Загальні тенденції в розвитку інтер’єрних просторів різної типології

Формування інтер’єрного середовища в історії проектної культури завжди займало особливе місце, хоча поняття про дизайн інтер'єра (як про самостійну спеціальність) сформувалося лише в XX столітті. Сучасний інтер'єр – це складна динамічна система, що формується з відносно статичного архітектурного простору з особливостями його конструкцій і творами монументально-декоративного мистецтва і більш динамічного його наповнення – сукупності речей, інструментів і інших форм устаткування, що створюють умови реалізації інтер’єрних процесів – складових так званого «простору життя».

За визначенням А. Бранци, одного з теоретиків дизайну середовища, із цього «речового ядра, виникає новий взаємозв'язок між людиною й створеним їм оточенням, у якому предметне наповнення працює на створення образу середовища нарівні з архітектурною ситуацією». Формоутворюючими елементами композиції сучасного інтер’єрного простору, як і композиційними акцентами можуть стати будь-які його матеріально-фізичні компоненти: від творів графічного або інженерного дизайну до природних включень і навіть – «інформаційних» систем. При цьому технології організації процесів способу життя й устаткування, що відповідає їм, – стають ключовими позиціями для архітектурно-дизайнерського проектування.

Для визначення кола наукових проблем, які можуть виникати при проектуванні сучасного інтер'єру, важливо визначитися із загальними тенденціями в розвитку просторів різної типології за функціональним призначення, які останнім часом набули чіткого визначення.

Житлове середовище – комплекс відкритих і закритих просторів, призначених для проживання людини, обладнаних і оснащених відповідно до образу життя, соціальних й особистих інтересів користувачів житла. [10]

В сучасному житловому середовищі виділяють "особисті" приміщення, їхні комплекси (житлові будинки, готелі, гуртожитки та ін.) і "громадські" приміщення – установи культури, охорони здоров'я, побутового й торговельного обслуговування (дитячі садки, школи, повсякденна торговельна мережа й т.д.); а також приналежні їм відкриті простори – житлові дороги, проїзди, ділянки установ обслуговування.

Структура житлового середовища повинна забезпечити кожного мешканця його часткою "громадських" і "особистих" просторів, які, складають єдиний комплекс, що відповідає стандартам і можливостям суспільства, а також сучасним санітарно-гігієнічним вимогам.

До особливостей житлового середовища у зрівнянні з іншими типологічними об’єктами можна віднести:

– активний вплив на вигляд житлових інтер'єрів процесів їхньої адаптації до інтересів споживача, відносно малий строком амортизації встаткування й оснащення "особистого" житлового середовища в порівнянні з його просторовою оболонкою;

– у загальному випадку близький до параметрів людини масштабний лад, пов'язаний з розмірністю й просторовими параметрами житлових осередків і його побутового оснащення (меблів, особистих речей та ін.).

– порівняно високий ступінь ізольованості "особистих" просторів, приватний, інтимний характер використання, особливий емоційний клімат, що забезпечує тишу, спокій, вільний вибір занять для кожного проживаючого.

– ергономічно жорсткі вимоги до середовища, оскільки особливості фізіології й будови людини, норми його поводження задають чіткі вимоги до розмірності й компонування встаткування житла, його просторової організації й фізичних параметрів (температури повітря, аерації, інсоляції приміщень і т.і.).

В сферу житла органічно включаються й багато громадських функцій, від торгівлі до виховання й навчання. Тому тут, "на стику" персонального й групового, колективного побуту народжуються нові форми способу життя, які ініціюють появу нових дизайнерських ідей [10]. Незважаючи на жорсткість й визначеність функці-онально-просторових обмежень, житлове середовище є постійним генератором нових ідей в області його формування.

Екодизайн житла; удосконалення функцій обслуговування – система «розумний будинок»; мобільне житло; житло, що трансформується; предметне наповнення, трансформація у часі інтер’єрних рішень у різних історичних стилях у зв’язку з розвитком нових технологій; вплив на організацію простору змін в потребах і образі життя людини – неповний перелік напрямків творчого науково-обгрунтованого пошуку проектних рішень.

