідної діяльності віку - предметно-маніпулятивної.
Предметно-маніпулятивна діяльність- система дослідницьких дій, маніпуляцій дитини з предметами, спрямована на вивчення їх функціонального призначення
Її відмінність від простого маніпулювання предметами дитиною немовлячого віку полягає в тому, що, діючи з предметами, дитина вивчає їх функціональне призначення в житті культурної людини. Впродовж всього вікового періоду спостерігається певна динаміка предметно-маніпулятивної діяльності переддошкільника:
Спочатку зразком для оволодіння дій з предметами виступає для дитини дорослий.
Застосовуючи наслідування дій дорослого, малюк п'є з чашечки, намагається їсти ложкою, годує ляльку, заколисує ведмедика тощо. Але на стадії предметної дії дитина може повторити дію спочатку тільки на тому самому предметі. Отже, предмет ще виступає як конкретна річ, а не як представник певного класу предметів (не як чашка взагалі, а як ця конкретна моя чашка).
Першочергово саме слово і зразок дорослого виступає стимулом для дій малюка.
Пізніше, на другому році життя дитина починає довільно наслідувати й такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить у навколишньому житті. Копіюючи батьків, дитина пробує підмітати віником, стукати молотком, висувати шухляду, вмикати телевізор тощо. Діапазон освоєних предметів зростає, і відбувається перенесення способів виконання дій на інші предмети цієї ж групи. Поступово предмети, з якими малюку можна діяти однаково, об'єднуються в одну групу, незважаючи на різницю в розмірі, кольорі тощо, тобто відбувається перше узагальнення дій.
З другого року життя відбувається також [стадія ігрової дії] і перенесення засвоюваних дій із справжніх предметів на іграшкові, а також у іншу, символічну ситуацію. Так, дитина підносить до рота іграшкову ложечку чи чашку, або ж імітує годування ляльки. Малюк виконує символічну дію з предметами-замінниками, що стає підґрунтям для виникнення сюжетної гри.
Потужним механізмом научіння дитини раннього віку є наслідування.
Наслідування- спосіб соціалізації дитини, що виявляється як відтворення нею в своїй поведінці дій дорослого
Коли дитина вміло копіює когось, дорослі зазвичай посміхаються і тим самим емоційно підкріплюють, заохочують її дії. Це розвиває у малюка схильність до засвоєння нового через наслідування
15. Головні психічні новоутворення дітей раннього віку.
До основних новоутворень у ранньому дитинстві належать наступні:
1) поява символічних дій - створення нових відношень між предметом і його використанням (використання предметів не за їх призначенням);
2) поява наслідування: у грі дитина починає активно наслідувати людей, які її оточують (в основному наслідує моторні дії);
3) перші прояви самопізнання:малюки починають підпорядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особис-тісним розвитком, а також порівнювати себе з іншими людьми;
4) поява найпростішої форми самосвідомості- дитина впізнає себе, називає своє ім'я в різних варіантах, говорить про себе в першій особі ("Я"), здатна виражати засобами мови окремі стани і потреби ("Я хочу", "Я буду") та позитивно забарвлене твердження про себе ("Я гарний"), позитивно ставиться до похвали дорослого, намагається самостійно повторити позитивну дію, прагне до активних самостійних дій;
5) розвиваються початкові форми мислення.
Наприкінці третього року життя (іноді дещо раніше) діти починають відстоювати своє право на незалежну поведінку ініціативними заявами "Я сам". Це є причиною повного розпаду попередньої соціальної ситуації і появи кризи трьох років.
16. Криза 3-х річного віку та її характеристика.
Криза 3-х років - межа між раннім і дошкільним дитинством - один з найскладніших моментів у житті дитини. Це кризи виокремлення свого "я" (за Д.Б. Ельконіним).
У цей період зростають самостійність і активність дитини, що вимагає від близьких своєчасної перебудови. Якщо нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають кризові явища. Л.С. Виготський описує 7 характеристик кризи З років.
Негативізм
Дитина дає негативну реакцію на вимогу чи прохання дорослого. Вона не робить щось тільки тому, що це запропонувала їй певна доросла людина. Головний мотив дії - зробити навпаки, тобто прямо протилежне тому, що їй сказали.
