Законодавче регулювання рекламної діяльності в Україні

Розділ 2 Законодавче регулювання діяльності зі стимулювання збуту і реклами в Україні і в світі

 

Законодавче регулювання рекламної діяльності в Україні

 

Правове регулювання реклами є невід’ємною частиною економічної системи суспільства. Основним нормативним документом, який регламентує правові відносини є Закон України «Про рекламу» від 03.07.1996р. із змінами, внесеними Законом України N 1033-V від 17.05.2007 (Додаток 1). Цей закон регулює відносини, що виникають в процесі виробництва, розміщення і розповсюдження реклами на ринках товарів і послуг на території України. Дія Закону не розповсюджується на правові відносини, пов’язані з інформацією про події суспільні, політичні. нова редакція Закону є помітним кроком на шляху до приведення національного законодавства до світових стандартів рекламного бізнесу.

Закон визначає наступні основні поняття:

Реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Внутрішня реклама - реклама, що розміщується всередині будинків і споруд.

Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Законом, з урахуванням досвіду європейського законодавства визначено такий спосіб розповсюдження реклами як реклама на транспорті. На відміну від попередньої редакції закону України “Про рекламу”, до реклами на транспорті, крім реклами на транспортних засобах, в метрополітені та на автомобільних і залізничних шляхах, віднесено рекламу, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування (в тому числі внутрішня і зовнішня реклама в межах територій підприємств), рекламу на внутрішніх поверхнях транспортних засобів, а також внутрішній і зовнішній поверхнях споруд підприємств транспорту загального користування та метрополітену.

Реклама на транспорті реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження.

Розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.

Споживачі реклами - невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама.

Спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг;

Нововведеними є поняття "прихована реклама", "порівняльна реклама" та "соціальна реклама" (в попередній редакції Закону була "соціальна рекламна інформація").

Прихована реклама - це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій.

Прихована реклама забороняється.

Порівняльна реклама - реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи. Відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції. Відповідальність несе рекламодавець.

Соціальна реклама - інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.

Основною відмінністю соціальної реклами від інших видів реклами, є її спрямованість на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей. Функція віднесення тих чи інших цілей до суспільно корисних, так само, як і визначення кола загальнолюдських цінностей належить до компетенції органів державної влади у сфері ідеологічної політики, культури, духовності, охорони здоров’я.

Законом заборонена недобросовісна реклама - реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.

Засоби масової інформації (ЗМІ) - розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 % ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами а також надавати пільги при розміщенні соціальної реклами, замовником якої є заклади освіти, культури, охорони здоров'я, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, а також благодійні організації.

Законом не встановлюються конкретні вимоги щодо розмірів таких пільг, а тому рішення щодо їх розміру приймаються відповідними ЗМІ самостійно.

Окремо в Законі розглянуті питання реклами ліків, тютюну, алкоголю, зброї - введене широке коло вимог. Особливості та обмеження, передбачені статтею 22 Закону “Про рекламу” стосуються реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Згідно Закону, реклама є об’єктом авторського права. Форми, методи і засоби реклами не повинні завдавати її споживачам моральних, психічних і фізичних збитків. Будь-який інформаційний матеріал, що цілеспрямовано звертає увагу споживачів на конкретну марку продукції або її виробника з метою сприяння її реалізації є рекламою з усіма наслідками.

Законом у рекламі забороняється:

- поширювати інформацію щодо товарів, виробництво, обіг чи ввезення на митну територію України яких заборонено законом;

- вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб;

- подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

- використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами;

- наводити твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

- використовувати або імітувати зображення державної символіки України та інших держав і міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, крім випадків, передбачених законом;

- рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії;

- вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без згоди цієї особи;

- імітувати або копіювати текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, якщо інше не передбачено законами України у сфері інтелектуальної власності;

- рекламувати послуги, пов'язані з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, без інформації про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів. Ця інформація повинна займати на афішах, інших рекламних засобах щодо конкретної послуги не менше 5 відсотків загальної площі, обсягу всієї реклами;

- розповсюджувати рекламу (включаючи анонси кіно- і телефільмів), яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності. Анонси фільмів, які мають обмеження щодо глядацької аудиторії, розміщуються лише у час, відведений для показу таких фільмів.