 

Рис. 2. Загальні тенденції в дизайні житла

 

Саме житлу була присвячені найбільша кількість футурологічних і пошукових розробок 1980-х років (роботи англійської групи Архі-Грем, віденської "Хаус Руккерт", італійських дизайнерів Дж. Коломбо, В. Пантона й ін.). Велика кількість їх ідей і знахідок ("мобільне житло, що розгортається, різного роду побутові комбайни, нові оздоблювальні матеріали) – активно використовуються і в сучасному дизайні житлового середовища.

Середовище громадських будівель і споруджень – середовищні об'єкти й системи, призначені для громадського життя, торгівлі, адміністративної, ділової й культурно-освітньої діяльності. Типологія форм середовища громадського призначення включає комплекси різного характеру – музеї, торговельні й ділові центри, адміністративні будівлі, інститути, клуби по інтересах і т.д. Вона включає й будівлі, і спорудження, і відкриті простори (театр, стадіон, виставковий комплекс) – якщо дивитись на класифікаційний ряд з позицій просторової організації; може будуватися залежно від функції – обслуговування (магазини, пошта, громадське харчуван-ня), видовища (театри, кіно), будівлі управління, науки й освіти, а також транспорт-ні спорудження – вокзали, аеропорти й т.п.

Загальною рисою всіх цих об'єктів і систем є створення умов для різних форм спілкування різних груп населення – обміну інформацією, товарами, послугами. Останнім часом зложилася тенденція використовувати термін «комунікативне середовище» для таких просторів.

Традиційні форми середовища громадських будівель незалежно від конкретного призначення, містять три різновиди функціональних зон: – для основної функції комплексу (торговельний зал, зал для глядачів і т.п.), для працюючого тут персоналу, для допоміжних процесів обслуговування відвідувачів, глядачів, покупців і т.д. (вестибюлі, гардероби та ін.). Кожна із зон має свої особливості предметно-просторової організації, характеристики встаткування, декоративного оздоблення, які синтезуються в емоційно-психологічному кліматі тієї або іншої зони. В об'єктах унікального характеру (театри, музеї, великі спортивні або виставкові комплекси, великі аеропорти, меморіальні ансамблі), які утворюють у середовищі громадського призначення значну групу, характерним є також розподіл на зони "відкриті" і "закриті" для відвідувача. Проектування "унікальних" споруджень, як правило, доручається найбільш кваліфікованим й авторитетним авторським колективам, і їхні рішення потім надовго стають еталоном архітектурно-дизайнерської якості відповідного типу середовища.

Іншим різновидом форм громадського середовища є так звані "масові" об'єкти – лікарні, бібліотеки, магазини, школи й т.д., проектування яких є результатом тривалого узагальнення досвіду створення того або іншого різновиду громадського середовища, "урахуванням" всіх дизайнерських досягнень в даній області, повторенням кращого в раціональній частині організації середовища. В радянські часи такі об'єкти проектувались за так званими "типовими" проектами (об'єкти цієї типології, спроектовані по особистій програмі, для спеціальних умов та ін., теж входять до складу попередньої "унікальної" групи).

Устаткування, і предметне наповнення громадських будівель набагато різноманітніше, ніж у житлі, і ділиться на дві групи – "сховане" (від глядача, покупця й т.д.), спеціальне технологічне – для допоміжних процесів і "відкрите", що бере участь у провідному процесі і тому вирішується, як складова загальної образної установки. Зміни в типології і прийомах формування об'єктів громадського сектора, пов’язані з впливом різних факторів, можна розподілити наступним чином:

- збільшення кількості спеціалізованих об'єктів, обумовлене зростанням громадського добробуту, успіхами культури й освіти. Більшість нових форм
з'я вилася як комбінація обмеженої кількості вихідних позицій (шоу–рум, теле-шоу, супермаркет, луна-парк, університетські дослідницькі комплекси та ін.);

- модернізація, розвиток нових прийомів формування функціонально-просторових рішень і розширення номенклатури функцій середовища громадських будівель, навіть в традиційних по вигляду об'єктах і системах (інфотеки, торговельні пасажі, готельні атріуми, великі спорткомплекси), як результат науково-технічного прогресу, успіхів інженерно-будівельної справи;

- поява нових архітектурно-дизайнерських рішень, трансформація й модернізація існуючих (аудіо-візуальні шоу в пам'ятниках архітектури й історії, дискотеки, авто- і моторальні перегони й т.д.), під впливом затвердження нових форм суспільної свідомості, культури, зміни естетичної орієнтації великої кількості людей, насамперед молоді ("технізація" зовнішніх форм, рок-культура, абстрактне образотворче мистецтво, кітч як вид масової культури).