Впертість
Це реакція дитини, яка наполягає на чомусь не тому, що їй самій дуже хочеться, а тому, що вона сама про це сказала дорослим і вимагає, щоб з її думкою рахувались. Впертість - не наполегливість, з якою дитина досягає бажаного. Вперта дитина наполягає на тому, що їй не так вже дуже хочеться, чи зовсім не хочеться, чи давно розхотілось.
Норовливість дитини
Норовливість дитини спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалася в ранньому дитинстві, проти прийнятих у сім'ї норм виховання. Дитина наполягає на своїх бажаннях і незадоволена тим, що їй пропонують і роблять інші. Яскраво виявляється тенденція до самостійності: дитина хоче все робити і вирішувати сама.
Знецінювання
В очах дитини знецінюється те, що було звичним, цікавим, дорогим раніше. 3-річна дитина може почати сваритися (знецінюються старі правила поведінки), викинути або зламати улюблену іграшку, запропоновану невчасно тощо.
З новоутворень кризи трьох років виникає тенденція до самостійної діяльності, водночас схожої на діяльність дорослого - адже дорослі виступають для дитини зразками, і дитина хоче діяти, як вони. Тенденція жити спільним життям з дорослим проходить через все дитинство; дитина, відділяючись від дорослого, встановлює з ним більш глибокі стосунки, зазначав Д. Б. Ельконін
17. Розвиток мовлення у дітей раннього та дошкільного віку.
Дитина раннього віку набагато більш самостійна за немовля. Зростання її активності призводить до появи складних видів діяльності - насамперед, предметної гри, що має спільний з дорослим характер; виникає ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим; самосвідомість дитини досягає якісно нового рівня. Всі ці обставини створюють необхідні зовнішні та внутрішні умови для особливо інтенсивного розвитку мовлення.
У ранньому віці виникають ситуативна та описова форми мовлення.
Ситуативне мовлення водночас є діалогічним, утворюється з взаємопов'язаних реплік малюка й дорослого. Характерна структура мовленнєвої взаємодії - питання-відповідь; пропозиція-виконання; прохання-реалізація тощо.
Одразу після року активізується процес наслідування, в якому зразком виступає мовлення дорослого. Дитина, яка набагато краще розрізняє фонеми мови та вміє їх відтворювати, активно наслідує цілі висловлення дорослого. При цьому виявляються комбінаторні якості дитини: вона переставляє слова у фразах, які наслідує, додає в них свої слова тощо.
Вибух у наслідуванні мовлення дорослого відбувається на основі вдосконалення здатності дитини розуміти його. Цьому сприяє розвиток фонематичного слуху в дитини. Малюк прагне сприймати не просто уривки мовлення дорослого, а зв'язні тексти, які вже може зрозуміти. На основі читання дорослим творів дитячої літератури вдосконалюється процес слухання, який у свою чергу виступає засобом формування емоційно-вольової та пізнавальної сфер малюка.
18. Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність у дошкільному віці.
Це - образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.
Структурними компонентами сюжетно-рольової гри є роль, сюжет, зміст, правила, ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники.
Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведінки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. Роль об'єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера соціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності дорослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).
Сюжетно-рольова гра допомагає дитині зрозуміти мотиви трудової діяльності дорослих, розкриває їх суспільне значення. На перших порах у виборі ролі переважає її зовнішня привабливість, а у процесі гри розкривається її значущість (дитина розуміє, що вихователь виховує, лікар лікує тощо). Старші дошкільники опановують до 10-ти ролей, з яких 2-З стають улюбленими.
Структура сюжетно-рольової гри значною мірою залежить від реальних стосунків. їх значення при переході дітей від молодшого до середнього та старшого дошкільного віку змінюється. У старшому дошкільному віці домінують ігрові стосунки дітей, підпорядковуючи собі реальні стосунки.
Починаючи гру, розподіляючи ролі, діти ставляться одне до одного не так, як її персонажі, а як товариші. Це ставлення не змінюється і під час гри, коли їм доводиться грати відповідно до своїх ролей. Тобто, як стверджує Д. Ельконін, вони не втрачають реального плану своїх стосунків, весь час виходячи зі своїх ролей і стаючи на декілька секунд самими собою.
19. Головні психічні новоутворення в дошкільний період: елементарні моральні почуття, внутрішнє мовлення тощо.