Законом забороняється:

- переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій ВРУ, ВР АР Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови ВРУ, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду, народних депутатів, членів Уряду, а також трансляції релігійних служб, програм, передач для дітей та програм, передач новин;

- розповсюдження реклами з використанням телексного або факсимільного зв'язку;

- переривати для реклами демонстрацію художніх і документальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших місцях, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайдфільмів;

- перевищувати 15 %, а впродовж виборчого процесу - 20 % фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. Це положення не поширюється на спеціалізовані рекламні канали мовлення;

- і т. ін. (див. Додаток 1).

Також, закон визначає: вичерпний перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами; вимоги щодо реклами з врахуванням дитячої психології; особливості рекламування деяких видів товару.

Реклама розповсюджується на території України виключно українською мовою.

Ст.11 Декрету КМУ «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993 N56-93 містить основні положення про податок з реклами. Об’єктом податку є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Платниками податку є юридичні особи та громадяни. Розмір податку з реклами складає 0,1% за розміщення одноразової реклами та 0,5% за розміщення реклами на тривалий час.

Серед різноманітності Законів можна знайти окремі статті, що стосуються регулювання комунікаційної діяльності (а саме, реклами), хоча регулювання процесу стимулювання збуту продукції законодавчо не закріплено. Окремі положення про рекламу містять:

· Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»,

· Закон України «Про інформацію»,

· Закон України «Про авторське право і суміжні права»,

· Закон України «Про видавничу справу»,

· Закон України «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні»,

· Закон України «Про телебачення та радіомовлення»,

· Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах»,.

· Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»,

· Закон України «Про підприємництво»,

· Закон України «Про захист прав споживачів»,

· окремі статті Конституції України,

· Господарській кодекс.

· Постанови КМ України: «Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами», «Про затвердження порядку накладання штрафів за порушення законодавства про рекламу».

Крім законодавчої, в світі широко поширена практика саморегулювання. Нажаль, у пострадянських країнах, зокрема в Україні, система саморегулювання тільки починає розвиватися. Складність викликана ще й національними особливостями, наслідками планової економіки.

Систему саморегулювання комунікаційної діяльності в Україні представляють наступні організації:

Українська асоціація прямого продажу (УАПП) -недержавне, добровiльне, неприбуткове договірне об’єднання підприємств, що здiйснюють дiяльнiсть у галузi прямого продажу товарiв та послуг в Українi [71].

Асоцiацiю створено в жовтнi 2001 р. Члени УАПП вбачають свою діяльність в наступних напрямках: поширення в Українi високих стандартiв у сферi прямого продажу; практичний розвиток системи захисту прав споживачiв; iнформування широких верств суспiльства про прямий продаж як метод продажу товарiв i послуг; вивчення та поширення мiжнародного та вiтчизняного досвiду у сферi прямого продажу.

Члени асоціації повиннi дотримуватись вимог Кодексу професійної етики, який регулює стосунки зi споживачами. Кодекс професійної етики створено «УАПП». Вiн має на метi: сприяння бiльш повному задоволенню потреб споживачiв i захисту їх iнтересiв; сприяння чеснiй конкуренцiї в рамках вiльного пiдприємництва.

Члени УАПП: компанії Amway, Avon, Oriflame, Faberlic, Mary Kay [71]

Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація маркетингу» (ВГО «УАМ») створена у 1997р. за фаховою ознакою, і не має на меті отримання прибутку.

Проекти УАМ:

· Видання журналу «Маркетинг в Україні»,

· Тренінги по маркетингу, а також спеціальні фахові тренінги по програмі НІМА (Нідерландської Асоціації Маркетингу).

· Міжнародна конференція – «Маркетинг в Україні», що проводиться з метою обговорення тенденцій розвитку маркетингу в Україні, визначення основних напрямків на ринку маркетингових досліджень, знайомство з новими технологіями в маркетингу та обмін досвідом з закордонними колегами.

· Всеукраїнський форум «Промисловий маркетинг», на якому маркетологи промислових підприємств діляться досвідом розвитку маркетингу в галузі B2B [72].

