Сутність та економічна основа грошового обороту.

Серед понять, що характеризують грошові відносини в суспільстві, провідне місце займають грошовий оборот, грошовий обіг, фінанси, кредит, маса грошей, швидкість обігу грошей. Якщо останні чотири з них знайшли в літературі досить повне і однозначне тлумачення, то поняття грошового обороту і грошового обігу досі залишаються дискусійними. Дискусії ведуться щодо суті цих понять, їх взаємозв’язку, сфер використання тощо.

У багатьох виданнях грошовий оборот трактується як сукупність усіх грошових платежів у народному господарстві.[1] Таке визначення має той істотний недолік, що фіксує лише кількісний бік грошового обороту, його результативний аспект. Суть же його як руху грошей в процесі відтворення залишається поза увагою. Цей недолік зпричиняє формальний підхід і до визначення поняття грошового обігу, який трактується лише як готівкова сфера грошового обороту.

Вперше визначення грошового обороту і грошового обігу з відтворювальних позицій було дано в першому виданні цього підручника, що був виданий у 1992р.[2] Такий підхід був підтриманий авторами фундаментального російського підручника “Деньги, кредит, банки”, виданому під ред. О. І. Лаврушина в 1998р.[3] Проте відтворювальна позиція в трактуванні грошового обороту в цьому підручнику не була послідовною і при визначенні грошового обігу автори повернулися до формальних ознак, звівши грошовий обіг лише до обороту готівки на тій підставі, що лише готівка здійснює обіг поза банками.[4] В дійсності рух грошей при реалізації цінностей однаково здійснюють як готівкові, так і безготівкові гроші, переходячи від одного учасника сфери обігу до іншого. Відмінність лише в тому, що готівка переміщується з рук платника в руки одержувача, а безготівкові гроші переміщаються з рахунку платника на рахунок одержувача. Але ця відмінність не змінює суті явища грошового обігу, що обслуговує реалізацію реальних благ (детальніше це питання буде розглянуто в розд. 2.3.).

У ринковій економіці суспільне виробництво має товарну форму, що зумовлює двоякий вираз руху валового сукупного продукту - натурально-речовий та грошовий. В процесі відтворення рух вартості в цих двох виразах проявляється як два самостійних процеси - як рух продуктів і як рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов’язані, у них спільна субстанція - вартість сукупного продукту. Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що знаходиться в обороті, незалежно від її номінальної величини. Разом з тим рух грошей обслуговує переміщення цієї вартості в процесі відтворення, окремі грошові операції суб’єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі цей процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот.

Грошовий оборот - явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується в сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва /кредиторами, акціонерами, найманими працівниками/ та державою, якій належать встановлені податки. В усіх економічних суб’єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал в сферу споживання - виробничого та особистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відтворення.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей в межах кругообороту окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою частиною і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. В цьому випадку гроші слугують як капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку /доходу/ як і будь-яка інша форма капіталу. Чим більшою масою грошей володіє даний індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості “заробити” прибуток чи доход.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто вона не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіду. Якби грошова маса, що знаходиться в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв’язку із зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей чи провокуванням інфляції їх випуском в оборот.

Цього положення не змінює той факт, що значна частина маси грошей, яка обслуговує сукупний оборот, капіталізується і перетворюється в позичковий капітал. Капіталізація частини грошової маси сприяє прискоренню реалізації сукупного валового продукту, а отже - збільшенню його обсягу, тобто зростанню суспільного багатства, але самі гроші на макрорівні в таке багатство не перетворюються. Завдяки капіталізації гроші в межах наявної маси швидше передаються від одного економічного суб’єкта до другого, ніби швидше тасуються, але якісно вони не змінюються, залишаючись всього лише віддзеркаленням реального багатства. Більш детально роль позичкового капіталу буде розглянута в розділі 9.

Сукупний грошовий оборот і оборот грошей в межах індивідуального капіталу істотно відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообороту індивідуального капіталу, в значній мірі вже є в розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає важливе місце в кругообороті індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальний капітал, на ньому й завершується кожний окремий цикл його кругообороту. Частина грошового доходу кожного економічного суб’єкту спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб’єктів.

Сукупний грошовий оборот обслуговується в переважній більшості теж за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих економічних суб’єктів. Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найбільш повного забезпечення потреб обороту в грошах в межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту.

Проте вказані можливості грошового ринку не безмежні і неминуче виникають потреби в поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообороту індивідуального капіталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунок додаткової емісії грошей.

Потреби в додатковій емісії можуть бути зпричинені декількома факторами:

- зростанням обсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська система повинна розширювати кредитування суб’єктів обороту;

- зростанням чистого імпорту /перевищенням імпорту над експортом/;

- зниженням перерозподільчої функції грошового ринку, внаслідок чого наявна грошова маса буде повільніше обертатися і не зможе забезпечити всі потреби обороту;

- іншими факторами, що можуть уповільнити швидкість руху грошей по каналах обороту.

В усіх цих випадках додатково випущені гроші надходять в сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їх кредитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.

З всього сказаного випливає висновок, що сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей в межах індивідуальних капіталів, а представляє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому. Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства.

Суб’єктами грошового обороту по суті є всі юридичні та фізичні особи, які приймають участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), всі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Всі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і тим самим впливають на економічні процеси та стають економічними суб’єктами суспільства.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий оборот можна представити просто як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб’єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:

- окремими підприємствами і організаціями;

- підприємствами та організаціями і населенням;

- окремими фізичними особами;

- комерційними банками і підприємствами та організаціями;

- комерційними банками і населенням;

- окремими комерційними банками;

- комерційними банками і центральним банком;

- небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями та установами - з другого;

- небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками;

- окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення.

На кожному з цих участків можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб’єктами обороту, що створює можливість їх взаємного погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового обороту і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Економічною основою грошового обороту є процес суспільного відтворення. Суб’єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що зпричинює відповідні грошові потоки. Разом з тим потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон’юнктури ринків, посилення стагнації виробництва.

Внутрішня зумовленість грошового обороту процесом суспільного відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які можна назвати конституційними ознаками грошового обороту. Це положення має важливе значення для практики управління і використання грошового обороту. В ній не повинно допускатися зведення непереборних перепон на шляху грошових потоків, як і непрохідних меж між окремими потоками грошей.