У дошкільному віці розпочинається формування особистості, здійснюється воно під впливом дорослих.
· потребово-мотиваційна сфера. У цьому віці домінуючою потребою є: потреба в ігровій діяльності; потреба у рухах; потреба в зовнішніх вираженнях. На початку віку в поведінці дитини ще не сформована ієрархічна система мотивів дитина діє під впливом безпосередніх спонук, що надає її поведінці безпосереднього характеру. Під керівництвом дорослого в процесі ігрової учбової діяльності дитина починає певним чином управляти власною поведінкою тобто у неї розвивається наприкінці віку супідрядність мотивів тобто їх ієрархічність.
· моральна сфера. У дошкільному віці під керівництвом дорослих починає оволодівати моральними нормами (що добре, що погано). У цьому віці вона вже здатна оцінити певні свої вчинки та вчинки інших людей з позицій моральних норм, але через недостатній життєвий досвід вона постійно звертається до дорослих з метою підтвердження правильної оцінки нею певних вчинків. З позиції цих норм.
· сфера самосвідомості. У дошкільному віці продовжується формування самосвідомості дитини. У цьому віці розвивається її самооцінка. Дитина здатна оцінювати окремі свої вчинки, як правило спостерігається завищена самооцінка, що спричинено бідним досвідом.
· емоційно вольова сфера. Дошкільники вирізняються імпульсивністю поведінки тобто діють під впливом безпосередніх спонук. Це пов'язано зі слабким розвитком вольових якостей дитини. Діти ще не здатні розуміти емоції ні свої ні оточуючих. У цьому віці вони дуже безпосередні у вираженні своїх емоційних проявів, ще не вміють їх контролювати. Наприкінці віку під впливом рольової гри та учіння, елементарної праці, рольової гри та продуктивної діяльності. Під впливом цього розвивається здатність певним чином виявляти своїми емоційними проявами, починається розвиток вольових якостей особистості.
20. Психологічна готовність до шкільного навчання, її основні показники.
Психологічна готовність дитини до школи ґрунтується на фізичній готовності. Фізична готовність — це той рівень фізичного розвитку дитини, який дозволяє без значних труднощів виконувати учбову діяльність. Психологічна готовність до навчання це рівень психічного розвитку дитини який дозволяє їй безболісно займатися навчанням. Психологічна готовність включає: особистісна готовність (готовність дитини виконувати нову соціальну роль, роль школяра.) у дитини має бути сформована ієрархічність мотивів яка дозволяє дитині управляти власною поведінкою. У дитини також повинна бути сформована певна інформативна стабільність. Дитина повинна мати бажання йти до школи, якщо сформована особистісна готовність до навчання її приваблюють не зовнішні атрибути, але й сам процес учіння; інтелектуальна готовність включає — достатній рівень розвитку елементів словесно-логічної та смислової пам'яті, розвиток елементів логічного мислення, здатність дитини здійснювати певні розумові дії та мисленнєві операції, вміння виділяти учбову задачу, розвиток диференційованогосприймання, оволодіння мовою на слух та розуміння символів, розвиток тонкої моторики руки і здатність дитини відтворювати зразок, розвиток елементів довільної уваги, більший реалізм образів уяви та підкорення їх законам реальності та законам логіки. Соціально психологічний розвиток — це розвиток у дитини вміння спілкуватися та взаємодіяти з іншими учасниками навчання, виховного процесу. Діти мають визнати керівну роль вчителя, вміти підкорятися вимогам дитячого колективу і при необхідності себе захищати.
21. Характеристика учбової діяльності як провідної діяльності молодшого шкільного віку.
Учіння - провідна діяльність молодших школярів, що виявляється в цілеспрямованому засвоєнні ними суспільного досвіду, і, відповідно, формуванні соціальної компетентності
Сьогодні актуальним є питання формування компетентності дитини - не тільки володіння нею певним багажем знань, а вміння їх критично осмислити, продуктивно використовувати і самотужки поповнювати, збагачувати
Навчальна діяльність має стандартну структуру, характерну для будь-якої діяльності. На початковому етапі навчання дитини в школі його головною метою є засвоєння базових знань, формування навичок грамотності. Конкретні цілі учіння молодших школярів визначаються програмним змістом навчання. Важливо диференціювати цілі, які ставить учитель, і цілі, які усвідомлює й приймає учень у процесі учіння. Практично всі першокласники у другій половині навчального року більш-менш чітко усвідомлюють мету, яку ставить перед ними учитель. Однак, проблемою є те, що далеко не всі молодші школярі, навіть при усвідомленні значення навчання, приймають поставлену учителем ціль, тобто далеко не у всіх молодших школярів поставлена вчителем мета стає їх власною метою.