Асоціація зовнішньої реклами України, яка існує з 2003 р, основні свої завдання визначає наступним чином:

1) сприяти розвитку сфери зовнішньої реклами України:

- шляхом забезпечення всіх зацікавлених осіб практично-необхідною й корисною інформацією, пов'язаної із зовнішньою рекламою;

- відстоювати інтереси компаній і людей, які працюють у рекламі, у ситуаціях, коли порушені або можуть бути порушені їхні права як суб'єктів ринку зовнішньої реклами.

2) поліпшувати комунікацію між різними учасниками ринку зовнішньої реклами;

3) оптимізувати відношення населення, різноманітних груп інтересів до зовнішньої реклами;

Для досягнення вищезазначеного було намічено наступні цілі:

виступити об'єднуючою силою на ринку зовнішньої реклами, сприяти його зміцненню й самоусвідомленню як єдиного цілого.

сприяти улагоджуванню гострих моментів у конкурентній боротьбі, забезпечити перехід від цінової конкуренції до нецінового (сервіс, програми й т.п.) [73].

Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська рекламна коаліція» (ВРК) була створена в 1997 р. з метою розвитку рекламного ринку України.

Місія організації: сприяти розвитку рекламної галузі України шляхом:

забезпечення всіх зацікавлених осіб практично-необхідною й корисною інформацією, пов'язаної з рекламою;

відстоювання інтереси компаній і людей, що працюють у рекламі, у ситуаціях, коли ущемляються або можуть бути защемлені їхні права як суб'єктів рекламного ринку.

Організація поєднує більше 130 індивідуальних і колективних членів.

Основними завданнями ВРК є:

· формування гармонічного законодавства й правил поведінки на ринку рекламних послуг;

· організація співробітництва з іншими вітчизняними й міжнародними об'єднаннями з метою освоєння їхнього досвіду;

· побудова продуктивного діалогу між рекламним бізнесом і державою;

· участь у рішенні кадрових завдань, поліпшення якості їхньої підготовки;

· підвищення професійного рівня вітчизняної реклами;

· формування позитивного іміджу реклами й людей, що працюють у рекламному бізнесі в суспільстві;

· надання юридичної й інформаційної підтримки в рішенні спірних або проблемних ситуацій;

· збір і аналіз інформації, пов'язаної з рекламним ринком, прогнозування розвитку галузі [74].

Процес регулювання рекламної діяльності в Україні постійно розширюється. Однак існує ще чимало проблем, які вимагають подальших розробок з питань регулювання українських маркетингових комунікацій в цілому. В цьому зв'язку видається доцільним дослідження досвіду регулювання маркетингових комунікацій, зокрема реклами і стимулювання збуту, в деяких країнах – членах Європейського союзу. Його творче переосмислення і гнучке використання сприятиме розвитку процесу формування маркетингової комунікаційної політики в Україні.

 

2.2 Законодавче регулювання маркетингових комунікацій:

Європейський досвід

 

У світовій практиці виділяють два типи регулювання комунікаційної діяльності: жорстке регулювання (правовий контроль) та саморегулювання (добровільний контроль). Жорстке регулювання передбачає державне втручання та правову відповідальність. Цей вид регулювання характеризується наявністю законів щодо стимулювання збуту, наприклад Закон «Про комунікації» (США), Закон Рекламної практики (Бельгія) та ін. Але одним з показників розвитку ринку вважають наявність системи саморегулювання, коли відносини, які виникають в процесі комунікаційної діяльності регулюються без залучення сторонніх механізмів [12].

Головна перевага юридичного контролю полягає в його універсальності. Вимоги законів поширюються на всі сфери життя і мають силу виняткової неупередженості до всього. А саме цього не можна досягти через систему саморегулювання. Будь-які правові обмеження викликані несправедливим або неетичним комунікаційним впливом на суспільство, яке через послуговування законами зобов'язане вдаватись до необхідного захисту.

Саморегулювання в рекламі здійснюється незалежними, професійними, галузевими організаціями, які взмозі вплинути на якість конкурентного середовища, встановлюючи стандарти бізнес-етики, ділового обороту, що не входять у законодавче поле. Добровільні об'єднання створюються для представництва й захисту інтересів своїх членів, висування вимог дотримання усіх норм у рекламній діяльності й забезпечення контролю їхнього виконання. Вони пред'являють до учасників конкретного ринку більше жорсткі вимоги по якості надаваних послуг і/або виробленої продукції, ніж це передбачено державним регулюванням.