Названі зміни, реалізовані за останні піввіку в „просторі для життя”, створили і продовжують створювати нове середовище громадського сектора у світовому масштабі. Кожні 2-3 десятиліття матеріальна база громадського середовища в розвинених країнах подвоюється, відбувається постійне його загальне множення при відповідних змінах, як його внутрішнього змісту так і зовнішніх форм.

Ці процеси є одночасно наслідком і причиною демократизації самого спілкування, а також значного збільшення ролі рекреаційних форм в середовищі. Рекреаційні процеси завжди відігравали важливу роль у житті людини й суспільства, але спеціальне рекреаційне середовище в минулому створювалося тільки для дуже вузького кола й стало формуватися як самостійна загальнодоступна середовищна інфраструктура практично лише з XIX столітті (розвиток мережі публічних бібліотек, клубів, озеленених просторів у містах). Особливо потужний ріст рекреаційного комплексу спостерігається в останні піввіку, що пов'язане з підвищенням напруженості виробничої праці, перевантаженнями в способі життя, з одного боку, і з підвищенням рівня громадського добробуту, обмеженням тривалості робочого дня, збільшенням відпусток і т.д. – з іншої. У результаті "індустрія розваг, "індустрія туризму", спортивний бізнес стали самостійними й істотними факторами сучасної економіки. Рекреаційні простори з'явилися в т.ч. і у громадських будовах.

Основні риси рекреаційних форм:

– проникнення в інші типи середовища, зрощування з ними (холи в готелях і гуртожитках, спортивні, фізкультурні, розважальні установи в суспільній сфері);

– ієрархічність структури рекреацій, у якій існують як спеціалізовані форми рекреації (турецькі лазні, сауна, тренажерний зал, солярій, більярд і т.д.) у великих рекреаційних комплексах (фітнес-клуб, Spa-комплекс, санаторій), так і функціональні підрозділи, характерні для інших середовищних систем (житло як частина санаторію, ресторани й видовищні установи в термах і т.д.);

– обов'язкове залучення до організації рекреаційного середовища компонентів природи, ландшафтних структур і комплексів, спільна робота інтер’єрних і відкритих просторів, часто з перевагою ролі останніх;

– активне звертання до форм відпочинку, пов'язаних з використанням культурних цінностей (театр, самодіяльність), історичної спадщини (туризм, музеї), самоосвіти (виставочні комплекси), фізкультурно-спортивної роботи, які сприяють розмаїтості, повноцінності способу життя в цілому.

 

Рис.4. Особливості рекреаційних просторів

 

Найчастіше, як "активна", так і "пасивна" форми, крім спеціально відведених і обладнаних для них просторів, мають обслуговуючу базу, що сьогодні стає усе могутнішою й технічно витонченою. Названі риси рекреаційного середовища обумовлюють розмаїтість відтінків емоційно-художніх рішень в дизайні рекреаційних споруджень і необхідність пошуку індивідуального образа, що максимально відповідає даному функціональному завданню. До загальних тенденцій у сучасній фукціональній і предметно-просторовій організації рекреаційного середовища можна віднести:

а/ виділення зон різних форм "спокійного", незапрограмованого поводження (прогулянка, споглядання, бесіда й т.п.) в громадських приміщеннях різного функціонального призначення;

б/ впровадження в зміст відпочинку ігрового початку, що визначає залучення споживача до процесу, зацікавленість у його результаті, що максимально відключає людину від звичних турбот;

в/ пряме або сховане програмування рекреаційної діяльності, своєрідна "композиція" відповідних процесів (маршрут руху на виставці, сценарій свята в інтер’єрі фойє театру та ін.);

г/ сполучення в практиці проектування спеціалізованих рекреаційних "міні-просторів", що ввійшли в середовище іншого призначення, з великими рекреаційними комплексами, де в необхідній пропорції представлені різні форми відпочинку – від зони масових розважальних пристроїв до міні зон відпочинку з включенням елементів ландшафтного дизайну;

д/ активне використання "тимчасових", мобільних форм дизайну, покликаних обслуговувати епізодичні або періодичні події в житті міста або району (свята, ярмарки, виставки та ін.), як правило, що ґрунтовно перетворюють звичний вигляд вихідного середовища.