Компонентами навчальної діяльності є навчальні завдання, навчальні дії, дії контролю, дії оцінки.
Навчальна діяльність у початкових класах підпорядкована певним закономірностям. Одна з них полягає в тому, що весь процес викладання відбувається у формі розгорнутого представлення дітям головних компонентів навчальної діяльності, в яку вони активно включаються.
Відбувається навчальна діяльність в навчальній ситуації, детальне розкриття вчителем особливостей якої (труднощів розв'язання конкретно-практичних завдань, необхідності пошуку загального способу їх аналізу) та її ролі є однією із суттєвих умов розвитку пізнавальної активності дітей, їхнього інтересу до навчання.
Систематичне включення дитини у навчальні ситуації починається вже з 1 класу, але вміння самостійно ставити перед собою навчально-теоретичні завдання формується значно пізніше. Виявляється воно у намаганні школяра, який отримав серію конкретно-практичних завдань, знайти загальний спосіб їх розв'язання, а не розв'язувати кожне з них окремо. Як правило, він знаходить цей спосіб, аналізуючи одне-два завдання, прагнучи з'ясувати їх загальні зв'язки та умови.
22. Характеристика розумового розвитку молодшого школяра. Проблема сензитивності даного віку до певних форм навчання.
Засвоєння мови визначається надзвичайною активністю самої дитини по відношенню до мови. Ця активність виражається в словотвореннях, у вмінні підібрати потрібне слово відповідно до заданих умов. Діти легко підбирають потрібні слова-асоціації, пропонують рими. У молодших школярів з'являється орієнтування в системі рідної мови.
До шести-семи років дитина вже такою мірою оволодіває у розмовній мові складною системою граматики, що мова, на якій вона говорить, стає для неї рідною. Дитина легко вимовляє слова таким чином, щоб інтонаційно виділити той звук, з якого починається слово. Вміння здійснювати звуковий аналіз слів сприяє успішному оволодінню читанням і письмом.
Сенсорний розвиток
Молодший школяр не тільки розрізняє кольори, форми, розмір предметів та їх положення в просторі, але може правильно називати пропоновані кольори і форми предметів, правильно співвідносити предмети за розміром. Він може також зображати найпростіші форми і розфарбувати їх у заданий колір.
Дитина в цьому віці добре розуміє, що картина чи малюнок є відображенням дійсності. Розглядаючи малюнок, дитина вже вміє правильно оцінювати перспективне зображення, оскільки їй відомо, що один і той самий предмет, розташований далеко, виглядає на малюнку маленьким, а близько - набагато більшим.
Розвиток мислення
Особливістю здорової психіки дитини є пізнавальна активність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу і побудову своєї картини цього світу. Дитина, граючись, намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Чим активніша в розумовому плані дитина, тим більше вона ставить запитань і тим різноманітніші ці запитання. Вона змушена оперувати знаннями, уявляти ситуації і намагатися знайти можливий шлях для відповіді на запитання.
Розвиток уваги
Пізнавальну активність дитини, спрямовану на обстеження навколишнього світу, організовує її увага на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не вичерпується інтерес. Якщо шести-семирічна дитина зайнята важливою для неї грою, вона, не відволікаючись, може гратися дві, а то й три години. Так само довго вона може бути зосереджена і на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні тощо). Однак, такі результати зосередження уваги - наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина.
Розвиток пам'яті
В школі перед дитиною постає необхідність запам'ятовувати довільно, оскільки навчальна діяльність незаперечно вимагає від дитини запам'ятовування. Учитель дає дитині вказівки щодо способів і методів запам'ятовування та відтворення матеріалу. Необхідною умовою запам'ятовування є розуміння - вчитель фіксує увагу дитини на необхідності розуміння, вчить дитину розуміти те, що вона повинна запам'ятати, задає мотивацію стратегії запам'ятовування: збереження знань, навичок не тільки для розв'язання шкільних завдань, але і для всього майбутнього життя.