Маркетингові комунікації в країнах – членах Європейського союзу (ЄС) контролюються внутрішніми законами, національними саморегулюючими організаціями, а також законодавством ЄС, в основу якого покладено засади допоміжності та пропорційності. Це означає, що, по-перше, рішення мають прийматися на найнижчому рівні, бо саме таким чином досягаються ефективні результати, і по-друге, будь-яка дія з боку ЄС не повинна виходити за межі необхідного. Законодавство Європейського союзу представлено у двох формах – директиви і розпорядження.

Системи саморегулювання в країнах ЄС. Саморегулювання в Європі працює на базі національних систем і національних кодексів. Останні дуже схожі, чим зобов'язані привабливості ідей Кодексів маркетингової практики (the Codes of Marketing Practice), які були розроблені Міжнародною торговою палатою (the International Chamber of Commerce) [12].

Координуючим органом виступає Європейський Альянс з стандартів в галузі реклами (the European Advertising Standards Alliance – EASA). В 1998 р. Альянс об'єднував 25 установ саморегулювання реклами у 22 країнах (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Німеччина, Південна Африка, Португалія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Швейцарія; Нова Зеландія і Південна Африка – як асоційовані члени).

Найбільш вдалим прикладом є Британська система саморегулювання, основою якої є Британський Кодекс з реклами та стимулювання збуту.

У Великобританії діє понад 150 законодавчих актів, наказів і розпоряджень, спрямованих на регулювання маркетингових комунікацій.

Практика реклами та просування в цілому перебувають тут під впливом законів такого спрямування:

· закони, що торкаються будь-якого виду фахової діяльності, такі, як закон про контракт і авторське право;

· деякі закони, що вважаються специфічно рекламними, – ті, що регулюють рекламу теле- і радіомовлення;

· закони щодо певних аспектів у торгівлі – на зразок таких, як публікування інформації, розкриття продуктових складових на упаковці тощо;

· закони, що мають спеціальну мету – скажімо, контроль у сфері ігрового бізнесу, простежування грошових позикових операцій – і в яких детально розроблені положення стосовно будь-якої комунікації.

До важливих британських законодавчих обмежень можна віднести:

· Акт торгових характеристик 1968 року (the Trade Descriptions Act),

· Акт захисту інформації 1984 року (Data Protection Act),

· Акт захисту прав споживача 1987 року (the Consumer Protection Act).

Британську систему саморегулювання названо «найбільш розвиненою й ефективною системою саморегулювання в світі». Вона включає рекламодавців і промоутерів, засоби масової інформації, торговельні організації, професійні рекламні агенції, а також організації зі стимулювання продажу. Така система визнана урядом і розглядається судовою інстанцією як така, що забезпечує ефективне доповнення до британського та євросоюзних правових актів.

Кодекси, якими послуговуються в роботі, дістали назву Британських кодексів реклами і стимулювання збуту (the British Codes of Advertising and Sales Promotion). Практично це означає, що їх робота включає класичну рекламу (окрім теле- і радіореклами) та деяку діяльність з прямого маркетингу.

Великобританія не має уніфікованої сукупної правової норми щодо стимулювання збуту, хоча декілька британських законів торкаються таких питань. Закон захисту прав споживача в цілому проводиться в життя посадовими особами місцевих Управлінь зі стандартів у сфері торгівлі, що діють приблизно при сотні місцевих державних департаментів зі стандартів у цій сфері; останні координуються Центральним офісом справедливої торгівлі (the Central Office of Fair Trading) [12].

Більшість держав членів Європейського союзу мають схожу з британською систему саморегулювання. Основними принципами Європейського Кодексу практики стимулювання збуту є законність, безпека та повага до особи, що отримує економічну вигоду.

Порівняльний аналіз регулювання маркетингової комунікаційної діяльності у різних країнах (деякі законодавчі і нормативні акти та елементи системи саморегулювання) представлений в табл. 2.1.