 

Рис. 5. Особливості організації рекреаційного середовища

 

В результаті розвитку середовища розваг, з одного боку, відбувається подальше розкріпачення людини, поліпшується його здоров'я, підвищуються творчій потенціал, з іншого боку – потворно міняється ціннісна орієнтація в суспільній свідомості, виникають небажані норми громадського поводження й т.д. [10]

Предметом наукового дослідження може стати кожна з наведених вище тенденцій організації середовища, як з погляду необхідності проведення всебічного структурного й системного аналізу існуючих об'єктів середвища для узагальнення накопиченого досвіду їхнього проектування, оцінки їх естетичної цінності, а також проведення обґрунтованих експериментальних і теоретичних досліджень із метою виявлення принципів їх художнього й функціонального формоутворення, так і для прогнозування розвитку цих об'єктів у часі, пошуку нових оригінальних рішень. Про це свідчить велика кількість наукових досліджень, що відображені як в наукових статтях, доповідях на конференціях, так і в дисертаційних працях різних авторів.

В теорії дизайну останнім часом все більше висвітлюються такі питання, як дизайн і проблема людини в сучасному суспільстві, дизайн і гуманістична культура, дизайн і виявлення індивідуальності, соціальна, психологічна і естетична складові дизайну. Як і раніше, увага в дослідницьких роботах приділяється дизайн-формі, співвідношенню форми і функції, форми і конструкції, загальним принципам формоутворення, спеціалізації й універсалізації дизайнерської діяльності, питанням естетичної цінності промислового середовища, взаємовідношенню дизайну і мистецтва. При розгляді проблем дизайну в період естетичної революції ХХ сторіччя не втратили актуальність питання відображення в ньому авангардних художніх стилів – урбанізму, формалістичного та соціального функціоналізму, конструктивізму, їх впливу на сучасний дизайн. Теоретичної уваги привертає мода, масова культура, комунікації в засобах масової інформації, дизайн комп’ютерних мереж і кіберпростору і їх відзеркалення в дизайні середовища. В розгляді методологічних проблем побудови теорії дизайну окреслюється предмет дизайну, як науки; визначаються підходи, методи збору емпіричного матеріалу; евристичні методи пошуку проектних рішень, моделі системно – структурного аналізу особливостей середовища; можливості застосування комп’ютерних технологій у розв’язанні дизайнерських завдань тощо.

Перспективними напрямками науково-дослідної й проектної діяльності в середовищному і предметному дизайні також є:

− екологічний дизайн: визначення та застосування засобів і методів дизайну, що необхідно впроваджувати для рішення завдань захисту навколишнього природного середовища і самих людей від наслідків її забруднення відходами техногенної цивілізації (забезпечення екологічної чистоти конструкційних і оздоблювальних матеріалів, застосовуваних для виробів – об'єктів дизайну з урахуванням в проектуванні екологічності процесів виробництва й споживання, а також проблеми утилізації відходів);

− біодизайн – систематичне й цілеспрямоване вивчення законів і принципів формоутворення в живій природі, що включає положення біоморфології, біомеханіки, біоніки, етології (науки про поводження живих організмів у природі) і синергетики (науки про принципи самоорганізації систем) і впровадження їх в проектні розробки морфологічно біоподібних структур і форм виробів, за аналогією з архітектурною й інженерною біонікою;

− футуродизайн – інноваційне проектне прогнозування, моделювання концепцій предметного середовища майбутнього, що відбивають різні рівні-стадії розвитку науки, техніки, економіки, прогнозовані зміни ціннісних орієнтирів, матеріальних і духовних потреб, способу життя людини і суспільства в цілому;

− евристичний дизайн – дизайнерське розробляння принципово нових виробів із невідомими досі споживчими влас­тивостями на основі вивчення закономірностей і методів евристики (дисципліни, що сприяє розвитку й активізації творчого мислення й підвищенню ефективності рішення проектних завдань нестандартними способами), а також широких можливостей інформаційних технологій;

− ергодизайн – комплексна науково-практична діяльність щодо формування середовища життєдіяльності лю­дини та його елементів, яка реалізує вимоги і рекомендації ергономіки.