Табл 2.1 - Особливості регулювання маркетингової комунікаційної діяльності

Країна	Регулювання маркетингової комунікаційної діяльності
Жорстке регулювання (правовий контроль)	Саморегулювання (добровільний контроль)
Економічно розвинені країни	Великобританія	Директиви Європейського економічного співтовариства, понад 100 британських законів, уставів, розпоряджень та інструкцій (усього понад 150)	Британський кодекс з реклами, стимулювання збуту та прямого маркетингу, Кодекси Інституту зв’язків з громадськістю, Кодекси рекламних стандартів та рекламної діяльності Незалежної телевізійної комісії, Кодекс рекламних стандартів, рекламної діяльності та програмного спонсорства Радіокомітету тощо
США	Закон „Про комунікації”, закон „Про свободу інформації”	Кодексу Міжнародної торгової палати Федеральна торгова компанія та ін. міжнародні документи
Франція	Закон „Про свободу друку”, Закон „Про доступ до інформації”, кілька законів та декретів щодо стимулювання збуту Вища аудіовізуальна рада	Бюро перевірки реклами Кодексу Міжнародної торгової палати Кодекс прямої поштової реклами Асоціації прямої поштової реклами та ін. міжнародні документи Існує певна заборона преміальних пропозицій
Німеччина	Закон „Про мультимедіа” законом про недобросовісну конкуренцію (1909 р.) Актом про недобросовісну конкуренцію Декрет про подарунки	Німецька рекламна рада Центр боротьби з недобросовісною конкуренцією та ін. міжнародні документи
Італія	Директиві Євросоюзу щодо реклами	Кодекс Міжнародної торгової палати Італійський Громадянський кодекс та ін. міжнародні документи
Пострадянські країни	Росія	Федеральний Закон „Про рекламу” (1995) Закон „Про товарні знаки”	Федеральна антимонопольна служба, Асоціація операторів зовнішньої реклами,
Україна	ЗУ „Про рекламу”, окремі положення ЗУ «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», ЗУ «Про телебачення та радіомовлення», ЗУ «Про підприємництво», Закон України «Про захист прав споживачів» (понад 10)	Українська асоціація маркетингу Асоціація зовнішньої реклами України Українська асоціація прямого продажу

 

Отже, законодавче регулювання і саморегулювання є взаємодоповнюючими засобами ефективного впливу на рекламну діяльність. Єдиної моделі щодо оптимального (збалансованого) використання цих видів регулювання маркетингової комунікаційної діяльності не існує. Кожна держава прокладає свій шлях, з огляду на особливості законотворення, історичні, культурні, ментальні тощо.

 

 

Питання для самоперевірки та контролю

 

1. Які основні поняття визначає Закон України «Про рекламу»?

2. Які нові види реклами визначено змінами до Закону України „Про рекламу”?

3. Які обмеження щодо реклами прописані в Законі України «Про рекламу»?

4. Які з законів України, крім Закону «Про рекламу», включають статті, що стосуються регулювання комунікаційної діяльності?

5. Визначте головних учасників сучасного рекламного процесу, які їх функції?

6. Які існують етичні заборони в галузі реклами?

7. Чим відрізняється система регулювання рекламної діяльності в Україні і закордоном?

8. Які існують законодавчі заборони в галузі реклами?

9. В чому полягає суть системи саморегулювання рекламної діяльності?

10. Які організації в Україні представляють систему саморегулювання комунікаційної діяльності?

11. Яка з моделей застосування законодавчого регулювання і саморегулювання на Вашу думку є найбільш збалансованою?

 

Завдання

1. Оберіть правильну відповідь. Згідно закону України „Про рекламу” реклама це:

А) Інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару;

Б) Будь-який інформаційний матеріал, що цілеспрямовано звертає увагу споживачів на конкретну марку продукції або її виробника з метою сприяння її реалізації;

В) Будь-яка платна не персоніфікована форма інформаційного впливу на споживача з метою формування мотивів купівлі товарів;

Г) найпереконливіший і найдешевший спосіб поінформувати потенційних споживачів про певний товар або певну послугу.

 

 

2. Проаналізуйте основні переваги та недоліки державного контролю та системи саморегулювання маркетингових комунікацій. Результати оформіть в таблицю.

 

Таблиця – Переваги та недоліки системи регулювання маркетингових комунікацій

 

Державне регулювання	Система саморегулювання
Переваги	Недоліки	Переваги	Недоліки